21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 459/176/23
провадження № 51-1313км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),
засуджених ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_13 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_11 , ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_12 , ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_10 , ОСОБА_9 в інтересах засудженої ОСОБА_13 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шептицького Львівської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Себечів Сокальського району Львівської області, громадянки України, жительки АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_3 ,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_4 ,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 203-2 КК, і
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 визнано винуватими та засуджено за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 203-2 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 40 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 000 грн з позбавленням права обіймати посади або займатися діяльністю, пов'язаною з організацією азартних ігор, лотерей, а також із організацією і функціонуванням закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей, які проводяться в мережі інтернет, строком на 3 роки кожного.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 березня 2025 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_10 як організатор, ОСОБА_12 як виконавець та пособник, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 як виконавці, діючи в складі організованої групи, займалися забороненою господарською діяльністю - організацією та проведенням азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності, а саме функціонуванням закладу з метою надання доступу до азартних ігор, які проводяться у мережі Інтернет, з використанням програмних продуктів онлайн-системи організації та проведення азартних ігор, у нежитловому приміщенні грального закладу за адресою: АДРЕСА_5 , де стороннім особам (гравцям) надавалась можливість доступу до набору азартних ігор он-лайн казино « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на встановленій комп'ютерній техніці, обов'язковою умовою участі в яких є сплата гравцем готівкових коштів для можливості здійснення ставок, що дає змогу учаснику, як отримати грошовий виграш, так і не отримати його залежно від випадковості.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисники посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог усі захисники стверджують, що сторона обвинувачення не довела у суді першої інстанції того, що в цьому кримінальному провадженні є ознаки організованої групи, оскільки будь-яких дій щодо організації та діяльності закладу жоден із засуджених не вчиняли та такі докази відсутні в матеріалах кримінального провадження:
- суди першої та апеляційної інстанцій не правильно кваліфікували дії ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , оскільки ст. 203-2 КК не передбачено вчинення кримінального правопорушення організованою групою осіб (ч. 3 ст. 28 КК) і вказане кримінальне правопорушення може бути вчинене лише групою осіб за попередньою змовою, тоді як вчинення кримінального правопорушення організованою групою має бути визнане судом лише як обтяжуюча покарання обставина;
- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги показання засуджених, в тій частині, що їх усіх на роботу прийняв чоловік на ім'я ОСОБА_15 з «Києва» та який фактично організував ігровий заклад, а вони всі були найманими працівниками закладу і кожен виконував свою роботу, зокрема ОСОБА_10 виконував роботу з технічного обслуговування комп'ютерів та «завгоспа», ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 виконували роботу «адміністраторів»;
У касаційні скарзі захисник ОСОБА_6 на підтвердження своїх аргументів про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_10 вказує про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів того, що останній брав участь як організатор та організував господарську діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, а саме закладу на АДРЕСА_5 , координував його роботу, отримував грошові кошти від його роботи, наймав на роботу працівників, організовував приховування його роботи, підтримував зв'язок та спілкувався зі ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , займався питанням оренди приміщення для закладу.
Додатково у касаційних скаргах захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_7 вказують про безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_13 та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 203-2 КК, з огляду на те, що у обвинувальному акті стороною обвинувачення їм не ставилось у провину вчинення кримінального правопорушення у такій формі співучасті як «за попередньою змовою групою осіб» і, так само, у вироці місцевого суду не визнано ОСОБА_13 винною у вчинені кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб. Вважає, що наявними у матеріалах кримінального провадження доказами не встановлено того, що ОСОБА_13 та ОСОБА_11 діяли за попередньою змовою або в складі організованої групи з іншими засудженими чи будь-якими іншими особами, оскільки їхня поява у вищевказаному приміщенні та виконання роботи, визначеної стороною обвинувачення як «виконання функцій адміністратора-касира» мала місце тоді, коли вищевказаний «заклад» вже функціонував.
Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зазначають про порушення правил підслідності та здійснення досудового розслідування неуповноваженим на це органом, оскільки після створення БЕБ України (листопад 2021 року) та внесення змін до КПК щодо визначення підслідності справ, передбачених ст. 203-2 КК, саме БЕБ України мав здійснювати досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні.
Також захисники вказують, що наслідком проведення досудового розслідування неуповноваженим органом призвело до здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, затвердження обвинувального акта та підтримання публічного обвинувачення в судах попередніх інстанцій неуповноваженими прокурорами.
Окремо у касаційних скаргах названі захисники вказують про недопустимість як доказів протоколів про результати НС(Р)Д складені в листопаді 2021 року та травні 2022 року, тобто поза межами дії строку відповідних ухвал слідчих суддів та усупереч вимог ст. 252 КПК, що є істотним порушення вимог КПК.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у касаційних скаргах стверджують про те, що постанова прокурора від 27 липня 2021 року про проведення контролю за вчиненням злочину не відповідає вимогам статей 246, 251, 271 КПК, оскільки у ній не заначено осіб щодо яких проводиться негласна слідча дія та не зазначено особу, яка буде залучена до конфіденційного співробітництва, не вказано про грошові кошти, за рахунок яких було проведено відповідну НС(Р)Д, а тому така постанова винесена із істотним порушенням вимог КПК, і, як наслідок, протоколи про результати проведення НС(Р)Д, а саме контролю за вчиненням злочину від 18 травня 2022 року № 1254т/16/08-2022, аудіо-, відеоконтролю місця від 10 листопада 2021 року № 6040т/55/114-2021, та відеозаписів до нього за участю ОСОБА_16 від 31 липня 2021 року також є недопустимими доказами.
Додатково захисник ОСОБА_6 вказує про безпідставне невизнання недопустимим доказом показання свідка ОСОБА_16 , допит якого в суді першої інстанції здійснювався в режимі відеоконференції із приховуванням його справжніх ідентифікаційних даних, за відсутності доказів необхідності застосування заходів безпеки відносно цього свідка (легендованої особи) та без постановлення місцевим судом ухвали про проведення його допиту із застосуванням заходів безпеки, що, на переконання сторони захисту, є істотним порушенням вимог КПК.
Захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у касаційних скаргах зазначають про те, що судом першої інстанції було порушено порядок дослідження доказів, оскільки не було досліджено речові докази, дослідження яких на підставі ст. 349 КПК під час встановлення порядку дослідження доказів було визначено місцевим судом.
Позиції учасників судового провадження
Сторона захисту підтримала касаційні скарги і просила їх задовольнити, а сторона обвинувачення вважала судові рішення законними та обґрунтованими, просила касаційні скарги захисників залишити без задоволення.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Щодо кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння
Сторона захисту не погоджується з тим, що засуджені діяли як організована група, вважає неправильним посилання на таку кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 203-2 як вчинення відповідних діянь групою осіб за попередньою змовою, вважає, що може йтися лише про інкримінування засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК, без вчинення його групою осіб за попередньою змовою або в складі організованої групи.
Передусім Суд зазначає, що покликатися у формулі кваліфікації на форму співучасті, а саме на ст. 28 КК не потрібно і про це вже зазначалося у постанові від 10 грудня 2024 року у справі справа № 163/2670/21.
Суд вже наголошував, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка у формулі кримінально-правової кваліфікації на інші статті Загальної частини кримінального закону (у тому числі на форму співучасті) є зайвою.
У цьому провадженні засудженим інкриміновано вчинення злочину у складі організованої групи і такі дії у формулі кваліфікації відображені, в тому числі, з посиланням на ч. 3 ст. 28 КК. Однак, як вказано у попередньому абзаці, на форму співучасті у формулі кваліфікації покликатися не потрібно. Натомість якщо сторона обвинувачення вважає, що відповідне кримінально-каране діяння вчинене у співучасті, то вона може це врахувати, інкримінувавши особі кваліфікуючу ознаку, що стосується форми співучасті, якщо вона передбачена у статті Особливої частини кримінального закону.
У такому разі якщо кваліфікуюча ознака за відповідною формою співучасті не передбачена законодавцем, слід покликатися на найбільш наближену форму співучасті. Тобто якщо сторона обвинувачення вважає, що кримінальне правопорушення вчинено організованою групою осіб, однак серед кваліфікуючих ознак законодавцем передбачено менш згуртовану форму співучасті - «за попередньою змовою групо осіб», то саме вона й інкримінується особі.
У цьому провадженні сторона обвинувачення так і зробила, вмінивши засудженим ч. 2 ст. 203-1 КК за кваліфікуючою ознакою групи осіб за попередньою змовою, оскільки вчинення таких діянь організованою групою не передбачено законодавцем як самостійна кваліфікуюча ознака.
Додаткове покликання на ч. 3 ст. 28 КК хоча й є зайвим, однак жодним чином не впливає на долю засуджених у цьому провадженні.
Також суд звертає увагу на те, що про таку форму співучасті як вчинення злочину організованою групою, може йтися не лише тоді, коли всі учасники такої групи були в її складі з самого початку функціонування групи. Вочевидь нові учасники можуть приєднувати до організованої групи й пізніше. Вони можуть не мати жодного стосунку до витоків створення такої групи. Оцінюючи наявність організованої групи важливим є не факт залучення до неї з самого початку функціонування, а факт оцінки наявності тих ознак у групи, на які вказав законодавець у ч. 3 ст. 28 КК.
Зі змісту матеріалів у цьому провадженні вбачається, що засуджені чітко розуміли, які саме дії їм інкриміновано. Тобто всі засуджені усвідомлювали, що їм інкримінується саме організація та проведення азартних ігор без відповідної ліцензії в складі організованої групи.
Суд звертає увагу на те, що у ситуації, яка має місце у цьому провадженні, судами було визнано доведеним, що засуджені організували та здійснювали діяльність підпільного грального закладу, розташованого за адресою: Львівська область, АДРЕСА_5. До того ж їхні дії, до припинення такої незаконної діяльності працівниками поліції, були довготривалими та успішними. Кожен із учасників чітко усвідомлював свою роль у забезпеченні функціонування групи, а ті факти, що група успішно діяла протягом тривалого періоду часу, додатково вказує на узгодженість дій учасників, їхню внутрішню стійкість та згуртованість.
Версія сторони захисту про те, що усіх засуджених на роботу прийняв чоловік на ім'я ОСОБА_15 з «Києва», який фактично організував ігровий заклад, а вони всі були найманими працівниками закладу і кожен виконував свою роботу (технічне обслуговування комп'ютерів, завгоспа, адміністратор), не знайшла свого підтвердження як в ході судових розглядів у судах першої та апеляційної інстанцій, так і під час касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження.
Всі учасники групи добре усвідомлювали, що саме їхніми діями забезпечується організація і діяльність грального бізнесу, а версія сторони захисту щодо існування і діяльності особи на ім'я ОСОБА_15 спростовується матеріалами провадження і доказами, на які покликаються суди.
Як вбачається із судових рішень судів попередніх інстанцій та досліджених ними матеріалів кримінального провадження, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що в ході проведення НС(Р)Д здобуто підтверджуючу інформацію про вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_12 кримінального правопорушення, пов'язаного з організацією та наданням послуг у сфері грального бізнесу, а ОСОБА_11 та ОСОБА_13 вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з наданням послуг у сфері грального бізнесу.
Із досліджених судами попередніх інстанцій протоколів за результатами проведення НС(Р)Д, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, встановлено систематичне спілкування між усіма засудженими, пов'язане з організацією діяльності підпільного грального закладу. При цьому зі змісту розмов між ОСОБА_10 та ОСОБА_14 вбачається, що ОСОБА_10 разом із іншою особою на ім'я ОСОБА_15 виступали організаторами та «директорами» цього підпільного грального закладу. Про це неодноразово наголошував в розмовах із ОСОБА_14 сам ОСОБА_10 .
Також із проаналізованого судами попередніх інстанцій змісту телефонних розмов між ОСОБА_14 та ОСОБА_10 , останній віддалено контролював діяльність підпільного закладу, здійснював поповнення гральних рахунків «юнітами» для забезпечення грального процесу відвідувачами, фіксував та контролював надходження грошових коштів до каси очолюваного ним підпільного грального закладу, надавав вказівки ОСОБА_14 щодо здійснення розрахунків з клієнтами (гравцями), вирішував інші організаційній питання, які виникали під час діяльності «закладу», про які йому звітувала ОСОБА_14 .
Крім того, в ході припинення працівниками поліції незаконної діяльності підпільного грального закладу, а саме під час проведення співробітниками поліції обшуку в приміщенні цього «закладу», ОСОБА_10 проводив детальний інструктаж ОСОБА_14 щодо подальших її дій, обговорював способи приховання їхньої злочинної діяльності (видалення акаунтів, знищення всіх записів щодо обліку грошових надходжень, «чистка» телефонів) для унеможливлення виявлення слідів такої діяльності працівниками поліції, озвучив ОСОБА_14 версію про те, що всі вони були найманими працівниками у цьому «закладі» та не були обізнані про нелегальну діяльність «закладу», а також надав вказівку ОСОБА_14 довести вказану версію до інших учасників групи ( ОСОБА_13 та ОСОБА_11 ).
В свою чергу ОСОБА_14 , відповідно до відведеної їй ролі, крім виконання функцій адміністратора-касира в підпільному гральному закладі (отримання від відвідувачів оплати та надання їм послуг доступу до азартних ігор он-лайн) здійснювала організаційно-розпорядчі функції безпосередньо в самому «закладі», а саме після отримання вказівок і розпоряджень від ОСОБА_10 доводила їх до ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , контролювала виходи на зміни останніх з метою здійснення безперебійної роботи «закладу», документувала облік грошових коштів, які використовувалися гравцями як ставки під час гри, тримала зв'язок із орендатором приміщення, в якому здійснював свою незаконну діяльність «заклад».
Водночас ОСОБА_13 та ОСОБА_11 виконували роль адміністраторів-касирів та операторів гральних закладів у сфері надання послуг доступу та участі до азартних ігор, працювали відповідно до встановленого графіку виходу на роботу, забезпечували гравцям доступ до приміщення, в якому було встановлене гральне обладнання, діяли конспіративно, надавала доступ до участі в азартних іграх лише «перевіреним гравцям», котрі будуть зберігати інформацію про діяльність закладу у таємниці, забезпечували безпосередній доступ до азартних ігор з використанням спеціального грального обладнання, отримували грошові кошти у вигляді ставок та виплачували винагороду готівкою, здійснювали облік доходів та витрат закладу, отримували борги за попередніми іграми, слідкували за дотриманням гравцями правил гри та надавали допомогу у її проведенні при необхідності, погоджували вихід на робочі зміни з організатором, звітували перед організатором закладу за проведену роботу, підтримувала чистоту у гральному закладі.
При цьому, із проаналізованих судами попередніх інстанцій телефонних розмов між усіма засудженими, які зафіксовані в протоколах НС(Р)Д вбачається, що ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 спілкувалися між собою на теми, пов'язані із діяльністю «закладу», вільно, будучи обізнаними із усіма нюансами діяльності цього «закладу», що дає підстави стверджувати про значний досвід усіх засуджених у цій сфері та спростовує твердження сторони захисту про те, що останні почали працювати в «закладі» не від початку його створення, а незадовго до припинення його роботи працівниками поліції.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження також встановлено й те, що саме ОСОБА_10 та ОСОБА_12 як організатор та пособник організатора підпільного грального закладу займалися питанням щодо підшукування та оренди приміщення для «закладу», що підтверджується як показаннями свідка ОСОБА_17 в суді першої інстанції, відповідно до яких свідок здала в оренду приміщення за адресою: АДРЕСА_5, ОСОБА_12 та при цьому був присутній ОСОБА_10 , так і відомостями, зазначеними у протоколах НС(Р)Д, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в яких зафіксовано телефонні розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , в ході яких останні обговорювали можливість закриття підпільного грального закладу за адресою: АДРЕСА_5 , та необхідність пошуку іншого приміщення з метою його оренди для відкриття нового грального закладу. Крім того, з аналізу вказаних телефонних розмов також вбачається, що ОСОБА_12 постійно перебувала на зв'язку із орендодавцем приміщення, забезпечувала останній безперешкодний доступ до цього приміщення з метою перевірки та фіксування показників лічильників.
Попри твердження сторони захисту, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит свідка ОСОБА_17 проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК, оскільки показання ця особа надавала під присягою, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Підстав вважати показання цього свідка неправдивими у судів попередніх інстанцій не було, а тому як місцевий, так і апеляційний суди обґрунтовано визнали показання цього свідка послідовними й такими, що не містять істотних суперечностей та узгоджуються з іншими доказами.
Факт здійснення діяльності з організації та проведення незаконного грального бізнесу організованою групою судами попередніх інстанцій встановлено на підставі показань свідка ОСОБА_16 , відомостей, що містяться у протоколах обшуку, оглядів предметів, про результати проведення НС(Р)Д - візуального спостереження за місцем, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, проведення контролю за вчиненням злочину, тимчасового доступу до речей та документів, висновків експертів.
Суди попередніх інстанцій в ході судового розгляду встановили, що ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 вчинили всі дії в межах відведених їм ролей в складі стійкого об'єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, а тому їх дії правильно кваліфіковано як здійснення діяльності з організації або проведення азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону, у складі організованої групи.
Колегія суддів погоджується із такою кваліфікацією вчиненого та наголошує, що за відсутності у диспозиції ч. 2 ст. 203-2 КК такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину у складі організованої групи, дії засуджених підлягають кваліфікації за найбільш наближеною до неї кваліфікуючою ознакою як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, яка знайшла своє відображення у ч. 2 цієї статті КК.
Висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 203-2 КК, у складі організованої групи зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Як наслідок, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм кримінального закону у частині кваліфікації дій засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 колегія суддів відхиляє. У цьому кримінальному провадженні дії останніх кваліфіковано правильно.
Щодо порушення правил підслідності та здійснення процесуального керівництва неуповноваженими прокурорами
У касаційних скаргах сторона захисту стверджує, що у цьому кримінальному провадженні було порушено правила ст. 216 КПК, внаслідок чого всі докази зібрані неуповноваженими особами, а відтак є недопустимими.
Захисники наголошують на тому, що після створення БЕБ України (листопад 2021 року) та внесення змін до КПК щодо визначення підслідності справ, передбачених ст. 203-2 КК, саме БЕБ України мав здійснювати досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а процесуальне керівництво - прокурори відділу нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінальних правопорушень, що посягають на функціонування економіки держави.
Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями сторони захисту.
Питання про порушення правил підслідності було порушено стороною захисту на стадії апеляційного оскарження вироку місцевого суду і на спростування таких тверджень сторони захисту прокурор надав постанову першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_18 від 10 січня 2022 року про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР під № 12021140000000607 від 17 червня 2021 року слідчим СУ ГУ НП у Львівській області.
Апеляційним судом було здійснено перевірку та аналіз мотивів, наведених у вищевказаній постанові щодо неможливості здійснення ефективного, швидкого та повного досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні детективами новоствореного БЕБ України, тому суд відхилив доводи захисту про порушення правил підслідності.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 216 КПК (в редакції на час внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні) слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що в цьому кримінальному провадженні відомості в ЄРДР внесено 17 червня 2021 року слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_19 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК.
Надалі на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2021 року № 1493-р свою діяльність розпочало БЕБ України.
25 листопада 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України та пов'язаного з цим удосконалення роботи деяких державних правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 216 КПК, в частині 3 якої було визначено, що детективами органів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування, зокрема кримінальних правопорушень, передбачених ст. 203-2 КК.
Згідно з п. 2 розділу VI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» матеріали кримінального провадження, які на день початку діяльності Бюро економічної безпеки України перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до закону підслідні Бюро економічної безпеки України, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про початок діяльності Бюро економічної безпеки України передаються органом досудового розслідування відповідному прокурору у кримінальному провадженні для подальшого прийняття рішення у порядку, визначеному КПК.
Отже, після початку роботи БЕБ України протягом двох місяців прокурором мало бути вирішено питання про передачу кримінальних проваджень, досудове розслідування в яких підслідне підрозділам БЕБ України.
У цьому кримінальному провадженні 10 січня 2022 року, тобто в межах встановленого двомісячного строку, шляхом винесення відповідної постанови, першим заступником Генерального прокурора ОСОБА_18 було вирішено залишити проведення досудового розслідування за слідчими СУ ГУ НП у Львівській області з наведенням обґрунтованих мотивів щодо неможливості проведення ефективного досудового розслідування детективами БЕБ України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в цьому кримінально провадженні досудове розслідування проведено з дотриманням вимог ст. 216 КПК, а зібрані слідчими СУ ГУ НП у Львівській області докази є належними та допустимими.
З огляду на те, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проведено уповноваженим на це органом, а саме слідчими СУ ГУ НП у Львівській області, процесуальне керівництво, затвердження обвинувального акта та підтримання публічного обвинувачення в судах попередніх інстанцій також здійснено уповноваженими прокурорами, а саме прокурорами відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, коло яких було визначено постановами про групу прокурорів та про зміну групи прокурорів.
Щодо недопустимості як доказів результатів НС(Р)Д
Сторона захисту у касаційний скаргах стверджує про недопустимість протоколів НС(Р)Д з підстав того, що ці НС(Р)Д проведені, а протоколи за результатами їхнього проведення складені поза межами строків, встановлених в ухвалах слідчих суддів апеляційного суду, якими було надано дозвіл на проведення таких НС(Р)Д. Також сторона захисту наголошує на тому, що протоколи НС(Р)Д були складені та передані прокурору поза межами 24-х годин після припинення їхнього проведення.
Негласні слідчі (розшукові) дії у цьому провадженні були проведені органом досудового розслідування на підставі ухвал слідчих суддів апеляційного суду та в межах строків, визначених в цих ухвалах.
Як встановлено і підтверджується матеріалами кримінального провадження, протоколи про результати проведення НСРД було складено 10, 24 листопада 2021 року та 18 травня 2022 року та в подальшому передано прокурору, тобто поза межами 24-годинного строку, встановленого ч. 3 ст. 252 КПК.
Оскільки складення протоколу за результатами проведення НС(Р)Д та направлення його прокурору є обов'язком працівника оперативного підрозділу, то пропущення ним строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Допущене перевищення визначеного кримінальним процесуальним законом строку порушує порядок кримінального процесу, невід'ємною складовою якого є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НС(Р) ОСОБА_20 , таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону.
Відповідно до правового висновку, сформульованого об'єднаною палатою ККС ВС у постанові від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18, складання протоколу НС(Р)Д поза межами строку, визначеного приписами ч. 3 ст. 252 КПК, не є підставою для визнання такого протоколу недопустимим доказом.
З огляду на викладене, Суд відхиляє твердження захисників про порушення положень ч. 3 ст. 252 КПК та необхідність визнання протоколів НС(Р)Д недопустимими доказами.
Щодо невідповідності постанови прокурора від 27 липня 2021 року про проведення контролю за вчиненням злочину вимогам статей 246, 251, 271 КПК
Захисники у касаційних скаргах стверджують про те, що постанова прокурора від 27 липня 2021 року про проведення контролю за вчиненням злочину винесена із істотним порушенням вимог КПК, оскільки у ній не заначено осіб щодо яких проводиться негласна слідча дія та не зазначено особу, яка буде залучена до конфіденційного співробітництва, не зазначено грошові кошти за рахунок яких було проведено відповідну НС(Р)Д.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи касаційних скарг з огляду на таке.
КПК (ч. 5 ст. 251, ч. 7 ст. 271 кодексу) визначає, які відомості повинні міститися у постанові слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, в тому числі й постанові про проведення контролю за вчиненням злочину.
Суди перевіряли означені доводи сторони захисту та відхилили їх. Суд погоджується з тим, що спірна постанова про контроль за вчиненням злочину містить необхідну інформацію, визначену КПК.
У ч. 1 ст. 251 КПК законодавець передбачив, що постанова про проведення НС(Р)Д повинна містити відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію.
Суд констатує, що у цьому положенні йдеться про працівників правоохоронних органів, тобто слідчого, який буде безпосередньо проводити НС(Р)Д або у разі проведення НСРД за дорученням слідчого - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. Такий висновок слідує з положень ч. 6 ст. 246 КПК та ч. 1 ст. 251 КПК.
У постанові про проведення НС(Р)Д слідчим може бути зазначена додаткова інформація, яка стосується цієї слідчої дії. Наприклад, йдеться про інформацію для залучення особи до конфіденційного співробітництва. Однак її відсутність не може тлумачитись як порушення вимог КПК, оскільки кодекс передбачає вказівку саме на відомості про тих осіб, які реалізовують проведення НС(Р)Д зі сторони обвинувачення.
У постанові про проведення контролю в цьому провадженні міститься вказівка про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, який полягатиме у залученні сторонньої особи до конфіденційного співробітництва, з метою участі у азартних іграх, організованих у незаконно облаштованому гральному закладі за адресою: АДРЕСА_5.
У ній не міститься вказівки на анкетні дані особи, яка буде залучена до конфіденційного співробітництва, і суд не вбачає у цьому порушень КПК.
Як вбачається із постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 27 липня 2021 року, виконання цієї постанови доручено СУ ГУ НП у Львівській області та УСР у Львівській області ДСР НП України.
Визначення оперативного підрозділу для проведення НС(Р)Д із подальшою конкретизацією особи, яка її буде здійснювати шляхом надання доручення не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 251 КПК постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія.
У цьому кримінальному провадженні контроль за вчиненням злочину проводився не щодо особи (осіб), а щодо місця, а саме незаконно облаштованого грального закладу за адресою: АДРЕСА_5.
Тому довід захисту про недостатню конкретизацію (відсутність прізвищ осіб, щодо яких проводилась НС(Р)Д) суд відхиляє, констатуючи що йшлося про контроль за місцем, щодо якого проводилася НС(Р)Д, і це місце було чітко визначене в спірній постанові.
Також суд відхиляє доводи сторони захисту про незазначення грошових коштів, за рахунок яких було проведено НС(Р)Д, констатуючи, що незазначення у постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину відомостей про походження грошових коштів не свідчить про винесення такої постанови усупереч вимог КПК (постанова ОП ККС від 25 вересня 2023 року у справі № 208/2160/18).
У суду немає підстав погодитися із доводами захисту про те, що постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 27 липня 2021 року винесена з порушенням вимог статей 251, 271 КПК, а тому суд відхиляє доводи про недопустимість результатів проведених НС(Р)Д на підставі цієї постанови.
Щодо інших доводів касаційних скарг сторони захисту
Сторона захисту вважає, що допит свідка ОСОБА_16 в суді першої інстанції здійснювався в режимі відеоконференції із приховуванням його справжніх ідентифікаційних даних, однак були відсутні підстави для застосування заходів безпеки до цього свідка (легендованої особи).
Суд не буде вдаватися до аналізу доцільності застосування заходів безпеки до означеного свідка, оскільки вважає, що як і факт підставності вжиття або невжиття таких заходів жодним чином не впливає на доведенівсть винуватості засуджених у цьому провадженні достатньою сукупністю допустимих доказів, які є в розпорядженні судів.
Свідок ОСОБА_16 хоч і допитувався в режимі відеоконференції з іншого приміщення суду у спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію, шляхом створення акустичних перешкод, однак як вбачається з матеріалів провадження, ні засуджені, ні їхні захисники не заперечували щодо такого формату допиту.
Зі змісту журналу судового засідання місцевого суду від 21 березня 2024 року вбачається, що як сторона обвинувачення, так і сторона захисту не були позбавлені права на перехресний допит свідка та можливості ставити йому запитання та отримувати на них відповіді. Цим правом учасники судового провадження скористалися в повному обсязі.
У касаційних скаргах сторона захисту зазначає про те, що судом першої інстанції було порушено порядок дослідження доказів, оскільки не було досліджено речові докази, дослідження яких на підставі ст. 349 КПК під час встановлення порядку дослідження доказів було визначено місцевим судом.
Як вбачається із досліджених матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні місцевого суду від 11 липня 2023 року на виконання вимог ст. 349 КПК суд попередньо з'ясував позицію учасників провадження щодо порядку та обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та визначив наступний порядок дослідження доказів, а саме: дослідити письмові докази, допитати свідків, дослідити відомості, що характеризують осіб обвинувачених, допитати обвинувачених. Водночас жодних зауважень чи заперечень щодо такого порядку та обсягу дослідження доказів від будь-кого із учасників провадження, у тому числі й від засуджених та їхніх захисників, не надходило. В ході здійснення подальшого судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про дослідження речових доказів та під час закінчення судом стадії дослідження доказів відповідно до визначеного порядку не заперечувала щодо закінчення цієї стадії судового розгляду та переходу до стадії судових дебатів.
На підставі вищенаведеного Суд констатує відсутність порушення місцевим судом порядку дослідження доказів, а аргументи сторони захисту про протилежне вважає безпідставними.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами з доповненнями захисників засуджених на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них аргументи, аналогічні доводам касаційних скарг сторони захисту, та визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог КПК. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих цими судами рішень.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень вимог процесуального закону і правильно застосували норми матеріального закону.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані стороною захисту касаційні скарги слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 09 грудня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодоОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3