вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа№ 910/3782/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Черепов О. О. (директор); Антонова Г. І.
від відповідача: Нестерова І. Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства"Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2025 (повне рішення складено 15.07.2025)
у справі № 910/3782/25 (суддя О. В. Гумега)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ"
до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО"
про стягнення 4 825 975, 32 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, ТОВ "УЕСК") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" (далі - відповідач, НЕК "УКРЕНЕРГО") про стягнення 4 825 975,32 грн, з яких: сума втрат від інфляції 3 885 026,95 грн. та 3% річних 940 948,37 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок значної затримки у виконанні НЕК "УКРЕНЕРГО" зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24, позивач вважає, що має право на стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 12.03.2024 по 01.03.2025.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі № 910/3782/25 позов задоволено частково та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" 3 885 026,95 грн інфляційних втрат, 939 113,19 грн 3% річних, 57 889,69 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що суд вважав помилковим включення позивачем дати 28.02.2025 до періоду прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, оскільки 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (суми основного боргу), встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24. В решті розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є вірним. При цьому, на думку суду, відповідачем не доведено підстав для зменшення 3 % річних та для відстрочення виконання рішення.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі № 910/3782/25, НЕК "УКРЕНЕРГО" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 24, 216, 233 ГК України, ст.ст. 536, 625 ЦК України, ст.ст. 14, 73, 74, 161, 162, 163, 182, 236, 238 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.
При цьому скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази завдання будь-яких збитків позивачу. Сплата інфляційних втрат та 3 % річних позивачу в надзвичайно тяжких умовах воєнного часу ще більше поглибила б кризу неплатежів на ринку електричної енергії та призвела б до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за електричну енергію.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Владимиренко С. В., Демидова А. М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі № 910/3782/25 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.10.2025.
Присутній у судовому засіданні 15.10.2025 представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити.
Присутні у судовому засіданні 15.10.2025 представники позивача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, ТОВ "УЕСК") згідно з постановою НКРЕКП від 29.09.2021 за №1653 має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
ТОВ "УЕСК" приєдналося до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом направлення НЕК "УКРЕНЕРГО" відповідної заяви-приєднання. НЕК "УКРЕНЕРГО" повідомленням про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії №01/48159 від 26.10.2021 інформувало ТОВ "УЕСК" про приєднання до умов такого договору та долучення до реєстру учасників ринку (ідентифікатор договору №2187-01024, дата акцептування - 26.10.2021) (далі - Договір).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати вартості електричної енергії для врегулювання небалансів за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, ТОВ "УЕСК" зверталось до господарського суду міста Києва з позовом до НЕК "УКРЕНЕРГО" про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3 % річних, що розраховані станом на 11.03.2024.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" до Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" про стягнення суми основного боргу в розмірі 34 388 996,12 грн, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 145 015,87 грн пені, 119 015,90 грн 3% річних, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" суму основного боргу в розмірі 34 388 996 грн 12 коп., 173 003 грн 86 коп. інфляційних втрат, 119 015 грн 90 коп. 3% річних, 520 215 грн 24 коп. витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 910/5201/24 рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 змінено, у частині розподілу між сторонами судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ "УКРЕНЕРГО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА СЕРВІСНА КОМПАНІЯ" 416 172,19 грн на відшкодування сплаченого судового збору. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2025 у справі № 910/5201/24 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24 залишено без змін.
Звертаючись з позовом у даній справі, ТОВ "УЕСК" послалось на тривале порушення НЕК "УКРЕНЕРГО" своїх зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором у розмірі 34 388 996,12 грн, встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24, та просило суд стягнути інфляційні втрати та 3% річних за період, який не покритий вказаним рішенням до дня повної погашення заборгованості, встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24.
Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі та просив, у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних, зменшити суму 3% річних на 90 відсотків, відстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Отже, невиконання зобов'язання у встановлений договором строк є його порушенням та підставою для нарахуванням відсотків річних та інфляційних втрат.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 916/190/18, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 у справі № 910/5201/24, яке набрало законної сили 05.02.2025, стягнуто з НЕК "УКРЕНЕРГО" на користь ТОВ "УЕСК", зокрема, 34 388 996,12 грн основного боргу за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 №01/48159, 173 003,86 грн інфляційних втрат, 119 015,90 грн 3% річних, що розраховані станом на 11.03.2024.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, з огляду на прострочення відповідачем оплати за спірними рахунками-фактурами, погашення відповідачем заборгованості за якими підтверджується належними доказами.
Як обґрунтовано встановлено судом, 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (суми основного боргу), встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24.
При цьому належних доказів на спростування сум та дат здійснених НЕК "УКРЕНЕРГО" платежів на погашення заборгованості за спірними рахунками-фактурами суду надано не було.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що судом правомірно визначено, що нарахування інфляційні втрати та 3% річних було здійснено на суму основного боргу у розмірі 34 388 996,12 грн, яка встановлена рішенням суду у справі № 910/5201/24 та у подальшому зменшувалась на суми здійснених відповідачем оплат по спірним рахункам-фактурам у визначені позивачем періоди 1-8 (з 12.03.2024 по 07.05.2024, з 08.05.2024 по 18.08.2024, з 19.08.2024 по 24.09.2024, з 25.09.2024 по 16.12.2024, з 17.12.2024 по 15.01.2025, з 16.01.2025 по 17.02.2025, з 18.02.2025 по 26.02.2025, з 27.02.2025 по 28.02.2025), а всього за період з 12.03.2024 по 28.02.2025 включно.
Судом досліджено, що у справі № 910/5201/24 при встановленні суми основного боргу за спірними рахунками-фактурами судом було враховано, що "відповідачем погашено заборгованість за грудень 2022 року, а відтак залишок основного боргу становить у розмірі 34 388 996,12 грн". Саме така сума основного боргу була стягнута з відповідача згідно рішення суду у справі № 910/5201/24.
У даній справі № 910/3782/25 нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем починаючи з 12.03.2024 на суму основного боргу у розмірі 34 388 996,12 грн (період з 12.03.2024 по 07.05.2024).
При цьому судом вірно визначено, що позивачем помилково включено 28.02.2025 до періоду прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, оскільки 28.02.2025 відповідачем здійснено останні платежі на погашення заборгованості (суми основного боргу), встановленої рішенням суду у справі № 910/5201/24. Згідно усталеної практики Верховного Суду день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Матеріалами справи підтверджується, що 28.02.2025 відповідачем здійснено платежі на погашення заборгованості у загальній сумі 22 328 107,52 грн, у зв'язку з чим 28.02.2025 у відповідача було відсутнє прострочене грошове зобов'язання за договором, а відтак підстави для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму 22 328 107,52 грн за 28.02.2025 відсутні.
З огляду на викладене вмотивованим є висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 939 113,19 грн, а також інфляційних втрат у заявленому до стягнення розмірі.
В частині посилання скаржника на наявність підстав для зменшення штрафних санкцій суд апеляційної інстанції зважає на наступне.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК та ст.233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Як було роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. За положеннями частини 2 статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявність виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних. Також, скаржником не доведено неспівмірності останніх по відношенню до суми основного боргу.
При цьому слід врахувати, що 3 % річних заявлено до стягнення у встановленому законом розмірі, а зменшення інфляційних втрат суперечить їх правовій природі.
Щодо заявленого відповідачем у суді першої інстанції клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду у справі № 910/3782/25 на 1 (один) рік з дня прийняття відповідного рішення, суд зазначає таке.
У клопотанні відповідач вказав на наявність підстав для надання відстрочки виконання рішення суду, які є аналогічними підставам, зазначеним відповідачем для зменшення розміру 3 % річних, а саме:
НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі;
НЕК "Укренерго" як оператор системи передачі виконує функції адміністратора розрахунків - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг;
правовідносини щодо проведення розрахунку між сторонами визначаються імперативним впливом держави, що в свою чергу обмежує відповідача у способах і джерелах оплати за надану послугу;
згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 НЕК "Укренерго" входить до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;
відповідач не отримує прибутку від виконання функцій адміністратора розрахунків, натомість здійснює оплату за балансуючу електричну енергію за рахунок і в межах надходжень від постачальників послуг з балансування і сторін, відповідальних за баланс, на рахунок зі спеціальним режимом використання, таку діяльність відповідача як адміністратора розрахунків не можна розглядати як підприємництво;
у зв'язку із здійсненням збройної агресії проти України запроваджено воєнний стан; збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для країни і погіршила фінансовий стан відповідача, скоротила надходження коштів від учасників балансуючого ринку за отриману ними електричну енергію; заборгованість учасників балансуючого ринку перед відповідачем на 30.06.2025 становить понад 38,2 мільярда гривень.
З огляду на наведене, враховуючи специфіку відносин, які існують на ринку електричної енергії в Україні, з метою забезпечення оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для відповідача і енергетичного сектору країни загалом, беручи до уваги добросовісність поведінки відповідача та винятковість обставин, що склались на ринку електричної енергії, відповідач просить суд надати відстрочку виконання рішення суду у даній справі на 1 (один) рік.
Частиною 1 статті 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до частин 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Відстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Оскільки ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами норм ГПК України.
Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
В силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Подані докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 ГПК України).
Проаналізувавши наведені відповідачем у клопотанні підстави та надані документи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили неможливість виконання рішення господарського суду міста Києва у справі №910/3782/25 та не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення суду.
Частиною 4 статті 11 ГПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Суд зазначає, що положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України. Відповідно до ч. 2 ст. 326 ГПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. У рішенні Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, за певних обставин затримка з виконання судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74), а також судом взято до уваги те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, п. 43).
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.
У даному випадку, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду у справі № 910/3782/25 на 1 (один) рік, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін відстрочення і не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.
Погіршення фінансового стану відповідача, наявність заборгованості контрагентів перед відповідачем за змістом статті 331 ГПК України не може вважатися обставиною, яка може слугувати підставою для відстрочення виконання рішення, оскільки обов'язковість судових рішень, яка передбачена статтею 1291 Конституції України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Слід зазначити, що лише запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для відстрочення виконання рішення та у повній мірі стосується обох сторін, політична та економічна ситуація в країні в рівній мірі впливає на фінансове становище обох сторін.
Крім того, як звертав увагу суд, з даним позовом позивач звернувся до суду у зв'язку із значною затримкою у виконанні НЕК "УКРЕНЕРГО" зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за Договором у розмірі 34 388 996, 12 грн за період грудень 2022 року - грудень 2023 року, яка встановлена судами у справі № 910/5201/24.
Таким чином, з огляду встановлені обставини та з урахуванням принципів розумності та справедливості, балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду, а також те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для відстрочки виконання рішення суду у даній справі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства"Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/3782/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 24.10.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко