Справа № 158/739/25
Провадження № 2/0158/391/25
16 жовтня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Адвокат Силка Т.Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який було зареєстровано 19.11.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ківерцівського районного управління юстиції Волинської області та згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.03.2022 року розірвано.
За час перебування у шлюбі, за спільні кошти, ними було придбано транспортний засіб марки «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_2 02.03.2019 року на підставі договору СГ № 2365-03/19 від 02.03.2019 року. Ринкова вартість даного транспортного засобу - становить 99020 грн.
Також зазначає, що за час перебування у шлюбі, за спільні кошти, ними було придбано транспортний засіб марки «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 25.03.2015 року на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_5 від 24.03.2015 року. Ринкова вартість даного транспортного засобу становить 220440 грн.
Посилаючись на те, що вищевказані транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя, між колишнім подружжям не досягнуто домовленості щодо поділу спільно нажитого в шлюбі майна, просить визнати вищевказані транспортні засоби спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у власності на зазначені автомобілі; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 159730 грн, що становить половину ринкової вартості транспортних засобів та судові витрати по справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 18.03.2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.06.2025 року призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.09.2025 року поновлено провадження у даній цивільні справі.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.10.2025 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник -адвокат Силка Т.Ю., в судове засідання не з'явились. До суду подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно яких просять стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 70195,27 грн. - вартість за 1/2 частки транспортних засобів; стягнути з відповідача половину судового збору в сумі 798,65 грн., а іншу половину судового збору - повернути з Державного бюджету; залишити за позивачем витрати за виготовлення висновків про вартість транспортних засобів; судове засідання у справі проводити у їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Радюк З.О., в судове засідання не з'явились. До суду подано заяву, згідно якої зменшені позовні вимоги визнають; понесені відповідачем витрати на проведення експертизи, просять залишити за ними; розгляд справи проводити у їх відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований 19.11.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ківерцівського районного управління юстиції, за актовим записом № 132. Згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16.03.2022 року вказаний шлюб розірвано (а.с.13).
Відповідно до повідомлення РСЦ ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирських областях № 31/35/0741/64-аз-642025 від 28.01.2025 року, за ОСОБА_2 зареєстровані наступні транспортні засоби: «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ; «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (а.с.14).
Відповідно до висновку експерта, за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/103-25/8617-АВ від 05.09.2025 року, ринкова вартість автомобіля марки «Mercedes-Benz 240 D», серії 123, VIN-код: НОМЕР_1 , 1983 року випуску станом на 05.09.2025 року складає 36127 грн.; ринкова вартість автомобіля марки ГАЗ 3109, VIN-код НОМЕР_6 , 1995 року випуску станом на 05.09.2025 року складає 104263,54 грн. (а.с.84-94).
Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В силу ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, а законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Враховуючи дослідженні докази, суд приходить до висновку, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та транспортний засіб марки «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки набутий ними в період перебування у шлюбі за спільні кошти. Презумпція спільної сумісної власності стороною відповідача не спростована.
Також суд зазначає, що спірні транспортні засоби є рухомим майном та одночасно неподільною річчю.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).
Зі змісту частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) випливає, що: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21).
У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 299/2490/16, від 04 жовтня 2023 року в справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.
Якщо за позовом одного із подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.
До близьких за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається з висновку експерта № 226 від 28.03.2023 року, ринкова вартість автомобіля марки «Ford Focus», 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7 , складає 121730 (сто двадцять одну тисячі сімсот тридцять грн.) 24 коп. (а.с.19-26).
Таким чином, суд уважає, що позивач ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію 1/2 частки різниці у дійсній вартості транспортних засобів: «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , у сумі 70195,27 грн. (36127+104263,54) : 2 = 70195,27 грн., виходячи з їх дійсної його вартості на час розгляду справи.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Разом з тим, відповідно положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що позивач при зверненні до суду з даним позовом поніс судові витрати, а саме: сплатила судовий збір в розмірі 1597,30 грн., а відповідач до початку розгляду справи по суті позов визнав, у зв'язку з чим позовні вимоги були задоволенні у повному обсязі, суд вважає, що позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого ним при поданні позову судового збору в сумі 798,65 грн., а решту суми судового збору в розмірі 798,65 грн. - стягнути з відповідача на його користь.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст. 60, 61, 70, 71 СК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати транспортні засоби: «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини транспортних засобів: «Mercedes-Benz 240 D», номер кузова НОМЕР_1 , 1983 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та «ГАЗ 3109», номер шасі: НОМЕР_3 , 1995 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 , що становить 70195,27 грн. (сімдесят тисяч сто дев'яносто п'ять) грн. 27 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 798 (сімсот дев'яносто вісім) грн. 65 коп.
Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_8 , з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору в сумі 798 (сімсот дев'яносто вісім) грн. 65 коп., відповідно до квитанції № 4061-2808-0338-1069 від 14.03.2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 .
Представник позивача - адвокат Силка Тетяна Юріївна, адреса: вул. Кравчука, 17/44, м. Луцьк Волинської області.
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_8 .
Представник відповідача - адвокат Радюк Зоя Олександрівна, адреса: вул. Соборності, 6а, м. Ківерці Волинської області.
Повний текст рішення складений 24.10.2025 року.
Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч