Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 жовтня 2025 року Справа№200/6420/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі - відповідач), про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.07.2025 № 262540019304 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язання зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998 до страхового стажу, та призначити пенсію за віком з 16 червня 2025 року відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулась до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.07.2025 року № 262540019304 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи через незарахування періодів з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998, оскільки відсутній номер наказу про звільнення з роботи (запис № 9) та дата наказу про прийняття на роботу (запис № 10).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
18 вересня 2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано: період роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; період роботи з 27.03.1995 по 05.09.2000, оскільки відсутня дата наказу про прийняття, період роботи з 06.09.2000 по 18.01.2001, згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані. З огляду на вищезазначене у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії позивачці, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З врахування викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач підтримав обґрунтування заявлених вимог, викладених в позовній заяві.
Ухвалою суду від 28.10.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про залучення в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , 21.05.2025 року звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №262540019304 від 31.07.2025 (на заміну рішення №262540019304 від 29.05.2025) про відмову у призначенні пенсії за віком. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано: період роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; період роботи з 27.03.1995 по 05.09.2000, оскільки відсутня дата наказу про прийняття, період роботи з 06.09.2000 по 18.01.2001, згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
Разом з цим, в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 містяться записи про спірні період роботи:
- з 04.01.1994 по 22.03.1995 - інженером відділу кадрів у Костянтинівському підприємстві «Райагротехніка»;
- з 27.03.1995 по 05.09.2000 - бухгалтером у Костянтинівській філії «Фрегат» Санкт-Петербурзького товариства Оборот ЛТД.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним є питання підтвердження періоду роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; періоду роботи з 27.03.1995 по 05.09.2000, оскільки відсутня дата наказу про прийняття.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом - Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 26 Закону 1058 (чинної на дату призначення пенсії позивачу) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
За ст.1, п. 1 ст. 24 Закону 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У відповідності до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 , вбачається, що позивач працювала:
- з 04.01.1994 по 22.03.1995 - інженером відділу кадрів у Костянтинівському підприємстві «Райагротехніка»;
- з 27.03.1995 по 05.09.2000 - бухгалтером у Костянтинівській філії «Фрегат» Санкт-Петербурзького товариства Оборот ЛТД.
Відповідачем зазначено про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995, оскільки відсутня дата наказу про звільнення; періоду роботи з 27.03.1995 по 05.09.2000, оскільки відсутня дата наказу про прийняття.
Разом з цим, пунктом 2.4 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
На підставі пункту 4.1 вказаної вище Інструкції, у разі звільнення всі записи про роботу працівника скріплюються підписом керівника підприємства та печаткою. У разі звільнення осіб, які працювали в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором або припинення членства в селянському (фермерському) господарстві після відповідних записів у трудових книжках, зроблених головою селянського (фермерського) господарства, трудовий стаж у цьому господарстві підтверджується підписом керівника, заступника, іншої уповноваженої на це особи та завіряється печаткою місцевого органу державної виконавчої влади.
А отже, доказом правильності оформлення трудової книжки та відповідність записів про роботу працівника фактично виконуваній останнім роботи, що у свою чергу є підтвердженням стажу роботи, є правильність оформлення трудової книжки, в частині підпису керівником та скріпленням печаткою.
Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_1 , записи № 9-10 за періоди роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998 не містять дати наказів підприємства про прийняття та звільнення.
Вказані обставини слугували підставою для не зарахування позивачу спірних періодів роботи.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі також - Постанова № 637), у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та ведення трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.
Крім того суд звертає увагу, що відсутність дати наказів підприємства в трудовій книжці не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періодів роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998.
При цьому суд також виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З аналізу вищенаведених норм суд приходить до висновку, що правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія.
Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо періодів роботи позивача та отримання додаткових документів.
Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, є неправомірним, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що у силу статті 58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Також, у відповідності до ст. 81 Закону 1788 призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Отже, правовідносини із призначення пенсій відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження пенсійного органу.
Зважаючи на те, що відповідачем під час розгляду заяви позивача від 21.05.2025 про призначення пенсії належним чином не досліджено всю сукупність наданих позивачем документів, а для з'ясування питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії необхідним є обчислення стажу, що є прерогативою пенсійного органу, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21.05.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 775,17 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 31.07.2025 року № 262540019304 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 04.01.1994 по 22.03.1995 та з 27.03.1995 по 18.01.1998, з урахуванням висновків суду.
4. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 775 (сімсот сімдесят п'ять) гривень 17 копійок.
Судове рішення складено та підписано 28 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко