24 жовтня 2025 року справа № 580/8802/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 07.10.2021 по 31.12.2021 основних та додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 07.10.2021 по 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022 основних та додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 20.05.2023 основних та додаткових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 по 20.05.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 з врахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснював виплату грошового забезпечення позивача з 07.10.2021 до 20.05.2023, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Ухвалою суду від 15.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 15.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, проте відзив на позов не надав.
У зв'язку з тим, що відповідач не надав відзив у встановлений судом строк, поважності причин ненадання відзиву на позовну заяву не повідомив, то відповідно до частини 6 статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 07.10.2021 до 06.11.2024, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 .
Згідно витягу з наказу начальника Військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2025 №328, солдата ОСОБА_1 , кухаря відділення забезпечення 2 автомобільного батальйону підвозу матеріально-технічних засобів з 06.11.2024 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Оскільки, відповідачем здійснено виплату позивачу грошового забезпечення з 07.10.2021 до 20.05.2023, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, та передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Суд зауважує, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 №1038 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. №1644 і від 30 серпня 2017 р. №704 виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови №704 у новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.
Таким чином, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд також зауважує, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах: (1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).
Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 становить 1762 грн.
Водночас, Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021 становить 2270 грн, а Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2022 становить 2481 грн
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача з 07.10.2021 до 18.07.2022 повинно бути визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 та 01.01.2022 (а не на 01.01.2018). Тому, грошове забезпечення позивача за вказаний період підлягає перерахунку.
При цьому, суд звертає увагу, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно Постанови № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Щодо строку, з якого має бути нарахована та виплачена доплата, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено будь-яким строком.
Тому, враховуючи, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строком, суд дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 та грошової допомоги на оздоровлення за період з 07.10.2021 до 18.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022: з 07.10.2021 до 19.07.2022, поданий позивачем у визначений законом строк і в цій частині строк звернення до суду не пропущений.
Щодо строку звернення із позовними вимогами про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 та грошової допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 до 20.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, суд зазначає.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, у зв'язку з внесенням Законом №2352-IX змін до статті 233 КЗпП України змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, щодо строку звернення до суду.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Разом із цим, відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022), був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Тому, до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, до суду, який у силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України був продовжений на строк дії карантину та відповідно скінчився 30.09.2023.
За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Отже, суд наголошує, що позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному, на його думку, розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.
З цим позовом позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду 04.08.2025.
Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду в цій частині позовних вимог відповідно до вимог частини 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Щодо посилання позивача на те, що він не отримував достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення, а на його запит щодо отримання відповідної інформації, відповіді так і не отримав, суд зазначає наступне.
Предметом спірних правовідносин є невиплата позивачу грошового забезпечення та інших виплат у спірному розмірі за період з 19.07.2022 до 20.05.2023, тобто протягом 10 місяців, під час яких позивач щомісячно отримував грошове забезпечення та відповідно був обізнаний про його розмір та складові.
Крім того, маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об'єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення, зокрема, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на 2022-2023 роки".
У свою чергу, отримання на звернення відомостей не змінює моменту, з якого позивач дізнався/мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.
Тому, позивач, звернувшись до суду, пропустив тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови КМУ №704 та грошової допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 до 20.05.2023 відповідно до вимог ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Також суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України регулює правові відносини про вирішення трудового спору, у цьому випадку щодо виплати щомісячного грошового забезпечення позивача за спірний період та встановлює, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України, в свою чергу, регулює відносини, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, та встановлює тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, при звільненні з військової служби військовослужбовець має право на отримання таких виплат: грошового забезпечення; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (на практиці мобілізованим не виплачується); одноразової грошової допомоги мобілізованим; грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткові відпустки; одноразової грошової допомоги; грошової допомоги для оздоровлення; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Враховуючи зазначене, суддя вважає, що слід розмежовувати поняття “щомісячне грошове забезпечення» та “суми, що належать працівникові при звільненні». Тому, строк звернення до суду хоч і є в обох випадках однаковим - 3 місяці, однак у випадку спірних виплат щомісячного грошового забезпечення такий строк обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з дня виплати таких спірних сум. Разом з тим, щодо спірних виплат сум при звільненні такий строк обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Тобто, законодавець, встановивши різний початок перебігу строку звернення до суду, розмежував поняття у спірному випадку “щомісячне грошове забезпечення» та “суми, що належать працівникові при звільненні».
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд і запобігає зловживанням при зверненні до суду. Його відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах для відповідача.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 та зобов'язання військової частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, суд зазначає наступне.
З довідки Військової частини НОМЕР_1 про нараховані щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, виданої ОСОБА_1 , за період з 07.10.2021 по 25.05.2023, судом встановлено, що у 2021 та з 01.01.2023 до 20.05.2023 грошова допомога на оздоровлення позивачу не виплачувалася, а була виплачена лише у листопаді 2022 року.
Тому, враховуючи, що позовні вимоги за період з 19.07.2022 до 20.05.2023 підлягають залишенню без розгляду, а за період з 07.10.2021 до 18.07.2022 грошова допомога на оздоровлення позивачу не виплачувалася, суд доходить до висновку, що позовна заява у вказаній частині позовних вимог не підлягає до задоволення.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Частиною 1 ст. 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено суду правомірність та обґрунтованість дій щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір» з відповідача останній у відповідності до ст. 139 КАС України не стягується.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 262, 295, 370 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 07.10.2021 до 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити з 07.10.2021 до 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.07.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 до 18.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 до 18.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, із урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 до 20.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023, залишити без розгляду.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.
Суддя Петро ПАЛАМАР