Справа № 826/13112/14 Суддя (судді) першої інстанції: І.В. Тихонов
27 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Асконт"" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія» Асконт» звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві відокремлений підрозділ ДПС України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.05.2025 року № 1356111, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія» Асконт» (Україна, 02166, місто Київ, вул. Кубанської України, будинок 26, код ЄДРПОУ 21619092) зареєстровано як юридична особа 01.08.1994 року; Основними, видами діяльності якої є: 28.99 Виробництво інших машин і устатковання спеціального призначення.
Судом встановлено, що на підставі постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 07.04.2014 року слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу прокуратури міста Києва юрист 1 класу ОСОБА_2 , розглянув матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32013110030000156 від 25.12.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.364, ч. 3 ст.212, ч.2 ст.205, ч. 5 ст. 27 ч.3 ст.212, ч.1 ст. 205, ч.1 ст.205 КК України, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТІНАС», про що складено наказ Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) № 605 від 25.04.2014 року з посиланням на пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 та у відповідності до п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями.
На підставі вищезазначеного наказу ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТІНАС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Армабуд-ТЕХ», ТОВ «Прайм Білд», ТОВ «Укрбуд-Капітал», ТОВ «Велес-368», ТОВ «Камфод Естейд», ТОВ «Ладготрейд», ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг» та ТОВ «ТГН Торг» за період з 01.01.2011 року по 01.12.2013 року, у зв'язку з чим складено акт від 13.05.2014 року №1193/26-52-22-03-14/21619092 (далі акт перевірки).
За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ТІНАС» (код за ЄДРПОУ 21619092) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Коніан Трейд» (код за ЄДРПОУ 37883548), ТОВ «Аурум Інвест Груп» (код за ЄДРПОУ 37449578), ТОВ «Фрейтедж» (код за ЄДРПОУ 38237973), ТОВ «АрмабудТЕХ» (код за ЄДРПОУ 38406268), ТОВ «Прайм-Білд» (код за ЄДРПОУ 37955931), ТОВ «Укрбуд-Капітал» (код за ЄДРПОУ 38705704), ТОВ «Велес-368» (код за ЄДРПОУ 38705715), ТОВ «Камфод Естейд» (код за ЄДРПОУ 38824242), ТОВ «Ладготрейд» (код за ЄДРПОУ 38824295), ТОВ «Еколайф Універсал Трейдинг» (код за ЄДРПОУ 35634427) та ТОВ «ТГН Торг» (код за ЄДРПОУ 38889729) за період з 01.01.2011 року по 01.12.2013 рік № 1193/26-52-22-03- 14/21619092 від 13.05.2014 року (далі акт).
Згідно з висновками акта перевірки встановлено, що згідно наданих до перевірки документів та проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ за період з 01.01.2011 року по 01.12.2013 року ТОВ «ТІНАС» мало взаємовідносини з ТОВ «Прайм Білд» в лютому 2013 року, з ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг» в лютому та березні 2013 року, з ТОВ «Фрейтедж» в лютому 2013 року, з ТОВ «Коніан Трейд» в травні 2013 року, з ТОВ «Аурум Інвест Груп» в травні та липні 2013 року, з ТОВ «Ярмак Трейд» в травні 2013 року, з ТОВ «Армабуд-ТЕХ» в червні та липні 2013 року.
З іншими суб'єктами господарської діяльності, які зазначені у постанові від 07.04.2014 року прокуратури м. Києва, внесеної до ЄРДР №32013110030000156 від 25.12.2013 року, за перевіряємий період контролюючим органом не встановлено.
За результатами перевірки встановлені порушення податкового законодавства з боку ТОВ «ТІНАС»:
п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 170 287,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року в сумі 36 100,00 грн., за травень 2013 року в сумі 55 154,00 грн., за червень 2013 року в сумі 17 638,00 грн., за липень 2013 року в сумі 61 395,00 грн.;
пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 161 773,00 грн. за 2013 рік.
На підставі викладеного вище, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 03.06.2014 року:
№0001612203, яким ТОВ «ТІНАС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 170 287,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 42 571,75 грн.;
№0001622203, яким ТОВ «ТІНАС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 161 773,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 40 442,25 грн.
Листами Головного управління Міндоходів у м. Києві від 28.07.2014 року №6769/10/26-15-10-06-15 та Державної фіскальної служби України від 20.08.2014 року №2061/6/99-99-10-01-15 позивача повідомлено про залишення без змін оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а скарги ТОВ «ТІНАС» без задоволення.
Судом також встановлено, що судове рішення у кримінальному провадженні або ухвала про закриття кримінального провадження №32013110030000156 від 25.12.2013 року станом на дату прийняття податкових повідомлень-рішень від 03 червня 2013 року № 0001612203 та №0001622203 не приймалися.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки. Зокрема, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для проведення документальної позапланової перевірки є судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону
Згідно з пунктом 36 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» (в редакції, що діє з 01 вересня 2015 року) передбачено, що у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17 липня 2015 року № 655-8 (далі - Закон № 655-8) і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов'язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.
До запровадження наведених норм діяли положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, якими передбачалось, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.
Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє дійти висновку, що органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення-рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 826/1197/17, від 27.12.2018 року у справі № 805/1730/16-а, від 31.10.2018 року у справі № 820/1636/17, від 26.02.2019 року у справі № 818/153/16, від 27.10.2021 року у справі № 826/27280/15.
З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, що призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2024 року у справі №821/3528/15-а
Станом на дату прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03 червня 2014 року № 0001612203, №0001622203 та на час прийняття до провадження та розгляду справи по суті обвинувального вироку, що набрав законної сили, або ухвали про закриття кримінального провадження № 32013110030000156 від 25.12.2013 року в матеріалах справи відсутні (представник позивача намагався отримати відповідні докази) та відповідачем про наявність відповідних фактів також не зазначено.
З огляду на вищевикладене, а також ураховуючи, що перевірка позивача призначена на підставі слідчого відділу прокуратури міста Києва про призначення позапланової документальної перевірки від 07.04.2014 року, прийнятої в рамках кримінального провадження №32013110030000156 від 25.12.2013 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.364, ч. 3 ст.212, ч.2 ст.205, ч. 5 ст. 27 ч.3 ст.212, ч.1 ст. 205, ч.1 ст.205 КК України, ТОВ «ТІНАС» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Армабуд-ТЕХ», ТОВ «Прайм Білд», ТОВ «Укрбуд-Капітал», ТОВ «Велес-368», ТОВ «Камфод Естейд», ТОВ «Ладготрейд», ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг» та ТОВ «ТГН Торг» за період з 01.01.2011 року по 01.12.2013 року, тобто до набрання чинності Законом № 655-8 (до 01.09.2015 року), а судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, у кримінальному провадженні, по якому призначено та проведено контролюючим органом перевірку, на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень прийнято не було, колегія суддів вважає передчасними прийняття таких спірних податкових повідомлень-рішень від 03 червня 2014 року № 0001612203, №0001622203.
Зазначений висновок колегії суддів відповідає також усталеній правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема у постанові від 27.10.2021 року у справі № 826/27280/15, від 01 лютого 2022 року у справі №2а-6461/12/2670, від 15 червня 2023 року у справі № 804/8678/15 та ін.
Разом з тим, як зазначила колегія суддів вище, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, якщо перевірка призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.
Усуваючи неповноту з'ясування обставин цієї справи, про що було зазначено Верховним Судом у цій справі, колегія суддів відзначає, що Верховний Суд у ухвалі від 18 травня 2016 року, направляючи справу, що розглядається, на новий розгляд, зазначив, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
За таких обставин відсутність доказів направлення завдань з метою виконання робіт та одного з рахунків-фактур не може свідчити про відсутність самих робіт, а наявність помилок у банківських виписках не може свідчити про нездійснення оплати товарів (робіт, послуг).
Варто відмітити й те, що висновки відповідача про те, що директор ТОВ «ТІНАС» - ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності, яка не відповідає вимогам чинного законодавства також не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, оскільки в силу частини 5 статті 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства може діяти від імені підприємства без доручення.
Таким чином, доводи судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, не відповідають фактичним обставинам справи, не свідчать про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами.
В той же час, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин щодо транспортування придбаного товару, обставин реальної можливості контрагентів поставити спірні товари (роботи, послуги), а також пов'язаності задекларованих позивачем у податковому обліку операцій з контрагентами з власною господарською діяльністю підприємства.
Роблячи оцінку господарським операціям як таким, що є реальними/не нереальними, суди мають надавати оцінку всім важливим доводам, якими сторони обґрунтовували свою позицію.
Таким чином, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та враховуючи позицію Верховного Суду у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.
Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.
Поряд з цим, як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно частини першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Виходячи із системного аналізу викладених правових норм, для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов'язань та податкового кредиту, належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.
Так, з акту перевірки вбачається, що податковим органом встановлені наступні порушення податкового законодавства з боку ТОВ «ТІНАС», а саме: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено суми ПДВ, який підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 170 287,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року в сумі 36 100,00 грн., за травень 2013 року в сумі 55 154,00 грн., за червень 2013 року в сумі 17 638,00 грн., за липень 2013 року в сумі 61 395,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 161 773,00 грн. за 2013 рік.
Як зазначено колегією суддів вище, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Прайм Білд» в лютому 2013 року, з ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг» в лютому та березні 2013 року, з ТОВ «Фрейтедж» в лютому 2013 року, з ТОВ «Коніан Трейд» в травні 2013 року, з ТОВ «Аурум Інвест Груп» в травні та липні 2013 року, з ТОВ «Ярмак Трейд» в травні 2013 року, з ТОВ «Армабуд-ТЕХ» в червні та липні 2013 року.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Коніан Трейд» (Постачальник) укладено договір поставки №16052013-01 від 16.05.2013 року, зі змісту якого вбачається, що Постачальник зобов'язується виготовити та передати, а Замовник прийняти та оплатити Продукцію в асортименті, кількості та вартості, відповідно до Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного Договору.
На кожну партію Продукції оформлюється та підписується, обома Сторонами, окремий Протокол узгодження договірної ціни.
Згідно протоколу узгодження договірної ціни від 16.05.2013 року (Додаток №1 до Договору №16052013-01 від 16.05.2013 року), сума Продукції разом з ПДВ складає 110 424,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунку-фактури №РФ-0000218 від 20.05.2013 року на суму 110 424,00 грн.;
- видаткової накладної №ВН-0000197 від 31.05.2013 року на загальну суму 110 424,00 грн.;
- податкових накладних від 21.05.2013 року №193 на суму з ПДВ 59 064,00 грн. та від 23.05.2013 року №220 на суму з ПДВ 51 360,00 грн.;
- виписок з банківського рахунку позивача.
Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Аурум Інвест Груп» (Виконавець) укладено наступні договори:
1. №АІГ-002-05-13 від 17.05.2013 року, згідно якого Виконавець зобов'язується виготовити та відвантажити пальників модуль ВРАД СНТ-33 (надалі «Продукція»). Назва, кількість та ціна Продукції визначено в Протоколі договірної ціни (Додаток №1), який є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу договірної ціни, затверджено сторонами 17.05.2013 року, ціна Продукції складає 216 480,00 грн. (Додаток №1 до Договору №АІГ-002-05-13 від 17.05.2013 року).
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунку-фактури №1007 від 21.05.2013 року на суму 216 480,00 грн.;
- видаткових накладних (№962 від 18.06.2013 року на суму 108 240,00 грн., №1083 від 04.07.2013 року на суму 54 120,00 грн., №1097 від 11.07.2013 року на суму 54 120,00 грн.);
- податкових накладних (від 21.05.2013 року №192 на суму з ПДВ 55 440,00 грн., від 23.05.2013 року №216 на суму з ПДВ 52 800,00 грн., від 04.07.2013 року №57 на суму з ПДВ 54 120,00 грн., від 11.07.2013 року №150 на суму з ПДВ 54 120,00 грн.);
- виписок з банківського рахунку позивача.
2. укладено договір №АІГ-008-07-13 від 08.07.2013 року, згідно якого Виконавець зобов'язується виготовити та відвантажити Продукцію, яка визначена в Протоколі договірної ціни (Додаток №1), який є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу договірної ціни, затвердженої сторонами 04.07.2013 року, ціна Продукції складає 24 498,00 грн. (Додаток №1 до Договору №АІГ-008-07-13 від 08.07.2013 року).
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунку-фактури №1244 від 08.07.2013 року на суму 24 498,00 грн.;
- акту №АІГ-008-07-13/001 приймання-передачі готової Продукції від 22.07.2013 року на суму 24 498,00 грн.;
- податкової накладної від 22.07.2013 року №279 на суму з ПДВ 24 498,00 грн.;
- виписок з банківського рахунку позивача.
Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Армабуд-ТЕХ» (Виконавець) укладено наступні договори:
1. №60 від 22.05.2013 року, згідно умов якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується виготовити та поставити корпуси пальників СНТ-33н (надалі Продукція) з матеріалу Замовника. Вартість Продукції визначається на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №60 від 22.05.2013 року), ціна Продукції складає 133 020,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунку-фактури №РФ-00000069 від 24.05.2013 року на суму 133 020,00 грн.;
- актів приймання-передачі виготовленої Продукції (№1/60 від 09.07.2013 року на суму 88 680,00 грн., №2/60 від 15.07.2013 року на суму 44 340,00 грн.);
- податкових накладних (від 03.06.2013 року №16 на суму з ПДВ 56 755,20 грн., від 09.07.2013 року №118 на суму з ПДВ 31 924,80 грн., від 15.07.2013 року №189 на суму з ПДВ 44 340,00 грн.).
2. укладено договір №61 від 22.05.2013 року, згідно умов якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується виготовити та поставити фронтальні плити ФП-33н у складі корпусу (надалі Продукція) з матеріалу Замовника. Вартість Продукції визначається на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №61 від 22.05.2013 року), ціна Продукції складає 98 150,40 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунків-фактур (№РФ-00000067 від 24.05.2013 року на суму 49 075,20 грн., (№РФ-00000155 від 09.07.2013 року на суму 49 075,20 грн.);
- акту приймання-передачі виготовленої Продукції №1/61 від 09.07.2013 року на суму 98 150,40 грн.;
- податкових накладних (від 19.06.2013 року №207 на суму з ПДВ 49 075,20 грн., від 09.07.2013 року №119 на суму з ПДВ 49 075,20 грн.).
3.укладено договір №78 від 27.06.2013 року, згідно умов якого за завданням Замовника Виконавець зобов'язується виготовити та поставити корпус пальника СНТ-33 (надалі Продукція) та амбразуру СНТ-33 (надалі Продукція) з матеріалу Замовника. Вартість Продукції визначається на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1), що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №1 до Договору №78 від 27.06.2013 року), ціна Продукції складає 48 708,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- рахунків-фактур (№РФ-00000201 від 22.07.2013 року на суму 32 472,00 грн., №РФ-00000214 від 24.07.2013 року на суму 16 236,00 грн.);
- актів приймання-передачі виготовленої Продукції (№1/78 від 24.07.2013 року на суму 32 472,00 грн., №2/78 від 24.07.2013 року на суму 16 236,00 грн.);
- податкових накладних (від 24.07.2013 року №317 на суму з ПДВ 16 236,00 грн., від 22.07.2013 року №284 на суму з ПДВ 32 472,00 грн.).
4. укладено договір №88 від 10.07.2013 року, згідно умов якого за цим Договором Виконавець зобов'язується виконати на користь Замовника проектні роботи з технічного переоснащення к/а КВГ-7,56 (котельня за адресою: Хмельницька область, м. Дунаївці, вул. Горького, 1а) на основі струменево-нишової технології. Договірна вартість робіт складає 42 960,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 7 160,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- акту №1/88 виконаних робіт (послуг) від 25.07.2013 року на суму 42 960,00 грн.;
- податкової накладної від 25.07.2013 року №337 на суму з ПДВ 42 960,00 грн.;
- виписок з банківського рахунку позивача.
5. укладено договір №91 від 11.07.2013 року, згідно умов якого за цим договором Виконавець зобов'язується виконати, а Замовник прийняти та оплатити роботи з нанесенням полімерного покриття. Договірна вартість робіт складає 18 624,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 3 104,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- акту №1/91 виконаних робіт (послуг) від 19.07.2013 року на суму 18 624,00 грн.;
- податкової накладної від 19.07.2013 року №256 на суму з ПДВ 18 624,00 грн.;
- виписок з банківського рахунку позивача.
Також, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Прайм Білд» (Виконавець) укладено договір №02-13/008 від 15.02.2013 року, зі змісту якого вбачається, що сторони погодили наступне: Виконавець зобов'язується виготовити фланець шестерні в збірці 62.30.60.132 (надалі Продукція) з заготівок, наданих Замовником. Назва, кількість та ціна Продукції визначено в Протоколі договірної цін (Додаток №1), який є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно протоколу договірної ціни від 15.02.2013 року (Додаток №1 до Договору №02-13/008 від 15.02.2013 року), ціна Продукції складає 118 800,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- акту приймання-передачі виготовленої продукції від 28.03.2013 року на суму 118 800,00 грн.;
- податкових накладних (від 21.02.2013 року №220 на суму з ПДВ 59 400,00 грн., від 22.02.2013 року №236 на суму 59 400,00 грн.);
- виписок з банківського рахунку позивача.
Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг» (Постачальник) укладено договір №3 від 24.01.2013 року, згідно умов якого Постачальник бере на себе обов'язки з поставки, а Покупець повинен прийняти і оплатити Товар, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток №1).
Згідно наявної у матеріалах справи копії специфікації від 24.01.2013 року до договору №3 від 24.01.2013 року, вартість товару складає 136 920,00 грн.
На підтвердження реальності (товарності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів:
- видаткових накладних (№ВН-061704 від 17.06.2013 року на суму 112 261,20 грн., №ВН-022603 від 26.02.2013 року на суму 58 680,00 грн., №ВН-030601 від 06.03.2013 року на суму 39 120,00 грн.);
- податкових накладних (від 23.05.2013 року №216 на суму з ПДВ 52 828,80 грн., від 24.05.2013 року №230 на суму з ПДВ 59 432,40 грн., від 22.02.2013 року №235 на суму з ПДВ 58 680,00 грн. та від 25.02.2013 року № 254. ).
Як вбачається з матеріалів справи, із закуплених складових частин Товариством позивача зроблено товар, який у липні 2013 року реалізовано покупцю ТОВ «Інвесттехнопром», що підтверджується документами, а саме: договір поставки № Е-30431 від 15.05.2013 року з додатками, видаткова накладна №19 від 24.07.2013 року, довіреність на отримання ТМЦ, № 11 від 23.07.2013 року, податкова накладна № 36 від 24.07.2013 року з квитанцією про прийняття, податкова накладна № 21 від 17.05.2013 року з квитанцією про прийняття.
16.01.2018 представником позивача надано суду додаткові копії документів про передання матеріалів в роботу у переробку від замовника ТОВ «ТІНАС» до підрядників ТОВ «Армабуд-Тех», ТОВ «Прайм- Білд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», а саме:
- Акт прийому-передачі матеріалів для виготовлення продукції до Договору № АШГ- 008-07-13 від 08.07.2013 року з ТОВ «Аурум Інвест Груп»;
- Накладна (у переробку) № 1 від 12.03.2013 року до Договору № 02-13/008 від 15.02.2013 року з ТОВ «Прайм-Білд»;
- Накладна (у переробку) № 2 від 18.03.2013 року до Договору № 02-13/008 від 15.02.2013 року з ТОВ «Прайм-Білд»;
- Накладна на передачу № 1 від 14.06.2013 року до договору № 60 від 22.05.2013 року з ТОВ «Армабуд-Тех»;
- Накладна на передачу № 1 від 03.06.2013 року до договору № 61 від 22.05.2013 року з ТОВ «Армабуд-Тех»;
- Накладна на передачу № 1 від 02.07.2013 року до договору № 78 від 27.06.2013 року з ТОВ «Армабуд-Тех»;
- Накладна на передачу № 2 від 02.07.2013 року до договору № 78 від 27.06.2013 року з ТОВ «Армабуд-Тех»;
- Накладна на передачу № 1 від 12.07.2013 року до договору № 91 від 12.07.2013 року з ТОВ «Армабуд-Тех».
Колегія суддів зауважує, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та обґрунтованості формування фінансового результату до оподаткування повинна включати такі етапи:
1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
2. встановлення правосуб'єктності учасників господарської операції.
3. встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.
4. встановлення дотримання платником податку вимог щодо документального підтвердження понесених витрат.
5. встановлення факту понесення позивачем вказаних витрат.
Колегія суддів зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Вирішуючи справи із застосуванням вищенаведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.
При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
На підтвердження реальності здійснення спірної господарської операції позивачем ТОВ ««Виробнича компанія «Асконт» надані копії первинних документів, які також були предметом дослідження під час перевірки, зокрема договори, акти приймання-передачі виготовленої Продукції, рахунків-фактур, податкових накладних, накладних на передачу виготовлення продукції, виписки з банківського рахунку, тощо.
На підтвердження зміни майнового стану позивача у результаті здійснення господарської операції з контрагентами надано копії виписки з банківського рахунку, копії платіжних доручень які свідчать про перерахування у частковому (повному) обсязі грошових коштів за отримані товари (послуги) та є свідченням понесення позивачем витрат за їх придбання.
Отримані послуги по укладеним з контрагентами договорам відображені та обліковуються у бухгалтерському обліку позивача.
Підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Універсальний принцип розгляду податкових спорів полягає у наступному: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Колегією суддів під час дослідження матеріалів справи встановлено, що позивачем як замовником та виробником були переданні матеріали в роботу та отримані від ТОВ «Прайм Білд», ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг, ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Армабуд-ТЕХ» товари та продукцію, використані у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується копіями видаткових накладних, актами прийому передачі та накладних на передачу до відповідних договорів, що містяться у матеріалах справи.
Також у матеріалах справи містяться договір № 34 від 19 липня 2013 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладеного між ТОВ «АВТОВАЛ», що є платником єдиного податку згідно ст. 291.4 (четверта група 3%) Податкового кодексу України, в особі директора Берлоус Олена Вікторівна, далі виконавець, що діє на підставі статуту, з одного боку, та ТОВ «ТІНАС», з іншого боку, яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по перевезенню вантажів замовника, для чого виділяє автотранспорт. Термін дії договору набуває чинності з моменту підписання і діє протягом одного року, якщо одна із сторін не заявить про намір розірвати його шляхом подання письмового повідомлення, та автоматично продовжується. Відвантаження товару та надання послуг підтверджується копіями товарно транспортної накладної від 24 липня 2013 року, Актом надання послуг №1 від 24 липня 2013 року, листом вантажно-розвантажувальні операції та випискою рахунок від 17.05.2013.
Також, колегія суддів вважає звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем нараховано податки позивачу в зв'язку з визнанням деяких угод з постачальниками та операцій з ними нікчемними. Підставою для таких висновків стали акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, складені відповідачем і протокол допиту свідка на досудовому розслідуванні.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що Акт про неможливість зустрічної звірки свідчить лише про єдиний факт, що звірку під час перевірки проведено не було, тобто він не є доказом нереальності операцій чи нікчемності укладених договорів між сторонами.
Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених суб'єктами підприємницької діяльності, тобто матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ відсутності фактичного здійснення фінансово - господарських правовідносин між позивачем та контрагентами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2018 року у справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).
Суд також зазначає, що позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма контрагентами у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та податкового законодавства, а тому не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Відтак, за відсутності відповідних доказів які беззаперечно могли б свідчити про неможливість виконання названої операції або про її не виконання названими контрагентами, позивач не може бути позбавлений можливості відображення такої операції в своєму податковому обліку та як наслідок зазначене не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав неналежного ведення або формування платником податків даних свого податкового обліку або наявності зловживань по ланцюгу постачання.
Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року, є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.
Посилання відповідача на наявність протоколу допиту свідка, проведеного під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за відсутності відповідного вироку, не можна розцінювати як доказ нереальності господарських операцій контрагента позивача. Відповідна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №826/12030/18.
Крім того, згідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 року у справі № 160/3364/19, суд відступаючи від попередніх правових позицій, зазначив (105) наступне, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, за змістом норм ПК України право покупця на податковий кредит та формування витрат не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства, у тому числі вчинення ймовірних порушень або зловживань за ланцюгом постачання товару (робіт, послуг). Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.03.2020 року у справі № 822/1284/15.
Також матеріали справи не містять будь-яких доказів, які могли б свідчити про опосередковану чи пряму обізнаність позивача стосовно ймовірного порушення вимог податкового законодавства вищевказаними контрагентами. Неналежне виконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність позивача із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №820/3279/13-а, а відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №817/537/17 (адміністративне провадження №К/9901/4401/17), презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети, визначення якої наведено у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, як причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
З аналізу вищезазначеним правових норм ПК України та встановлених вище обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
На момент укладення договорів та складання податкових накладних вказані вище контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг/товарів. Придбання товарів та послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, отже здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи відповідача щодо пояснень директора та засновника ТОВ «Армабуд-ТЕХ» - Козерацького В.В., оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Тут слід повторно додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб'єктами господарювання.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Стосовно протоколу допиту директора ТОВ «Армабуд-ТЕХ» - ОСОБА_4 , то колегія суддів зазначає наступне: до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Суд, додатково зазначає, що частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18 і в подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19.
Колегією суддів враховано й те, що ані на момент проведення податкової перевірки позивача та фіксації її наслідків, ані станом на час розгляду цієї справи не надано вирок, який набрав законної сили, щодо контрагента позивача.
Що ж до первинних документів, підписаних посадовою особою ТОВ «Армабуд-ТЕХ», який заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, повертаючись до висновків Великої Палати Верховного Суду у цій же постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19 слід врахувати те, що будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
У таких висновках Велика Палата виходила з того, що підтвердженням господарської операції з огляду на визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
ВП ВС зазначила, що самий собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Утім, як зазначалось вище, у ході розгляду цієї справи колегія суддів не встановила ознак недобросовісності позивача, як і в запереченнях відповідача проти заявлених позовних вимог та доводів позивача не наведено жодних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями товариствами чи сприяння ухиленню ними товару від виконання податкових зобов'язань.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилаючись на висновок Верховного Суду, який зводиться до того, що ухвалення вироку щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України доводить те, що господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю (відступ від якого зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19), відповідач, як вказувалось судом вище, не надає жодного вироку щодо посадових осіб контрагентів позивача за спірними у цій справі операціями, який би був ухвалений у межах кримінального провадження за обвинуваченням за статтею 205 КК України.
Колегія суддів наголошує, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України. Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 640/18535/18.
На підставі викладеного, колегією суддів відхиляються доводи відповідача про неможливість здійснення ТОВ «Армабуд-ТЕХ» господарських операцій з позивачем.
Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи первинні документи, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, а також з урахуванням позиції Верховного суду, висловленої у ухвалі від 18.05.2016 року у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що в результаті господарських операцій з ТОВ «Прайм Білд», ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг, ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Армабуд-ТЕХ» у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами.
Контролюючим органом також не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження визнання в судовому порядку угод між позивачем та з ТОВ «Прайм Білд», ТОВ «Еколайф Універсал Трейдінг, ТОВ «Фрейтедж», ТОВ «Коніан Трейд», ТОВ «Аурум Інвест Груп», ТОВ «Ярмак Трейд» та ТОВ «Армабуд-ТЕХ» не дійсними, та недійсність угод позивача та контрагентів не є предметом цієї справи.
З огляду на наведене вище колегія суддів вважає, що відповідач не довів документально належними доказами обґрунтованість своїх висновків про нереальність вчинених позивачем господарських операцій зі своїми контрагентами-операцій з надання та виконання відповідних робіт.
Між тим, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Зокрема, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач надав суду відповідні та належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факти реального вчинення господарських операцій та відповідно про правомірність формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з контрагентами, натомість доводи контролюючого органу про документальне непідтвердження спірних господарських операцій не знайшли свого документального підтвердження під час розгляду цієї справи.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59).
Інші аргументи сторін та надані ними письмові докази не є визначальними для вирішення даної справи з огляду на викладені вище висновки суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.