ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 910/13308/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13308/24
За позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України та Полтавської обласної державної (військової) адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
про стягнення 446467,72 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України (попередня назва Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України) (надалі - позивач-1) та Полтавської обласної державної (військової) адміністрації (надалі - позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» (далі - відповідач) про стягнення 446467,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів від 12.03.2022 несвоєчасно поставив позивачеві-2 обумовлений товар, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення пені у розмірі 439659,70 грн та 3% річних у розмірі 6808,02 грн, при цьому зауважує, що а ні Міністерство розвитку громад та територій України, а ні Полтавська обласна державна (військова) адміністрація, які були обізнані про порушення інтересів держави, не звернулись протягом розумного строку до суду з позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13308/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі Акціонерне товариство «Українська залізниця» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.
19.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив та вказав, що вимоги прокурора про стягнення 3% річних в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасну поставку товару є необґрунтованими, оскільки положення статті 625 ЦК України не можуть застосовуватися до негрошового зобов'язання, зокрема, за несвоєчасну поставку товару за договором. Крім того, відповідач зауважив на тому, що у відповідності до пункту 6.1 договору сторонами визначено, що пеня за затримку поставки товару сплачується на користь платника, тобто саме АТ «Укрзалізниця» зацікавлена та має право стягувати пеню з постачальника - ТОВ «М?ясокомбінат «Миргородський», тому право стягувати пеню належить АТ «Укрзалізниця», і не може вважатись інтересом держави, який підлягає захисту прокурором. Водночас, відповідач не заперечує, що в окремих випадках порушення умов певних договорів може порушити інтерес держави та завдати їй збитків, у той же час прокурор, заявляючи даний позов, не доводить суми збитків та не заявляє їх до стягнення.
20.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» надійшло клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, в якому відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 95%, з огляду на те, що дії відповідача не призвели до завдання збитків сторонам договору та державі, а зобов'язання з поставки виконані постачальником у повному обсязі.
26.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Полтавської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор проти відзиву заперечив і вказав, що відповідно до вимог бюджетного законодавства Міністерством розвитку громад та територій України, як головним розпорядником коштів державного бюджету, забезпечувалось виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України порядку надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку, та здійснено заходи щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів. Крім того, Міністерство відповідно до вимог Порядку №528 забезпечувало отримання звітів від розпорядників субвенції за місцевими бюджетами та подання щомісяця до 25 числа Міністерству фінансів України інформації про використання субвенції, відтак головним розпорядником субвенції, яка виділена з резервного фонду Державного бюджету України, на даний час є Міністерство розвитку громад та територій України, а тому позовні вимоги про стягнення коштів до Державного бюджету України є належним способом захисту і саме Міністерство розвитку громад та територій України, як головний розпорядник коштів, є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, у той час як, АТ «Укрзалізниця» є лише фактичним платником грошових коштів, за грошовими зобов'язаннями замовників за тристороннім договором і як наслідок, АТ «Укрзалізниця» не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь.
28.11.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Міністерства розвитку громад та територій України надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог, в яких позивач-1 повідомив, що у відповідності до вимог бюджетного законодавства Міністерством розвитку громад та територій України як головним розпорядником коштів державного бюджету лише забезпечувалось виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України механізму надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції Мінінфраструктури на рахунок Укрзалізниці, відкритий в державному банку з відображенням в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів. Також, позивач-1 просив суд врахувати, що усталеною є судова практика, що невиконання зобов'язань за договорами щодо передання обумовленого товару, є порушенням правил здійснення господарської діяльності, за що договором та законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Крім того, позивач-1 під час вирішення спору просив суд врахувати і правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21 про те, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом визначення державного органу, в чиїх інтересах він діє, органи прокуратури є суб'єктом сплати судових витрат та самостійно здійснюють права і виконують обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
02.12.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач наголосив, що у пункті 6.1 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника (АТ «Укрзалізниця») пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки. При цьому, та обставина, що грошові кошти, які підприємство отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ «Укрзалізниця». Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
Відповідно до приписів пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №169 «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №169) (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) в умовах воєнного стану: оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України "Про публічні закупівлі" та "Про оборонні закупівлі"; переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг визначаються рішеннями замовників/державних замовників, що здійснюють такі закупівлі; під час здійснення передбачених цією постановою закупівель: замовники повинні відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель; державні замовники у сфері оборони повинні відповідно до Закону України "Про оборонні закупівлі" дотримуватися таких принципів здійснення оборонних закупівель: своєчасність та відповідність прийнятим рішенням щодо захисту національних інтересів України, забезпечення потреб безпеки і оборони; ефективність використання коштів, результативність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №185) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що в умовах воєнного стану Акціонерне товариство «Українська залізниця» уповноважується виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави (на придбання необхідних продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування, санітарно-гігієнічних товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання).
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» від 03.03.2022 №193 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №193) з метою забезпечення належного функціонування акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", виділити Міністерству інфраструктурі 18006 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт на об'єктах залізничної інфраструктури та необхідного ремонту тягового і рухомого складу, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема на придбання необхідних продовольчих товарів і пакувальних товарів для їх фасування, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання.
Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 №528 (далі - Порядок №528).
За умовами пункту 2 Порядку №528, головним розпорядником субвенції є Мінінфраструктури. Розпорядники субвенції за місцевими бюджетами визначаються рішеннями про такі бюджети відповідно до законодавства.
Пунктами 3 та 4 Порядку №528 встановлено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів на здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема, на придбання необхідних продовольчих і санітарно-гігієнічних товарів, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об'єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, укладених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (далі - договори), замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця). Субвенція надається шляхом її перерахування Мінінфраструктури на рахунок Укрзалізниці, відкритий в державному банку, з подальшим спрямуванням Укрзалізницею на оплату грошових зобов'язань замовників перед постачальниками товарів (виконавцями робіт або надавачами послуг) відповідно до укладених договорів та рахунків постачальників товарів (виконавців робіт або надавачів послуг) за договорами.
На офіційному вебсайті АТ «Укрзалізниця» за посиланням: https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 12.03.2022.
За умовами пункту 11.2 договору на постачання продовольчих товарів (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника та Постачальника до всіх умов Договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття Замовником усіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Замовником на адресу Постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього Договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття Постачальником всіх умов цього Договору (акцептом) є факт направлення Постачальником на адресу Замовника письмового повідомлення про прийняття заявки Замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього Договору.
Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З урахуванням положень статті 634 Цивільного кодексу України, на виконання вимог наведених вище постанов Кабінету Міністрів України, між Акціонерним товариством «Укрзалізниця», як платником, Полтавською обласною державною (військовою) адміністрацією, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський», як постачальником, було укладено тристоронній договір від 12.03.2022 шляхом приєднання до договору на постачання продовольчих товарів для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави (далі - договір).
Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та доставити замовнику продовольчі товари (надалі - товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки згідно з Інкотермс (у редакції 2010 року) яких зазначаються замовником у заявках (далі - заявка), а замовник зобов'язується прийняти вказаний товар, а платник зобов'язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.
За умовами пункту 2.2 договору оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №197 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 р. № 185»), на таких умовах: попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних постачальником та замовником.
Усі підписання та погодження відповідних документів можуть здійснюватися засобами електронної пошти/у паперовому вигляді/повідомленням через месенджери (у вигляді фотокопії)/з використанням відповідних програмних комплексів (рішень), у тому числі шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису/електронного цифрового підпису.
Належним чином оформленим вважається рахунок, який за формою відповідає додатку 1 до цього договору, підписаний постачальником, скріплений печаткою (за наявності) та погоджений замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України.
Постачальник зобов'язується погодити із замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідні рахунки (на попередню оплату та на остаточний розрахунок), які надаються ним платнику та замовнику відповідно до умов цього договору.
Оплата рахунків, виставлених постачальником, здійснюється платником за умови їх погодження замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України в межах наявних бюджетних коштів на поточних рахунках платника та відповідно до черговості надходження таких рахунків до платника.
Постачальник зобов'язується здійснити реєстрацію податкової/их накладної/их на попередню оплату та партію поставленого товару в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку та у строки, визначені законодавством України, у разі якщо постачальник є резидентом України та має статус платника податків.
Згідно пункту 3.1 договору постачальник гарантує якість товару в цілому. Якість товару, що поставляється повинна відповідати нормативним документам, діючим в Україні стандартам і підтверджуватися супроводжуючими товари документами, передбаченими законодавством України.
Пунктом 5.1 договору визначено, що поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
Відповідно до пункту 5.2 договору подання заявки за допомогою поштового відправлення (в тому числі електронного) здійснюється з обов'язковим зазначенням даних уповноваженого на надання таких заявок представника (представників) замовника та відповідного уповноваженого на прийняття таких заявок представника постачальника шляхом направлення сканованої копії підписаного уповноваженим представником документа будь-яким загальноприйнятим способом поштового або електронного зв'язку.
Постачальник зобов'язаний розглянути заявку замовника у строк не більше 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту її отримання та надати письмове повідомлення про прийняття заявки повністю або частково (в якій частині) шляхом направлення постачальником сканованої копії рахунку, у порядку, визначеному п. 2.2 цього договору, після чого заявка вважається узгодженою. Повідомлення постачальника про прийняття заявки замовника (сканована копія рахунку на попередню оплату) направляється на ту електронну адресу замовника, з якої надійшла заявка, визначена пунктом 1.1 цього договору. Якщо постачальник не має можливості виконати поставку на умовах викладених у заявці, постачальник повинен письмово відмовити в заявці (із зазначенням причин такої відмови) та направити таку відмову замовнику за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення) та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень у строк, що не перевищує 24 (двадцять чотири) години з моменту отримання відповідної заявки (пункт 5.3 договору).
За умовами пункту 5.4 договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Відповідно до пункту 5.5 договору датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару негайно передається замовником платнику у визначеному цим договором порядку.
Згідно пункту 5.6 договору поставка товару здійснюється за рахунок постачальника автомобільним або залізничним транспортом, який має санітарний паспорт, водій якого повинен мати санітарну книжку відповідно до вимог законодавства, зокрема Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».
Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі, накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином та підписані уповноваженими особами (пункт 5.7 договору).
Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Відповідно до пункту 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно пункту 11.1 договору сторони підтверджують що вони усвідомлюють усі ризики пов'язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.
Відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього договору. Постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися (пункти 11.2 та 11.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Полтавська обласна військова адміністрація на виконання умов договору надала Товариству з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський»:
- заявку на закупівлю продовольчих товарів від 29.03.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - консерви м'ясної - свинина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти), кількістю 1750 кг та консерви м'ясної - яловичина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти) кількістю 1750 кг, місце поставки: м. Полтава, вул. Заводська, 3;
- заявку на закупівлю продовольчих товарів від 30.03.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - консерви м'ясної - свинина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти), кількістю 11250 кг та консерви м'ясної - яловичина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти) кількістю 11250 кг, місце поставки: м. Полтава, вул. Заводська, 3;
- заявку на закупівлю продовольчих товарів від 26.09.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - консерви м'ясної - свинина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти), кількістю 18000 кг та консерви м'ясної - яловичина (0,5 кг, 1 банка) (15130000-8 М'ясопродукти) кількістю 18000 кг, місце поставки: м. Полтава, вул. Буровиків, 4;
- заявку на закупівлю продовольчих товарів від 16.11.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - консерви м'ясні (15130000-8 М'ясопродукти), кількістю 47500 кг, місце поставки: м. Полтава, вул. Заводська, 3;
- заявку на закупівлю продовольчих товарів від 16.11.2022, у якій позивач-2 просив здійснити поставку - консерви м'ясні (15130000-8 М'ясопродукти), кількістю 45000 кг, місце поставки: м. Полтава, вул. Заводська, 3;
Відповідачем на виконання умов договору було виставлено рахунки на оплату №4ВС від 29.03.2022 на суму 676200,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 202860,00 грн, остаточна оплата (70%) - 473340,00 грн; №5ВС від 30.03.2022 на суму 4387500,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 1316250,00 грн, остаточна оплата (70%) - 3071250,00 грн; №10ВС від 26.09.2022 на суму 7119360,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 2135808,00 грн, остаточна оплата (70%) - 4983552,00 грн; №11ВС від 26.09.2022 на суму 7119360,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 2135808,00 грн, остаточна оплата (70%) - 4983552,00 грн; №12ВС від 16.11.2022 на суму 9388200,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 2816460,00 грн, остаточна оплата (70%) - 6571740,00 грн; №13ВС від 16.11.2022 на суму 8899200,00 грн з ПДВ, у тому числі: аванс (30%) - 2669760,00 грн, остаточна оплата (70%) - 6229440,00 грн.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» виконуючи обов'язки за постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» та за договором на поставку продовольчих товарів від 12.03.2022, сплатило на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» грошові кошти у розмірі 30% від вартості товару згідно виставлених рахунків, що підтверджується платіжними інструкціями №460 від 31.03.2022 на суму 202860,00 грн; №466 від 31.03.2022 на суму 1316250,00 грн; №183193 від 10.10.2022 на суму 2135808,00 грн; №294948 від 02.12.2022 на суму 2816460,00 грн; №294949 від 02.12.2022 на суму 2669760,00 грн.
На виконання договору, відповідачем було поставлено позивачу-2 обумовлений заявками товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №8970 від 05.04.2022 на суму 676200,00 грн; №8996 від 06.04.2022 на суму 3510000,00 грн; №9100 від 08.04.2022 на суму 146250,00 грн; №31924 від 18.10.2022 на суму 3598560,00 грн; №32220 від 20.10.2022 на суму 3520800,00 грн; №32878 від 25.10.2022 на суму 2354119,20 грн; №34085 від 03.11.2022 на суму 507059,52 грн; №34346 від 04.11.2022 на суму 1943222,40 грн; №34751 від 08.11.2022 на суму 2314958,88 грн; №38860 від 08.12.2022 на суму 8899200,00 грн та №38861 від 16.12.2022 на суму 9388200,00 грн, які підписані представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплені печатками.
Втім, як зазначає прокурор, відповідач в порушення умов пункту 5.4 договору допустив прострочення поставки обумовленого заявками товару, а саме: за заявкою від 29.03.2022, з урахуванням авансу (31.03.2022) поставка здійснена лише 05.04.2022, за заявкою від 30.03.2022, з урахуванням авансу (31.03.2022) поставка здійснена лише 06.04.2022 та 08.04.2022, за заявкою від 26.09.2022, з урахуванням авансу (10.10.2022) поставка здійснена лише 18.10.2022 та 20.10.2022, за заявкою від 26.09.2022, з урахуванням авансу (10.10.2022) поставка здійснена лише 25.10.2022 та 08.11.2022, за заявкою від 16.11.2022, з урахуванням авансу (02.12.2022) поставка здійснена лише 16.12.2022, у зв'язку з чим на підставі пункту 6.1 договору нараховано пеню у розмірі 439659,70 грн, яка відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини 3 статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
У той же час, суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (стаття 129 Конституції України).
Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
Цим Указом Кабінету Міністрів України доручено невідкладно ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні та забезпечити відповідне фінансування. Також обласні, Київську міську державні адміністрації, органи місцевого самоврядування зобов'язано утворити ради оборони та забезпечити сприяння військовому командуванню у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану.
На виконання зазначеного Указу Президента України з метою гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України Кабінетом Міністрів України невідкладно прийнято низку підзаконних нормативно-правих актів, якими запроваджено спрощені механізми здійснення видатків з Державного бюджету України для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.
Так, постановою №185 уповноважено АТ «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави.
Згідно з п. 2 постанови № 193 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою забезпечення належного функціонування Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця) в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», виділено Міністерству інфраструктури 18006 млн. гривень для здійснення Укрзалізницею заходів з безперебійного функціонування залізничного транспорту в умовах воєнного стану в частині закупівель палива та мастильних матеріалів, електроенергії, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, проведення першочергових аварійно-відбудовних робіт, виплати заробітної плати та на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, зокрема, на придбання необхідних продовольчих товарів, пального, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання.
Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Уряду України від 03.05.2022 №528, головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.
Положеннями п.п. 3-5 Порядку № 528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ «Укрзалізниця». Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок АТ «Укрзалізниця», відкритий в державному банку. Кошти, використані АТ «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 328 «Деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами в умовах воєнного стану» (далі - постанова № 328) встановлено, що на період дії воєнного стану з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, продовольчими товарами тривалого зберігання здійснюється безоплатно.
При цьому, постановою № 328 зазначено, що на період дії воєнного стану для безоплатного забезпечення населення продовольчими товарами можуть використовуватися товари, закуплені за рахунок коштів державного бюджету, зокрема передбачених за програмою «Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» (бюджетна програма 3101710). Також вказаною постановою визначено обласні, Київську міську військові адміністрації одержувачами продовольчих товарів тривалого та нетривалого зберігання, закупівля яких здійснюється відповідно до вимог постанови № 185 (п.п. 3, 5 постанови №328).
Отже, як вбачається з аналізу вказаних рішень Кабінету Міністрів України, закупівля державою продовольчих товарів тривалого зберігання для безоплатної видачі населенню на територіях, на яких тривають активні бойові дії, є одним зі першочергових заходів задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та є однією із найважливіших складових забезпечення інтересів національної безпеки і оборони.
Видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України). Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» договір поставки фінансувався державою за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка виділялася безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), отже державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договорами, які укладалися з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та на фінансування яких державою виділялись бюджетні кошти у великому розмірі.
Водночас невиконання постачальником своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів, пов'язані з виконанням державою своїх функцій, зокрема на укріплення обороноздатності в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, що беззаперечно порушує державні інтереси у спірних правовідносинах.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, які стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.
Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.
Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов'язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист.
З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що у даній справі подання прокурором позову має на меті захист «інтересів держави».
Враховуючи наведене, у вказаному випадку має місце порушення інтересів держави у бюджетній сфері, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист.
На виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президентом України 24.02.2022 виданий Указ №68/2022 про утворення Полтавської обласної військової адміністрації, статусу якої відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» набула Полтавська обласна державна адміністрація.
Згідно з умовами договору Полтавська обласна військова адміністрація є його стороною (замовником), до прав та повноважень якої належить: прийняття товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його прийняття, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку (п. 1.1, 6.5, 9.3 договору).
Таким чином, Полтавська обласна військова адміністрація є органом, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Міністерство розвитку громад та територій України, яке є співпозивачем у справі.
Як зазначає прокурор, наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад та територій України, шляхом пред'явлення цього позову, ґрунтується на наявних порушеннях майнових інтересів держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, оскільки ТОВ «М'ясокомбінат Миргородський» неналежно (несвоєчасно) виконало взяті на себе договірні зобов'язання із поставки продовольчих товарів тривалого зберігання, що поставило під загрозу забезпечення належного задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, крім того, органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення не здійснюють захисту інтересів держави.
Полтавською обласною прокуратурою листом від 01.03.2024 за №15/2-183вих-24 повідомлено Полтавську обласну військову адміністрацію про необхідність вжиття заходів реагування та стягнення коштів до державного бюджету та захищення фінансових інтересів держави.
Згідно листа Полтавської обласної військової адміністрації від 27.03.2024 №01-52/2711 остання повідомила, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів спрямованих на поновлення інтересів держави.
Також, Полтавською обласною прокуратурою листом від 01.03.2024 №15/2-176вих-24 про порушення інтересів держави у зв'язку з несвоєчасним виконанням постачальником своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану і наявності підстав для стягнення відповідних сум в судовому порядку, повідомлено Міністерству розвитку громад та інфраструктури України.
З відповіді Міністерства від 07.03.2024 № 4384/34/10-24 вбачається, що останній не вживав заходів на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ТОВ «М?ясокомбінат Миргородський», оскільки вважає, що не є стороною договору та не може заявляти позовних вимог.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Полтавською обласною прокуратурою листами №15/2-343вих-24 від 01.05.2024 та №15/2-344вих-24 від 01.05.2024 повідомлено Міністерство розвитку громад та територій України та Полтавську обласну військову адміністрацію про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду даного позову.
З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи нездійснення компетентними органами в розумний строк самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для подання даного позову.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв'язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв'язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.
За умовами пункту 5.4 договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Отже, відповідач повинен був поставити обумовлений договором товар за заявкою від 29.03.2022 у строк до 02.04.2022 включно, за заявкою від 30.03.2022 у строк до 02.04.2022 включно, за заявкою від 26.09.2022 у строк до 12.10.2022 включно, за заявкою від 16.11.2022 у строк до 04.12.2022 включно та за заявкою від 16.11.2022 у строк до 04.12.2022 включно.
Втім, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач допустив прострочення поставки товару, у зв'язку з чим на підставі п. 6.1 договору нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 439659,70 грн.
Згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частинами першою - третьою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
З наведених вище положень статей 230-231 Господарського кодексу України, статей 549, 551, 611 Цивільного кодексу України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Зазначене стосується і зобов'язань, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов'язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.
Так, пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
При цьому, положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею Господарського кодексу України.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як встановлено судом, договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено в добровільному порядку.
При цьому, ТОВ «М'ясокомбінат Миргородський» укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті АТ «Укрзалізниця». Тобто ТОВ «М'ясокомбінат Миргородський» не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним договору на постачання продовольчих товарів від 12.03.2022, укладеного між сторонами у даній справі та/або його окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку укладення спірного договору на час його підписання та протягом виконання з боку сторін відсутні.
Таким чином, між сторонами даного спору існують договірні відносини на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Відтак, оскільки у пункті 6.1 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником (Полтавською обласною військовою адміністрацією), постачальник (ТОВ «М'ясокомбінат Миргородський») сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника (АТ «Укрзалізниця») пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок АТ "Укрзалізниця", є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які ТОВ «М'ясокомбінат Миргородський» отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ «Укрзалізниця».
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.
При цьому, суд відхиляє доводи прокурора про те, що в укладеному договорі АТ «Укрзалізниця» є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов'язанням замовника за тристороннім договором і не має права самостійно визначати, яким чином використовувати кошти Державного бюджету, що за бюджетною програмою надавались останньому, а тому будь-які кошти за укладеними тристоронніми договорами повертаються та/або стягуються не на користь АТ «Укрзалізниця», а до Державного бюджету України.
Так, як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану», АТ «Укрзалізниця» уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.
Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 Цивільного кодексу України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов'язками наділяються усі троє учасники правочину.
З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на АТ «Укрзалізниця» покладено як права, так і обов'язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов'язань. Зокрема, пунктом 1.1 договору на платника покладено обов'язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 договору передбачено право платника вносити зміни до договору за погодженням із замовником, абзацом другим пункту 7.4 договору передбачено обов'язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв'язку із застосуванням до постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 договору платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.
Статутом АТ «Укрзалізниця», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).
Відтак, АТ «Укрзалізниця» є самостійною стороною у договірних зобов'язаннях сторін з комплексом прав, обов'язків і відповідальностю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.
Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов пункту 6.1 договору на рахунок та на користь АТ «Укрзалізниця», що спростовує доводи прокурора про те, що передбачена пунктом 6.1 договору можливість постачальника сплатити пеню на рахунок платника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.
За наведених обставин, враховуючи що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 за подібних правовідносин.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд констатує неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про стягнення 439659,70 грн пені не підлягають задоволенню.
Відсутні правові підстави, у даному випадку, і для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 6808,02 грн за порушення повернення авансу, оскільки у спірних правовідносинах замовником було реалізовано своє альтернативне право на прийняття товару, поставленого з пропуском строку, а не повернення попередньої оплати.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України, яка визначає, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу, суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
У даному випадку, у Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» у спірних правовідносинах не виникло зобов'язання із повернення суми авансу, тобто грошового зобов'язання, оскільки обумовлений договором обсяг товару був поставлений відповідачем і прийнятий замовником, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні.
Тоді як, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18
За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплатити кошти кореспондує обов'язок боржника такої сплати.
Означений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду згідно постанов від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
У даному випадку, оскільки замовник не реалізував своє альтернативне право на повернення попередньої оплати, у зв'язку з прострочкою поставки, а прийняв до виконання переданий товар, обов'язок відповідача щодо поставки товару не припинився та не виникло нове зобов'язання - грошове.
При цьому суд зауважує, що одночасне застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення не грошового зобов'язання та стягнення компенсаційних втрат за порушення грошового зобов'язання створює невизначеність щодо того, яке зобов'язання з боку боржника є простроченим - чи грошове зобов'язання (повернення попередньої оплати), чи не грошове зобов'язання (передача товару).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення із відповідача 3% річних в порядку вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України та Полтавської обласної державної (військової) адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Миргородський» про стягнення 446467,72 грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2025.
СуддяТ.В. Васильченко