Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
"19" вересня 2006 р. Справа № 6/242
19 вересня 2006р., 10 годин 45 хв., м. Чернігів справа №6/242
Господарський суд Чернігівської області у складі:
судді Блохіної Ж.В.
при секретарі Сороці Я.Є.,
за участю представників
позивача: Самошнікової О.В., довіреність №04-554/1913 від 13.09.06р.,
Зайковської М.В., довіреність №04-115/974 від 17.05.06р.,
відповідача: Косенко В.О., довіреність №04-09-06 від 04.09.06р.,
Данилевича О.Й., довіреність №28-03-06/1 від 28.03.06р.,
прокурора відділу
прокуратури
Чернігівської області: Козакової І.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
позов Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах
держави в особі Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області,
м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до відповідача Акціонерного товариства Тютюнової компанії В.А.Т. -
Прилуки, м. Прилуки, вул. Незалежності, 21,
про стягнення 1086138,90 грн.
Прилуцьким міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області подано позов до Акціонерного товариства Тютюнової компанії В.А.Т. -Прилуки про стягнення 1086138,90 грн. штрафних санкцій за нестворення п'ятнадцяти робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Представники відповідача позовних вимог не визнають.
Присутній у судових засіданнях прокурор відділу прокуратури Чернігівської області та представники позивача підтримали позовні вимоги і просять їх задовольнити.
Відповідач у запереченні на позовну заяву та представники відповідача у судових засіданнях стосовно позовних вимог заперечують, посилаючись на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-ХІІ від 21.03.1991р. в редакції, що діяла у 2005 році, визначено, що інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці. Оскільки значна частина робочих місць відповідача пов'язана з важкими та шкідливими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, компанія здійснила розрахунок нормативу робочих місць, виходячи з кількості робочих місць зі звичайними умовами праці. За таких обставин, на думку представників відповідача, Акціонерним товариством Тютюнова компанія В.А.Т. -Прилуки виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2005 році, а саме створено 23 робочих місця для працевлаштування інвалідів та працевлаштовано інвалідів, оскільки кількість робочих місць у компанії зі звичайними умовами праці у 2005 році становила 565.
Вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-ХІІ, із змінами і доповненнями (далі -Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91р. №875-ХІІ передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З наявного у матеріалах справи Звіту відповідача від 01.02.2006р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі державної статистичної звітності № 10-П (річна) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 961 чоловіки, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях на підприємстві, становить 38 осіб, працевлаштовано 23 інваліди.
Проте, враховуючи приписи ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-ХІІ від 21.03.1991р. в редакції, що діяла у 2005 році, де визначено, що інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, тобто, не підлягають врахуванню штатні одиниці, які зайняті на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, 12.04.2006р. відповідачем подано до відділення Фонду Уточнений звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 571 чоловік, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях на підприємстві, становить 23 особи, працевлаштовано 23 інваліди.
На думку представників позивача, виходячи із даних середньооблікової чисельності штатних працівників, зазначених відповідачем у Звіті від 01.02.2006р., 4 % норматив на підприємстві відповідно до статті 19 Закону України від 05.07.2001р. “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 38 робочих місця (961 * 4% = 38,44, тобто 38 осіб).
Згідно вищевказаного Звіту, відповідачем було створено 23 робочих місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Згідно Інструкції щодо заповнення форми №10-П поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338, дані щодо середньо облікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення.
На думку позивача, відповідач на підставі ст.20 ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити штрафні санкції в сумі 1086138,90 грн. за невиконання 4% нормативу у кількості 15 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-ХІІ від 21.03.1991р. в редакції, що діяла у 2005 році, визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі -Положення) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
За змістом п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» №2694-XII від 04.10.1992р. (далі -Закон №2694) державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 Закону №2694 передбачено, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
У випадку, коли специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з врахуванням такої специфіки.
Отже, при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України, а саме Законом України «Про охорону праці», Наказом Міністерства охорони здоров'я «Про вдосконалення науково-методичного забезпечення державної санітарно-епідеміологічної служби транспорту України», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».
Як вбачається зі Звіту відповідача від 01.02.2006р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік загальна кількість робочих місць відповідача становить 961 робоче місце.
Як вбачається з Уточненого Звіту відповідача від 12.04.2006р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників за 2005 рік склала 571 чоловік (з загальної кількості робочих місць при визначенні нормативу відповідачем не враховувались робочі місця, на яких робота інвалідів заборонена).
Так, згідно довідки Акціонерного товариства Тютюнової компанії В.А.Т. -Прилуки за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р. середньооблікова чисельність працівників, які працювали на робочих місцях зі шкідливими умовами праці, складала 398 чоловік.
Стаття 19 Закону №875 зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% віз загальної кількості робочих місць на підприємстві.
Таким чином, норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства складає 4% від 571 робочих місць, тобто 23. Як вбачається з матеріалів справи, а також згідно Звітів відповідача на підприємстві фактично працювало 23 інваліда, тобто норматив по працевлаштуванню інвалідів був виконаний відповідачем.
У випадку невиконання ст. 19 Закону №875 згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів. Тобто сплата штрафних санкції повинна проводитися підприємством у випадку невиконання нормативу для працевлаштування інвалідів. Проте, відповідачем такий норматив виконано, а тому відсутні підстави для застосування до нього штрафних санкцій.
Водночас, відповідно до ст. 18 редакції Закону №875, яка діяла в 2005 році, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей та професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За таких обставин, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а також право інвалідів працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, на відповідача не може бути покладено обов'язок сплатити штрафні санкції за нестворення п'ятнадцяти робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
3. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Ж.В.Блохіна