Іменем України
22 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/822/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заяць І.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Брухт" (код ЄДРПОУ 45233459), вул. Вадима Благовісного, будинок 4/2, м. Миколаїв, 54029
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідністю "Ніжинський дослідно-механічний завод" (код ЄДРПОУ 35505991), вул. Носівський шлях, будинок 56, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600
про стягнення 469 280,45 грн
представники сторін у судове засідання не з'явились;
Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.
До Господарського суду Чернігівської області 19.08.2025 року через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява № 14/007 від 14.07.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Брухт" до Товариства з обмеженою відповідністю "Ніжинський дослідно-механічний завод" про стягнення заборгованості за отриманий товар - брухт чорних металів вид 26, згідно Договору поставки брухту та відходів чорних металів № 19/08 від 19.08.2024 в сумі 469 280,46 грн з яких: 348 400,00 грн сума основної заборгованості, 60 772,45 грн - пеня, 10 656,00 грн - 3% річних та 49 452,00 грн - збитки від інфляції.
Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку по договору № 19/08 поставки брухту та відходів чорних металів від 19.08.20024.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику ) сторін, без проведення судового засідання, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
Ухвала суду від 25.08.2025 доставлена до Електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 25.08.2025.
Ухвалою від 26.08.2025 суд постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.09.2025.
Ухвала суду від 26.08.2025 доставлена до Електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 26.08.2025.
Отже, в розумінні статті 242 ГПК України сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в суді та обізнані про встановлені судом строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання у справі 927/822/25, призначене на 30.09.2025 о 09:30 год., не відбулось.
Ухвалою суду від 30.09.2025 сторін повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 14.10.2025.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк не скористався, відзиву на позов не надав. Так само від відповідача не надходило клопотань (заяв) і щодо продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву.
14.10.2025 відповідачем подана заява, в якій останній просить суд зменшити розмір санкцій та відмовити у вимогах по стягненню пені, інфляційних та відсотків річних на час дії воєнного стану.
Суд прийняв заяву до розгляду.
У судовому засіданні 14.10.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 22.10.2025.
22.10.2025 позивачем подані додаткові пояснення у справі, відповідно до яких останній заперечив проти заяви відповідача щодо вимог про стягнення пені, інфляційних та річних.
Суд прийняв пояснення до розгляду та долучив до матеріалів справи.
Зважаючи на принципи диспозитивності, змагальності господарського судочинства та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також достатність часу, наданого учасникам справи для розумної реалізації своїх процесуальних прав у господарському процесі, у тому числі права на судових захист, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України.
У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, 22.10.2025 на підставі статті 233, 240 ГПК України суд підписав скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
19.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УА Брухт» (далі «Продавець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніжинський дослідно-механічний завод» (далі - «Покупець») укладено договір поставки брухту та відходів чорних металів № 19/08 (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору:
п. 1.1. Продавець зобов'язується продати та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити промисловий брухт та відходи чорних металів (далі по тексту - Товар) згідно ДСТУ 4121-2022.
п. 2.4. Право власності на Товар від Продавця до Покупця за цим Договором переходить з моменту прийняття Товару Покупцем, що оформлюється приймально-здавальними актами форми №19 або №69 на території цехів та дільниць Покупця, що зазначені у додатковій угоді до цього Договору.
п. 3.3. Оплата за Товар проводиться Покупцем за цінами, що діють на момент здачі Товару платіжними дорученнями на підставі приймально-здавальних актів за формами № 19 або № 69 на протязі 5-ти (п'яти) банківських днів з дати отримання товару.
п. 4.3. У випадку прострочення Покупцем строку остаточного розрахунку за поставлений Товар, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійного облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочки, від вартості неоплаченого Товару.
п. 7.6. Термін дії цього Договору встановлюється з дати його підписання до 31.12.2026. Якщо жодна із сторін за 20 (двадцять) днів до завершення терміну дії Договору в письмовій формі не попередить іншу сторону про розірвання Договору, то термін його дії автоматично продовжується на наступний календарний рік.
Відповідно до видаткової накладної № 41 від 20.08.2024 позивач передав, а відповідач отримав брухт чорних металів в кількості 68 т на загальну суму 598400,00 грн.
В доказ передачі позивачем і отримання відповідачем Товару до матеріалів справи додані Акт приймання металів чорних (вторинних) № 20/08-1 від 20.08.2024, відповідно до якого позивачем передано, а відповідачем прийнято 22,324 т брухту на суму 196451,20 грн (без ПДВ), Акт приймання металів чорних (вторинних) № 20/08-2 від 20.08.2024, відповідно до якого позивачем передано, а відповідачем прийнято 22,599 т брухту на суму 198871,20 грн без ПДВ, Акт приймання металів чорних (вторинних) № 20/08-3 від 20.08.2024, відповідно до якого позивачем передано, а відповідачем прийнято 23,077 т брухту на суму 203077,60 грн без ПДВ.
Видаткова накладна та Акти № 20/08-1, № 20/08-2, №20/08-3 від 20.08.2024 підписані сторонами без зауважень і заперечень та скріплені печатками сторін.
Крім того, у матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні № 20/08-1 від 20.08.2024, №20/08-2 від 20.08.2024, № 20/08-3 від 20.08.2024, які надані позивачем на підтвердження поставки Товару відповідачу.
З урахуванням умов Договору (п. 3.3.) строк оплаті Товару - до 27.08.2024.
Відповідно до виписки по рахунку відповідачем здійснено часткову оплату вартості Товару, а саме: 01.10.2024 сплачено 50000 грн, 17.10.2024 - 50000 грн, 29.11.2024 - 50000 грн, 18.12.2024 - 50000 грн, 30.12.2024 - 50000 грн. Всього відповідачем сплачено 250000 грн.
21.02.2025 між сторонами підписано Акт звірки розрахунків, відповідно до якого сторони підтвердили, що за відповідачем рахується заборгованість в сумі 348400,00 грн.
03.06.2025 позивач претензією № 03/06 від 03.06.2025 звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу в сумі 348400 грн.
Відповідач отримав претензію 17.06.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції № 5402003397083.
Відповідач відповіді на претензію не надав.
Докази сплати 348400,00 грн боргу у матеріалах справи відсутні.
У зв'язку з простроченням оплати вартості отриманого Товару, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 60772,45 грн пені за період прострочення з 28.08.2024 по 14.07.2025 10656,00 грн 3% річних за період з 28.08.2024 по 14.07.2025, 49452,00 грн інфляційних нарахувань за період з вересня 2024 по червень 2025 року.
З огляду на те, що відповідач вартість наданого Товару не сплатив, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов'язків.
Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а правовідносини, що склалися між сторонами, підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України .
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що принцип належного виконання полягає в тому, що воно має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо оплати отриманого товару, а тому несвоєчасне виконання/невиконання в повному обсязі зобов'язання є його порушенням.
Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано Товар на загальну суму 598400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 41 від 20.08.2024, Актами приймання № 20/08-1, № 20/08-2, № 20/083 від 30.08.2024, товарно-транспортними накладними № 20/08-1. № 20/08-2, № 20/08-3 від 20.08.2024.
За умовами п. 3.3. Договору строк оплати Товару - до 27.08.2024.
В обумовлений Договором строк відповідач вартість Товару не оплатив.
У той же час, відповідачем частково здійснена оплата вартості Товару в сумі 250000 грн, що підтверджується виписками по рахунку.
Заборгованість відповідача склала 348400 грн.
Актом звірки розрахунків від 21.02.2025 відповідач підтвердив наявність заборгованості в сумі 348400,00 грн.
Протягом розгляду справи відповідачем до господарського суду не подано жодного належного, допустимого та вірогідного доказу на спростування як факту передачі позивачем Товару, що є предметом спору у цій справі, так і доказів оплати вартості отриманого Товару в сумі 348400,00 грн у строк, обумовлений умовами Договору.
Отже, за висновком суду відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, його заборгованість перед позивачем становить 348400,00 грн, відтак, вимога позивача про стягнення 348400,00 грн боргу є правомірною, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.
У зв'язку з простроченням оплати вартості отриманого Товару, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 60772,45 грн пені за період прострочення з 28.08.2024 по 14.07.2025 10656,00 грн 3% річних за період з 28.08.2024 по 14.07.2025, 49452,00 грн інфляційних нарахувань за період з вересня 2024 по червень 2025 року.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
За приписами статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.
Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За перерахунком суду за заявлений позивачем період сума пені становить 45550,94 грн, інфляційних нарахувань - 49452,00 грн, 3% річних - 10874,80 грн.
В контексті означеної суми пені суд зауважує, що відповідно до поданого позивачем розрахунку з-поміж інших періодів нарахування пені зазначено період з 30.12.2024 по 14.07.2025 за прострочення оплати 348400,00 грн, проте розрахунок безпосередньо пені за вказаний період не проведено й відповідно сума пені за цей період не обрахована та не визначена.
Відтак, підстави для перерахунку судом пені за вказаний період відсутні.
Крім того, у поданому розрахунку позивачем окремо визначений період з 30.12.2024 по 27.02.2025 для обрахування 3% річних та пені від простроченої суми заборгованості 348400,00 грн. Натомість у детальному розрахунку вказаних нарахувань позивач визначає періоди з 30.12.2023 по 25.01.2024 та з 26.01.2024 по 27.02.2024
Суд критично відноситься до даного розрахунку, оскільки, по-перше, період з 30.12.2024 по 27.02.2025 входить до періоду нарахування з 30.12.2024 по 14.07.2025, в той час як будь-які вартісні показники у зазначений період не змінювалися (докази протилежного у матеріалах справи відсутні), а по-друге, період нарахування з 30.12.2023 по 27.02.2024 не входить у період прострочення виконання зобов'язання, оскільки, як встановлено судом, прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідача настало з 28.08.2024.
Отже, 3% річних в сумі 1690,00 грн (за період з 30.12.2023 по 27.02.2024) та 16895,02 грн пені (за період з 30.12.2023 по 27.02.2024) нараховані позивачем безпідставно.
З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача по стягненню пені, інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в частині 45550,94 грн пені та 49452,00 грн інфляційних нарахувань.
В решті вимог по стягненню 15271,51 грн пені позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимог по стягненню 3% річних суд зазначає таке.
Як встановлено вище, за перерахунком суду сума 3% річних за заявлений позивачем період становить 10874,80 грн.
Відповідно до статей 14, 237 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Отже, вимоги позивача по стягненню 3% річних підлягають задоволенню в межах заявленої суми 10656,00 грн.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 348400 грн боргу, 45500,94 грн пені, 10656,00 грн 3% річних, 49452,00 грн інфляційних нарахувань.
В решті вимог по стягненню 15221,51 грн пені позов задоволенню не підлягає за безпідставністю.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та відмови позивачу у задоволенні його вимог щодо стягнення пені, інфляційних та відсотків річних суд зазначає таке.
В обґрунтування свого клопотання відповідач посилається на те, що введення воєнного стану в Україні, постійні повітряні тривоги, відключення електроенергії та водопостачання, удари ракет та дронів, руйнування та пошкодження інфраструктури міста, в якому здійснює діяльність відповідач, тобто через активні бойові дії, є достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невчасне виконання своїх зобов'язань.
Відповідач також стверджує, що одночасне стягнення пені, інфляції та нарахування відсотків суперечить критерію справедливості, передбаченому ч. 1 ст. 3 ЦК України та не відповідає принципу пропорційності, передбаченому п. 6 ч. 3 ст. 2 ГПК України, та призводить не до стимулювання до виконання основного зобов'язання, а перетворює договірні відносини на несправедливо непомірний тягар для Відповідача і є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача, враховуючи при цьому і наявність на сьогоднішній день військового стану та обставин непереборної сили.
Позивач заперечив проти доводів відповідача та вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати входять до складу основного боргу, а чинне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено розмір або звільнено від сплати інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (відповідні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.09.2025 у справі № 916/574/15-г).
Крім того, позивач здійснює свою діяльність на території Миколаєва, який, починаючи з початку повномасштабного вторгнення, є територією наближеною до місць проведення бойових дій, і як і вся наша країна також потерпає від наслідків військової агресії рф, як економічних, так і пов'язаних з відключенням енергопостачання. На думку позивача, в даному випадку слід дотриматися принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на доводи і заперечення сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до листа Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
При цьому, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. (правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17).
Суд зауважує, що збройна агресія російської федерації та введення воєнного стану є загальновідомою обставиною, що в т.ч. підтверджується вище зазначеним листом ТПП України. Однак, лист не мотивує та не обґрунтовує як саме вказані обставини вплинули на виконання обов'язку з оплати поставленого товару саме за конкретним договором між сторонами, належне виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Відповідач не був позбавлений можливості звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, саме за спірним зобов'язанням між сторонами для підтвердження підстав для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас, самі по собі збройна агресія проти України, воєнний стан на території держави не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, чи існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, загроза обстрілів, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Належним доказом настання таких обставин для відповідача у справі в контексті обставин виконання Договору є лише наявність Сертифікату ТПП України про форс-мажор. Однак і його суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, з урахуванням умов Договору у даній справі, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання (висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22).
Також суд зауважує, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти та в будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Отже, нездійснення оплати відповідачем заздалегідь ставила позивача у невигідне становище порівняно з відповідачем, оскільки позивач Товар передав, а фактично оплату не отримав, що у подальшому позбавило його користування грошовими коштами за відсутності будь-якої неправомірної поведінки з боку позивача, а відтак суд дійшов висновку про порушення принципу справедливості та добросовісності господарських взаємовідносин з боку відповідача.
За логікою відповідача, поки тривають воєнні дії та запроваджено воєнний стан в країні він звільняється від обов'язку щодо сплати коштів, не звертаючи при цьому увагу на інтереси іншої сторони, що суперечить принципам справедливості та добросовісності.
Запровадження воєнного стану в країні, настання форс-мажорних обставин в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України не можуть однозначно засвідчувати, починаючи з 24 лютого 2022 року, неможливість виконання обов'язку з оплати коштів за отриманий товар, а отже наведена обставина не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов'язання на час, протягом якого будуть діяти такі обставини, або ж для звільнення від відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін. Чинне законодавство України не встановлює будь-яких привілеїв підприємствам для неналежного виконання господарських зобов'язань. Необхідність зменшення розміру штрафних санкцій повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідачем не надано доказів неможливості виконання зобов'язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, не надано доказів повідомлення позивача про неспроможність виконати зобов'язання щодо оплати Товару або неможливості вчинення цієї дії, зокрема, але не виключно не надано належних доказів на підтвердження пошкодження майна підприємства, що унеможливило виконання зобов'язання по договору тощо.
Отже, останній не довів, що форс-мажорні обставини не дають йому змоги здійснити оплату за поставлений Товар.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, а також відмови у задоволенні вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та річних.
Розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені судом частково, судовий збір в сумі 5448,10 грн покладається на відповідача.
Судовий збір в сумі 183,26 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю "Ніжинський дослідно-механічний завод" (код ЄДРПОУ 35505991, вул. Носівський шлях, будинок 56, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УА Брухт" (код ЄДРПОУ 45233459, вул. Вадима Благовісного, будинок 4/2, м. Миколаїв, 54029) заборгованість в сумі 348400,00 грн, пеню в сумі 45500,94 грн, 3% річних в сумі 10656,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 49452,00 грн, судовий збір в сумі 5448,10 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 27.10.2025.
Суддя Т.О.Кузьменко