вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.10.2025м. ДніпроСправа № 904/5904/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Козачок Ілони Олександрівни, м. Вишневе
до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича, м. Дніпро
про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 10 000 грн.
Суддя Ніколенко М.О.
Без участі представників сторін.
РУХ СПРАВИ.
Фізична особа-підприємець Козачок Ілона Олександрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича про повернення грошових коштів у розмірі 10 000 грн., помилково сплачених платіжним дорученням № 62 від 06.09.2021.
Ухвалою суду від 14.11.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Козачок Ілони Олександрівни № б/н від 09.11.2023 залишено без руху. Ухвалено Фізичній особі-підприємцю Козачок Ілоні Олександрівні в строк до 15.12.2023 включно усунути недоліки позовної заяви.
Через канцелярію суду, 16.11.2023 від позивача надійшла заява, якою усунуто недоліки, встановлені вищевказаною ухвалою суду.
Ухвалою суду від 21.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Справу № 904/5904/23 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
25.12.2023 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли письмові пояснення на позов, за змістом яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог.
04.01.2024 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на пояснення відповідача щодо позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Позивач зазначив, що 06.09.2021 року ФОП Козачок І.О. на розрахунковий рахунок ФОП Карпов В.Г. було помилково здійснено платіж в розмірі 10 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 62.
Позивач звертає увагу суду, що між ним та відповідачем не укладались господарські договори, не проводились господарські операції та не підписувались первинні бухгалтерські документи.
Також, відповідно до платіжного доручення №62 від 06.09.2021 було вказано призначення платежу: "Оплата за товар зг. pax № бн від 03.09.2021", але такого рахунку від відповідача він ніколи не отримував.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 26.09.2023 було направлено цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача лист-вимогу про повернення помилково сплачених коштів, але вказаний лист 12.10.2023 було повернуто за зворотною адресою "за закінченням встановленого терміну зберігання", що підтверджується трекінгом відправлення.
Позивач зазначив, що станом на день подачі позову до суду помилково сплачені ним кошти відповідачем не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.
Відповідач звернув увагу на те, що грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн. за платіжним дорученням №62 від 06.09.2021 були перераховані відповідачу як оплата за товар на підставі рахунку №б/н від 03.09.2021.
У платіжному дорученні №62 від 06.09.2021 року позивачем було вказано призначення платежу "Оплата за товар зг. pax. №б/н від 03.09.2021р.". Оплата була здійснена на реквізити та у розмірі, вказаному у рахунку №б/н від 03.09.2021 року, тобто позивач усвідомлював, що він здійснює не помилкову оплату, а оплату за товар. Також при здійснені оплати позивачем було чітко зазначено отримувача коштів, за товар який замовляв позивач та реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП Карпова В.Г.
Також відповідач зауважує на тому, що рахунок, за яким були сплачені кошти у розмірі 10000,00 гривень, було виставлено 03.09.2021 року, однак, позивач звернувся з вимогою про повернення цих коштів лише 26 вересня 2023 року.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 10 000,00 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, чи є факт отримання коштів відповідачем, встановлення наявності / відсутності правових підстав для повернення коштів позивачу.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Фізична особа-підприємець Козачок Ілона Олександрівна зі свого банківського рахунку перерахувала на рахунок Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням та не заперечується відповідачем.
Відповідно до платіжного доручення №62 від 06.09.2021 р. було вказано призначення платежу: "Оплата за товар зг. pax № бн від 03.09.2021 р.
Позивач зазначає, що вказані грошові кошти були перераховані помилково.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 26.09.2023 було направлено цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача лист-вимогу про повернення помилково сплачених коштів, але вказаний лист 12.10.2023 р. було повернуто за зворотною адресою "за закінченням встановленого терміну зберігання", що підтверджується трекінгом відправлення (том 1 а.с. 8, 10).
Оскільки грошові кошти в сумі 10 000,00 грн відповідачем не повернуті, позивач звернувся до господарського суду з позов про стягнення безпідставно набутого майна (коштів) в сумі 10000,00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд наголошує, що інститут безпідставного набутого майна передбачено статтею 1212 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно із зазначеною статтею особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Існування між сторонами договірних зобов'язань, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей, унеможливлює застосування до спірних відносин приписів ст. 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справах № 910/9072/17 та 910/1238/17. Так, Верховний Суд зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
У даному випадку відповідач наполягає на існуванні між сторонами договірних відносин, на виконання яких позивачка і сплатила оспорювану суму грошей, а позивач проти існування таких відносин не заперечив.
Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити факт наявності або відсутності існуванні між сторонами договірних відносин, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).
Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 2 статті 643 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки.
Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У даному випадку матеріали справи містять платіжну інструкцію №62 від 06.09.2021, зі змісту якої вбачається, що позивач зі свого банківського рахунку перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн. При цьому, у призначенні платежу вказано: "Оплата за товар згідно рахунку №б/н від 03.09.2021".
Відповідачем було надано копію рахунку від 03.09.2021 року № б/н, зі змісту якого вбачається, що ФОП Карпов Володимир Григорович виставив ФОП Козачок Ілоні Олександрівні рахунок на оплату товару (пакети поліетиленовий 18*35) на загальну суму 10000,00 грн.
Суд зазначає, що сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"набув чинності 17.10.2019. Цим законом було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
В розрізі зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Так, принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Передбачений же статтею 79 ГПК України стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як вже було зазначено, відповідачем було надано рахунок на оплату №б/н від 03.09.2021 позивачки.
Отже, суд установив, що надані відповідачем докази в підтвердження факту існування господарських відносин між сторонами мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останньою обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (заявлений позивачем).
Також, судом береться до уваги той факт, що для здійснення платежу необхідно було вказати правильні реквізити відповідачки (IBAN, код ЄДРПОУ, призначення платежу). При цьому міжнародний номер банківського рахунку (IBAN) складається з 29 символів, які включають літери та цифри, водночас код ЄДРПОУ (РНОКПП) складається з 10 цифр. Отже, шанс того, що позивач помилково вказав IBAN відповідача, не знаючи його, практично дорівнює нулю.
Крім того, введення платником призначення платежу "Оплата за товар згідно рахунку №б/н від 03.09.2021" та зазначення суми, яка відповідає сумі рахунку, свідчить, що таке перерахування не може вважатися механічною помилкою, та з огляду на викладене вище, є свідомою дією, здійсненою позивачем особисто, і підтверджує належне виконання обов'язку покупця з оплати товару за укладеним у спрощеній формі договором із ФОП Карповим В.Г.
Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Козачок Ілони Олександрівни є необґрунтованими.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач: платіжне доручення №62 від 06.09.2021 (том 1, а.с. 7), обставини, на які посилається відповідач: копія рахунку на оплату №б/н від 03.09.2021 (т. 1, а.с. 26).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на позивача.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичній особі-підприємцю Заскалеті Сергію Борисовичу (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 10 000 грн.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 24.10.2025.
Суддя М.О. Ніколенко