про повернення позовної заяви
28 жовтня 2025 року Справа № 915/1547/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши матеріали
за позовом: Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до відповідача: Березанського відділу державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Центральна, 41, смт Березанка, 57400, код ЄДРПОУ 34992127
про: про визнання дій протиправними, скасування постанов, зняття арешту та повернення безпідставно стягнених коштів зобов'язання звільнити від сплати орендної плати.
Фізична особа-підприємець Береза Олександр Олексійович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 26.10.2025 (вх. № 15033/25 від 27.10.2025), в якій просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову Березанського ВДВС №79244185 від 02.10.2025 про відкриття виконавчого провадження та визначення виконавчого збору у розмірі 16 000 грн.
2. Скасувати всі постанови від 22.10.2025, а саме:
- №79244185 - про стягнення виконавчого збору (7740 грн);
- №79419068 - про відкриття виконавчого провадження;
- №79419068 - про арешт коштів боржника;
- №79419068 - про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.
3. Зобов'язати Березанський відділ державної виконавчої служби зняти арешт із банківських рахунків позивача та припинити всі дії з примусового стягнення.
4. Зобов'язати Березанський ВДВС повернути безпідставно списані кошти у сумі 8 260 (вісім тисяч двісті шістдесят) гривень на рахунок IBAN UA343052990000026201679425766.
5. Визнати дії старшого державного виконавця Туцької А.М. незаконними, оскільки рішення суду у справі №915/32/25 виконано добровільно, без застосування заходів примусового виконання.
6. Зарахувати сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений у справі №400/11350/25, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява б/н від 26.10.2025 (вх. № 15033/25 від 27.10.2025) підлягає поверненню позивачу, виходячи з такого.
Судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що захист прав в порядку господарського судочинства здійснюється у позовному провадженні, а також в межах інших процедур, зокрема в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VI Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями Розділу VI Господарського процесуального кодексу України передбачено територіальну та інстанційну юрисдикцію судів для розгляду скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду (правовий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 334/2942/23).
Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративноо суду в порядку, передбаченому законом.
За таких обставин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).
Згідно з ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Як вбачається із змісту позовної заяви та доданих до неї документів:
- вимоги Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича, зазначені в пункті 1 прохальної частини позову по суті є скаргою заявника, як сторони виконавчого провадження, а саме боржника, а не вимогою про захист порушеного права, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, тому вказані вимоги мають розглядатися в порядку Розділу VI Господарського процесуального кодексу України, а відповідна скарга відповідно до вимог ст. 340 Господарського процесуального кодексу України подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції;
- вимоги Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича, зазначені в пунктах 2, 3 прохальної частини позову, які стосуються дій та рішень державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та визначення мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідно до ч. 2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства;
- вимоги Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича, зазначені в пункті 4 прохальної частини позову, які стосуються повернення державної виконавчої служби грошових коштів, фактично є похідними від вимог щодо визнання дій державного виконавця неправомірними, що підлягають розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, проте такі вимоги мають розглядатися у позовному провадженні в порядку господарського судочинства.
Отже, у позовній заяві Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича б/н від 26.10.2025 (вх. № 15033/25 від 27.10.2025) об'єднано скаргу на дії державної виконавчої служби та позовні заяви, які підлягають розгляду в порядку адміністративного та господарського судочинства.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Отже, враховуючи те, що Господарський процесуальний кодекс України не передбачає одночасний розгляд заявлених позивачем вимог у одному провадженні, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв'язку із тим, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами позовного провадження в порядку різного судочинства та в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
При цьому, у зв'язку із поданням Фізичною особою-підприємцем Березою Олександром Олексійовичем позовної заяви б/н від 26.10.2025 (вх. № 15033/25 від 27.10.2025) через систему «Електронний суд», суд не здійснює її фактичне повернення заявнику.
Відповідно до ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись п. 2 ч. 5 ст. 174, ст.ст. 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу, суд -
Позовну заяву Фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича б/н від 26.10.2025 (вх. № 15033/25 від 27.10.2025) у справі № 915/1547/25 повернути позивачу.
Ухвала суду у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Ухвала господарського суду, у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України.
Суддя Н.О.Семенчук