Провадження № 11-кп/803/3180/25 Справа № 185/10269/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 15 листопада 2025 року включно.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватими, особу обвинуваченого та стадію його розгляду, посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт у нічний час доби з можливістю мобілізації та проходження служби в ЗСУ, а також з визначенням застави у 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги адвокат посилається на хибність висновків суду в частині збільшення ризику переховування обвинуваченого від суду через оголошений на території України воєнний стан, оскільки захисник та керівництво військової частини звертались до прокурора з клопотанням про ініціювання перед судом питання про скасування запобіжного заходу в порядку ст. 616 КПК України, що само по собі спростовує вказаний ризик. Поряд із цим, адвокат звертає увагу на норми законів та підзаконних нормативних актів, які свідчать про те, що ОСОБА_7 є громадянином України, військовозобов'язаним, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації та право якого на її проходження не підлягає обмеженню. Твердження суду про продовження існування ризиків за умови мобілізації захисник вважає необґрунтованим, оскільки це передбачає покладення на нього певних обов'язків та обмежень у поведінці. Тим більше, ОСОБА_7 раніше приймав участь АТО, є учасником бойових дій, має бойовий досвід, а його процесуальна поведінка була належною. Окрім наведеного захисник вважає недоведеними й решту встановлених судом ризиків. Так, адвокат зауважує, що обвинувачений раніше не був знайомий з потерпілою та членами її родини, жоден свідок не вказує на його причетність до злочину та взагалі такі свідки відсутні. При цьому, обвинувачення ґрунтується на суперечливих висновках експертів, які вже надані суду і вплинути на експертів неможливо. Поряд із цим, ОСОБА_7 є громадянином України, має зареєстроване місце проживання, місце роботу, батьків та родичів, одружений. На переконання захисника, наведені обставини у сукупності спростовують встановлені судом ризики, тоді як сама лише тяжкість злочину та ймовірного покарання свідчити про продовження їх існування не може. При цьому, захисник звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 з моменту затримання перебуває під вартою 14 місяців, тому на даному етапі ці ризики значно зменшились. Серед іншого, захисник вказує на порушення строків вручення йому клопотання, оскільки він отримав його на електронну пошту 17.09.2025 о 17.57 годині, тоді як засідання було призначено на 18.09.2025, отже він не мав можливості зустрітись з обвинуваченим, який тримається під вартою, з метою узгодження правової позиції.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та захисника, які апеляційну скаргу підтримали, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як встановлено апеляційним судом у судовому засіданні та що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах контрольного провадження, 18 вересня 2025 року судом, на розгляді якого перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , в порядку ст. 331 КПК України було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою останнього.
Вирішуючи питання про продовження строку застосування запобіжного заходу суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість подальшого тримання ОСОБА_7 під вартою, та дійшов висновку про існування тих, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились і виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження тримання під вартою ОСОБА_7 та доводи захисту щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення цього питання.
Так, суд першої інстанції, відповідно до ст. 178 КПК України, врахував тяжкість злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , який відноситься до категорії особливо тяжких, покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим - до 15 років позбавлення волі, особу обвинуваченого, який раніше судимий, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку, та відповідно наявність передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, які не припинили існувати, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнього та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується не вперше та обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину в умовах воєнного стану та в період іспитового строку, що доводить ризики його переховування від суду, впливу на учасників провадження та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Доводи захисника про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків не заслуговують на увагу, оскільки за вказаних умов не можуть бути стримуючим фактором належної процесуальної поведінки останнього у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Не є обґрунтованими й доводи захисника про належну процесуальну поведінку обвинуваченого протягом досудового розслідування та судового розгляду, оскільки ці обставини свідчити про незмінність такої поведінки після звільнення з-під варти не можуть.
Що стосується тверджень захисника про неврахування судом наміру обвинуваченого проходити військову службу, зокрема в контексті ризику переховування, то вони не заслуговують на увагу.
Колегія суддів зауважує, що саме по собі бажання проходження військової служби не може в даному випадку спростовувати вказаний ризик, оскільки не гарантує ані виконання обвинуваченим військового обов'язку, ані залишення останнього на підконтрольній Україні території.
За цих обставин факт звернення сторони захисту до прокурора з клопотанням про ініціювання перед судом питання про скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації суд розцінює виключно як реалізацію обвинуваченим права, передбаченого ст. 616 КПК України.
Щодо доводів захисту про порушення строків вручення клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу, то вони хоча і мають місце, проте підстав для скасування судового рішення не дають.
При цьому, колегія суддів не вважає порушеним право обвинуваченого захист, оскільки докази неможливості проведення конфіденційного спілкування останнього із захисником суду не надано, а сам лише факт отримання захисником клопотання поза межами робочого часу свідчити про це не може.
Що стосується посилань захисника на те, що жоден зі свідків не вказує на його причетність до злочину, а обвинувачення ґрунтується на суперечливих висновках експертів, то ці обставини перевіряються судом під час ухвалення остаточного рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вирішено під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
З наведених підстав колегія суддів не перевіряє доводи захисту й в контексті ризику впливу обвинуваченого на експертів та свідків.
Разом із цим, колегія суддів вважає слушними доводи сторони захисту щодо наявності підстав для визначення обвинуваченому розміру застави.
На переконання колегії суддів, з огляду на стадію розгляду провадження, а також тривалість строку ув'язнення ОСОБА_7 ризики, передбачені п.п 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України хоча і не зникли, проте суттєво зменшились, а тому колегія суддів не може погодитись з висновками суду в частині відсутності підстав для застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами є: 1) всі обставини кримінального правопорушення; 2) майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; 3) інші дані про його особу (наприклад, поведінка під час кримінального провадження); 4) ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями - те, що розмір застави: а) достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, б) не буде завідомо непомірним для нього. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини проживання.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
У рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, встановлюється у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин провадження, а також даних про особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується не вперше, беручи до уваги встановлені ризики, які суттєво зменшились, колегія суддів вважає за можливе визначити обвинуваченому розмір застави у 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, внесення якої зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, запобігти ризикам та не буде завідомо непомірною для нього.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України постановити нову, якою продовжити щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 15 листопада 2025 року включно, з визначенням застави у розмірі 500 (п'ятисот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1514000 (один мільйон п'ятсот чотирнадцять тисяч) грн., яку обвинувачений або інша фізична чи юридична особа може сплатити на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду (отримувач коштів), код ЄДРПОУ 42270629, МФО 820172, Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р UA098201720355219002001086699, та надати документи, що це підтверджує прокурору.
У разі сплати суми застави вважати, що до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді застави, звільнити його з-під варти та покласти обов'язки, передбачені п.п 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: з'являтись за викликом прокурора, суду; не відлучатися за межі Дніпропетровської області без дозволу прокурора чи суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілою у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4