29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"16" жовтня 2025 р. Справа № 924/540/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши справу
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра", смт. Антоніни, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл.
до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д", смт. Антоніни, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл.
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 с. Якимівці, Хмельницького р-ну,
про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки
За участю представників сторін: не з'явилися
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.10.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра", смт. Антоніни, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл. до Фермерського господарства "Фортуна-Агро Д", смт. Антоніни, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл. про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою суду від 02.06.2025р. відкрито провадження у справі №924/540/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12:40 год. 19.06.2025р.
У підготовчому засіданні 19.06.2025р. постановлено ухвалу без оформлення окремого процесуального документу про оголошення перерви до 12:00 год. 23.07.2025р.
Ухвалою суду від 23.07.2025р. із занесенням до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 с. Якимівці, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл., та оголошено перерву до 11:00 год. 26 серпня 2025р.
У підготовчому засіданні 26.08.2025р. постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10:30 год. 16.09.2025р.
У судовому засіданні 16.09.2025р. постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання щодо оголошення перерви в судовому засіданні на 12 год. 00 хв. 25 вересня 2025 року.
Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 25.09.2025р. підтверджено, що у зв'язку з перебуванням суді Заярнюка І.В. у відпустці, судове засідання призначене на 12 год. 00 хв. 25 вересня 2025р. по справі №924/540/25 не проводилось.
Ухвалою від 26.09.2025р. розгляд справи №924/540/25 перепризначено на 12:30 год. 16.10.2025р.
Представник позивача в судове засіданні не з'явився однак 13.10.2025р. через підсистему "Електронний суд" надіслав заява про відкладення розгляду справи.
З приводу поданої заяви суд зазначає, що згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі № 922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі № 914/6968/16.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, враховуючи розумність строків розгляду судового спору, заява представника позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії №ЯА 977623 від 22.11.2007р. право власності на земельну ділянку площею 0,8321 га розташовану на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області надано ОСОБА_1 , про що 31.05.2017р. державним реєстратором внесено запис про державну реєстрацію права власності (20779383) у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до укладеного 01.03.2008 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ "Довіра" в особі директора Оцалюка Анатолія Васильовича, що діє на підставі статуту, договору оренди землі, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Антонінської селищної ради Красилівського району загальною площею 0,8321 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії №ЯА 977623 від 22.11.2007р.
У п. 3.1 договору оренди передбачено, останній укладено на 15 (п'ятнадцять) років. Термін дії договору оренди з 1 січня 2008р. по 1 січня 2023 р.
Земельна ділянка передається в оренду для товарного сільськогосподарського використання. Цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного с/г виробництва (п.п. 5.1, 5.2 договору).
Згідно зі змістом п. 6.2 договору оренди передача орендної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, що є невід'ємною частиною договору.
Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані придатному для використання за цільовим призначенням, але не гіршому (п. 7.1 договору).
Орендар не в праві передавати земельну ділянку в заставу і користування третім особам (п. 8.2 договору).
За змістом п. 12.1 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Договір оренди землі від 01.03.2008 підписано сторонами з відміткою про те, що договір зареєстровано у Красилівському районному відділі центру ДЗК, про що вчинено запис від 26.05.2008 за №040875600341.
15.07.2011р. сторони договору оренди землі від 01.03.2008 підписали зміни та доповнення до останнього.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права оренди від 31.05.2017р. державним реєстратором внесено запис про право оренди СТОВ "Довіра" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:09:001:0008 на підставі договору оренди від 01.03.2008р. строком до 26.05.2023р.
07.04.2017р. між СТОВ "Довіра" в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту (сторона - 1) з однієї сторони, та ФГ "Фортуна-Агро Д" в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту (сторона - 2) з другої сторони, укладено договір про співпрацю, згідно з п. 1.1 якого предметом договору є відносини сторін з підтримання та розвитку територіальної громади села Якимівці Гриценківської сільської ради, Красилівського району, Хмельницької області, з метою впровадження високих стандартів життя через ефективне використання земельних ділянок, що знаходяться в масиві села Якимівці та у переважній більшості знаходяться у власності жителів села та перебувають у користуванні (оренді) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра".
Пунктами 2.1.1, 2.1.4, 2.2.1 договору передбачено обов'язки СТОВ "Довіра" передати ФГ "Фортуна-Агро Д" у суборенду земельні ділянки, що зазначені у додатках до цього договору на підставі укладених та належним чином зареєстрованих в реєстрі речових прав на нерухоме майно, договорів суборенди земельних ділянок загальною площею не менше 989,9 га.; до закінчення терміну дії цього договору та/або договору оренди земельної ділянки переданої в суборенду, не вчиняти дії, що призводять чи можуть призвести до дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок, що передаються у суборенду та передбачені у додатках до цього договору; вимагати від сторони - 2 здійснення користування земельними ділянками, що передані в суборенду, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору суборенди.
У п. 2.4.1 визначено право ФГ "Фортуна Агро Д" використовувати земельні ділянки на умовах визначених договорами суборенди земельних ділянок.
Відповідно до п. 6.1 договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025р.
Пунктом 9.3 договору передбачено, що у відповідності до статті 259 ЦК України, сторони погодили, що до правовідносин, що виникають з цього договору застосовується загальний строк позовної давності три роки. Сторони погодили встановити строк позовної давності три роки до вимог про стягнення неустойки визначеної в розділі 5 цього договору.
07.04.2017 між СТОВ "Довіра" в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту (орендар) з однієї сторони, та ФГ "Фортуна-Агро Д" в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту (суборендар) з другої сторони, укладено договір суборенди земельної ділянки, згідно з п. 1.1 якого орендар передає, а суборендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Згідно п. 1.2 договору суборенди об'єкт суборенди орендований орендарем на підставі договору оренди землі від 01 березня 2008 року, укладений між СТОВ "Довіра" та ОСОБА_1 .
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору в суборенду передається земельна ділянка кадастровий номер 6822782500:09:001:0008 загальною площею 0,8321 га.
Договір суборенди діє до 26 травня 2023 року (п. 3.1 договору суборенди).
Строк дії договору суборенди закінчується також в разі закінчення або припинення строку дії основного договору оренди (п. 3.2 договору суборенди).
Згідно з п. 5.1 договору суборенди земельна ділянка передається в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва.
Цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 5.2 договору суборенди).
Відповідно до п. 7.1 договору суборенди після припинення дії договору, протягом п'яти календарних днів, суборендар повертає орендарю земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в суборенду.
У п. 8.1 договору суборенди вказано, що на суборендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інших прав третіх осіб.
Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено (п. 12.4.1); закінчення терміну дії основного договору (п. 12.4.2 договору).
Договір суборенди земельної ділянки від 07.04.2017р. підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.10.2023р. право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:09:001:0008 площею 0,8321 га. зареєстровано за ОСОБА_1 , розмір частки 1. Згідно запису державного реєстратора від 23.06.2020р., зареєстровано оренду земельної ділянки загальною площею 0,8321 га за ТОВ "ЄВРАЗІЯ СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 42097715), орендодавець ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 15.06.2020р.
В матеріалах справи також наявні копії договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017р. з Додатком №1 до нього, постанови Верховного Суду від 23.04.2025 №924/635/24, рішень Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021р. №924/158/21, від 31.10.2023 №924/797/21, листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 23.10.2023р. з додатком.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (угоди).
Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
Предметом позову у даній справі є вимоги СТОВ "Довіра" до ФГ "Фортуна-Агро Д" про визнання недійсним Договору від 07.04.2017р. суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:10:004:0049.
Судом встановлено, що позивач є стороною (орендар) договору суборенди від 07.04.2017р., який він оспорює.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому, при вирішені спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент підписання Договору суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність, всупереч статті 8 Закону, згоди орендодавця на передачу в суборенду орендованої позивачем земельної ділянки як окремої підстави для визнання договору суборенди недійсним, у зв'язку з недодержанням вимог частини першої статті 203 ЦК України, суд зазначає, що в даному випадку відсутність письмової згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду відповідачу, не впливає на права позивача, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі, оскільки положення частини першої статті 8 Закону в першу чергу спрямовані на захист прав орендодавця і їх недотримання орендарем не призводить до порушення прав орендаря, а в разі невиконання орендарем обов'язку з отримання зазначеного погодження та наступного подання позову про визнання правочину недійсним з цих підстав, наслідком задоволення такого позову може стати перекладання негативних наслідків недобросовісної поведінки орендаря на суборендаря (п.8.21 Постанови Верховного Суду по справі №904/355/19 від 29.10.2019).
Судом враховується, що нарахування штрафних санкцій, на що посилається позивач, відбувається відповідно до умов договору про співпрацю від 07.04.2017р. і пов'язане не з укладенням, а саме з розірванням договору суборенди. Тому доводи позивача щодо порушення його прав шляхом притягнення до відповідальності у вигляді нарахування штрафних санкцій не приймаються до уваги.
Судом враховується також існування договору суборенди, укладеного між СТОВ "Довіра" та ФГ "Фортуна Агро Д" щодо земельних ділянок, у додатку №1 до якого під порядковим номером 374 вказано земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:09:001:0008, площею 0,8321 га.
У рішенні суду по справі №924/158/21 від 17.05.2021р. зазначено, що саме на виконання умов договору суборенди земельних ділянок (загального) від 07.04.2017р. сторонами у двосторонньому порядку підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 237 від 31.10.2019р. та № 312 від 31.08.2018р., якими погоджено кількість (площу) земельних ділянок, що передаються в суборенду, яка становить 989,9 га, та загальну ціну такої суборенди для фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" за 2018-2019 роки, а саме 9 066 553,48грн. Отже, документами, які підтверджують надання відповідачем в суборенду земельних ділянок за договором і виникнення у позивача зобов'язання з оплати суборенди, є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є первинними бухгалтерськими документами та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість суборенди. Долученими до матеріалів справи №924/158/21 платіжними дорученнями підтверджено сплату ФГ "Фортуна-Агро Д" на користь СТОВ "Довіра" 9 066 545,48грн плати за суборенду земельних ділянок за 2018-2019 роки. У зазначеному рішенні суд також констатував, що грошові кошти за суборенду земельних ділянок за 2018-2019 роки були перераховані ФГ "Фортуна-Агро Д" в розмірі, що був погоджений сторонами у актах здачі прийняття робіт (надання послуг), тобто на виконання договору суборенди земельних ділянок (загального) від 07.04.2017р.
Таким чином, зважаючи на наявність двох договорів суборенди, один з яких стосується окремої земельної ділянки, а інший - цієї ж земельної ділянки, але в переліку з іншими земельними ділянками, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним одного з договорів, не є ефективним.
Частина перша статті 92 ЦК України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов'язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України утворює правовідносини представництва, в яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.
Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Разом з тим, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Тобто частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017р. у справі № 760/8121/16-ц, на захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Позивачем неодноразово вчинялись дії, що свідчать про прийняття оспорюваного договору до виконання, адже він отримував протягом 2018-2019 років суборендну плату, затверджував її розмір, тим самим приймаючи договір до виконання і підтверджуючи ту обставину, що договір є для СТОВ "Довіра" обов'язковим.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про укладення спірного договору, на думку позивача, внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача із відповідачем, судом враховується, що звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 912/2771/19.
Отже, обов'язковою ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є наявність несприятливих наслідків для довірителя внаслідок вчинення такого правочину. Отримання суборендної плати не можна вважати несприятливими наслідками або збитками. Інформації про занижений розмір суборендної плати матеріали справи не містять.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019р. у справі №911/2129/17 зазначила, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Відповідно до ст.ст.73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судом не встановлено порушення прав СТОВ "Довіра" укладенням оспорюваного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017р.
Доводи позивача судом не приймаються до уваги, оскільки спростовуються викладеними судом висновками.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
Повний текст рішення складено враховуючи зміст ГПК України за вирахуванням при цьому періоду виконання суддею обов'язків, передбачених Законом України "Про судоустрій та статус суддів".
Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 28.10.2025р.
Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.
Суддя І.В. Заярнюк