ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 910/9400/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 490 034,00 грн.,
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач, Агентство) про стягнення 490 034,36 грн. збитків.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач, посилаючись на положення статті 1173 Цивільного кодексу України, вказував на те, що протиправні накази відповідача про звільнення керівників Підприємства були скасовані судовими рішеннями, у зв'язку з чим позивач поніс збитки у вигляді виплаченого поновленим працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.
Ухвалою від 30.07.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9400/25; вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду на викладене, копія ухвали суду від 30.07.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/9400/25 у порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання її до електронного кабінету відповідача, та доставлена останньому 31.07.2025 року о 07:54 год. Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку означеного електронного листа.
Дата отримання судом інформації про доставку означеного документа в кабінет ЕС відповідача - 31.07.2025 року о 09:02 год.
За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Наказом відповідача від 12.03.2021 року № 59 затверджено Статут Державної організації "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України (далі - ДО "Комбінат "Дніпро").
Відповідно до пункту 1.1 Статуту ДО "Комбінат "Дніпро" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення чинних правовідносин) ДО "Комбінат "Дніпро" - це державна організація, заснована на державній власності, що належить до сфери управління Агентства.
В силу пункту 7.2 Статуту ДО "Комбінат "Дніпро" наймання керівника здійснюється уповноваженим органом управління шляхом укладання з ним контракту.
Згідно з пунктом 8.1 Статуту ДО "Комбінат "Дніпро" до компетенції уповноваженого органу управління належить, зокрема, призначення та звільнення з посади керівника ДО "Комбінат "Дніпро".
Наказом відповідача від 29.05.2023 року № 23 припинено ДО "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України шляхом перетворення в Підприємство.
09.08.2021 року між Агентством та Цибком Олександром Андрійовичем був укладений контракт № 4/21, за умовами якого останнього було прийнято на роботу на посаду генерального директора Державної організації "Комбінат "Дніпро" на строк з 09.08.2021 року до 08.08.2025 року.
Наказом відповідача від 16.08.2022 року № 65-к "Про звільнення ОСОБА_1 " зазначену особу було звільнено з посади генерального директора Державної організації "Комбінат "Дніпро" з 17.08.2022 року за невиконання обов'язків, передбачених контрактом, відповідно до підпункту "в" пункту 5.3 Розділу 5 контракту "Внесення змін і доповнень до контракту та його припинення" та п. 8 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
У той же час, рішенням від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2024 року, Шевченківський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Агентства, ДО "Комбінат "Дніпро", тимчасово виконуючого обов'язки голови Агентства Казаської Лідії Валентинівни про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнав неправомірним та скасував наказ тимчасово виконуючого обов'язки голови Агентства ОСОБА_2 від 16.08.2022 року № 65-к про звільнення ОСОБА_3 з посади генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" Агентства; поновив ОСОБА_3 на посаді генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" Агентства з 17.08.2022 року; стягнув з ДО "Комбінат "Дніпро" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.08.2022 року по 30.10.2023 року включно в сумі 430 114,06 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Ухвалою від 28.04.2025 року Шевченківський районний суд міста Києва замінив боржника у виконавчому листі від 11.12.2024 року, а саме: ДО "Комбінат "Дніпро" на її правонаступника - Підприємство.
На виконання означеного рішення Підприємство виплатило ОСОБА_3 суму середнього заробітку в розмірі 331 187,83 грн. (за вирахуванням 77 420,53 грн. ПДФО та 21 505,70 грн. військового збору), що підтверджується платіжними інструкціями від 08.05.2025 року № 533, від 08.05.2025 року № 534, від 08.05.2025 року № 535, а також заключною випискою з рахунку Підприємства за 08.05.2025 року.
Крім того, під час примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в справі № 761/19202/22 Підприємство також сплатило ОСОБА_3 29 450,41 грн. середнього заробітку за один місяць та понесло витрати по сплаті виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у загальному розмірі 3 263,89 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2023 року № 791.
З матеріалів справи також вбачається, що 22.09.2022 року між Агентством та ОСОБА_4 був укладений контракт № 6/22, за змістом якого останній був призначений на посаду генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" з 22.09.2022 року на строк не більше 12 місяців з дня припинення або скасування воєнного стану, запровадженого на території України.
Наказом т.в.о голови Агентства від 07.12.2023 року № 273-к ОСОБА_4 було звільнено з посади генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" та припинено дію вищенаведеного контракту відповідно до п. 6 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
У той же час, рішенням від 20.03.2024 року в справі № 754/18204/23, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.10.2023 року, Деснянський районний суд міста Києва задовольнив позов ОСОБА_4 до Агентства та ДО "Комбінат "Дніпро" про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнав неправомірним та скасував наказ Агентства від 07.12.2023 року № 273-к про звільнення вказаної особи з посади генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" та припинення дії контракту № 6/22 від 22 вересня 2022 року; поновив ОСОБА_4 на посаді генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" з 08.12.2023 року; стягнув з ДО "Комбінат "Дніпро" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2023 року по 20.03.2024 року включно в розмірі 27 206,10 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.
Ухвалою від 17.02.2025 року в справі № 754/18204/23 Деснянський районний суд міста Києва замінив боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа у справі № 754/18204/23, а саме: ДО "Комбінат "Дніпро" на її правонаступника - Підприємство.
На виконання означеного рішення Підприємство виплатило ОСОБА_4 суму середнього заробітку в розмірі 20 948,69 грн. за платіжною інструкцією від 20.02.2025 року № 350. Також, Підприємство сплатило 4 897,10 грн. ПДФО за платіжною інструкцією від 19.02.2025 року № 340 та 1 360,31 грн. військового збору за платіжною інструкцією від 19.02.2025 року № 339.
В обґрунтування пред'явлених у даній справі (№ 910/9400/25) вимог позивач вказував на те, що внаслідок прийняття Агентством наказів про звільнення керівників Підприємства від 16.08.2022 року № 65-к та від 07.12.2023 року № 273-к, що в подальшому були скасовані судовими рішеннями, позивачу були завдані збитки в загальному розмірі 490 034,36 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як передбачено статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Стаття 1173 Цивільного кодексу України є спеціальною для врегулювання шкоди, тобто у ній передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, особливим є суб'єктний склад завдавачів шкоди - ними є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування. Також, особливістю регулювання правовідносин за статтею 1173 Цивільного кодексу України є завдання шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
У постанові Верховного Суду від 19.08.2021 року в справі № 922/2750/20 зазначено, що для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 Цивільного кодексу України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.
Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.
За таких обставин саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, зокрема, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 року в справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Таким чином, дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 року в справі № 914/1221/17, яка також була врахована у постанові від 26.01.2022 року в справі № 916/3322/19.
У постанові від 12.03.2019 року в справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
В силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту наявної у матеріалах справи копії рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вбачається, що надаючи оцінку підставам звільнення ОСОБА_3 , суд звернув увагу на те, що плановий внутрішній аудит діяльності ДО "Комбінат "Дніпро" проводився за період з 01.01.2020 року до 30.06.2022 року, а позивач у наведеній справі обіймав посаду генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" у період з 09.08.2021 року до 16.08.2022 року, відтак, перевіркою охоплювався значно більший період, ніж позивач працював на вказаній посаді. У вказаному рішенні суд встановив, що з оскаржуваного наказу та службової записки неможливо встановити, за яке конкретно порушення позивача було звільнено з роботи, в чому саме полягало невиконання ним своїх зобов'язань щодо забезпечення якісного і своєчасного виконання наказів, доручень та розпоряджень керівництва Органу управління майном, які належать до компетенції Організації та безпосередньо стосуються її діяльності, та яких саме (підпункт 2.1.4 пункту 2.1 Розділу 2 Контракту "Права та обов'язки сторін") або вчинення ним одноразового грубого порушення законодавства чи зобов'язань, передбачених контрактом, в результаті чого для Організації настали значні негативні наслідки (підпункту "в" пункту 5.3. Розділу 5 Контракту "Внесення змін та доповнень до контракту та його припинення").
При цьому, в рішенні від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22 суд встановив, що "вказані порушення з боку Державного агентства резерву України є підставою для визнання звільнення позивача ( ОСОБА_3 ) незаконним та скасування наказу відповідача від 16.08.2022 № 65-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора Державної організації "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України".
Крім того, Деснянський районний судом міста Києва у рішенні від 20.03.2024 року в справі № 754/18204/23, залишеному без змін судом апеляційної інстанції, встановив необхідність захисту порушених прав ОСОБА_4 шляхом визнання бездіяльності Агентства протиправною та такою, що порушила права ОСОБА_4 та скасування наказу Агентства від 7 грудня 2023 року № 273-к про звільнення ОСОБА_4 з посади генерального директора ДО "Комбінат "Дніпро" та припинення дії контракту від 22 вересня 2022 року № 6/22.
Таким чином, встановлені судами обставини підтверджують протиправну поведінку Агентства як уповноваженого органу управління, на якого Статутом позивача були покладені обов'язки щодо ухвалення управлінських рішень про прийняття та звільнення з займаних посад керівників Підприємства.
При цьому, неправомірні діяння Агентства призвели до покладення на позивача за вищенаведеними судовими рішеннями обов'язків з виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу незаконно звільненим працівникам.
За змістом статті 86, частини 5 статті 236, статті 237 Господарського процесуального кодексу України при розгляді спору про стягнення шкоди господарський суд має з'ясовувати, зокрема, обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Визначаючи розмір матеріальних збитків, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - здійснений позивачем розрахунок збитків), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 року в справі № 926/1904/19, від 30.09.2021 року в справі № 922/3928/20.
З наданого позивачем розрахунку збитків вбачається, що Підприємство виплатило ОСОБА_3 суму середнього заробітку в розмірі 331 187,83 грн. (за вирахуванням 77 420,53 грн. ПДФО та 21 505,70 грн. військового збору), що підтверджується платіжними інструкціями від 08.05.2025 року № 533, № 534, № 535 та заключною випискою з рахунку Підприємства за 08.05.2025 року. Крім того, під час примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в справі № 761/19202/22 позивач також сплатив ОСОБА_3 29 450,41 грн. середнього заробітку за один місяць та 3 263,89 грн. виконавчого збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2023 року № 791.
Також, позивач виплатив ОСОБА_4 середній заробіток в розмірі 20 948,69 грн. за платіжною інструкцією від 20.02.2025 року № 350 та сплатив 4 897,10 грн. ПДФО за платіжною інструкцією від 19.02.2025 року № 340 і 1 360,31 грн. військового збору за платіжною інструкцією від 19.02.2025 року № 339.
При дослідженні матеріалів справи суд встановив, що до завданої позивачу матеріальної шкоди, пов'язаної з оплатою відшкодувань незаконно звільненим працівникам, відноситься сума, вказана у резолютивних частинах відповідних рішень судів, а саме: 430 114,06 грн. - за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22; та 27 206,10 грн. - за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20.03.2024 року в справі № 754/18204/23.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь Підприємства, є сума збитків у загальному розмірі 457 320,16?? грн.
Разом із тим, відповідно до частин 1, 2 статті 273 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Аналогічні положення викладені у статті 18 Цивільного процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів наявності будь-яких перешкод позивачу, зокрема зі сторони відповідача, у добровільному виконанні рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22 та уникненні витрат на оплату 3 264,89 грн. виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення цієї суми з Агентства.
При цьому, суд врахував положення пункту 5 частини 27 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до яких виконавчий збір не стягується за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот).
Також, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 29 450,41 грн.
Судом враховано й те, що вказану суму сплачено, у зв'язку з примусовим виконанням рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2023 року в справі № 761/19202/22 в частині негайного стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 29 450,41 грн. Однак, вказана сума середнього заробітку за один місяць є частиною загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 430 114,06 грн., сплаченого позивачем за платіжною інструкцією від 08.05.2025 року № 533 на загальну суму 331 187,83 грн. (після вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів).
Тобто, позивач фактично безпідставно сплатив на користь ОСОБА_3 29 450,41 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для покладення цієї суми на відповідача.
З урахуванням наведеного, у стягненні з відповідача 32 715,3?0 грн. збитків слід відмовити, у зв'язку з необґрунтованістю відповідних вимог.
Згідно з частинами 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Підприємства в даній справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, місто Київ, вулиця Євгена Чикаленка, будинок 28/9; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Комбінат "Дніпро" Державного агентства резерву України" (20708, Черкаська область, Черкаський район, місто Сміла, вулиця Івана Франка, будинок 18; код ЄДРПОУ 14373242) 457 320 (чотириста п'ятдесят сім тисяч триста двадцять) грн. 16 коп. та 5 487 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 84 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.10.2025 року.
Суддя В.С. Ломака