Справа № 127/33492/25
Провадження № 2-о/127/622/25
27 жовтня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі судового засідання Чех А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України -
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.
Заява мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Мелітополь, Запорізької області. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Встановлення факту смерті необхідно заявнику для закриття банківських рахунків.
Вищевикладене й стало підставою звернення до суду із даною заявою.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.10.2025 заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
Заявник ОСОБА_1 подав до суду заяву згідно якої просив розгляд справи проводити у його відсутність, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним. Про причини неявки суду не повідомлено.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьками заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначені ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Заявник ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 09.09.2008.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 20.09.2025, виданого «99000001 Территориальный отдел ЗАГС города Мелитополь и Мелитопольского района Управления ЗАГС Запорожской области» ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Мелітополь, Запорізької області.
Листом №1722-22.28-24 від 16.10.2025 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відмовив в задоволенні заяви, поданої для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , оскільки документи надані заявником для підтвердження факту смерті, не є підставою для державної реєстрації смерті і не відповідають нормам законодавства.
Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (з наступними змінами та доповненнями) будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, вказані вище докази не створюють правових наслідків.
Разом з тим, оцінюючи надані заявником докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Практикою Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці, зокрема в рішеннях ЄСПЛ «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зокрема ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючи хde facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, враховуючи сукупність наданих доказів, суд вважає факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановленим.
Керуючись ст. 293-294, ч. 7 ст. 294, п. 8 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті на тимчасово окупованій території України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина України, уродженця м. Брянська, Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Мелітополь, Запорізької області, держава Україна.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 25497415, місцезнаходження: вул. Замостянська, буд. 26А, м. Вінниця.
Повний текст рішення складено 27.10.2025.
Суддя О.О. Жмудь