Справа №601/2054/25
Провадження № 2/601/664/2025
27 жовтня 2025 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючої судді Клим Т.П.
з участю секретаря Коляди О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременець справу в спрощеному позовному провадженні за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В липні 2025 року позивач ТОВ «Він Фінанс» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У позовній заяві позивач вказав, що 25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
02 травня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ «Авентус Україна») та гр. ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний Договір № 147700 про надання фінансового кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна». Відповідно до індивідуальної частини договору № 147700 про надання фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. Договір про надання фінансового кредиту № 147700 від 02.05.2018 укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 147700 від 02.05.2018 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором.
Відповідно до п.2.2 договору факторингу № 1 від 12.04.2018, окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.
12.04.2018 укладено додаткову угоду №1 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №1 від 12.04.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 147700 від 02.05.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором в період складає 16520,00 грн, а саме: сума основного боргу - 4000,00 грн, сума боргу за процентами - 2160,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами - 9969,00 грн.
Таким чином, в період з 23.02.2019 по 23.02.2022, тобто в період прострочення грошового зобов'язання, який становить 1097 днів, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 21 620,50 гривень, в яку включено: 3 612,34 інфляційних витрат, 1 488,16 гривень штрафних санкцій (3% річних).
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаним кредитним договором та судові витрати, які складаються з 2422,40 грн судового збору та 5000 грн витрат на правову допомогу.
У судове засідання представник позивача не з'явився, просив розгляд даної справи проводити без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити, не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження та відзиву на позов, у встановлений судом строк не подав. Відповідач був повідомлений про час та місце слухання справи через оголошення на веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам частин 11, 12 ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки місце її реєстрації суд встановити не вдалося.
Суд вважає, що відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.
На підставі положень статей 274-279 ЦПК України судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі сторін.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
02 травня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний Договір № 147700 про надання фінансового кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна». Відповідно до індивідуальної частини договору № 147700 про надання фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. Договір про надання фінансового кредиту № 147700 від 02.05.2018 укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 147700 від 02.05.2018 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн, а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН ФІНАНС».
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до п.2.2 договору факторингу № 1 від 12.04.2018, окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.
12.04.2018 укладено додаткову угоду №1 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №1 від 12.04.2018 про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 147700 від 01.06.2018 перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором в період складає 16520,00 грн, а саме: сума основного боргу - 4000,00 грн, сума боргу за процентами - 2160,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами - 9960,00 грн.
Таким чином, згідно розрахунку в період з 23.02.2019 по 23.02.2022, тобто в період прострочення грошового зобов'язання, який становить 1097 днів, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 16520,00 гривень, в яку включено: 3 612,34 інфляційних витрат, 1488,16 гривень штрафних санкцій (3% річних).
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 21620,50 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором № 147700 від 02.05.2018.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Тобто нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Підписавши 02.05.2018 договір про надання фінансового кредиту, відповідач ОСОБА_1 , відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодився на такі умови кредитного договору та взяв на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернув, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення заборгованості підлягає задоволенню повністю.
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, оскільки позов задоволено, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2422,40 грн сплаченого судового збору (платіжна інструкція в національній валюті №147700 від 12.06.2025).
Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співвмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі № 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 712/1720/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивач надав свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 , Договір № 33 про надання правничої допомоги від 22.03.2024, укладений з «Адвокатським бюро Романенка Михайла», додаткову угоду до Договору №33 від 22.03.2024, Акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом Романенко М. від 20.03.2025 на загальну суму 5000 гривень, детальний опис робіт (послуг), виконаних Адвокатським бюро «Михайла Романенка».
З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу позивачем, суд, бере до уваги співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом позивача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, відсутність заперечень відповідача з приводу витрат на професійну правничу допомогу, відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 137, 141, 258-268, 273, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 524, 525, 526, 530, 541, 553, 554, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДРПОУ 38750239, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112) суму заборгованості за кредитним договором № 147700 від 02.05.2018 в загальному розмірі 21620 гривні 50 копійок, яка складається з: суми заборгованості - 16 520,00 гривень, суми інфляційних втрат - 3 612,34 гривень, суми 3% річних - 1 488,16 гривень; 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору та 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги Тернопільському апеляційному суду через Кременецький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: