Номер провадження 2/754/7643/25
Справа №754/12107/25
Іменем України
27 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання - Сарнавського М.О.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» ЖЕД №301, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою,
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , яка також є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» ЖЕД №301, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою. Вимоги позову мотивує тим, що Позивач, відповідачі та третя особа (1) зареєстровані в квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належить до державного житлового фонду і була виділена в користування батькам позивача та третьої особи (1), що підтверджується Ордером № Б 76517 на житлове приміщення від 30 жовтня 1967 року № 818. Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні підтверджується, що відповідач (1) ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі з 05.03.1996 року, а відповідай (2): ОСОБА_3 , яка є донькою Відповідача (1), зареєстрована в квартирі з 02.12.2020 року. Проте, відповідачі ніколи не проживали в цій квартирі, їх особистих речей також немає. Станом на сьогоднішній день позивачу відомо, що відповідачі проживають в іншій країні, наміру проживати в спірній квартирі не мають. Актом обстеження житлово-побутових умов від 18 вересня 2024 року підтверджується, що в період з 1996 року по 2019 рік відповідач (1) проживала за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому, з 2019 року по грудень 2022 року, відповідач (1) проживала за місцем проживання її чоловіка за адресою: АДРЕСА_3 . З грудня 2022 року по теперішній час відповідач (1) проживає в США. Відповідач (2), яка є малолітньою дитиною і є донькою відповідача (1) так само, з моменту реєстрації її в спірній квартирі ніколи не проживала, бо мешкала разом із ї матір'ю - відповідачем (1), що підтверджується актом від 25.09.2024 року. Даним актом засвідчено, що відповідач (1) та відповідач (2) зареєстровані, але не проживають за адресою: АДРЕСА_1 з 01.01.1996 року по теперішній час. Таким чином, відповідач (1) не проживає в спірній квартирі понад 28 років, a відповідач (2) в спірній квартирі не проживає понад 4-х років, що підтверджується вищезазначеними доказами. За час відсутності в квартирі, відпвідачі не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть і ніколи не брали, особистих речей в квартирі їх не має і взагалі квартирою не цікавилися ніколи, бо проживали не за їх місцем реєстрації. Реєстрація відповідачів в будинку створює - позивачу перешкоди в користуванні житловою площею, а саме: здійснюється нарахування плати за комунальні послуги, утворюються борги, окрім того позивач не може повноцінно скористатися субсидією по оплаті комунальних послуг.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 року цивільну справу вирішено передати на розгляд судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 05.08.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
15.10.2025 року на адресу суду від Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок №102-5115 від 14.10.2025 щодо розв'язання спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
У судове засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява в якій зазначила, що позовні вимоги визнає з причин того, що вона і її малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ніколи не проживали в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 і не збираються у майбутньому. Наразі відповідачка з її донькою проживають за кордоном у США і в майбутньому також будуть проживати за кордоном, а у разі повернення в Україну, місце проживання та реєстрації буде призначене у приватній власності її чоловіка та батька ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . У зв'язку з тим, що відповідачка та її донька знаходяться за кордоном, просить суд розгляд справи проводити без її участі.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника, а також подано Висновок №102-5115 від 14.10.2025 року щодо розв'язання спору про визнання особи такою, що втратили право користування жилим приміщенням.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Представник третьої особи КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» ЖЕД №301 в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши в судовому засіданні докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві та у заяві відповідача про визнання позову, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до положень статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, з згідно витягу з реєстру територіальної громади м.Києва від 29.07.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно витягу вбачається, що ОСОБА_2 , зареєстрована за вищевказаною адресою з 05.03.1996 року, а її донька - ОСОБА_3 з 02.12.2020 року.
Відповідно до засвідченої копії ордеру Б №76517 на житлове приміщення від 30 жовтня 1967 року № 818 спірна квартира належить до державного житлового фонду і була виділена в користування батькам позивача - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
Актом обстеження житлово-побутових умов від 18 вересня 2024 року підтверджується, що в період з 1996 року по 2019 рік відповідач - ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому, з 2019 року по грудень 2022 року, відповідач (1) проживала за місцем проживання її чоловіка за адресою: АДРЕСА_3 . 3 грудня 2022 року по теперішній час відповідач - ОСОБА_2 проживає в США.
Відповідно до Акту складеного мешканцями будинку - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та підписаного та засвідченого начальником ЖЕД 301 - Р.Бутенко, зазначається, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 01.04.1996 року, але не проживають там.
Позивач вказує, що тривалий час відповідачі в зазначеній квартирі не проживають, за житлово-комунальні послуги не сплачують та житлом не цікавиться, та доказів зворотнього з боку відповідачів суду надано не було. Враховуючи те, що зареєстрованою у квартирі є неповнолітня дитина, то в позасудовому порядку вирішити спір неможливо.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 391 ЦК України регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі № 6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.201 у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09.10.201 у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідач вселилася у спірну квартиру в якості члена сім'ї власника житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Відповідно до ч.2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідачі спільним побутом із позивачем не пов'язані, тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Згідно із ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.01.2019 в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18).
Положення статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого і визнання права власності.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно з вимогами ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальні частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Окрім того, оскільки відповідачем у даній справі є малолітня особа - ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , то у даній категорії справі відповідно ст.19 Сімейного кодексу України, Орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок.
Відповідно до вимог статей 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини.
Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частина 2 статті 405 Цивільного кодексу України визначає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України визначено, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність керувати своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до положень частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, е місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
В даному випадку, в силу свого віку діти до 14 років не мають достатнього обсягу цивільної дієздатності, та не можуть самостійно визначати місце свого проживання. У зв'язку з цим, діти мають право користування житлом за місцем проживання своїх батьків.
Відповідно до частини 6 статті 18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» подання заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників такої особи за згодою іншого з батьків чи законних представників.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Тобто батьки зобов'язані утримувати та забезпечувати дитину, що включає надання житла, харчування, одягу, медичного догляду та виховання, тощо.
Як зазначено у Висновку, то обоє батьків дитини не заперечують щодо визнання їхньої малолітньої доньки, ОСОБА_3 , 2020 року народження, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_4 , оскільки всією родиною вони переїхали (емігрували) на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки і повертатись в Україну вони не планують.
У разі необхідності реєстрацію місця проживання дитини батьки можуть здійснити за зареєстрованим місцем проживання батька дитини а саме: АДРЕСА_5 .
Відтак, на підставі матеріалів справи та рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 02.10.2025 № 18) Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування у своєму Висновку зазначає, що визнання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою що втратила право користування квартирою АДРЕСА_4 , не буде порушенням її житлових прав.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідачка ОСОБА_2 , а також як законний представник ОСОБА_3 вимоги позову визнає, суд вважає за можливе визнати відповідачів таким, що втратили право на користування зазначеним житлом, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, куруючись ст. ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 259, 206, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка також є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м.Києва» ЖЕД №301, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2025 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя: О.М. Панченко