Єдиний унікальний номер № 285/1355/25
Провадження № 1-кп/0285/493/25
24 жовтня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді…………........ ОСОБА_1 ,
секретаря…………..............…... ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора……………………... ОСОБА_3 ,
обвинуваченого. ........................ ОСОБА_4 ,
потерпілого................................. ОСОБА_5 ,
представника потерпілого......... ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2024 за № 12024060530000724,
по обвинуваченню: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, українця, РНОКПП НОМЕР_1 ,
уродженця, зареєстрованого та який проживає в АДРЕСА_1 ,
одруженого, який не працює,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 ККУ, -
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 08.07.2024 близько 22 год знаходились на узбіччі дороги поблизу входу до території домоволодіння останнього, що розташоване по АДРЕСА_2 , де між ними на ґрунті особистих неприязних відносин, виникла сварка. В ході даної сварки у ОСОБА_4 виник умисел, направлений на умисне заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.
У зазначений день, час і місці та за вказаних обставин ОСОБА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, умисно наніс один удар кулаком правої руки в область лівого виска та скроні голови. Після цього ОСОБА_4 вихватив із рук ОСОБА_5 металеву палицю та наніс один удар нею по плечу та суглобу, один удар по ребрах ОСОБА_5 . Далі ОСОБА_4 викинув металеву палицю та наніс один удар кулаком правої руки в грудну клітку ОСОБА_5 , від чого він впав. ОСОБА_4 далі наніс декілька ударів правою ногою по тулубу ОСОБА_5 , а також декілька ударів кулаком правої руки по обличчю ОСОБА_5 . Таким чином, ОСОБА_4 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_5 у вигляді: синця на задній поверхні грудної клітини справа на рівні 11-12 ребер, переломи задніх частин 11-12 ребер справа, синця на задній поверхні грудної клітини зліва на рівні 11-12 ребер, переломи задніх частин 11-12 ребер зліва, які належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, синця навколо лівого ока з переходом у висково-виличну ділянку зліва, крововилив в кон'юнктиву лівого ока зовні від рогівки, які належать до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; великих синців на передньо-внутрішній поверхні лівого плеча у нижній частині з переходом на ліктьовий суглоб та верхню частину лівого передпліччя, по всіх поверхнях середньо-нижньої частини правого плеча, правого ліктьового суглоба, правого передпліччя на всьому протязі, садна на фоні останнього синця на зовнішній поверхні правого передпліччя (велика кількість), які належать до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я; синців на передній поверхні грудної клітини в проекції верхньої частини грудини та 2,3 ребер справа, на передній поверхні грудної клітини зліва вище соска, в лопатковій ділянці зліва, садна на зовнішній поверхні лівої гомілки у нижній частині, на задній поверхні лівої гомілки у середній частині, на передній поверхні лівого колінного суглоба, які належать до легких тілесних ушкоджень.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, пояснив, що 08.07.2024 він разом з дружиною їхали на автомобілі дорогою з кладовища в с Дідовичі, куди раптово вибіг кінь, який, як йому було відомо, належить потерпілому, створивши перешкоду в русі та пошкодивши ціпком бампер автомобіля.
Коли приїхав додому, подзвонив до потерпілого, щоб з'ясувати чому його кінь прив'язаний у невстановленому місці. У відповідь почув образи, після чого вони домовились про зустріч.
Цього ж дня, ввечері пішов до потерпілого додому, однак той був агресивно налаштований. Бити його наміру не мав. Однак коли побачив, що той вийшов з будинку з ломом та підскочив до нього, перший вдарив кулаком в голову, вирвав лом та наніс ним декілька ударів по тілу потерпілого. Далі наніс ще декілька ударів кулаком. Від його ударів потерпілий впав, однак він наніс ще декілька ударів ногою по тілу потерпілого.
Потерпілого побив, бо він вів себе негарно, ображав його в телефонній розмові грубою нецензурною лайкою, та й не очікував, що він зустріне його з ломом.
Цивільний позов визнає лише в частині витрат на лікування.
У скоєному щиро розкаявся, згодний з кваліфікацією своїх дій, не заперечує з приводу скороченого судового розгляду справи без дослідження доказів, які ним не оспорюються.
Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і учасниками процесу не оспорюються.
Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.
Приймаючи до уваги той факт, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин та беручи до уваги, що ніким також не оспорено фактичні обставини провадження, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою усіх учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів.
При цьому учасникам судового провадження роз'яснено, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.
Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 у справі Девеер проти Бельгії, держава та її судові органи зобов'язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи.
Позиція обвинуваченого ОСОБА_4 щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, є добровільною і не пов'язана з вищевказаними чинниками, сумнівів у добровільності такої позиції в суду немає.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд знаходить доведеною винність ОСОБА_4 та його умисні дії, які виразились в заподіянні умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто в умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я, суд кваліфікує за ч.1 ст.122 КК України.
Прокурор в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки із застосуванням до нього ст.75 КК України строком на 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. Щодо цивільного позову прокурор вважав за можливе задовольнити його в частині документально підтверджених матеріальних збитків на лікування та 50000 грн моральної шкоди.
Потерпілий при призначенні покарання поклався на розсуд суду. Його представник наполягала на застосуванні до обвинуваченого положень ст.75 КК України строком на півтора року.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
При обранні виду і міри покарання ОСОБА_4 суд враховує:
ступінь тяжкості вчиненого ним правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, його характер;
вік та дані про особу, який раніше не судимий; вину у скоєному визнав; на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; за місцем проживання характеризується позитивно;
положення ст.ст.50, 65 КК України, згідно яким особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Також варта уваги позиція потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи. Виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу, це ті певні зміни в особистості винної особи, які утримують її в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення обвинуваченого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Резюмуючи викладене, суд погоджується з думкою прокурора щодо виду та строку покарання та призначає обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Разом з тим, враховуючи особу обвинуваченого, який усвідомив протиправність своїх дій, відношення до скоєного, думку прокурора та потерпілого, - суд приходить висновку про те, що обвинувачений не є особою, небезпечною для суспільства, а тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст.75 КК України в умовах звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням. На підставі ст.76 КК України на обвинуваченого покладатимуться відповідні обов'язки кримінально-виправного характеру.
Саме таке покарання відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Щодо заявленого потерпілим цивільного позову /а.с.15-18/, суд приходить висновку про його часткове задоволення, з огляду на наступне.
Як передбачено ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Так, потерпілим 25.02.2025 було заявлено цивільний позов до обвинуваченого про стягнення 170000 грн завданої майнової шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення та 530000 грн моральної шкоди. Також просив стягнути 6000 грн судових витрат, понесених ним на оплату професійної правничої допомоги.
Ухвалою суду від 01.07.2025 /а.с.48/ позов був прийнятий до розгляду. Потерпілий вказував на те, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 він поніс матеріальні збитки, які виразились у придбанні ліків та інших засобів, необхідних для лікування, на суму 10000 грн. Крім того, через значний біль по всьому тілу він не зміг виконувати свою роботу водія в приватному підприємстві «Бісквіто-мілк» та був вимушений звільнитись і на даний час ніде не працює. Середній розмір його заробітної плати становив біля 22000 грн, враховуючи, що не працює понад 8 місяців, такі свої втрати оцінює в 160000 грн.
На обґрунтування підстав моральної шкоди потерпілий вказав на фізичний біль та моральні переживання, порушення нормальних життєвих зв'язків, які позначили негативні зміни в його житті.
Обвинувачений заперечував проти відшкодування потерпілому середнього заробітку та моральної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Конституційна основна засада судочинства - це змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ч.З ст.129 Конституції України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Тобто, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням у ОСОБА_5 тілесних ушкоджень та їх наслідків.
Втім, потерпілий повинен подавати докази на підтвердження своїх позовних вимог, оскільки збирання таких є обов'язком всіх сторін кримінального провадження, включаючи потерпілого.
На підтвердження понесених витрат на лікування потерпілим було надано чеки та квитанції на придбання ліків за загальну суму 3677,12 грн, а тому суд вважає необхідним стягнути на користь потерпілого саме цю суму з обвинуваченого. Вимога про стягнення втрат, пов'язаних зі звільненням з роботи, є необґрунтованою та не доведеною ні потерпілим, ні його захисником, позаяк згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_5 від 31.07.2024 його було звільнено з основного місця роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України. Доказів на підтвердження неможливості виконувати свої посадові обов'язки за станом здоров'я суду надано не було. Відтак, в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Обґрунтовуючи завдану обвинуваченим моральну шкоду потерпілий у своєму позові вказував про глибину душевних переживань, викликаних вчиненим відносно нього злочином.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним та не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства»), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
Безумовно, потерпілий внаслідок злочинних дій обвинуваченого, які викликали у нього негативні емоції, поніс фізичні та душевні страждання, був значним чином порушений його звичайний спосіб життя, для відновлення якого знадобились значні зусилля, що призвело до вимушених змін в його житті. Повне відшкодування завданих втрат немайнового характеру та їх наслідків неможливе. Їх частина може бути лише умовно згладжена.
Разом з тим, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди безпідставно завищені і, визначаючи її розмір, суд враховує: вимоги розумності, справедливості та виваженості; бере до уваги обставини справи, характер вчиненого злочину; глибину фізичних та душевних страждань потерпілого; ступінь вини обвинуваченого, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, - і визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн, що не буде надмірним в українському суспільстві та є адекватним тим стражданням, яких зазнав потерпілий.
Таким чином, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, суд рахує за необхідне відмовити у стягненні з обвинуваченого 6000 грн судових витрат, понесених потерпілим на оплату професійної правничої допомоги, оскільки доказів на підтвердження таких не надано.
Запобіжний захід не обирався і суд не вбачає підстав для його обрання.
Процесуальні витрати під час досудового розслідування у кримінальному провадженні відсутні.
Доля речових доказів вирішується судом відповідно до правил, передбачених ст.100 КПК України.
Керуючись статтями 368, 371, 374 КПК України, -
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, та призначити йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі строком 2 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання із випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки, передбачені п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання і роботи.
Підстав для обрання запобіжного заходу суд не вбачає.
Речові докази у кримінальному провадженні - аудіо запис виклику поліції на лінію «102» від 08.07.2024 на оптичному диску типу «CD-R 700 MB/80 MIN 52x» марки «Verbatim», аудіо запис та картка виклику на лінію «103» від 09.07.2024 на оптичному диску типу«CD-R 700 MB/80 MIN 52x», залишити при матеріалах кримінального провадження.
Цивільний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3677,12 грн матеріальної шкоди та 30000 грн моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, вирок набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.
Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги на нього через Звягельський міськрайонний суд до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.
Головуюча суддя ОСОБА_1