21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 755/10698/23
провадження № 51 - 1816 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
законного представника
потерпілого ОСОБА_6 ОСОБА_7
захисника
засудженого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100000000639
від 11 червня 2023 року, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хуфар Саріасійського району Сурхандар'їнської області Республіки Узбекистан, громадянина Республіки Узбекистан, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за ст. 286 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов законного представника потерпілого ОСОБА_6 -
ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 800 000 грн та 9 486,70 грн відповідно у рахунок відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, а на користь ОСОБА_7 - 50 000 грн
у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
11 червня 2023 року близько 12 години 48 хвилин ОСОБА_10 , керуючи автомобілем «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у смузі для громадського транспорту по пр-ту Визволителів у м. Києві
від Броварського проспекту в напрямку бульвару Перова зі швидкістю 94,07 км/год
± 3,76 км/год, при максимально дозволеній на цій ділянці 50 км/год, порушив пункти 1.5, 1.7, 2.3 «б», 8.7.3 «е», 8.10, 12.4 та 17.1 Правил дорожнього руху, проїхав регульований пішохідний перехід на забороняючий (червоний) сигнал світлофора
та здійснив наїзд на малолітнього велосипедиста ОСОБА_6 , 2010 року народження, який перетинав проїзну частину біля пішохідного переходу
на дозволяючий (зелений) сигнал світлофора, внаслідок чого потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишено
без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня
2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_8 внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді.
Зазначає, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_11 суворе покарання, не врахувавши обставин, які його пом'якшують, - щире каяття ОСОБА_8 , добровільне відшкодування ним витрат на лікування потерпілого на суму
65 000 грн, активне сприяння слідству, наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, відсутність судимостей, позитивні характеристики, а також того, що велосипедист теж порушив правила дорожнього руху.
Апеляційний суд не звернув увагу на вказані порушення, не дослідив повторно докази на підтвердження нових обставин, які пом'якшують покарання та виникли після ухвалення вироку місцевим судом, - повне відшкодування завданої шкоди потерпілій стороні та відсутність у неї претензій до ОСОБА_8 , народження
у нього другої дитини. Посилається на незастосування апеляційним судом положень статей 69-1, 75 КК України.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і законний представник потерпілого в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою
і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_8 , правильність кваліфікації його дій
за ст. 286 ч. 2 КК України та призначене йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Згідно зі ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, та відсутності обставин,
що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання,
він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного основного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого
ОСОБА_8 внаслідок суворості є частково обґрунтованими, виходячи
з таких обставин.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні
ОСОБА_11 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є необережним тяжким, конкретні обставини його вчинення, відомості про його особу, який раніше не судимий, однак неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності
за порушення правил дорожнього руху, має молодий вік, є студентом, працює, одружений, утримує малолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога та психіатра
не перебуває, за місцем попереднього ув'язнення характеризується посередньо, обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
Врахувавши наведені обставини та відомості про особу ОСОБА_8 , місцевий суд призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, тобто наближене до максимальної межі санкції ст. 286 ч. 2 КК України,
не встановивши підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України. З такими висновками суду першої інстанції в частині призначеного покарання погодився і апеляційний суд, залишивши вирок без зміни.
Як убачається із вироку місцевого суду, ОСОБА_10 у суді першої інстанції вину визнав частково, заперечуючи, що здійснював рух у смузі громадського транспорту, та наполягаючи, що в ДТП винен також велосипедист. Враховуючи наведене, у суду першої інстанції не було підстав враховувати щире каяття як обставину,
яка пом'якшує покарання ОСОБА_8 .
Посилання сторони захисту на неврахування при призначенні покарання того,
що велосипедист також порушував правила дорожнього руху є безпідставним, оскільки за обставин цього кримінального провадження під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_10 першим грубо порушив зазначені правила, оскільки він, рухаючись смугою громадського транспорту зі значним перевищенням дозволеної у населеному пункті швидкості руху, здійснив проїзд регульованого пішохідного переходу на забороняючий сигнал світлофора, який був увімкнутий більше ніж 14 секунд. Водночас, ОСОБА_6 виїхав на проїзну частину
на велосипеді за пішохідним переходом, перед яким ОСОБА_10 повинен був зупинити автомобіль для пропуску пішоходів.
Разом із тим, під час апеляційного провадження стороною захисту було надано документи на підтвердження народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дружиною ОСОБА_8 - ОСОБА_12 дитини, а також докази відшкодування потерпілій стороні стягнутих за вироком суду на її користь сум з підтвердженням останньою факту відсутності претензій до ОСОБА_8 , однак апеляційний суд
не надав оцінки зазначеним документам при перевірці доводів апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі ОСОБА_8 внаслідок суворості.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду щодо необхідності призначення ОСОБА_11 за ст. 286 ч. 2 КК України основного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, тобто наближеного до максимальної межі згідно санкції вказаної норми кримінального закону, своє рішення належним чином
не вмотивував, при цьому не врахував всіх обставин кримінального провадження, зокрема й отриманих на стадії апеляційного провадження, та зазначені вище відомостіпро особу ОСОБА_8 у їх сукупності.
За таких обставин, у цьому конкретному випадку судом апеляційної інстанції допущено диспропорцію, яка, враховуючи всі встановлені судами обставини кримінального провадження та відомості про особу ОСОБА_8 , свідчить
про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.
Отже, наведене дає підстави для пом'якшення призначеного засудженому
покарання у виді позбавлення волі до 3 років 6 місяців. При цьому враховуються всі обставини цього конкретного кримінального провадження,тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчиненим
з необережності, відомості про особу ОСОБА_8 , зокрема народження
у нього другої дитини, відшкодування потерпілій стороні завданої кримінальним правопорушенням шкоди та відсутність у останньої претензій до засудженого.
Зазначене покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
Підстав для застосування до засудженого ОСОБА_8 положень ст. 75
КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням
за результатом касаційного розгляду відповідно до встановлених судами обставин та наявних матеріалів провадження колегія суддів не вбачає.
Згідно зі ст. 433 ч. 2 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
В касаційній скарзі захисник просив скасувати ухвалу апеляційного суду
та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, проте такі підстави для скасування вказаного судового рішення відсутні. Разом з тим, за результатом касаційного розгляду встановлено підстави для зміни цієї ухвали апеляційного суду та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України і вироку місцевого суду в частині призначеного покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування судових рішень, не виявлено.
Враховуючи зазначене, касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року в порядку
ст. 433 ч. 2 КПК України та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого
2025 року щодо ОСОБА_8 змінити, пом'якшити призначене йому
за ст. 286 ч. 2 КК України основне покарання до 3 років 6 місяців позбавлення волі
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3