1Справа № 335/10621/25 2/335/4355/2025
28 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя Апаллонова Ю.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича про визнання дій виконавця незаконними, скасування арешту, повернення незаконно стягнутих коштів, визнання заборгованості необґрунтованою, зобов'язання повернути кошти та зняття арешту з банківського рахунку, припинення виконавчого провадження,
23.10.2025 до суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач ОСОБА_1 просить визнати дії приватного виконавця Проценка Д.Ю. незаконними, скасувати арешт банківського рахунку та розблокувати картку, зобов'язати відповідача повернути незаконно списані кошти, визнати заборгованість необґрунтованою, припинити виконавче провадження.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича перебуває виконавче провадження№ 371036388 з примусового виконання судового наказу № 335/6796/22 виданого Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя 01.02.2023 про стягнення зі ОСОБА_1 (який є позивачем за даним позовом) на користь КП «Запоріжремсервіс» ЗМР (який є відповідачем за даним позовом)грошових коштів в розмірі 4876,74 грн., судовий збір 248,10 грн. У межах даного виконавчого провадження 13.07.2023 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. У відповідності до зазначеної постанови накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках у межах суми звернення стягнення 6203,91 грн. Позивач зазначає, що виконавцем було арештовано кошти 9981 грн., що перевищує суму боргу, накладено арешт на кошти які не підлягають стягненню згідно чинного законодавства. Також зазначив, що не визнає наявність боргу перед відповідачем, оскільки ремонтні роботи не проводилися, послуги не надавалися, а тому відсутні підстави для боргу який стягнуто за судовим наказом,
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з огляду на таке.
Відповідно до ст.4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачуваних цим Кодексом випадках.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу своїх порушених прав, позивач посилається на те, що на його рахунок постановою приватного виконавця безпідставно накладений арешт, а також на наявність спору щодо правомірності нарахування суми боргу та правомірності підстав для його сплати за судовим наказом перед відповідачем.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів, щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 56 Закону передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до частин 4 та 5ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно з частиною третьою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України №1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України №1404-VIII.
Згідно з абзацом 2 частини 2статті 59 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банка документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини 1 статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 59 Закону України №1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
Крім того, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі, у разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України Про виконавче провадження).
У ст. 447-1 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України (в редакції від 21.11.2024) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».
У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20.10.2021 у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі № 577/4541/20 також зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У даному випадку зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 71036388. В ході примусового виконання державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що Строкін Р.В. не може пред'являти позов про скасування обтяження у вигляді арешту з банківського рахунку, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином у відкритті провадження у даній справі за вимогами про визнання дій приватного виконавця Проценка Д.Ю. незаконними, скасування арешт банківського рахунку, припиненнч виконавчого провадження слід відмовити із роз'ясненням позивачеві права звернутись до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України.
Окрім того, позовна заява ОСОБА_1 містить позовну вимогу про визнання заборгованості у розмірі 6206,22 грн., яка стягнута на підставі судового наказу № 335/6796/22 виданого Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя 01.02.2023 про стягнення зі ОСОБА_1 (який є позивачем за даним позовом) на користь КП «Запоріжремсервіс» ЗМР (який є відповідачем за даним позовом) грошових коштів в розмірі 4876,74 грн., судовий збір 248,10 грн. необґрунтованою і безпідставною з підстав відсутності договору між сторонами, неналежного надання послуг заборгованість за якими стягнуто судовим наказом.
Щодо цієї вимоги, суддя встановив таке.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Суд зазначає, що позовне провадження це вид провaдження у цивільному процeсі, у якому розглядається спір, який виникaє з цивільних, земельних, сімeйних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження участь у ньому двох сторін позивача та відповідача.
Натомість наказне провадження, відповідно до ч.3 ст. 19 ЦПК України, призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Так, розділом ІІ ЦПК України, визначена процедура наказного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 167 ЦПК України встановлено, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому ЦПК України.
Статтями 170, 171 ЦПК України визначений порядок, з дотриманням якого судовий наказ може бути скасований.
Так, відповідно до ст. 170 ЦПК України, боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4,5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі.
Заява про скасування судового наказу має містити:1) найменування суду, до якого подається заява;2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України;3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;4) наказ, що оспорюється;5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
4. Заява підписується боржником або його представником.
5. До заяви про скасування судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.
Згідно ч.ч. 2,3 ст. 171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Звертаючись із вимогою про заборгованості, яка стягнута з боржника на підставі судового наказу, необґрунтованою позивач не врахував, що незгода із судовим наказом у зв'язку із повною або частковою необґрунтованістю вимог стягувача є підставою для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу в порядку ст. 170,17 ЦПК України, а не з позовною вимогою, яка фактично є вимогою про скасування судового наказу.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 за своїм змістом є фактичного вимогою про скасування судового наказу, яка була викладена в позовній заяві, що не узгоджується з завданнями, засадами та правилами цього виду цивільного судочинства, то у відкритті провадження в цій частині позовних вимог також слід відмовити на підставі п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України.
При цьому вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право має право звернутися до суду в порядку та з дотриманням вимог ст.ст. 170, 171 ЦПК України з заявою про скасування судового наказу.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання повернути кошти стягнуті за судовим наказом, то суддя зазначає таке.
Відповідно до ч.3 ст.171 ЦПК України в ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 5, 10 ст. 444 ЦПК України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.
Судовий наказ№ 335/6796/22 виданий Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя 01.02.2023 в порядку ст. 170,171 ЦПК України на час звернення до суду із позовом не скасований.
Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає спеціальну процедуру повернення коштів, стягнутих на підставі судового наказу, який в подальшому було скасовано. Ця процедура полягає у здійсненні повороту виконання судового наказу.
Отже, відповідно до положень ст.171 ЦПК України скасування судового наказу є безумовною підставою при наявності заяви боржника для повороту виконання судового наказу, а тому оскільки вимоги ОСОБА_1 за своїм змістом є фактично вимогою про поворот виконання судового наказу, яка була викладена в позовній заяві, що не узгоджується з завданнями, засадами та правилами цього виду цивільного судочинства, то у відкритті провадження в цій частині позовних вимог, також слід відмовити на підставі п. 1 ч.1 ст. 186 ЦПК України.
При цьому вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право має право звернутися до суду в порядку та з дотриманням вимог ст.ст. 170, 171 ЦПК України з заявою про скасування судового наказу та подати до суду заяву для повороту виконання судового наказу.
Керуючись ст. 19, 186, 260-261, 353-354 ЦПК України , суддя,-
У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Дмитра Юрійовича про визнання дій виконавця незаконними, скасування арешту, повернення незаконно стягнутих коштів, визнання заборгованості необґрунтованою, зобов'язання повернути кошти та зняття арешту з банківського рахунку, припинення виконавчого провадження, відмовити.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду, який видав виконавчий документ (Вознесенівський районний суд м.Запоріжжя), зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця в порядку розділу VII ЦПК України.
Роз'яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду, який видав судовий наказ № 335/6796/22 від 01.02.2023 (Вознесенівський районний суд м.Запоріжжя) з вимогами про скасування судового наказу в порядку та з дотриманням вимог ст.ст. 170, 171 ЦПК України розділу ІІ ЦПК України наказне провадження та подати до суду заяву про поворот виконання судового наказу.
Ухвала суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.В. Апаллонова