27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/4199/24 пров. № А/857/666/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі за його позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Сидор Н.Т.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 29 листопада 2024 року,
23 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25 лютого 2021 року по 19 грудня 2023 року (включно); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік; грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25 лютого 2021 року по 19 грудня 2023 року (включно);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2024 року у справі №380/4199/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 06 червня 2023 року по 19 грудня 2023 року. При цьому, оскільки дію Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, у відповідача не виник обов'язок нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення позивачу.
Окрім того, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов'язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Доказів того, що позивач звертався з відповідним рапортом за вказаною виплатою у період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 від червня до грудня 2023 року ним не надано, а тому немає підстав зобов'язувати відповідача виплачувати вказану допомогу.
Що стосується грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, то така позивачу виплачена у сумі 21655,70 грн, що підтверджується матеріалами справи, а тому така позовна вимога теж не підлягає задоволенню.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що під час проходження військової служби не отримав індексації грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 грудня 2023 року (включно); матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Вважає, що має право на зазначені виплати та просив зобов'язати відповідача провести такі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06 червня 2023 року №167 старшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 з 06 червня 2023 року зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 грудня 2023 року №380 позивача з 19 грудня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 25 лютого 2021 року по 19 грудня 2023 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Частинами першою-третьою статті 9 Закону Закон №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 1078 цей акт визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пункт 1-1 Порядку № 1078 загалом дублює приписи статей 3, 4 Закону №1282-ХІІ, деталізуючи відповіді на питання про те, коли проводиться індексація.
Так, пунктом 1-1 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.
Разом з тим, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03 листопада 2022 року була зупинена на 2023 рік дія Закону України “Про індексацію грошових доходів населення». Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відтак, у період служби у Військовій частині НОМЕР_1 (з 06 червня 2023 року по 19 грудня 2023 року) у відповідача не було обов'язку нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення, як вірно зазначено судом першої інстанції.
Щодо періоду з 25 лютого 2022 року по 05 червня 2023 року, то у зазначений період позивач не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , така не нараховувала йому грошове забезпечення, відповідно позовні вимоги за вказаний період задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік апеляційний суд зазначає таке.
Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Ані вказаним Законом №2011-XII, ані постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не визначений.
У той же час частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 1 Розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (пункт 7 розділу XXIV Порядку №260).
Відповідно до пункту 9 Розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
За встановлених у справі обставин, судом з'ясовано, сторонами не спростовано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік позивачу не надавалась.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із відповідною заявою (рапортом) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік безпосередньо під час звільнення чи під час проходження військової служби.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що у відповідача не виник обов'язок здійснювати виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, адже згідно положень пункту 9 розділу XXIV Порядку №260 право ініціювати таку виплату належить виключно військовослужбовцю, а позивач з відповідним рапортом до відповідача не звертався.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Як слідує з матеріалів справи, а саме згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 грудня 2023 року №380 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зі змінами) у розмірі 21655,70 грн.
Також відповідно до грошового атестату від 19 грудня 2023 року №3684 позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Тому апеляційний суд вважає таку позовну вимогу безпідставною та необґрунтованою.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №30/4189/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар