ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 жовтня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1542/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Аленін О.Ю. Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши у порядку письмого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025
по справі №916/1542/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ"
до ОСОБА_1
про стягнення 39 804,33 грн,
(суддя першої інстанції: Нікітенко С.В., дата та місце ухвалення рішення: 16.07.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило суд стягнути з Відповідача суму основного боргу у розмірі 28619,33 грн, суму 3% річних у розмірі 2379,40 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 8805,60 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив невиконання Відповідачем зобов'язань перед Позивачем щодо сплати коштів за отриманий ним Товар, який був поставлений Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" на загальну суму 28619,33 грн за видатковими накладними.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у даній справі позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" суму 3% річних у розмірі 2379,40 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 8805,60 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" та ФОП Гриньовою А.В. було укладено договір поставки у спрощений спосіб. Право вимоги оплати за поставлений товар на суму 28 619,23 грн було відступлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ". Оскільки Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання (обов'язок оплати виник негайно після прийняття товару згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України), суд визнав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" обґрунтованими та задовольнив їх, стягнувши з Відповідача 3% річних у розмірі 2 379,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 805,60 грн на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
23.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 16.07.2025, вважаючи, що судом першої інстанції не було в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не доведені, що є підставою для скасування судового рішення повністю.
На переконання Апелянта суд першої інстанції помилково розширив обсяг відступленого зобов'язання, оскільки згідно з Договором відступлення права вимоги від 17.12.2024, Позивач набув право вимоги виключно щодо основної суми заборгованості в розмірі 28 619,33 грн.
Заявник вважає, що оскільки Договір відступлення права вимоги не містив прямої умови про відступлення права на нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат, ці вимоги не перейшли до нового кредитора. Відповідно, стягнення 2 379,40 грн (3% річних) та 8 805,60 грн (інфляційних втрат) є незаконним, оскільки Позивач не мав права вимоги щодо цих сум.
Крім того, Апелянт своїй скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про настання негайного виконання грошового зобов'язання, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій. Оскільки у первісному договорі поставки строк оплати не був визначений, Новий кредитор, був зобов'язаний застосувати норми ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України і самостійно встановити строк виконання, що й було зроблено у Повідомленні про відступлення права вимоги від 07.01.2025.
У цьому Повідомленні Позивачем було встановлено строк сплати боргу протягом 5 днів з моменту його отримання. Відповідач отримав Повідомлення 22.04.2025 і сплатив борг 28.04.2025, тобто у межах встановленого кредитором строку. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання не відбулося, а отже, відсутні правові підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Також Відповідач зазначає про невідповідність дат виникнення заборгованості, використаних Позивачем у розрахунку, інформації, наведеній у Договорі відступлення права вимоги, а також про неправомірне нарахування санкцій по 29.04.2025, хоча борг було сплачено 28.04.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 по справі №916/1542/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1542/25.
30.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1542/25.
06.08.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, у якому Позивач вважає її необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсності.
На переконання Позивача до нього за Договором відступлення права вимоги перейшли повністю всі права вимоги до ОСОБА_1 , а саме не тільки право вимоги за основним зобов'язанням, а й право вимоги штрафних санкцій відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до умов Договору.
Стосовно доводів Апелянта, щодо строку початку нарахування 3% та інфляційних втрат, Позивач стверджує, що штрафні санкції в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України нараховуються на суму зобов'язань, починаючи з наступного дня від дати видаткових накладних, а не з дати 5 (п'яти) денного строку з дати отримання відповідного повідомлення про відступлення права вимоги.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" було поставлено ФОП Гриньовій А.В. товар на загальну суму 28619,23 грн, що підтверджується наступними підписаними між ними видатковими накладними: № 2056 від 04.07.2022 на суму 4111,60 грн, № 2081 від 11.07.2022 на суму 2899,41 грн, № 2082 від 11.07.2022 на суму 2883,60 грн, № 2102 від 15.07.2022 на суму 1474,25 грн, № 2117 від 18.07.2022 на суму 2531,86 грн, № 2129 від 22.07.2022 на суму 2416,44 грн, № 2139 від 25.07.2022 на суму 1920,10 грн, № 2155 від 29.07.2022 на суму 4057,28 грн, № 2720 від 01.08.2022 на суму 2449,67 грн, № 2813 від 08.08.2022 на суму 3062,64 грн, № 2954 від 12.08.2022 на суму 1196,64 грн.
17 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" (Продавець, Первісний кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Дебет" (Покупець, Новий кредитор) був укладений Договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1-1.2 Договору у порядку, в обсязі та на умовах, визначених договором та чинним законодавством України, Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги дебіторської заборгованості на суму 526358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ "ЛВК-МІЛК", у зв'язку з чим, Новий кредитор стає кредитором за основним зобов'язанням на всю суму заборгованості за основним зобов'язанням. Детальний обсяг права вимоги дебіторської заборгованості, придбаного за результатами проведення аукціону № BRD001-UA-20241108-15846 від 19.11.2024, відображено у додатку № 1 до договору (довідка про стан дебіторської заборгованості на 01.09.2024). За цим договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.
Відповідно до умов п. 2.1. Договору відповідно до пункту 3 статті 82 Кодексу України з процедур банкрутства засвідчує, що Новим кредитором здійснено повну оплату за право вимоги дебіторської заборгованості на суму 526358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ "ЛВК-МІЛК", згідно п. 2.2 цього договору.
Відповідно до п. 3.1, п. 3.2 Договору Новий кредитор підтверджує, що в момент підписання цього договору Первісний кредитор передає, а Новий кредитор отримує документи на підтвердження права вимоги. З моменту підписання сторонами цього договору до Нового кредитора переходить право вимоги Первісного кредитора за основним зобов'язанням в повному обсязі, а Первісний кредитор втрачає зазначені права вимоги повністю.
Згідно з протоколом № BRD001-UA-20241108-15846 від 19.11.2024 ТОВ "ЛВК-МІЛК" було відступлено, зокрема, право вимоги до ФОП Гриньової А.В. на суму 28619,23 грн.
17 грудня 2024 року між ТОВ "ЛВК-МІЛК" та ТОВ "ДЕБЕТ" було підписано акт приймання майна на аукціоні, згідно з п. 1 якого Продавцем передано, а Покупцем прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні № BRD001-UA-20241108-15846 по лоту № 1, який відбувся 19.11.2024, а саме: право вимоги дебіторської заборгованості на суму 526358,84 грн в процедурі банкрутства ТОВ "ЛВК-МІЛК".
Листом від 07.01.2025 ТОВ "ДЕБЕТ" було повідомлено ФОП Гриньову А.В. про укладення з ТОВ "ЛВК-МІЛК" Договору про відступлення права вимоги від 17.12.2024, а також перехід до Позивача права вимоги на суму 28619,33 грн, яку Позивач просив сплатити на рахунок Товариства. Вказане повідомлення 18.02.2025 було направлено на адресу Відповідача засобами поштового зв'язку листом з описом вкладення.
28.04.2025 Гриньова Антоніна Вікторівна частково виконала зобов'язання перед ТОВ «ДЕБЕТ», шляхом сплати суми основного боргу в розмірі 28619,33 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №986С-ХС23-НК23-0М1С від 28.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 провадження у справі №?916/1542/25 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 28?619,33 грн було закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що між Відповідачем та ТОВ "ЛВК-МІЛК" було укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки Відповідачу товару на підставі видаткових накладних.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Як було встановлено судовою колегією та не заперечується сторонами, Відповідачем не було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" грошові кошти у розмірі 28619,23 грн за поставлений товар відповідно до умов Цивільного кодексу України, а отже ним було порушено виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, судовою колегією також було встановлено, що 17 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" укладений Договір про відступлення права вимоги.
Зі змісту протоколу № BRD001-UA-20241108-15846 від 19.11.2024 ТОВ "ЛВК-МІЛК" вбачається що, було відступлено, зокрема, право вимоги до ФОП Гриньової Антоніни Вікторівни на суму 28619,23 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання
Доводи апеляційної скарги Відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно розширив обсяг відступленого зобов'язання, адже на переконання Апелянта право вимоги передбачає виключно щодо основної суми заборгованості в розмірі 28 619,33 грн, а стосовно 3% річних та інфляційних втрат таких зобов'язань немає.
Судова колегія зазначає, що, як уже було вказано вище, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом.
Оскільки право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає в силу закону (ст. 625 Цивільного кодексу України), як наслідок порушення грошового зобов'язання, і входить до складу самого зобов'язання, воно, як правило, переходить до нового кредитора разом з основною вимогою, якщо інше прямо не обумовлено в договорі відступлення права вимоги.
Якщо в Догові відступлення права вимоги не вказано про виключення права на стягнення цих нарахувань, вважається, що вони переходять до нового кредитора, оскільки є частиною того обсягу прав, який існував на момент відступлення.
Відповідно до умов Договору відступлення права вимоги укладеного між Позивачем та ТОВ "ЛВК-МІЛК", Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від боржників виконання всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.
Також умовами Договору передбачено, що Новий кредитор має право замість Первісного кредитора звертатися в досудовому, позасудовому та судовому порядку з вимогою виконання боржниками зазначеного в Додатку грошового зобов'язання та інші права, які відповідно до законодавства України належать кредитору у зобов'язанні за Основним зобов'язанням.
У контексті наведеного, судова колегія доходить висновку, що у Позивача, як у нового кредитора за договором відступлення права вимоги, виникло до Відповідача право вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки це передбачено нормами Цивільного кодексу України та умовами Договору відступлення права вимоги.
Доводи Апелянта в цій частині судова колегія вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно визначення строку виконання Відповідачем зобов'язання, відступленого за Договором відступлення права вимоги, судова колегія зазначає наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВК-МІЛК" було поставлено ФОП Гриньовій А.В. на підставі видаткових накладних товар на загальну суму 28619,23 грн.
Як вже зазначалося, частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Разом з тим строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду у справі 922/1467/19 від 15.05.2020).
У зв'язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено зазначеними вище видатковими накладними та не заперечується Відповідачем, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої Відповідач був зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.
Враховуючи викладене та зважаючи, що сторонами укладено Договір поставки у спрощений спосіб і з урахуванням ст.692 Цивільного кодексу України, Відповідач, як покупець, був зобов'язаний оплатити вартість товару після отримання його від ТОВ "ЛВК-МІЛК". Отже, строк оплати товару за зазначеними видатковими накладними настав у Відповідача на наступний день.
Враховуючи наведене судова колегія відхиляє доводи Апелянта, що строк виконання зобов'язання з оплати вартості товару у нього перед Позивачем почав свій перебіг лише з 23.04.2025 після отримання ним Повідомлення про відступлення права вимоги 22.04.2025, оскільки зобов'язання, що оплати вартості товару у Відповідача, виник ще перед Первісним кредитором та до моменту укладання Договору відступлення права вимоги.
Разом із тим, колегія суддів, перевіривши розрахунки, надані Позивачем та визначеними судом першої інстанції як обґрунтовані, встановила невідповідність між датами, зазначеними в поданому детальному розрахунку заборгованості, та датами, які підтверджуються матеріалами справи.
Зокрема, у своєму розрахунку Позивач визначив кінцевою датою нарахування заборгованості 29.04.2025, тоді як із матеріалів справи вбачається, що Відповідач здійснив повну оплату заборгованості перед Позивачем 28.04.2025.
Відтак, у відповідності до встановленої судової практики та положень чинного законодавства, нарахування інфляційних втрат та штрафних санкцій, зокрема 3% річних, має здійснюватися до 27.04.2025 включно, тобто до дня, що передує дню фактичного виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи зазначене, колегія суддів, здійснивши перерахунок наданих Позивачем розрахунків із урахуванням дати фактичної сплати заборгованості Відповідачем, встановила, що загальна сума штрафних санкцій у вигляді 3% річних становить 2?374,69 грн.
Розрахунок здійснювався за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Сума заборгованостіПеріод прострочення грошового зобов'язанняКількість днів у періодіРозрахунокСума штрафних санкцій
3727,44з 05/07/2022 до 31/12/20235453 727,44 x 3 % x 545:365:100166,97 грн
3727,44з 01/01/2024 до 31/12/20243663 727,44 x 3 % x 366:366:100111,82 грн
3727,44з 01/01/2025 до 27/04/20251173 727,44 x 3 % x 117:365:10035,84 грн
2899,41з 12/07/2022 до 31/12/20235382 899,41 x 3 % x 538 : 365 : 100128,21 грн
2899,41з 01/01/2024 до 31/12/20243662 899,41 x 3 % x 366 : 366 : 10086,98 грн
2899,41з 01/01/2025 до 27/04/20251172 899,41 x 3 % x 117 : 365 : 10027,88 грн
2883,60з 12/07/2022 до 31/12/20235382 883,60 x 3 % x 538 : 365 : 100127,51 грн
2883,60з 01/01/2024 до 31/12/20243662 883,60 x 3 % x 366 : 366 : 10086,51 грн
2883,60з 01/01/2025 до 27/04/20251172 883,60 x 3 % x 117 : 365 : 10027,73 грн
1474,25з 16/07/2022 до 31/12/20235341 474,25 x 3 % x 534 : 365 : 10064,71 грн
1474,25з 01/01/2024 до 31/12/20243661 474,25 x 3 % x 366 : 366 : 10044,23 грн
1474,2501/01/2025 до 27/04/20251171 474,25 x 3 % x 117 : 365 : 10014,18 грн
2531,86з 19/07/2022 до 31/12/20235312 531,86 x 3 % x 531 : 365 : 100110,50 грн
2531,86з 01/01/2024 до 31/12/20243662 531,86 x 3 % x 366 : 366 : 10075,96 грн
2531,8601/01/2025 до 27/04/20251172 531,86 x 3 % x 117 : 365 : 10024,35 грн
2416,44з 23/07/2022 до 31/12/20235272 416,44 x 3 % x 527 : 365 : 100104,67 грн
2416,44з 01/01/2024 до 31/12/20243662 416,44 x 3 % x 366 : 366 : 10072,49 грн
2416,4401/01/2025 до 27/04/20251172 416,44 x 3 % x 117 : 365 : 10023,24 грн.
1920,10з 26/07/2022 до 31/12/20235241 920,10 x 3 % x 524 : 365 : 10082,70 грн.
1920,10з 01/01/2024 до 31/12/20243661 920,10 x 3 % x 366 : 366 : 10057,60 грн
1920,1001/01/2025 до 27/04/20251171 920,10 x 3 % x 117 : 365 : 10018,46 грн
4057,28з 30/07/2022 до 31/12/20235204 057,28 x 3 % x 520 : 365 : 100173,41 грн
4057,28з 01/01/2024 до 31/12/20243664 057,28 x 3 % x 366 : 366 : 100121,72 грн
4057,2801/01/2025 до 27/04/20251174 057,28 x 3 % x 117 : 365 : 10039,02 грн
2449,67з 02/08/2022 до 31/12/20235172 449,67 x 3 % x 517 : 365 : 100104,09 грн
2449,67з 01/01/2024 до 31/12/20243662 449,67 x 3 % x 366 : 366 : 10073,49 грн
2449,6701/01/2025 до 27/04/20251172 449,67 x 3 % x 117 : 365 : 10023,56 грн
3062,64з 09/08/2022 до 31/12/20235103 062,64 x 3 % x 510 : 365 : 100128,38 грн
3062,64з 01/01/2024 до 31/12/20243663 062,64 x 3 % x 366 : 366 : 10091,88 грн
3062,6401/01/2025 до 27/04/20251173 062,64 x 3 % x 117 : 365 : 10029,45 грн
1196,64з 13/08/2022 до 31/12/20235061 196,64 x 3 % x 506 : 365 : 10049,77 грн
1196,64з 01/01/2024 до 31/12/20243661 196,64 x 3 % x 366 : 366 : 10035,90 грн
1196,6401/01/2025 до 27/04/20251171 196,64 x 3 % x 117 : 365 : 10011,51 грн
Всього:2?374,69 грн
У зв'язку з викладеним, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині обґрунтованості розрахунку Позивачем суми 3% річних та вважає, що доводи Апелянта у цій частині є частково обґрунтованими, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду та підлягають урахуванню при перегляді рішення.
Водночас, стосовно розрахунку інфляційних втрат, наданого Позивачем, судова колегія зазначає, що нарахування таких витрат здійснюється помісячно, з огляду на це, доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення Позивачем кінцевої дати нарахування заборгованості 29.04.2025 є безпідставними, оскільки вони не впливають на загальний розмір інфляційних втрат. Сума інфляційних втрат залишається сталою, а тому підстав для її коригування немає.
Разом із тим, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий Позивачем, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та вважає відповідний розрахунок правильним, обґрунтованим і таким, що здійснений відповідно до вимог чинного законодавства України.
Враховуючи викладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції з викладенням резолютивної частини рішення, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" до ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" суму 3% річних у розмірі 2?374,69 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 8805,60 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2417,56 грн.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/1542/25 частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини в редакції суду апеляційної інстанції.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються пропорційно відповідно до задоволених вимог.
Щодо заявлених судових витрат Відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у зв'язку із розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
У своїй апеляційній скарзі Відповідач просив стягнути з Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, в якості доказів чого надав разом з апеляційної скаргою детальний опис робіт наданих послуг, виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правової правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 23.04.2025 та договір про внесення змін від 23.07.2025 до Договору про надання правничої допомоги від 23.04.2025, також в матеріалах справах наявна платіжна інструкція №КР64-0737-5ТВР-К1МТ від 14.05.2025 про сплату Адвокату Будяну Оксані Валеріївні суми у розмірі 3 000,00 грн за Договором про надання правничої допомоги від 23.04.2025.
Норми статті 59 Конституції України встановлюють, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статті 131-2 Конституції України, статті 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного Відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на Відповідача; 2) у разі відмови в позові - на Позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення Позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія звертає увагу, що Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити в розподілі судових витрат, зокрема витрат на професійну допомогу, у зв'язку з тим, що з наданих Відповідачем доказів неможливо точно зрозуміти, за які послуги під апеляційного перегляду справи Відповідач просить стягнути зазначену вище суму.
Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Як вже було зазначено на виконання вимог частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу Відповідачем було подано детальний опис робіт наданих послуг, виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правової правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 23.04.2025. Відповідно до якого: Адвокатом було надано наступні послуги:
1) Ознайомлення з документами Клієнта з метою формування правової позиції щодо представництва інтересів Клієнта у справі № 916/1542/25 - 10 годин;
2) Юридичний аналіз правовідносин, аналіз судової практики, формування правової позиції, узгодження правової позиції з Клієнтом - 32 години;
3) Підготовка та подання заяв по суті та процесуальних заяв у справі №916/1542/25 в Господарському суді Одеської області, Південно-західному апеляційному господарському суді, Верховному суді;
4) Представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Одеської області, Південно-західному апеляційному господарському суді, Верховному суді.
Загальний розмір гонорару за зазначені вище послуги становить суму у розмірі 3000,00 грн.
Разом з тим, у своєму відзиві на апеляційну скаргу Позивач просив відмовити у задоволенні вимоги про розподіл судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. На обґрунтування такої позиції Позивач зазначив, що з наданих Відповідачем доказів неможливо чітко встановити, які саме правничі послуги були надані у межах апеляційного перегляду справи, а відтак заявлена до стягнення сума є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Судова колегія, дослідивши надані Позивачем докази, що підтверджують понесені ним судові витрати, зазначає наступне.
Як вбачається з наданого Детального опису робіт, розмір гонорару Адвоката за надані ним послуги складає суму у розмірі 3000,00 грн. Однак колегія суддів звертає увагу, що з даного детального опису наданих послуг неможливо достеменно встановити, які послуги були надані Адвокатом саме під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та яку вартість вони становлять, адже за текстом детального опису, зазначені послуги стосуються розгляду справи не тільки в суді апеляційної інстанції, але і в першій та касаційних інстанціях.
Разом з тим такі послуги, як:
"Ознайомлення з документами Клієнта з метою формування правової позиції щодо представництва інтересів Клієнта у справі № 916/1542/25";
"Юридичний аналіз правовідносин, аналіз судової практики, формування правової позиції, узгодження правової позиції з Клієнтом";
Стосуються виключно першочергової підготовки справи для подання до суду першої інстанції.
Судова колегія зазначає, що під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій викладено доводи, аналогічні тим, що містилися у його відзиві на позовну заяву.
Також апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін, а жодних додаткових заяв чи клопотань від Відповідача не надходило.
Разом із цим, колегія суддів зазначає, що в результаті апеляційного перегляду оскаржуваного рішення апеляційну скаргу Відповідача було задоволено лише частково, а сума, на яку було змінено рішення суду першої інстанції на користь Відповідача, склала лише 4,71 грн, що становить всього 0,042% від початкових вимог Апелянта.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви Відповідача щодо розподілу судових витрат у частині стягнення з Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, з огляду на відсутність належного підтвердження обсягу та вартості правничих послуг наданих Адвокатом Відповідачу, саме під час апеляційного перегляду справи, а також зважаючи на незначне відсоткове співвідношення задоволених вимог апеляційної скарги, що становить лише 0,042% від загального обсягу заявлених вимог.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/1542/25 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/1542/25- скасувати частково.
3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 у справі №916/1542/25 в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 4; код ЄДРПОУ 45320950) суму 3% річних у розмірі 2?374,69, суму інфляційних втрат у розмірі 8805,60 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2421,38 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" (03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд. 4; код ЄДРПОУ 45320950) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1,53 грн.
5. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо розподілу судових витрат у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕБЕТ" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
6. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2025 у зв'язку з перебуванням головуючої судді - Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025 у відпустці.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: О.Ю. Аленін
А.І. Ярош