65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3106/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від прокуратури - Бойчук М.М.,
від позивача - Іщенко В.О.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 6745793,23 грн., -
Керівник Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова», в якому просить стягнути з ТОВ “Акварелі на Таїрова» на користь Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області грошові кошти у загальному розмірі 6745793,23 грн., з яких: безпідставно збережені кошти пайової участі - 3850563,17 грн., інфляційні нарахування - 2429364,66 грн., 3% річних - 465865,40 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на наступне.
Як вказує прокурор, під час опрацюванням Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва установлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 23.09.2020 р. Товариству з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» (код ЄДРПОУ 41838737) видано дозвіл № ІУ013200923787 на виконання будівельних робіт: “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів», при цьому згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних масової забудови - код 1122.1.
В подальшому, як зазначає прокурор, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 12.04.2021 зареєстровано сертифікат № ІУ123210222432, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації: “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга)» за адресою: Одеська область, Овідіопольський (нині - Одеський) район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10.
При цьому прокурор вказує, що відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники: назва об'єкта згідно з проектом: “Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга)»; місцезнаходження об'єкта: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10; дата початку будівництва - 30.09.2020; дата завершення будівництва - 23.02.2021; строк введення об'єкта в експлуатацію - 12.04.2021; загальна площа квартир у будинку - 13950,2 кв.м; площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м; кількість поверхів - 17; загальна кількість квартир - 310.
Однак, як зауважує прокурор, із дозвільного документу вбачається, що пайова участь ТОВ “Акварелі на Таїрова» як замовником не сплачена на підставі пункту 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019 року.
Обґрунтовуючи безпідставність несплати відповідачем пайової участі, прокурор посилається на статтю 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності? (в редакції від 20.10.2019), яка була чинною станом на дату початку будівництва об'єкту “будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга)» за адресою: Одеська область, Овідіопольський (нині - Одеський) район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10, відповідно до якої замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Прокурор зазначає, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, при цьому відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Крім того, прокурор додає, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? (далі - Закон № 132- IX) статтю 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності? виключено з 1 січня 2020 року. Таким чином, починаючи з 01.01.2020 р., передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Проте, як стверджує прокурор, частиною 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Окрім того, прокурор зауважує, що зазначеною нормою установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Таким чином, прокурор стверджує, що оскільки ТОВ “Акварелі на Таїрова» договір про пайову участь з Таїровською селищною радою не укладено, а будівництво об'єкту розпочато у вересні 2020 року, у нього виник обов'язок упродовж 10 днів після 30.09.2020 р. звернутися до Таїровської селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 12.04.2021 р.
Крім того, прокурор посилається на позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? (Закону № 132-IX) порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак, які станом на 01.01.2020 р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 р. не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Відтак, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпункту 3, 4 абзацу 2, пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення? Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21.
Таким чином, за ствердженням прокурора, ТОВ “Акварелі на Таїрова», як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі у зв'язку із будівництвом об'єкта за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10 (І черга).
Обґрунтовуючи розмір безпідставно збережених коштів пайової участі, прокурор посилається на п. 1 ч. 2 розділу II “Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX, яким встановлено норматив розрахунку пайової участі для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Між тим прокурор вказує, що відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.02.2021 р. загальна площа квартир за результатами технічної інвентаризації становить 13950,2 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м, загальна площа - 15188,4 кв.м.
При цьому прокурор додає, що на момент введення даного об'єкту в експлуатацію (12.04.2021) був чинний наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311, де розмір опосередкованої вартості за 1 кв.м в Одеській області становить 12676,00 грн.
Як вказує прокурор, листом Таїровської селищної ради від 08.05.2025 за № 1338/02-07 надано розрахунок розміру пайової участі ТОВ “Акварелі на Таїрова» у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської об'єднаної територіальної громади у зв'язку із будівництвом комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга) за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м »Дружний», масив 10.
З огляду на викладене вище, прокурор посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Також прокурор зазначає, що згідно з ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, прокурор зазначає, що з урахуванням постанови Верховного суду від 05.05.2022 р. по справі № 925/683/21 інфляційні нарахування та 3% річних підлягають нарахуванню з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, відтак, загальна сума безпідставно збережених ТОВ “Акварелі на Таїрова» коштів пайової участі, враховуючи інфляційні нарахування та 3% річних, складає 6745793,23 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.08.2025 р. вказану позовну заяву Керівника Чорноморської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3106/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 28.08.2025 р. о 12:00 год.
Також 05.08.2025 Чорноморською окружною прокуратурою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи до забезпечення позову:
1) накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ “Акварелі на Таїрова» у межах суми позовних вимог на загальну суму 6745793,23 грн.
2) накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» у межах ціни позову 6745793,23 гривень, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.08.2025 р. заяву Керівника Чорноморської окружної прокуратури (вх. 2-1241/25 від 05.08.2025) про забезпечення позову у справі № 916/3106/25 задоволено; накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ “Акварелі на Таїрова» (як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ “Акварелі на Таїрова» у межах суми позовних вимог на загальну суму 6745793,23 грн.; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ТОВ “Акварелі на Таїрова» у межах ціни позову 6745793,23 гривень, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
27.08.2025 р. від Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 26577/25), в якій позивач просить суд відкласти підготовче засідання або провести підготовче засідання без участі представника Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області у зв'язку з його участю у судовому засіданні по справі № 420/17812/25, яке призначено 28.08.2025 р. о 12:00 год.
При цьому 28.08.2025 р. до господарського суду надійшов лист від Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідно до якого направляється до відома постанова від 25.08.2025 р., винесена при примусовому виконанні ухвали Господарського суду Одеської області від 07.08.2025 р. у справі № 916/3106/25.
Підготовче засідання, призначене на 28.08.2025 р. о 12:00 год., не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 р. призначено підготовче засідання на 25 вересня 2025 р. о 12:00 год.
09.09.2025 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 27894/25), відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволені позову керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до ТОВ “Акварелі на Таїрова» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 6745793,23 грн., посилаючись на наступне.
Так, відповідач посилається на п. 3 ч. 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відповідно до якого замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі. Відповідно, моментом виникнення зобов'язання є дата отримання дозволу на будівельні роботи (23.09.2020), а не момент введення об'єкта в експлуатацію (12.04.2021).
Таким чином, на думку відповідача, застосування опосередкованої вартості станом на 01 жовтня 2020 року (наказ Мінрегіону № 311 від 16.12.2020) є неправомірним, оскільки станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин за приписами п.п. 4 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ було чітко визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 03 грудня 2024 року у аналогічній справі за № 910/6226/23.
Крім того, відповідач, обґрунтовуючи, що прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності, перебіг якої розпочався з 12.04.2021 (дата введення об'єкта будівництва в експлуатацію) та відповідно сплив у квітні 2024 року, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, в якій суд зазначив, що стаття 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію, що є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
11.09.2025 р. від керівника Чорноморської окружної прокуратури через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 28217/25), в якій прокурор зазначає, що відповідач всупереч вимог п.п. 3 п. 2 Закону № 132-ІХ не звернувся до Таїровської селищної ради з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва ні у 2020 році (початок будівництва об'єкта), ні у 2021 році (введення об'єкта в експлуатацію). При цьому прокурор посилається на сталу позицію судів, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Так, прокурор вказує, що аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
Отже, прокурор наголошує, що оскільки ТОВ “Акварелі на Таїрова» договір про пайову участь з Таїровською селищною радою не укладено, а будівництво об'єкту розпочато у вересні 2020 року, у нього виник обов'язок упродовж 10 днів після 23.09.2020 звернутися до Таїровської селищної ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 12.04.2021.
Так, прокурор вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2024 справі № 910/6226/23 прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання зі сплати пайової участі, у зв'язку з чим, ключовим і визначальним у цьому спорі, з врахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування статті 1212 ЦК України, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов'язання. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.
Таким чином, як вказує прокурор, з огляду на те, що ТОВ “Акварелі на Таїрова» у добровільному порядку не виконало законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахувало кошти пайової участі до дати прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Відтак, прокурор зазначає, що при розрахунку пайової участі правомірно враховано показник опосередкованої вартості спорудження житла, який був чинним саме на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію для Одеської області, тобто 12676,00 грн. за 1 кв.м (наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 16.12.2020 № 311), а також вказує, що аналогічна методика розрахунків застосована в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
Разом з тим, прокурор зазначає, що згідно з п. 12 “Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) від 09.12.2020 № 1236, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020. У той же ж час, відповідно до постанови КМУ “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
При цьому прокурор, посилаючись на постанову КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями), постанову КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) від 09.12.2020 № 1236, а також постанову КМУ “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 № 651, зазначає, що карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент пред'явлення позовної у цій справі карантин відмінений.
Водночас, як вказує прокурор, згідно із Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, крім того доповнено розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, за ствердженням прокурора, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану
При цьому 17.09.2025 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 28932/25), в якій відповідач стверджує, що Верховний Суд у своїй постанові по справі за № 910/6226/23 від 03.12.2024 зазначив, що застосування позивачем при здійсненні розрахунку розміру пайової участі на підставі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку на його сплату, прямо суперечить статті 5 ЦК України. Адже, станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин за приписами підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ було чітко визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
При цьому, на думку відповідача, однобоке застосування наслідків пандемії та війни лише на користь позивача, без врахування впливу цих самих обставин на відповідача, створює правовий дисбаланс та суперечить принципам справедливості, пропорційності та рівності сторін, закріпленим у ст. 3 ЦК України, ст. 42 ГПК України.
Крім того, 25.09.2025 р. від Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 29914/25), в яких позивач зазначає, що Таїровська селищна рада повністю погоджується та підтримує позицію та доводи прокурора, вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Додатково до доводів та обставин, наведених прокурор у позовній заяві, позивач вказує, що звертався до відповідача з претензією № 1 щодо сплати коштів пайової участі у розвитку населеного пункту, а також стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо об'єкта: “Нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (ІІІ черга)» за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13 ж/м “Дружний», масив 10», в якій селищна рада запропонувала відповідачу протягом місячного строку з дня одержання претензії перерахувати на відповідний рахунок: усю суму заборгованості в сумі 6745793,24 грн. У відповідь на вказану претензію ТОВ “Акварелі на Таїрова» у листі від 17.06.2025 року за вх. № 1953/02-07 зазначило, що закон чітко не передбачає застосування опосередкованої вартості на момент введення в експлуатацію, як це було зроблено у розрахунку та наголосив, що у відповідності до загальних принципів права, вартість має обчислюватися на момент отримання дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки саме з цього моменту виникає зобов'язання щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення пайового внеску (тобто - протягом 10 робочих днів після початку будівництва), з огляду на що відповідач зауважив, що використання у розрахунку опосередкованої вартості, затвердженої наказом Мінрегіону України від 27.07.2020 № 311 (12676 грн/ м1), яке діяло на момент введення в експлуатацію (квітень 2021), а не на момент початку будівництва (вересень 2020 року), є юридично та економічно необґрунтованим.
Проте, як наголошує позивач, зі змісту ст. 40 Закону № 3038-VI вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. У свою чергу позивач посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22, в якій Верховний Суд, крім іншого, наголосив, що викладені вище висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Таким чином, позивач зазначає, що, враховуючи наведені висновки Верховного Суду, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування - Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Разом з тим позивач стверджує, що відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.02.2021 загальна площа квартир за результатами технічної інвентаризації становить 13950,2 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м, загальна площа - 15188,4 кв.м., натомість на момент введення даного об'єкту в експлуатацію (12.04.2021) був чинний наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311, де розмір опосередкованої вартості за 1 кв.м в Одеській області становить 12676,00 грн. Позивач наголошує, що наведений розрахунок розміру пайової участі ТОВ “Акварелі на Таїрова» у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської об'єднаної територіальної громади у зв'язку із будівництвом комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга) за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10, наданий листом Таїровської селищної ради від 08.05.2025 за №1338/02-07, є обґрунтованим та вірним.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі № 916/3106/25 за позовом Керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 6745793,23 грн., призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 15 жовтня 2025 р. о 10:30 год.
Так, у судовому засіданні господарського суду 15.10.2025 р. по справі № 916/3106/25 протокольно оголошено перерву до 27 жовтня 2025 року об 11:00 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2025 року повідомлено відповідача - ТОВ “Акварелі на Таїрова» про те, що розгляд справи № 916/3106/25 відбудеться у судовому засіданні 27 жовтня 2025 р. об 11:00 год.
Під час розгляду справи по суті прокурор та позивач підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2020 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Товариству з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова? дозвіл ІУ № 013200923787 на виконання будівельних робіт, а саме: будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів, за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10 (кадастровий номер земельної ділянки: 5123755800:02:009:0177, площею 1,5574 га).
Відповідно до акту готовності об'єкта до експлуатації від 22.02.2021 р. зазначена наступна інформація щодо закінченого будівництва об'єкта згідно з проектом “будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга)»:
- є новим будівництвом з класом наслідків (відповідальності) - СС3;
- місце розташування об'єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10;
- код об'єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1122.1. будинки багатоквартирні масової забудови;
- початок будівництва -вересень 2020 року; кінець будівництва - лютий 2021 року;
- за результатами технічної інвентаризації загальна площа квартир становить 13950,2 кв.м; площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м.
Також судом встановлено, що 12.04.2021 р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано ТОВ “Акварелі на Таїрова? сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів серії ІУ № 123210222432 стосовно об'єкта: будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга)», в якому зазначена наступна інформація:
- назва об'єкту - будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга);
- вид будівництва - нове;
- клас наслідків - СС3;
- дата початку будівництва - 30.09.2020 р.; - дата завершення будівництва - 23.02.2021 р.; строк введення в експлуатацію - 12.04.2021 р.;
- кошторисна вартість будівництва - 112272,23 тис. грн.;
- місцезнаходження: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10;
- загальна площа квартир у будинку - 13950,2 кв.м.;
- площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м.
При цьому, як вбачається з сертифікату від 12.04.2021 р., підставою для звільнення від сплати пайової участі зазначено пункт 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019 року.
З огляду на викладене, судом встановлено, що у період з 30.09.2020 року по 23.02.2021 року на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 23.09.2020 № ІУ 013200923787 Товариством з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова? здійснювалося нове будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга) за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10, а 12.04.2021 р. - введено зазначений об'єкт в експлуатацію.
При цьому Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області здійснено розрахунок величини пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту - ТОВ “Акварелі на Таїрова?, здійснено за наступною формулою:
ПУ = (ОВ х ЗП х2%), де :
ПУ - розмір пайової участі;
ОВ - опосередкована вартість 1 м2 спорудження житла на дату введення в експлуатацію (наказ Міністерства розвитку громад та територій від 16.12.2020 р. № 311 - 12676,00 грн.
ЗП - загальна площа квартир будинку, м2;
2 % - розмір пайової участі вартості будівництва об'єкту (для житлових будівель).
Таким чином, розмір пайової участі ТОВ “Акварелі на Таїрова? складає 3850563,17 грн. (12676,00 х 15188,4 м2 х 2 %).
Так, несплата Товариством з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова? коштів пайової участі замовника в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 3850563,17 грн., а також не звернення Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області до суду із відповідним позовом про стягнення вказаних коштів, стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом по даній справі.
Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру? здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру? наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру?, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття “інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру?.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру?).
Перший “виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
“Нездійснення захисту? виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином? виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
“Неналежність? захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права? передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру? прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
“Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру?, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру?, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 63-2429вих25 від 01.04.2025 р. Чорноморська окружна прокуратура Одеської області звернулася до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, в якому з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді з приводу безпідставного збереження ТОВ “Акварелі на Таїрова» коштів пайової участі у розвитку населеного пункту, керуючись п. 4 ст. 23 ЗУ “Про прокуратуру», повідомила про обставини невиконання ТОВ “Акварелі на Таїрова» вимог законодавства стосовно сплати пайової участі та обов'язку звернення до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області із заявою про визначення розміру такої пайової участі та укладання договору про пайову участь, з огляду на що з метою вжиття відповідних заходів спрямованих на реальний захист та поновлення інтересів держави, просила повідомити про вжиття таких заходів або повідомити про причини неможливості поновлення інтересів держави у вказаній сфері.
В подальшому, як вбачається, листом від 17.04.2025 року № 933/02-07 Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області повідомила Чорноморську окружну прокуратуру Одеської області, що селищною радою з порушеного питання вживаються необхідні заходи щодо збору інформації з метою проведення претензійно-позовної роботи.
Між тим 02.05.2025 року Чорноморська окружна прокуратура Одеської області звернулася до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області із листом за вих. № 63-3268ВИХ-25, в якому просила у строк до 07.05.2025 року надати інформацію щодо результатів претензійної роботи стосовно стягнення з ТОВ “Акварелі на Таїрова» пайового внеску у зв'язку з будівництвом нового об'єкту за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10 (будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга) з наданням підтверджуючих документів; у разі добровільної/своєчасної несплати ТОВ “Акварелі на Таїрова» пайового внеску, надати відповідний розрахунок розміру пайової участі за вищевказаним об'єктом, відповідно до п. 2 розділу ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання; інші документи з вказаного питання.
У відповідь на вказаний лист прокуратури від 02.05.2025 р. Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області листом від 08.05.2025 року № 1338/02-07 надано відповідь, якою повідомлено, що селищною радою було скеровано претензію № 1 до ТОВ “Акварелі на Таїрова» щодо сплати коштів пайової участі у розвитку населеного пункту, а також стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання у сумі 6745793,24 грн., однак станом на 07.05.2025 р. відповіді на вказану претензію не надходило.
Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру? Чорноморською окружною прокуратурою Одеської області відповідним листом за № 63-4760вих-25 від 26.06.2025 року повідомлено Таїровську селищну раду Одеського району Одеської області про пред'явлення позову в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до ТОВ “Акварелі на Таїрова» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Відтак, несплата Товариством з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» коштів пайової участі замовника в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Таїровської територіальної громади при будівництві нового об'єкту за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, земельна ділянка 13, ж/м “Дружний», масив 10 (будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на 200 автомобілів (І черга), у розмірі 3850563,17 грн., а також не звернення Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до суду із відповідним позовом про стягнення вказаних коштів стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом по даній справі.
З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру?.
Щодо суті позовних вимог господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Положеннями статті 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) встановлено наступне:
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
“- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
-зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування».
Відтак, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок щодо належного способу захисту у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», який полягає у стягненні коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, на користь органу місцевого самоврядування, а не зобов'язання замовника будівництва укласти договір про пайову участь з відповідним органом.
Між тим, даною постановою не спростовується обов'язок замовника будівництва сплатити кошти з пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури населеного пункту, більш того наголошується, що у подібних правовідносинах спір можливий лише щодо величини пайової участі, однак не існування такого обов'язку.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
При цьому господарський суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Крім того, судом встановлено, що будівництво об'єкту розпочате 30.09.2020, що підтверджується інформацією з сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ123210222432, натомість об'єкт введено в експлуатацію відповідно у квітні 2021 році, відтак застосуванню підлягає абзац другий пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, яким визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником (відповідачем) об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, відповідач до Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області протягом 10 робочих днів після 30.09.2020 року з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся, з огляду на що порядок пайової участі відповідача регулюється саме прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 р. у справі № 916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим господарський суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 р. зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справі № 910/9548/21.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, господарський суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 р. справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що “пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються? (пункт 8.51); “слід … здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації? (пункт 8.55).
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, якими, крім того, визначено, що розмір пайової участі становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, у випадку якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Відповідач, не погоджуючись з розміром пайової участі наведеній у позовній заяві, зазначає, що розмір пайової участі повинен розраховуватися станом на вересень 2020 року, згідно діючих на той час показників, з оглядну на що застосування опосередкованої вартості станом на 01 жовтня 2020 року ( наказ Мінрегіону № 311 від 16.12.2020) є неправомірним.
Однак, судом не приймають доводи відповідача про те, що величина пайової участі замовника будівництва повинна визначатися з урахуванням показників діючих станом на дату початку будівництва, з огляду на те, що оскільки відповідачем не дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, відтак величина пайової участі відповідача має розраховуватися з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації, що чітко передбачено абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
Так, Таїровською селищною радою Одеського району Одеської області у додатку до листа від 08.05.2025 року № 1338/02-07, посилаючись на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.12.2020 року № 311, яким встановлено вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку станом на 01.10.2020 року у розмірі 12676,00 грн., здійснено наступний розрахунок пайової участі відповідача: (12676,00 (опосередкована вартість 1 м2 спорудження житла на дату введення в експлуатацію (наказ Міністерства розвитку громад та територій від 16.12.2020 р. № 311 ) х 15188,4 м2 (загальна площа квартир будинку ) х 2% (розмір пайової участі вартості будівництва об'єкту (для житлових будівель)) = 3850563,17 грн. (розмір пайової участі).
Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва в строк до введення об'єкта в експлуатацію - 12.04.2021 р. сплатити пайові внески.
Враховуючи викладене, прокурором доведено обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску щодо об'єкта будівництва у 2021 році до введення його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п. 4 ч. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, господарський суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
При цьому відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст.ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта проведено на підставі Закону № 132-ІХ та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 р. № 311 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (термін наказу дії з 16.12.2020 р. по 20.05.2021 р., тобто показники діяли на дату прийняття об'єкту в експлуатацію - 12.04.2021).
Згідно з даними із сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 12.04.2021 р. № ІУ123210222432 загальна площа кварти у будинку становить 13950,2 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 1238,2 кв.м.
Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 р. № 311 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Одеської області становить 12676,00 грн.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми, суд зазначає, що останній є обґрунтованим, арифметично правильним, відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та становить 3850563,17 грн. (15188,4 кв.м. х 12676,00 грн. * 2%).
Враховуючи, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, господарський суд доходить висновку, що позов прокурора у вказаній частині підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь Одеської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 3850563,17 грн.
Разом з тим, відповідач у поданому відзиві вказує про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із позовом по даній справі, оскільки такий строк сплинув у квітні 2024 року.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч.ч. 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на викладене, враховуючи те, що судом було встановлено порушення прав позивача, які підлягають захисту, відповідно є підстави для розгляду заяви про застосування строків позовної давності.
За положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Так, господарський суд зазначає, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (далі - Закон), відповідно до якого розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Так, Закон набрав чинності 02.04.2020 року, тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2».
Разом з тим Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
До зазначеного Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 вносились зміни Указами Президента України, якими з урахуванням затвердженого Законом України від 15.07.2025 № 4524-ІХ Указу Президента України від 14.07.2025 № 478/2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. строком на 90 діб до 05.11.2025 року.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ, який набрав чинності 17.03.2022, розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Наведена позиція щодо обчислення строку позовної давності викладена, зокрема, у постанові ВС КГС від 17.04.2024 у справі № 903/877/20 (903/933/23).
Наразі господарський суд зауважує, що строк введення об'єкту в експлуатацію - 12.04.2021 р. Разом з тим суд зазначає, 02.04.2020 року на всій території України введено карантин, який неодноразово продовжувався і відповідно строки позовної давності продовжено на час дії такого карантину, в подальшому законодавець передбачив, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.
При цьому суд додає, що 04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України № 4434-ІХ від 14 травня 2025 року “Про внесення зміни до розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності». Вказаний Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Таким чином, перебіг строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, відновлено.
Водночас господарський суд зауважує, що прокурор звернувся до господарського суду із позовом по даній справі 05.08.2025 року, в той час Закон України № 4434-ІХ від 14 травня 2025 року “Про внесення зміни до розділу “Прикінцеві та перехідні положення», яким скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану шляхом виключення п. 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, набрав чинності 04 вересня 2025 року, а відтак після звернення керівника Чорноморської окружної прокуратури до суду.
Враховуючи викладене вище, господарським судом встановлено, що прокурором не пропущено трирічний строк позовної давності, з огляду на що відсутні підстави для застосування наслідків у зв'язку з його пропуском.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості пайової участі) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов'язання, встановленні ст. 40 Закону України № 132-IX, щодо здійснення оплати пайового внеску, суд вважає, що прокурором цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних у загальному розмірі 465865,40 грн., суд вважає його невірним з огляду на необґрунтовано визначену дату початку прострочення, оскільки позивачем не враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, та оскільки відповідач в силу приписів законодавства мав зобов'язання сплатити пайову участь до введення об'єкту будівництва в експлуатацію, тобто до 12.04.2021 року, відтак нарахування 3% річних можливе після спливу вказаної дати, тобто з 13.04.2021 р.
Так, частиною 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні? встановлено, зокрема, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Зі змісту вказаного положення Закону вбачається, що дата закінчення виконання зобов'язання поєднана з прийменником “до», у зв'язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь та свідчить, що саме ця дата є останнім днем виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом по справі № 419/1965/18 від 09.06.2020 року, в якій суд вказав: “що прийменники “до» і “по» в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь, а отже зазначення у контракті терміну його дії до 27 червня 2018 року свідчить, що саме ця дата і є останнім днем чинності дії трудового договору». Подібна позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 815/1298/17, від 25.04.2018 у справі N 803/350/17 та у справі N 815/4720/16, від 14.08.2018 у справі N 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі N 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі N 927/490/18).
З огляду на що судом самостійно здійснено розрахунок 3% річних за період з 13.04.2021 по 23.04.2025 р., розмір яких становить:
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 13.04.2021 по 31.12.2023 3850563.17 x 3 x 993 : 365 : 100993314269,25
з 01.01.2024 по 31.12.2024 3850563.17 x 3 x 366 : 366 : 100366115516,90
з 01.01.2025 по 23.04.2025 3850563.17 x 3 x 113 : 365 : 10011335762,76
Всього1276465548,91 грн.
Отже, загальна сума нарахованих 3% річних складає 465548,91 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений прокурором розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату пайового внеску за період з вересня 2021 року по лютий 2025 року включно, з огляду на що суд вважає, що прокурором цілком правомірно нараховано інфляційні втрати.
Дослідивши та перевіривши здійснений прокурором розрахунок суми інфляційних втрат у розмірі 2429364,66 грн., судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є вірним. При цьому розрахунок суми інфляційних втрат за несплату пайового внеску відповідачем не оспорено. Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання складає 2429364,66 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані прокурором докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, понесені прокурором при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 80945,72 грн. (6745476,74 грн. задоволено х 80949,52 грн. / 6745793,23 грн. заявлено) (із урахуванням коефіцієнту 0,8 з огляду на подання позову через “Електронний суд» ЄСІТС); по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову, понесені прокурором, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 1211,14 грн. (6745476,74 грн. задоволено х 1211,20 грн. / 6745793,23 грн. заявлено) (із урахуванням коефіцієнту 0,8 з огляду на подання позову через “Електронний суд» ЄСІТС).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 6745793,23 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» (29000, м. Хмельницький, вул. М. Залізняка, буд. 8/3, офіс 10; код ЄДРПОУ 41838737) на користь Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська область, Одеський район, селище Таїрове, вул. Перемоги, буд. 27; код ЄДРПОУ 05582159) заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 3850563/три мільйони вісімсот п'ятдесят тисяч п'ятсот шістдесят три/грн. 17 коп., 3% річних у сумі 465548/чотириста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім/грн 91 коп., інфляційні нарахування у розмірі 2429364/два мільйони чотириста двадцять дев'ять тисяч триста шістдесят чотири/грн. 66 коп.
3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» (29000, м. Хмельницький, вул. М. Залізняка, буд. 8/3, офіс 10; код ЄДРПОУ 41838737) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3; код ЄДРПОУ 03528552; рахунок № UA808201720343100002000000564 в ДКСУ у м. Києві, МФО 820172) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 80945/вісімдесят тисяч дев'ятсот сорок п'ять/грн. 72 коп. та судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у сумі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 14 коп.
4. У задоволенні решти частини позовних вимог Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Акварелі на Таїрова» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 28 жовтня 2025 р.
Суддя В.С. Петров