Справа № 308/5679/25
1-кс/308/6155/25
28 жовтня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі :
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2
розглянувши клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2025 року, у кримінальному провадженні від 16 листопада 2024 року за №12024070000000531 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, -
встановив:
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 21 жовтня 2025 року надійшло клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2025 року, у кримінальному провадженні від 16 листопада 2024 року за №12024070000000531 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.
В обґрунтування клопотання представника заявника посилається на те, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25 серпня 2025 року при розгляді справи № 308/567925 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно: мобільний телефон марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 , які було вилучено 15.08.2025 в результаті санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Адвокат зазначає, що ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за №12024070000000531 від 16 листопада 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України про підозру не повідомлялось, а відтак він не є підозрюваною особою.
Обмеження ОСОБА_3 , як законного володільця вилученого майна в можливості розпорядження вказаним майном без жодних на те причин та правових підстав призводить до порушення гарантованого ст. 41 Конституції України права власності на його майно, яке є непорушним.
Таким чином, адвокат вважає, що з моменту вилучення мобільного телефону марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 , пройшло більше ніж достатньо часу для того щоб орган досудового розслідування мав змогу провести всі необхідні огляди та відповідні дослідження. Зазначає, що вилучене майно не зберегло на собі сліди злочину та не є знаряддям вчинення злочину, а тому не можуть бути використані, як докази у вказаному кримінальному провадженні і підлягають повернення їх власнику.
В судове засідання заявник та його адвокат не з'явилися, про розгляд клопотання повідомлені у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду адвокат подав заяву в якій просить клопотання задовольнити та провести розгляд без їх участі.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подав заяву згідно якої просить розгляд клопотання проводити у його відстуності, не заперечує про скасування арешту, зазначив, що всі необхідні слідчі дії було проведено.
Слідчий суддя, дослідивши та проаналізувавши матеріали клопотання, приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна, підлягає до задоволення.
За правилами ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Накладення арешту на певне майно може бути здійснено лише за наявності передбачених у КПК України нормативних підстав, а саме за ст.170 КПК України за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що таке майно: є речовим доказом злочину; підлягає спеціальній конфіскації; підлягає конфіскації як покарання чи заходу кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. При цьому, можливість накладення арешту за відповідними змінами до ст.170 КПК України окремо встановлюється для: 1) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого; 2) третіх осіб; 3) для юридичних осіб щодо яких застосовуються заходи кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст.170 КПК України, арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Згідно ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 30.06.2020р. у справі №727/2878/19 звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:
Якщо арешт накладений за КПК України 2012 р. на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 р. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018р. у справі №202/5044/17, від 28.11.2018р. у справі №636/959/16-ц, від 12.12.2018р. у справі №640/17552/16-ц, від 27.03.2019р. у справі №202/1452/18, від 11.09.2019р. у справі №504/1306/15-ц).
Частиною 1 ст.1 КПК України 2012 р. встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012р. За змістом ст.173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч.1 ст.174 КПК України 2012р.).
Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Слідчим суддею встановлено, що за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25 серпня 2025 року при розгляді справи № 308/567925 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно: мобільний телефон марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 , які було вилучено 15.08.2025 в результаті санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Метою накладення арешту на вказане майно є збереження речових доказів.
Клопотання представника власника майна аргументовано тим, що ОСОБА_3 у кримінальному провадженні відомості про яке внесено до ЄРДР за №12024070000000531 від 16 листопада 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України про підозру не повідомлялось, а відтак він не є підозрюваною особою. Адвокат вказує, що ОСОБА_3 , як законний володілець вилученого майна в можливості розпорядження вказаним майном без жодних на те причин та правових підстав призводить до порушення гарантованого ст. 41 Конституції України права власності на його майно, яке є непорушним.
Крім того, адвокат вважає, що з моменту вилучення мобільного телефону марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 , пройшло більше ніж достатньо часу для того щоб орган досудового розслідування мав змогу провести всі необхідні огляди та відповідні дослідження. Зазначає, що вилучене майно не зберегло на собі сліди злочину та не є знаряддям вчинення злочину, а тому не можуть бути використані, як докази у вказаному кримінальному провадженні і підлягають повернення їх власнику.
Варто зазначити, що в кримінальному провадженні існує два види інтересів: суспільні інтереси, на захист яких спрямована система кримінальної юстиції; особисті інтереси підозрюваного, обвинуваченого, інших учасників кримінального провадження, які мають бути гарантовано захищені від неправомірних посягань.
Забезпечення балансу цих інтересів, по суті, є одним з найважливіших завдань кримінального провадження. Так, у ст. 2 КПК зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Досягнути такого балансу можна лише за умови існування і дотримання певних правил, визначених у законі, які в своїй сукупності створюють систему гарантій від порушення прав особи, що опинилась у сфері дії кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч.3 ст.22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов'язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.
Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння майном, у зв'язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
Слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню та зазначає, що відпала потреба подальшого застосування арешту на мобільний телефон марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також не заперечувалось стороною кримінального провадження.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.174, 309 КПК України, слідчий суддя,-
постановив:
Клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна задовольнити.
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 серпня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 листопада 2024 року за №12024070000000531 щодо мобільного телефону марки «Iphone 12» ІМЕІ: НОМЕР_1 , з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_2 .
Вказане майно повернути власнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або його представнику за дорученням.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1