Провадження № 11-кп/803/3269/25 Справа № 205/11926/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
23 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Новокодацького районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Під час судового засідання ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року, зокрема, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 діб, тобто до 24-00 години 28 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
В обгрунтування зазначає, що заявлені прокурором ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) є недоведеними.
Аргументує тим, що обвинувачений не має будь-якого наміру переховуватися від суду, вчиняти нові кримінальні правопорушення, так як він є особою, яка раніше не була судимою, має постійне місце мешкання; не має потреби незаконно впливати на потерпілого та свідків, оскільки останніх було допитано під час досудового розслідування. Також в судовому засіданні був допитаний потерпілий, який повідомив суду, що ОСОБА_7 йому не погрожував, кошти не вимагав, а навпаки роз'яснив, що взагалі не треба було сплачувати будь-які кошти особам, які йому телефонували.
З огляду на викладене, посилаючись на практику ЄСПЛ, захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року та обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного пристрою контролю.
Обґрунтованість ухвали місцевого суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 сторонами не оскаржується.
В судове засідання апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_9 . Не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, що,відповідно до приписів ч.4 ст.422-1 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, який наполягав на її задоволенні, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.189 КК, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, введений на території України військовий стан через агресію російської федерації проти України, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик таких осіб, та контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а також дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працює, не має постійного джерела доходів та раніше судимий.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення триває, по справі ще не допитано свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 28 листопада 2025 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту із носіннням електронного засобу контролю, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Істотних порушень вимог КПК, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 24-00 години 28 листопада 2025 року , без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4