ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" жовтня 2025 р. справа № 640/24817/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-51246-17 від 13.05.2019, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 , платник податків) звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги за №Ф-51246-17 від 13.05.2019 (надалі по тексту також - оскаржувана вимога).
Позовні вимоги мотивовані тим, що нарахування контролюючим органом заборгованості зі сплати єдиного внеску з огляду на наявність у неї статусу ФОП є безпідставними, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію було видане до 01.07.2004 і відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 за №755-IV (надалі по тексту також - Закон №755-ІV) втратило чинність. При цьому в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі по тексту також - Реєстр, ЄДР) немає запису про реєстрацію ОСОБА_1 як ФОП.
Ураховуючи зміст вимог Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 01.07.2010 за №2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, а також відсутність у Реєстрі запису про проходження перереєстрації, вважає відсутнім статус ФОП станом на час виникнення спірних правовідносин та, як наслідок, безпідставність вимог контролюючого органу щодо сплати боргів, котрі виникли внаслідок підприємницької діяльності.
Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 07.09.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.23-24).
Головне управління ДПС у м. Києві скористалося правом подання відзиву на адміністративний позов із долученням до такого копій письмових доказів, зареєстрований судом 07.10.2021 (а.с.27-35). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується та вказує на обставини того, що за приписами Закону №755-ІV, припинення підприємницької діяльності пов'язане з позбавленням статусу фізичної особи-підприємця внаслідок внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення останньої.
З огляду на таке, на переконання податкового органу, саме з дати внесення до Реєстру коментованого запису позивач позбавляється статусу платника єдиного внеску, проте не у зв'язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності.
Позивачем скеровано відповідь на відзив, реєстрацію якого судом проведено 02.11.2021 (а.с.48-57), де зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 за власним бажанням офіційно не підтвердила статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що підтверджується відсутністю державної реєстрації позивача як ФОП у Реєстрі.
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/24817/21. Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 27.03.2025 (а.с.59). Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/24817/21 передано на розгляд судді Чуприні О.В (а.с.60).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №640/24817/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Пунктом 2 резолютивної частини ухвали постановлено розгляд адміністративної справи №640/24817/21 розпочати спочатку (а.с.61-62).
Головне управління ДПС у м. Києві через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подало до суду заяву про виконання вимог ухвали суду від 01.04.2025 із долученням до такої витребуваних копій письмових доказів та пояснень (а.с.65-76).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзиву на позовну заяву, письмові пояснення у справі, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 (до одруження 20.06.1998 носила прізвище ОСОБА_2 , що засвідчується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , видане 20.06.1998 (а.с.15), перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник податків фізична особа-підприємець з 02.04.1998 на загальній системі оподаткування, як стверджується у листі контролюючого органу за №5475/М/26-15-13-07-15/3ВГ від 05.07.2021 (а.с.8-11) та у цій частині не заперечується позивачем.
Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-51246-17 від 13.05.2019, відповідно до якої станом на 30.04.2019 позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21 030,90 гривень (а.с.7).
За змістом детального розрахунку заборгованості (а.с.30-33), сформованої з інтегрованої картки платника податку за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) заборгованість виникла у зв'язку з несплатою єдиного внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року та І квартал 2019 року, а саме:
09.02.2018 за 2017 рік нараховано 8 448,00 гривень;
19.04.2018 за І квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
21.01.2019 за ІV квартал 2018 року нараховано 2 457,18 гривень;
19.04.2019 за І квартал 2019 року нараховано 2 757,18 гривень.
Вважаючи протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо прийняття оскаржуваної вимоги, ОСОБА_1 звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (надалі по тексту також - Закон №2464-VI) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону №2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 за №1774-VIII (надалі по тексту також - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №774-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 за №2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2-4, 8, 12 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3-5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Таким чином, підставою для формування та надіслання органом доходів і зборів платнику вимоги про сплату боргу є наявність недоїмки у платника єдиного внеску.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 19.04.2019 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, досліджуючи подібні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначив, що суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так, відступаючи від правової позиції Верховного Суду, сформованої у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 27.06.2019 у справі №405/7/17, Велика Палата Верховного Суду виходила з наступних підстав та мотивів.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і надалі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
За відомостями Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.09.2021, у такому відсутні записи щодо ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця (а.с.18-19).
25.04.2014 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 за №1155-VII (надалі по тексту також - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII слідує, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі "Серков проти України" (заява №42164/09), оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 (до одруження 20.06.1998 носила прізвище ОСОБА_2 , що засвідчується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , видане 20.06.1998 (а.с.15), перебувала на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві як платник податків фізична особа-підприємець з 02.04.1998 на загальній системі оподаткування, як стверджується у листі контролюючого органу за №5475/М/26-15-13-07-15/3ВГ від 05.07.2021 (а.с.8-11) та у цій частині не заперечується позивачем.
За відомостями Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.09.2021, у такому відсутні записи щодо ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця (а.с.18-19).
Виходячи з наведеного, позивач набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Доказів протилежного Головним управлінням ДПС у м. Києві до суду не подано, а судом самостійно не здобуто.
За таких обставин, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі - підприємцю та формування вимоги за №Ф-51246-17 від 13.05.2019, за змістом якої заборгованість на 30.04.2019 становила 21 030,90 гривень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Головним управлінням ДПС у м. Києві не спростовано перед судом доводів позивача щодо протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-51246-17 від 13.05.2019.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в загальному розмірі 908,00 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція за №9243-5449-9988-6138 від 01.09.2021 (а.с.16А).
За приписами частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління ДПС у м. Києві в частині протиправного нарахування заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, , підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в сумі 908,00 гривень.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві за №Ф-51246-17 від 13.05.2019 про визначення ОСОБА_1 заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи 44116011) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 908,00 гривень (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 44116011), вул. Шолуденка, 33/19, м.Київ, 04116.
Суддя Чуприна О.В.