про повернення позовної заяви
27 жовтня 2025 року Справа № 915/1512/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе», вул. Озерна, 14, м. Миколаїв, 54058, код ЄДРПОУ 13842522
електронна пошта: htrasse@mksat.net
до відповідача: Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573
електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua
про: зобов'язання звільнити від сплати орендної плати.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Штрассе» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 21/1 від 21.10.2025 (вх. № 14815/25 від 21.10.2025), в якій просить суд:
1. Прийняти дану позовну заяву до свого провадження та відкрити провадження у відповідній господарській справі;
2. Зобов'язати Миколаївську міську раду звільнити ТОВ «Штрассе» за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року від сплати орендної плати по наступним Договорам оренди землі:
- від 29 червня 2002 року, що зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 12.07.2002 р. за №1181 (кадастровий помер земельної ділянки 4810136300:12:019:0004);
- від 16 травня 2008 року, що зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 02.07.2008 р, за №5767 (кадастровий номер 4810136300:12:017:0019);
- від 11 червня 2008 року, що зареєстрований в Книзі записів договорів оренди землі 26.06.2008 р. за № 5754 (кадастровий номер 48101 55300:12:019:0002);
- від 05 травня 2016 року, що зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №11096 (кадастровий номер 4810136300:05:030:0001).
3. Судові витрати стягнути з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява № 21/1 від 21.10.2025 (вх. № 14815/25 від 21.10.2025) підлягає поверненню позивачу, виходячи з такого.
Судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Приписами ст. 173 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави та порядок об'єднання і роз'єднання позовних вимог. Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
У позовній заяві № 21/1 від 21.10.2025 (вх. № 14815/25 від 21.10.2025) Товариством з обмеженою відповідальністю «Штрассе» заявлено вимоги щодо звільнення від сплати орендної плати по чотирьом окремим договорам оренди землі, укладеним між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем.
Суд зауважує, що вищевказані договори, незважаючи на однаковий суб'єктний склад, породжують різні взаємні права та обов'язки між сторонами щодо різних земельних ділянок (з різними кадастровими номерами, площами, місцем розташуванням), із різним строком дії та розміром і порядком оплати орендної плати. Тобто сама лише обставина укладення договорів між одними й тими ж сторонами не є спільною підставою позову, яка об'єднує вимоги.
Також, заявлені вимоги не об'єднані поданими доказами та не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки стосуються чотирьох окремих договорів, які не є основними та похідними договорами по відношенню один до одного.
Суд зазначає, що об'єднанням позовів може забезпечуватися правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
При цьому сам факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, та спільний спосіб захисту не свідчить про правомірність об'єднання позовних вимог у даній справі. Так, хоча сторонами правовідносин є одні й ті ж особи, проте фактично позивачем заявлено вимоги про звільнення орендаря від сплати орендної плати по чотирьом окремим договорам оренди землі, і судом має бути надана правова оцінка правовідносинам сторін по кожному із договорів окремо.
З урахуванням наведеного, суд не вбачає правомірності об'єднання позовних вимог у даній справі.
При цьому, навіть у випадку коли позивач правомірно об'єднав вимоги, пов'язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.
Вчинення відповідної процесуальної дії є дискрецією господарського суду, яка застосовується (або не застосовується) ним за власним переконанням та з урахуванням конкретних обставин справи.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що об'єднання заявлених позивачем вимог у даній позовній заяві та одночасний їх розгляд перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, належній, ретельній оцінці доказів, що має ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що, в свою чергу, може призвести до суттєвого утруднення правильного і своєчасного вирішення господарського спору.
Суд також зауважує, що таким безпідставним об'єднанням позовних вимог позивач фактично ухиляється від сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Підстав для застосування положень ст. 173 ГПК України судом не встановлено.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню заявнику без розгляду для роз'єднання позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись п. 2 ч. 5 ст. 174, ст.ст. 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе» № 21/1 від 21.10.2025 (вх. № 14815/25 від 21.10.2025) у справі № 915/1512/25 повернути позивачу.
Додаток (лише позивачу): позовна заява № 21/1 від 21.10.2025 (вх. № 14815/25 від 21.10.2025), на 32 арк.
Ухвала суду у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Ухвала господарського суду, у відповідності до п.6 ч. 1ст. 255 ГПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України.
Суддя Н.О.Семенчук