24 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/1019/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (надалі - відповідач, ГУПФ України у Волинській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - третя особа, ГУПФ України в Полтавській області), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України у Волинській області від 23.08.2024 №163750025997;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 16.08.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 позивачка стверджувала, що з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років незалежно від віку необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, тоді як спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 становить понад 25 років.
2. Позиція відповідача та третьої особи.
Представник ГУПФ України у Волинській області надав до суду відзив на позов, у якому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість /а.с. 26-28/. Зазначив, що спірним рішенням позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з огляду на недостатність спеціального стажу роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.
Представник ГУПФ України в Полтавській області надав до суду письмові пояснення, у яких стверджував про безпідставність позовних вимог, зазначивши, що заява ОСОБА_1 від 16.08.2024 про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянута ГУПФ України у Волинській області /а.с. 32-34/.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 37-39/.
16.08.2024 позивачка звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 52-53/.
Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуло ГУПФ України у Волинській області та рішенням від 23.08.2024 №163750025997 відмовило у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з огляду на недостатність спеціального стажу роботи /а.с. 54/.
При цьому пенсійний орган визначив, що підтверджений документально страховий стаж роботи ОСОБА_1 загалом становить 33 роки 09 місяців 05 днів, а спеціальний стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 - 22 роки 06 місяців 20 днів.
Не погодившись із зазначеним рішенням пенсійного органу, позивачка оскаржила його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
У силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, урегульовані Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
За змістом абзацу дев'ятого частини першої статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинній до 01.04.2015, право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до статті 55 Закону №1788-XII внесені зміни, з урахуванням яких у пункті "е" згаданої статті передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: (...) з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; (...) з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: (...) 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року.
04.06.2019 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як медичному працівнику.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність цього рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що внаслідок визнання неконституційними положень статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII та №911-VIII Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №440/1286/20 (пункт 11).
Тож з 04.06.2019 при визначенні права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Пенсійний орган обчислив спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 (медичний працівник) та у рішенні від 23.08.2024 зазначив, що станом на 10.10.2017 він становив 22 роки 06 місяців 20 днів /а.с. 16/.
Відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII обґрунтована посиланням на приписи пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, а саме - відсутність необхідного станом на 10.10.2017 спеціального стажу роботи - 26 років і 6 місяців.
При цьому відповідач зазначив, що до страхового стажу та стажу за вислугу років на підставі записів трудової книжки НОМЕР_2 не зараховано період роботи з 06.05.1992 по 24.10.1992, оскільки на записі про звільнення нечітка печатка підприємства, яке вносило запис.
Суд враховує, що у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 містяться записи:
- № 6 від 06.05.1992 про прийняття на роботу у станцію швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград на посаду фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам;
- № 7 від 24.10.1992 про звільнення з роботи відповідно до статті 38 КЗпП України (зміна місця проживання) /а.с. 45/.
Суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
За наведених обставин, період роботи ОСОБА_1 з 06.05.1992 по 24.10.1992 на посаді фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам Станції швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград має бути зарахований як до загального, так і до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки нечіткий відтиск печатки на записі про звільнення позивачки не є визначеною законом підставою для відмови у врахуванні відповідного стажу.
Щодо доводів представника позивачки про зарахування до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду навчання в клінічній ординатурі суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів навчання ОСОБА_1 у клінічній ординатурі, тоді як період навчання у Свердловському медичному училищі з 01.09.1989 по 03.03.1992 зарахований до стажу роботи позивачки /а.с. 16/.
Водночас суд враховує, що відповідач у рішенні від 23.08.2024 №163750025997 врахував спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 до 10.10.2017.
Разом з цим, як підтверджено залученою до матеріалів справи копією трудової книжки серії НОМЕР_2 , що надавалась відповідачу разом із заявою про призначення пенсії /а.с. 44-51/, позивачка після 10.10.2017 продовжувала працювати на посадах медичних працівників, зокрема: з 11.10.2017 по 31.12.2021 - на посаді завідувача-фельдшера Степанівським ФАП Комунального закладу "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" (з 11.02.2021 реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне підприємство "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради"; з 01.01.2022 по 10.01.2022 - на посаді завідувача, фельдшера Степанівського ФАП Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної допомоги об'єднаних територіальних громад" Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області"; з 11.01.2022 по 15.08.2024 - на посаді сестри медичної Комунального закладу "Коломацька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області" /а.с. 47-51/.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
До зазначеного переліку, зокрема, належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Пунктами 1-1, 2, 4 Примітки до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років.
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивачка у період з 11.10.2017 по 15.08.2024 (6 років 10 місяців 5 днів) продовжувала працювати на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 в подібних правовідносинах дійшов висновку про наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначив, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування“) (Доповідь «Верховенство права“, схвалена Європейською Комісією «За демократію через право“ (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).
За наведених обставин Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21 дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:
"Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV".
За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21, відмова ГУПФ України у Волинській області в призначенні позивачці пенсії за вислугу років, за обставин досягнення нею віку 55 років, наявності страхового стажу понад 33 роки, а спеціального стажу станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії понад 29 років, є протиправною.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України у Волинській області від 23.08.2024 №163750025997, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, а тому зазначене рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
За обставин цієї справи суд встановив, що позивачка разом із заявою від 16.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років надала пенсійному органу повний пакет документів, що у своїй сукупності підтверджували наявність у неї права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ; єдиною підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії відповідач визначив відсутність достатнього станом на 10.10.2017 спеціального стажу роботи, тоді як правомірність такої підстави спростовано у ході розгляду справи в суді.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за вислугу років, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
У ході розгляду справи у суді встановлено, що позивачка досягла віку 55 років, а також має необхідний загальний та спеціальний стаж роботи, який дає право на призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Отож позивачка набула право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, наявність у неї такого права відповідачем не спростована.
Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено ГУПФ України у Волинській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за вислугу років.
За змістом пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.8 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Із заявою про призначення пенсії позивачка звернулась 16.08.2024.
За вищевикладених обставин, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.05.1992 по 24.10.1992 на посаді фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам Станції швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград та до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 06.05.1992 по 24.10.1992 на посаді фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам Станції швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград, з 11.10.2017 по 31.12.2021 на посаді завідувача-фельдшера Степанівським ФАП Комунального закладу "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" (з 11.02.2021 реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне підприємство "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради"); з 01.01.2022 по 10.01.2022 - на посаді завідувача, фельдшера Степанівського ФАП Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної допомоги об'єднаних територіальних громад" Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області"; з 11.01.2022 по 15.08.2024 - на посаді сестри медичної Комунального закладу "Коломацька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області", а також призначити ОСОБА_1 з 16.08.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог задля ефективного захисту порушених прав позивачки.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 20, 21/.
Інші судові витрати у справі відсутні.
З огляду на приписи підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становив 3028 гривень.
Водночас, як визначено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, за подання цього позову позивачка мала сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення ГУПФ України у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та спір носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивачки зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України у Волинській області.
Своєю чергою, відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Частиною першою статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Таким чином, надмірно сплачений за подання позовної заяви у цій справі судовий збір у розмірі 242,24 грн належить повернути позивачці з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.08.2024 №163750025997.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.05.1992 по 24.10.1992 на посаді фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам Станції швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград та до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 06.05.1992 по 24.10.1992 на посаді фельдшера з приймання викликів і передачі їх виїзним бригадам Станції швидкої медичної допомоги м. Ворошиловград, з 11.10.2017 по 31.12.2021 на посаді завідувача-фельдшера Степанівським ФАП Комунального закладу "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" (з 11.02.2021 реорганізовано шляхом перетворення на Комунальне підприємство "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради"); з 01.01.2022 по 10.01.2022 - на посаді завідувача, фельдшера Степанівського ФАП Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медичної допомоги об'єднаних територіальних громад" Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області"; з 11.01.2022 по 15.08.2024 - на посаді сестри медичної Комунального закладу "Коломацька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області", а також призначити ОСОБА_1 з 16.08.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242,24 грн (двісті сорок дві гривні двадцять чотири копійки), сплачений на підставі квитанції від 23.01.2025 № 5319360123508843.
Позивачка: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13358826; вул. Київський майдан, 6, м. Луцьк, Волинська область, 43026).
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА