79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.10.2025 Справа № 914/1874/25
За позовом: Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс», с. Йорданешти Чернівецької області,
до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», м.Сокаль Львівської області,
про стягнення 332'674,30 грн заборгованості.
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники cторін:
від позивача: О. Буряк,
від відповідача: А. Паска.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Віктор-Ком Імпекс» до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення 332'674,30 грн заборгованості за договором №205/1 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями закупівля UA-2024-08-02-005293-а від 29.08.2024, з яких: 304'466,40 грн основний борг, 21'182,16 грн інфляційні нарахування, 5'269,31 грн 3% річних та 1'756,43 грн пені. У позовній заяві позивач також зазначив, що орієнтовний розмір витрат за надання правової допомоги складає 15'000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.06.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Ухвалою від 22.09.2025 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1874/25 до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, позовні вимоги у частині стягнення інфляційних, пені та 3% річних заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого товару на загальну суму 304'466,40 грн., що підтверджується копіями видаткових та товарно-транспортних накладних №639 від 16.09.2024, №688 від 15.10.2024 та №700 від 23.10.2024, які підписані без зауважень. За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 21'182,16 грн інфляційні нарахування, 5'269,31 грн 3% річних та 1'756,43 грн пені, які просить стягнути з відповідача. Повідомив, що докази понесення витрат на правову допомогу будуть подані у порядку, встановленому законом.
Аргументи відповідача.
Відповідач визнав суму основного боргу. Заперечив позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на п.4.3 договору, а також зазначив, що період нарахування таких визначено невірно. Вказав, що ДП «Львіввугілля» включено до переліку об?єктів критичної інфраструктури, основним джерелом доходу підприємства були кошти від реалізації вугільної продукції ТЕС, з яких багато зруйновано збройною агресією російської федерації. У період з 11.04.2024 по 01.09.2024 ДП «Укрвугілля» припинило в повному обсязі приймати вугільну продукцію від ДП «Львіввугілля», відповідно поставка вугільної продукції не здійснювалася. Внаслідок знищення ряду ТЕС підприємство втратило основних споживачів вугільної продукції, крім цього не отримало кошти за попередньо відвантажену вугільну продукцію; цільове фінансування видатків для виконання зобов'язань по укладених договорах відсутнє. Зазначив про право суду зменшити розмір нарахованих сум.
У судовому засіданні 20.10.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
29 серпня 2024 року Приватним підприємством «Віктор-Ком Імпекс»» (постачальник) та Державним підприємством «Львіввугілля» (покупець) укладено договір №205/1 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями закупівля UA-2024-08-02-005293-а, відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити покупцеві товар, в порядку та на умовах, визначених у договорі, а саме: сіль для промислового переробляння за кодом ДК 021:2015, 14410000-8 кам'яна сіль, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену грошову суму.
Найменування, одиниці виміру і загальна кількість товару, його номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації до договору, яка є його невід?ємною частиною (п.1.2 договору).
Відповідно до п.1.3 договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Сума договору складає: 304?466,40 грн. (п.3.1.).
Ціна і порядок розрахунків передбачені в розділі 4 договору. Покупець сплачує вартість товару за ціною, зазначеною в специфікації №1, в Національній валюті України шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання товару. Оплату за товар може здійснювати, як покупець, так і вантажоодержувач.
У випадку невиконання покупцем умов оплати за договором, внаслідок відсутності цільового фінансування таких видатків, покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь-яких господарських санкцій (пеня, штраф, тощо), пов'язаних з недотримання термінів оплати товару (п.4.3 договору).
Відповідно до пунктів 5.3 договору датою постачання вважається дата, яка вказана покупцем на товаро-супроводжувальних документах, наданих постачальником, при його прийманні.
Згідно з п.5.4 договору вантажоодержувачами є: ВП «Шахта «Лісова» ДП «Львіввугілля» - 25 т., ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» - 25 т. та ВП «Шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля» - 20 т.
Пунктом 7.7 договору передбачено, що за порушення строків оплати, зазначених у п.4.2 договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі одинарної облікової ставки Національного банку України.
За умовами п.п.10.1 договору даний договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками обома сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині зобов?язань - до повного і належного їх виконання.
На виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 304?466,40 грн, що підтверджується видатковими накладними №639 від 16.09.2024 на суму 108738,00 грн, №688 від 15.10.2024 на суму 108738,00 грн та №700 від 23.10.2024 на суму 86990,40 грн, а також відповідними товарно-транспортними накладними.
27.01.2025 позивач направив на адресу відповідача лист-претензією №1 з вимогою про сплату заборгованості, яка залишена без задоволення.
Позивач стверджує, що відповідач порушив свої зобов?язання за договором, розрахунки не провів. Відповідач підтвердив наявність заборгованості. Згідно розрахунку за договором наявна основна заборгованість у розмірі 304?466,40 грн, на яку нараховано 21'182,16 грн інфляційних втрат, 5'269,31 грн 3% річних та 1'756,43 грн пені.
ОЦІНКА СУДУ.
Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (положення ч.1 ст.626 ЦК України). Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями закупівля UA-2024-08-02-005293-а від 29.08.2024. Предметом договору є постачання товару (п.1.1 договору).
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За умовами укладеного договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється упродовж 30 робочих днів з моменту отримання товару. Оплату за товар може здійснювати, як покупець, так і вантажоодержувач (п.4.2 договору).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачу був відвантажений товар на загальну суму 304?466,40 грн. Відповідач доказів оплати поставленого товару суду не надав. Вказане свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 304?466,40 грн заборгованості за договором підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Приписами ч.1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Сторони погодили, що оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 30 робочих днів з моменту отримання товару.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням дат виникнення заборгованості, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 19?494,36 грн. інфляційних втрат та 4?971,62 грн. 3% річних.
Щодо вимог позивача про стягнення 1?756,43 грн пені, суд враховує таке.
Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Здійснивши перевірку розрахунку пені та враховуючи приписи ст.14 ГПК України, суд встановив, що така розрахована правильно.
З урахуванням викладеного суд відзначає правомірність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 304466,40 грн., інфляційних втрат у розмірі 19494,36 грн., 3% річних у розмірі 4971,62,78 грн. та пені у розмірі 1756,43 грн.
Щодо зменшення 3% річних, інфляційних втрат та пені суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
З огляду на вищевикладене, дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру пені, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права зменшення розміру нарахованої відповідачу до 870,00 грн. При цьому, судом також враховується, що позивачем, окрім стягнення з відповідача пені, заявлено також до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Також, суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (п.117, ) вказала, що три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних; відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п.117, 118). Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу, тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п.125).
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Враховуючи те, що у даній справі заявлено позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення їх розміру.
Позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування 3% річних починаючи з звернення з позовною заявою до суду до моменту повної оплати основного боргу.
У відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 зазначає, що згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
Враховуючи обставини справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №2380 від 05.06.2025 на суму 4?990,11 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, то судовий збір у розмірі 4960,33 грн. (у частині правомірно заявлених позовних вимог) покладається на відповідача. Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Хмельницького Б., буд. 26; ідентифікаційний код 32323256) на користь Приватного підприємства «ВІКТОР-КОМ ІМПЕКС» (60421, Чернівецька обл., Глибоцький р-н, с. Йорданешти, вул. Корнец, буд. 24; ідентифікаційний код 34864103) 304?466,40 грн. основного боргу, 19?494,36 грн. інфляційних втрат, 4?971,62 грн. 3% річних, 870,00 грн пені, 4?960,33 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 28.10.2025.
Суддя Яворський Б.І.