27 жовтня 2025 р. № 400/6028/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МАРСАНА», шосе Херсонське, 48, кв.105,м. Миколаїв,54028,
до відповідачаДержавна служба України з безпеки на транспорті, вул. Антоновича, 51,м. Київ,03150, Відділ державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, вул. Космонавтів, 61,м. Миколаїв,54056,
провизнання протиправною та скасування постанови від 29.05.2025 №ОПШ 051062,
Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРСАНА» (далі також - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) (далі - відповідач 1) та Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати незаконною та скасувати постанову про застосування адміністративно -господарського штрафу № ПШ 051062 винесену 29.05.2025 року, в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області, про стягнення адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
Ухвалою від 17.06.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що працівниками Відділу 10.04.2025 року було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт .
За результатами перевірки працівники Відділу склали акт № АР111337, в якому зафіксовано порушення, а саме: водій під час перевірки не надав індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв, протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, чим порушено абз. 3 ч.1 ст.60 «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344).
На думку позивача, в його діях відсутній склад правопорушення так як відповідно до товарно- транспортної накладної №01 від 10.04.2025 року у графах Автомобільний перевізник, Замовник та Вантажовідправник зазначено ТОВ «МАРСАНА», а ОСОБА_1 вказаний як водій. Відповідачем не доведено, що позивач у спірних правовідноснах є автомобільним перевізником у розумінні ЗУ «про автомобільний транспорт» Позивач не погоджується з прийнятою постаново.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що посадовими особами Укртрансбезпеки в рамках проведення заходів державного контролю відповідно до Порядку № 1567, шляхом проведення рейдової перевірки, встановлено, що водій транспортного засобу при здійсненні рейдової перевірки не надав індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв, протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу,. За порушення вимог ст. ст. 34, 48 Закону України Про автомобільний транспорт, в.о. начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області винесено постанову № ОПШ 051062 від 29.05.2025 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України Про автомобільний транспорт. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що правомірно застосував до позивача штраф оскаржуваною постановою. Також представник відповідача звертає увагу суду, що формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути наявні у водія під час перевірки, тобто саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі наявних документів, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини справи.
Таким чином, представник відповідача наполягає, що доводи та твердження позивача не підтверджують факту порушення Укртрансбезпекою законодавства про автомобільний транспорт, а оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Позивач надав відповідь на відзив вказавши, що при вирішенні спірних правовідносин відповідачі не надали оцінки підставам позову, якими позивач обґрунтовував протиправність оскаржуваної постанови, а саме доводам про те, що ТОВ «МАРСАНА» не надавало послуги з перевезення вантажів та не суб'єктом господарювання, який надає такі послуги в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». У зв'язку із цим позивач уважає, що на нього не поширюють дію приписи Інструкції № 385 та Положення № 340 в частині обов'язку пред'являти до перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія.
Відповіда надав заперечення на відповідь на відзив, просить в задоволенні позову відмовити, та вказує, що перевізник будучи суб'єктом господарювання та використовуючи працю найманих водіїв, незалежно від того, чи здійснює він перевезення вантажу для власних потреб чи надає послуги з перевезення вантажу, на підставі укладеного договору повинен дотримуватися норм Положення №340, у тому числі щоло дотримання вимог стосовно оформлення індивідуальної контрольної книжки водія або ведення графіка змінності водія.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, цінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
10 квітня 2025 року ОСОБА_2 , ст. державний інспектор Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, склав акт № 111337 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За змістом вказаного акту під час перевірки виявлено порушення, а саме: «водій ОСОБА_1 здійснює перевезення вантажу ТТН № 01 від 10 квітня 2025 року Т.З. повна маса 3500 тон, відсутня індивідуальна контрольна книга водія або копії графіку змінюваності водіїв та відсутній протокол перевірки технічного стану Т.З. Порушено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 3 Перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону.».
За результатами проведення рейдової перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки у Хмельницькій області складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом
29 травня 2025 року в.о. начальника Відділу Панченко Я.О., розглянувши справу про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт автомобільним перевізником ТОВ «МАРСАНА», прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 051062, якою на позивача накладено штраф у розмірі 17 000 гривень, що передбачений абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Закон № 2344-III регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно ст. 2 Закону № 2344-III законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", ;Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
За приписами ч. 3 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103) визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення № 103).
Частиною 14 ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч. 17 20 ст. 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Пунктом 13 Порядку № 1567 передбачено, що графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
За приписами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: 1) наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; 2) додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; 3) додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); 4) відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; 5) оснащення таксі справним таксометром; 6) відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; 7) додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; 8) наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; 9) додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; 10) виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); 11) виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до абзацу 4 пункту 16 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе: використання спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис Укртрансбезпека; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів; використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення; здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
В абзаці 3 пункту 20 Порядку № 1567 зазначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Пунктом 21 Порядку № 1567 встановлено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Матеріалами справи підтверджено, що за результатами проведення рейдової перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 111337 від 10.04.2025
У акті перевірки № 111337від 10.04.2025 зафіксовано, що 10.04.2025 посадовими особами уповноваженими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області, перевірено транспортний засіб марки FORD TRANSIT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .
В акті також зазначено, на час перевірки виявлено: відсутня індивідуальна контрольна книжка водія, відсутні копії графіка змінності водіїв, та відсутній протокол перевірки технічного стану Т.З., чим порушено вимоги ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, відповідальність за що передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закон України Про автомобільний транспорт. Дослідженням товарно-транспортної накладної від 01.10.2025 установлено, що в ній зазначено, транспортний засіб FORD TRANSIT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 ,графах Замовник, Вантажовідправник Вантажодержувач є позивачТОВ «МАРСАНА». Інформація в графі Автомобільний перевізник відсутня ТОВ «МАРСАНА»
З урахуванням наведених доказів, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт, що замовником, вантажовідправником та вантажоодержувачем, є одна і та ж сам юридична особа - ТОВ «МАРСАНА» позивач не здійснював вантажних перевезень на комерційній основі (або за власний кошт) за замовлення іншого суб'єкта господарювання або фізичної особи.
Стосовно доводів позивача про те, що він не є автомобільним перевізником та як наслідок, на нього не поширюються вимоги Закону № 2344-III про накладення фінансових санкцій за відсутності індивідуальної книжки водія чи протоколу перевірки та адаптації тахографа, суд зазначає наступне.
На виконання вимог Закону № 2819-ІV було прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11.07.2007 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 914 "Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)", якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв'язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб'єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов'язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.
Надалі Міністерством транспорту та зв'язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція № 385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).
За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції №385 перевізники - це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
Пунктом 1.1. Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України "Про автомобільний транспорт" і «Про дорожній рух».
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340). Вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення № 340).
При цьому, за пунктом 1.4 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Отже, законодавець, передбачивши наявність обов'язку обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників, проте не визначив процедури дотримання цього обов'язку для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб власними або орендованими засобами, без залучення безпосередніх перевізників.
Своєю чергою абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за відсутність на момент перевірки перевезень, зокрема, вантажів документів, перелік яких визначений статтею 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Абзацом 1 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.
В розумінні вимог ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі Правила № 363), перевізник - фізична або юридична особа-суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного допустимого доказу, що саме позивач є автомобільним перевізником згідно ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ.
В той же час, судом встановлено, що позивач на час проведення рейдової перевірки здійснював переміщення вантажу для задоволення власних потреб (господарської діяльності), в межах переміщення одного підприємства ТОВ «МАРСАНА»
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.
Тобто, положення ст. 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).
При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст. 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.
Суд зауважує, що під час прийняття оскаржуваної постанови відповідач не взяв до уваги надані позивачем документи на підтвердження законності його дій
Враховуючи встановлені по справі обставини та наведені норми матеріального права, суд приходить до переконання, що позивач не надавав послуги з перевезення вантажів та не є суб'єктом господарювання, який надає такі послуги в розумінні Закону № 2344-ІІІ.
У зв'язку із цим, суд вважає, що на позивача не поширюються дія приписів Інструкції № 385 та Положення № 340 в частині обов'язку пред'являти до перевірки протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, картки водія та роздруківка даних роботи водія.
Таким чином, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття.
Вказані обставини дають підстави для висновку, що у даних спірних правовідносинах позивач не мав статуту автомобільного перевізника у розумінні Закону № 2344-III, тому не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно положень ст. 60 Закону № 2344-ІІІ.
Відповідно до абз.7 глави 1 Правил № 363 юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання є Договір про перевезення вантажів, який укладається між перевізником та вантажовідправником чи вантажоодержувачем.
Посилання відповідача на ненадання водієм під час проведення перевірки усіх необхідних документів на підтвердження особи перевізника не є підставою для притягнення до відповідальності особи, яка не є таким перевізником. Автомобільним перевізником є особа за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст. 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник (орендар) транспортного засобу.
Необхідно враховувати, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III. Автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Проте відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до позивача, як до особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Отже суд, приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що автомобільний перевізник в спірних правовідносинах був саме позивач, тому останній не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке було виявлене під час рейдової перевірки працівниками відповідача.
За встановлених обставин висновок відповідача щодо допущення порушень законодавства про автомобільний транспорт позивачем, як автомобільним перевізником, не відповідає фактичним обставинам справи.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач не дотримався вимог Закону № 2344-III, тому оскаржувана постанова не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України як така, що прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення, тобто необґрунтовано.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обгрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладено, суд вважає, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем без урахуванням всіх обставин, що мають значення для її прийняття.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано стягнув з позивача штраф, тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягають скасуванню.
Доводи відповідача суд відхиляє, оскільки вони не спростовують протиправність оскаржуваної постанови.
Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в загальній сумі 15000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору про надання правничої (правової) допомоги від 13.07.2025 р. ордеру на ім'я Ільїна О.В ,детальний опис виконаних робіт.
Відповідач у відзиві заперечив проти стягнення такої суми витрат, посилаючись на неспівмірність суми витрат зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд вважає дану суму необґрунтованою, оскільки сума штрафу (значення спору для сторони) складає 17000 грн., складність справи є невеликою, відтак, стягненню з відповідачів підлягає 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Оскільки позов задоволено повністю, суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 2684,00 грн.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати незаконною та скасувати постанову про застосування адміністративно -господарського штрафу № ПШ 051062 винесену 29.05.2025 року, в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області, про стягнення адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000,00 грн.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51,м. Київ,03150 ЄДРПОУ 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРСАНА» (шосе Херсонське, 48, кв.105,м. Миколаїв,54028 ЄДРПОУ 33436696) судові витрати в розмірі 2240,40 грн. та витрати на правову допомогу 4000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Мельник