27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2656/25 пров. № А/857/30388/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року, головуючий суддя - Чепенюк О.В., ухвалене у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Тернопільській області, ГУПФУ у Волинській області, в якому просила визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 22.04.2025 року №192650013433 про відмову позивачу у призначенні пенсії; зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області призначити їй нарахування пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Вона подала заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідач 2 прийняв рішення та відмовив у призначенні пенсії через те, що не підтверджено період проживання на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4 років. При цьому позивач зазначає, що у період до 01.01.1993 року навчалася, проте після народження дитини фактично перейшла на індивідуальний план навчання і більше часу займалася вихованням дитини та перебувала у місті Заліщики, відвідувала заняття один або декілька днів на тиждень. За наведених обставин позивач вважає, що їй протиправно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушено гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №192650013433 від 22.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15.05.2025 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, вважає його незаконним та необґрунтованим, оскільки при прийнятті останнього суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а це в свою чергу стало причиною порушення судом норм матеріального та процесуального права та привело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове законне та обґрунтоване рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що первинними документами не підтверджено проживання або роботи позивача у посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993 року, рішенням головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.04.2025 року №192650013433 правомірно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно Закону № 796-XII.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.04.2025 року звернулася з заявою до ГУ ПФУ в Тернопільській області про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. До заяви долучила копії документів, необхідних для призначення пенсії.
Розгляд заяви від 15.04.2025 року провадився за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 22.04.2025 року №192650013433 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 23.04.2025 позивачку повідомлено про рішення про відмову у призначенні пенсії з наданням копії відповідно рішення.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що наявний страховий стаж особи становить 37 роки 01 місяців 28 днів.
До страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно з поданими документами.
До періоду постійного проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано періоди навчання з 01.09.1988 року по 03.10.1989 року, з 10.10.1989 року по 29.09.1990 року, з 03.09.1991 року по 31.12.1992 року, згідно з довідкою № 77/01.08 від 18.03.2025 року у Сумському державному педагогічному інституті, а потім у Тернопільському державному педагогічному інституті, оскільки місто Суми та місто Тернопіль не відносяться до територій радіоактивного забруднення. Тобто, проживання в зоні не було постійним.
Враховуючи викладене, пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII, в зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Не погоджуючись з відмовою органу Пенсійного фонду у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що загальний період проживання позивача станом на 01.01.1993 року в зоні посиленого радіологічного контролю становить необхідних 4 роки, оскільки після народження дочки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) вона більше часу все ж проводила у місті Заліщики, ніж у місті Тернополі, де фактично проживала її сім'я (чоловік та донька), поєднуючи навчання та виховання дитини. І такі відомості узгоджуються з інформацією довідки від 10.03.2025 року № 175, виданої Заліщицькою міською радою на підставі архівної адресної картки та будинкової книги. Тому, суд вважав, що безпідставно не включений до часу перебування у зоні посиленого радіологічного контролю з 01.09.1991 року по 31.12.1992 року (більше 1 року).
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 року (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 Перехідних положень Закону №1058-ІV передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796-XII від 28.02.1991 року).
Згідно із статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон №796-XII), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Статтею 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина (2 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми видно, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії станом на 01.01.1993 року не менше 4 роки, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986 року) по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 року у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов'язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на ЧАЕС.
Так, до періоду постійного проживання заявниці у зоні посиленого радіологічного контролю не враховано періоди навчання з 01.09.1988 року по 03.10.1989 року, з 10.10.1989 року по 29.09.1990 року, з 03.09.1991 року по 31.12.1992 року, згідно з довідкою № 77/01.08 від 18.03.2025 року у Сумському державному педагогічному інституті, а потім у Тернопільському державному педагогічному інституті, оскільки місто Суми та місто Тернопіль не відносяться до територій радіоактивного забруднення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що постійне місце роботи/навчання на денній формі позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживанням, відтак період навчання позивача у Сумському державному педагогічному інституті, а потім у Тернопільському державному педагогічному інституті спростовують факт постійного проживання його у зоні посиленого радіологічного контролю в цей період.
Таким чином, доказами, долученими до матеріалів справи, не підтверджено факт постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю понад 4 роки станом на 01.01.1993 року (у позивача - 3 роки 3 місяці 9 днів), відтак вона не набула права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, колегія суддів вважає, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі №500/2656/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич