24 жовтня 2025 року справа №320/3712/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства форми №45, що затверджена Наказом МВС України №715 від 16.08.2012;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти від ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства форми №45, що затверджена Наказом МВС України №715 від 16.08.2012, та оформити і видати ОСОБА_1 , замість тимчасового посвідчення громадянина України паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Самбір Львівської області, та є особою, що мала попереднє громадянство російської федерації. У 2010 році він іммігрував до України, де проживав спочатку в місті Івано-Франківськ, а з 2020 року в місті Києві на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 15.03.2011 року ВГІРФО УМВС в Івано-Франківській області. У 2020 році позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про набуття громадянства України.
18.02.2021 Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України". На підставі цього рішення позивачу було видано довідку про реєстрацію особи громадянином України №483/2021 від 11.03.2021 та тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 від 16.03.2021 зі строком дії до 18.02.2023.
Позивач зазначає, що відповідно до вимог законодавства він подав зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України. З метою виконання цього зобов'язання 28.10.2021 він отримав довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків на території російської федерації та звернувся до посольства російської федерації з клопотанням про вихід з громадянства. Розгляд клопотання було призначено на 01.03.2022. Однак, у зв'язку з розірванням дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією 24.02.2022, а також припиненням роботи посольства рф в Україні, позивач не зміг отримати документ про припинення громадянства з незалежних від нього причин.
У зв'язку з цим 14.02.2023 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації, додавши до неї декларацію за формою №45, затвердженою наказом МВС України №715 від 16.08.2012. У декларації позивач засвідчив, що не може отримати документ про припинення громадянства рф через відсутність відповідного рішення уповноважених органів цієї держави та неможливість завершення процедури припинення громадянства з незалежних від нього причин.
Позивач вважає, що його дії відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про громадянство України", яка передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства у разі неможливості отримання документа про його припинення з незалежних від особи причин. Позивач посилається також на абзац 13 статті 1 зазначеного Закону, яким визначено поняття "незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства", зокрема як невидача документа у встановлений строк або відсутність у законодавстві іноземної держави відповідної процедури.
Позивач наголошує, що, незважаючи на подання декларації про відмову від громадянства рф, відповідач не вчинив жодних дій щодо завершення процедури оформлення громадянства України, зокрема не видав йому паспорт громадянина України або паспорт для виїзду за кордон. Відповідач, на думку позивача, безпідставно відмовився прийняти подану декларацію, посилаючись на відсутність документа про припинення громадянства рф, що, на переконання позивача, суперечить вимогам законодавства.
Позивач вважає, що бездіяльність відповідача унеможливлює завершення процедури набуття громадянства України, порушує його права та законні інтереси, а також суперечить принципу правової визначеності. У зв'язку з цим позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати його вчинити дії щодо прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації та оформлення паспорта громадянина України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 08.02.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
15.03.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 20.03.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовлено.
04.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами по справі, в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на положення Конституції України та Закону України "Про громадянство України" №2235-III. Відповідач зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законами України. Порядок набуття, припинення та оформлення громадянства України регламентується виключно нормами Закону №2235-III та відповідними підзаконними актами.
Відповідач наголошує, що позивач набув громадянство України 18.02.2021 на підставі частини 1 статті 8 Закону №2235-III за територіальним походженням, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України №483/2021 та тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_3 . У зв'язку з цим позивач, як іноземець, подав зобов'язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України, що є обов'язковою умовою відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-III.
Відповідач зазначає, що позивач, підписуючи зобов'язання, був належним чином поінформований про наслідки його невиконання, зокрема про можливість втрати громадянства України відповідно до статті 21 Закону. Зобов'язання також передбачало, що у разі неможливості отримання документа про припинення громадянства рф з незалежних причин, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Водночас відповідач звертає увагу на те, що поняття "незалежна від особи причина" має чітке визначення в абзаці 13 статті 1 Закону №2235-III. Зокрема, такою причиною вважається невидача документа про припинення громадянства у встановлений законодавством іноземної держави строк, за умови, що уповноважені органи цієї держави прийняли відповідне клопотання. Також до незалежних причин належить відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення громадянства за ініціативою особи або якщо така процедура не здійснюється, а також випадки, коли вартість оформлення припинення громадянства перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент набуття громадянства.
Відповідач стверджує, що позивач не надав належних доказів того, що уповноважені органи російської федерації прийняли його клопотання про вихід з громадянства, а також не довів, що процедура припинення громадянства рф не здійснюється або є недоступною. Відповідач вказує, що декларація про відмову від іноземного громадянства може бути прийнята лише за наявності підтверджених незалежних причин, передбачених законом, а не на підставі загальних обставин, таких як припинення дипломатичних відносин чи військовий стан.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав документального підтвердження переслідувань за політичними переконаннями, які могли б стати підставою для застосування спеціального порядку оформлення громадянства відповідно до пункту 24 Порядку, затвердженого Указом Президента України №215 від 27.03.2001. Відповідач також звертає увагу на те, що позивач не повернув паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, як це передбачено частиною 8 статті 8 Закону №2235-III.
У підсумку відповідач вважає, що позивач не виконав умови, передбачені законодавством України для завершення процедури набуття громадянства, зокрема не надав документ про припинення громадянства рф або належно оформлену декларацію з підтвердженням незалежних причин. Відповідач наполягає, що його дії відповідають вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги є необґрунтованими.
05.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач зазначає, що відповідач у своєму відзиві фактично не надав жодних пояснень щодо власної бездіяльності, зокрема не обґрунтував, чому не було прийнято рішення про прийняття або відмову у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації, поданої позивачем 14.02.2023 у межах передбаченого двохрічного строку. Позивач вказує, що відсутність такого рішення є прямим свідченням порушення відповідачем своїх обов'язків, передбачених законодавством, та унеможливлює завершення процедури набуття громадянства України.
Позивач наголошує, що відповідач не заперечує права особи на подання декларації про відмову від іноземного громадянства у випадку наявності незалежних від особи причин, однак не здійснив жодної оцінки обставин, які позивач навів як такі, що перешкоджають отриманню документа про припинення громадянства рф. Зокрема, позивач звертає увагу на припинення діяльності посольства російської федерації в Україні після 24.02.2022, що унеможливило подання заяви про вихід з громадянства, отримання відповідної довідки та здійснення інших юридично значущих дій.
Позивач також зазначає, що відповідач не визначив, який саме орган рф уповноважений видавати документ про припинення громадянства, не назвав форму чи зміст такого документа, що, на думку позивача, свідчить про відсутність у відповідача належної інформації щодо процедури припинення громадянства в іноземній державі. Водночас, позивач вказує, що законодавство України не покладає на особу обов'язку доводити факт завершення процедури припинення громадянства, а лише передбачає подання відповідного документа або декларації у разі неможливості його отримання.
Окремо позивач звертає увагу на економічний аспект процедури виходу з громадянства рф. Він зазначає, що загальна вартість оформлення припинення громадянства, включаючи консульські збори, витрати на переклад та засвідчення документів, а також отримання довідки про відсутність громадянства, становить 216 доларів США, що еквівалентно 6026,40 грн, і перевищує половину мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент набуття громадянства. Позивач вважає, що ця обставина є самостійною незалежною причиною, яка відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону України "Про громадянство України" дає підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Позивач також зазначає, що відповідач неправомірно звузив поняття "вартість оформлення припинення громадянства" до розміру консульського збору за подання заяви, ігноруючи інші витрати, які є необхідними для проходження процедури. На думку позивача, така позиція суперечить системному тлумаченню закону та практиці Верховного Суду України, яка визнає сукупність витрат як підставу для застосування спеціальної процедури.
Позивач підкреслює, що його поведінка була добросовісною та розумною, він вчасно звернувся до уповноважених органів, подав декларацію у встановлений строк, а також не мав можливості передбачити початок збройної агресії рф та її наслідки для дипломатичних процедур. Позивач вважає, що відповідач не здійснив належної оцінки його дій та обставин, які виникли незалежно від його волі, що є порушенням принципу добросовісності, закріпленого в статті 12 Цивільного кодексу України.
На підставі викладеного позивач наполягає, що його декларація про відмову від громадянства рф відповідає вимогам законодавства, а бездіяльність відповідача щодо її розгляду та прийняття є протиправною та такою, що порушує його право на завершення процедури набуття громадянства України.
11.01.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 з посади, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 прийнято адміністративну справу №320/3712/23 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Самбір Львівської області, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 02.06.1978 (а.с. 20) та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 15.12.2017 (а.с. 120-122).
На момент імміграції до України у 2010 році позивач мав громадянство російської федерації. Після прибуття до України позивач проживав у місті Івано-Франківськ, де 15.03.2011 отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , видану ВГІРФО УМВС в Івано-Франківській області (а.с. 103).
З 29.09.2020 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи від 14.02.2023 №89141820 (а.с. 18).
02.10.2020 позивач звернувся до Начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області із заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України" (а.с. 98-100). Одночасно із заявою позивач подав зобов'язання припинити іноземне громадянство (а.с. 101) протягом двох років з моменту набуття громадянства України. У цьому ж документі позивач зобов'язався, що у разі неможливості отримання документа про припинення громадянства з незалежних від нього причин, він подасть декларацію про відмову від громадянства рф.
09.10.2020 УДМС України в Івано-Франківській області складено довідку за результатами перевірки матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію/залишення на постійне проживання та документування посвідкою на постійне проживання (а.с. 175), згідно з якою підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну позивача та його посвідки на постійне проживання не встановлено.
Також 09.10.2020 начальником УДМС України в Івано-Франківській області Саївим С. затверджено висновок щодо законності видачі дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 176-177), відповідно до якого прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ позивачу на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію" здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства.
18.02.2021 Центральне міжрегіональне управління ДМС прийняло рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем (а.с. 173), що було документально підтверджено довідкою №483/2021 про реєстрацію особи громадянином України. 16 березня 2021 року позивачу було видано тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 зі строком дії до 18.02.2023.
28.10.2021 позивач отримав довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків на території рф №2-8-08/4561 (а.с. 28), що є необхідним документом для подання заяви про вихід з громадянства. Того ж дня позивач звернувся до посольства рф в Україні з відповідним клопотанням (а.с. 24-26). Розгляд клопотання було призначено на 01.03.2022. Однак 24.02.2022, у зв'язку з початком збройної агресії рф проти України, дипломатичні відносини між державами були припинені, а діяльність посольства рф в Україні фактично зупинена. Це унеможливило подальше проходження процедури виходу з громадянства рф.
12.01.2023 позивач звернувся до Державної міграційної служби України з електронним запитом щодо неможливості отримання документа про припинення громадянства рф у зв'язку з воєнним станом та уточненням подальших дій. У відповіді на запит, листом №М-448-23/6.4/501-23 від 02.02.2023 (а.с. 17), ДМС повідомила, що відповідальність за надання документа про припинення громадянства лежить на позивачеві, а продовження строку законодавством не передбачено.
14.02.2023 позивач подав до Центрального міжрегіонального управління ДМС декларацію про відмову від громадянства рф за формою №45, затвердженою наказом МВС України №715 від 16.08.2012 (а.с. 23). У декларації про відмову від іноземного громадянства (а.с. 27) позивач зазначив, що не може отримати документ про припинення громадянства з незалежних причин, зокрема через відсутність відповідного рішення уповноважених органів рф, припинення дипломатичних відносин та неможливість завершення процедури.
Позивач також обґрунтував, що вартість оформлення припинення громадянства рф, яка включає консульські збори, витрати на переклад та засвідчення документів, а також отримання довідки про відсутність громадянства, становить 216 доларів США (еквівалентно 6026,40 грн), що перевищує половину мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент набуття ним громадянства. Це, згідно з абзацом 13 статті 1 Закону України "Про громадянство України", є самостійною незалежною причиною для подання декларації.
Станом на 18.02.2023 строк дії тимчасового посвідчення громадянина України, виданого позивачеві, завершився. Відповідач не прийняв рішення щодо поданої декларації, не видав паспорт громадянина України, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
За умовами пункту 2 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Правові та організаційні засади отримання громадянства в Україні визначені Законом України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 (далі - Закон №2235-III).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2235-ІІІ (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (абзац 13); декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (абзац 16).
Порядок набуття громадянства України визначений розділом ІІ Закону №2235-ІІІ, відповідно до пункту 3 статті 6 якого громадянство України набувається внаслідок прийняття до громадянства.
Умови прийняття до громадянства України визначені статтею 9 Закону №2235-ІІІ, зокрема, частиною першою указаної норми встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами частини 2 статті 9 Закону №2235-ІІІ умовами прийняття до громадянства України є, зокрема, подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до статті 8 Закону №2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215), яким визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Порядком №215 визначено організацію виконання Закону №2235-III. Так, пунктом 24 Порядку №215 визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина 1 статті 8 Закону №2235-III), подає:
а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;
б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
в) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- декларацію про відмову особи, яка є громадянином російської федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами російської федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності;
- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Відповідно до пункту 25 Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина 1 статті 8 Закону №2235-III, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Суд встановив, що позивач 02.10.2020 взяв на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України.
Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону №2235-ІІІ зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Таким чином, саме на позивача покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття громадянства.
Відповідно до абзацу 16 статті 1 Закону №2235-ІІІ декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Отже, особа, яка набула громадянство України, має подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. У разі подачі такої декларації документ про вихід із іноземного громадянства не вимагається, а на особу покладається обов'язок повернути національний паспортний документ до уповноваженого органу іноземної держави та не користуватися правами громадянина вказаної держави і не викопувати обов'язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.
Суд зазначає, що з матеріалів справи встановлено, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України".
Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Отже, вказані чинні норми законодавства України покладають на особу обов'язок подати документ, виданий уповноваженим органом відповідної держави про зобов'язання припинити іноземне громадянство, протягом двох років з моменту реєстрації її громадянином України, а у разі неможливості отримання такого документа - подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Згідно з підпунктом 54 пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №281, Міністерство закордонних справ України відповідно до покладених на нього завдань, дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні, а також дипломатичним корпусом, акредитованим в Україні.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні пункту 1 статті 1 Закону №2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Відтак, обов'язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку російської федерації.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом №2235-III порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства (якщо така не була подана раніше) їм замість тимчасових посвідчень громадянина України, залежно від місця проживання, видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон (пункти 117-119 Порядку №215).
Тобто позивач зобов'язаний подати документ про припинення російського громадянства.
Суд звертає увагу, що 28.10.2021 позивач отримав довідку про відсутність заборгованості зі сплати податків на території рф №2-8-08/4561, що є необхідним документом для подання заяви про вихід з громадянства. Того ж дня позивач звернувся до посольства рф в Україні з відповідним клопотанням. Розгляд клопотання було призначено на 01.03.2022. Однак 24.02.2022, у зв'язку з початком збройної агресії рф проти України, дипломатичні відносини між державами були припинені, а діяльність посольства рф в Україні фактично зупинена. Це унеможливило подальше проходження процедури виходу з громадянства рф.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем вчинялись необхідні дії задля припинення громадянства російської федерації (звернення до відповідних органів рф, не отримання відповіді), однак такі не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.
Отож, в такому випадку законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації.
Згідно з частиною 21 статті 9 Закону №2235-ІІІ особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Так, позивач у декларації від 14.02.2023 взяв на себе зобов'язання повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина російської федерації та не виконувати обов'язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави (а.с. 27).
Відтак, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем здійснювалися неодноразові звернення до консульських установ російської федерації щодо припинення громадянства, підтверджено відсутність заборгованості зі сплати податків російської федерації, подання (прийняття) заяви про вихід з громадянства російської федерації, взяття зобов'язання повернути національний документ громадянства російської федерації, призначення дати розгляду заяви про вихід з громадянства російської федерації.
Запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов'язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 у справі №580/3264/22.
Крім того, згідно з матеріалами справи, позивач обґрунтовує неможливість отримання документа про припинення громадянства російської федерації, зокрема, посилаючись на перевищення вартості оформлення такої процедури понад половину мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на момент набуття ним громадянства. Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону України "Про громадянство України" така обставина визнається незалежною від особи причиною, яка унеможливлює виконання зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства.
Позивач надав розрахунок вартості оформлення припинення громадянства рф, який включає:
- 78 доларів США - консульський збір за подання заяви про вихід з громадянства;
- 78 доларів США - консульський збір за отримання довідки про відсутність громадянства рф;
- 60 доларів США - витрати на засвідчення перекладу документів (30 доларів за кожну сторінку), зокрема переклад довідки про реєстрацію особи громадянином України та тимчасового посвідчення громадянина України.
Загальна сума витрат становить 216 доларів США, що за курсом на момент подання заяви еквівалентно 6026,40 грн. Вказана сума перевищує половину мінімальної заробітної плати, яка на момент набуття громадянства становила 6000 грн, а її половина відповідно 3000 грн.
Судом береться до уваги твердження позивача, щодо того, що відповідач неправомірно звузив поняття "вартість оформлення припинення громадянства" виключно до консульського збору за подання заяви, не врахувавши інші обов'язкові витрати, які є складовими процедури. Закон №2235-ІІІ не передбачає обмеження лише до одного виду платежу, а вживає термін "вартість оформлення" як сукупну оцінку всіх витрат, необхідних для отримання документа про припинення громадянства.
Таким чином, суд виснуває, що перевищення вартості оформлення припинення громадянства рф понад встановлений поріг є самостійною підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, а бездіяльність відповідача щодо її прийняття суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд також звертає увагу, що право на громадянство є фундаментальним елементом правового статусу особи, визнаним як національним, так і міжнародним правом. Відповідно до статті 15 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на громадянство. Це право охоплює не лише формальне набуття громадянства, але й доступ до процедур, які забезпечують його реалізацію, включаючи оформлення документів, що посвідчують належність до громадянства.
Положеннями частини 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, яка визнає, що питання громадянства може становити аспект права на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 ЄКПЛ. Зокрема, у справах Genovese v. Malta (2011) та Hoti v. Croatia (2018), Суд наголосив, що тривала невизначеність правового статусу особи, зокрема у зв'язку з громадянством, може порушувати право на приватне життя, якщо вона впливає на можливість особи брати участь у суспільному житті, реалізовувати соціальні права, отримувати документи тощо.
Крім того, стаття 13 ЄКПЛ гарантує кожному ефективний засіб юридичного захисту у випадку порушення прав, передбачених Конвенцією. У цьому контексті бездіяльність органу ДМС щодо розгляду декларації про відмову від іноземного громадянства, поданої позивачем у межах встановленого законом строку, позбавляє його доступу до завершення процедури набуття громадянства, що є передумовою для реалізації інших прав, включаючи право на документи, свободу пересування, доступ до соціальних гарантій тощо.
Суд також оцінює, чи відповідає поведінка органу ДМС стандарту "належної адміністративної процедури", який витікає з принципу правової визначеності, закріпленого у статті 6 Конвенції та практиці ЄСПЛ. Відповідно до цього стандарту, адміністративний орган зобов'язаний: діяти відкрито, передбачувано та послідовно; надавати особі мотивовану відповідь на її звернення; забезпечувати розгляд заяви у розумний строк; не створювати ситуацію правової невизначеності, яка перешкоджає реалізації прав особи.
У справі, що розглядається, позивач подав декларацію про відмову від громадянства російської федерації у межах двохрічного строку, передбаченого законодавством. Відповідач не прийняв рішення щодо її прийняття або відмови, не надав мотивованої відповіді, не здійснив оцінки обставин, які позивач обґрунтував як незалежні від нього. Така поведінка не відповідає стандарту належної адміністративної процедури, порушує принцип правової визначеності та створює ситуацію, яка може бути кваліфікована як втручання у право на приватне життя.
При цьому, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем було вчинено всі дії, передбачені законодавством України, для виконання зобов'язання щодо припинення громадянства російської федерації. Зокрема, позивачем було подано заяву про вихід з громадянства, отримано довідку про відсутність податкової заборгованості, призначено дату розгляду заяви, взято зобов'язання повернути національний паспорт рф, а також подано декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з неможливістю завершення процедури з незалежних від нього причин.
Судом встановлено, що після 24.02.2022, у зв'язку з припиненням дипломатичних відносин між Україною та рф, позивач був фактично позбавлений можливості завершити процедуру припинення громадянства через недоступність консульських установ рф на території України. Водночас, загальна вартість оформлення припинення громадянства рф, яка включає консульські збори, витрати на переклад та засвідчення документів, перевищує половину мінімальної заробітної плати, встановленої на момент набуття громадянства України, що відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону України "Про громадянство України" є самостійною підставою для подання декларації.
Таким чином, подання позивачем декларації про відмову від громадянства рф у межах встановленого двохрічного строку є належним виконанням зобов'язання, передбаченого законодавством. Відсутність з боку відповідача будь-якого рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті цієї декларації свідчить про протиправну бездіяльність, яка унеможливлює завершення процедури набуття громадянства України та реалізацію позивачем своїх прав.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який є фундаментальним для функціонування правової держави та передбачає, зокрема, обов'язок органів державної влади діяти не лише формально в межах закону, але й з урахуванням його змісту, цілей, принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.
У справі, що розглядається, предметом спору є бездіяльність органу Державної міграційної служби щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, поданої позивачем у межах встановленого законом строку. Відмова у прийнятті такої декларації або ігнорування її подання є втручанням у реалізацію особою свого права на завершення процедури набуття громадянства України, що є елементом її правового статусу.
Застосовуючи тест на пропорційність, суд оцінює:
- законність втручання. Орган ДМС діє в межах повноважень, визначених Законом №2235-ІІІ, який водночас передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства у разі наявності незалежних від особи причин, зокрема таких, як припинення дипломатичних відносин або надмірна вартість процедури припинення громадянства. Отже, формальна відмова у прийнятті декларації без оцінки обставин суперечить самому змісту закону;
- необхідність втручання. Відповідач не довів, що відмова у прийнятті декларації була необхідною для досягнення легітимної мети, зокрема захисту публічного інтересу чи забезпечення міграційної безпеки. Натомість, така відмова або бездіяльність створює ситуацію правової невизначеності для особи, яка вже набула громадянство України, але позбавлена можливості реалізувати його у повному обсязі;
- співмірність втручання. Наслідки неприйняття декларації є надмірними порівняно з метою, яку переслідує держава. Позбавлення особи можливості отримати паспорт громадянина України через обставини, які об'єктивно не залежать від неї (збройна агресія, припинення дипломатичних відносин, недоступність консульських процедур), є непропорційним обмеженням її прав.
Крім того, відповідно до частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. У цій справі позивач вчинив усі дії, передбачені законом: звернувся до консульства рф, подав заяву про вихід з громадянства, отримав довідку про відсутність податкової заборгованості, а після припинення дипломатичних відносин подав декларацію про відмову. Водночас, відповідач не здійснив належної оцінки цих дій, не надав мотивованої відповіді та не вчинив жодних дій щодо завершення процедури.
Таким чином, поведінка відповідача не відповідає принципу добросовісності, а втручання в реалізацію права позивача на завершення процедури набуття громадянства України не відповідає вимогам законності, необхідності та пропорційності, що є складовими принципу верховенства права.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв'язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від позивача причин є обґрунтованою, а відмова Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в прийнятті такої декларації неправомірною.
Водночас, для належного захисту та відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти від позивача декларацію від 14.02.2023 про відмову позивача від громадянства російської федерації з урахуванням висновків суду в цій справі.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 119 Порядку №215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видається тимчасове посвідчення громадянина України. Після подання такими особами документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства, їм, залежно від місця проживання, оформлюється паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
У справі, що розглядається, позивач дійсно подав декларацію про відмову від громадянства російської федерації у межах встановленого законодавством двохрічного строку, однак станом на дату звернення до суду відповідач не прийняв рішення щодо її прийняття або відмови у прийнятті. Відсутність такого рішення є предметом оскарження в межах заявлених позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон є похідною від дій, які мають бути вчинені органом ДМС після належного прийняття декларації. Тобто, оформлення паспортних документів є завершальним етапом адміністративної процедури, яка передбачає попереднє встановлення факту припинення іноземного громадянства або наявності незалежних причин, що перешкоджають отриманню відповідного документа, та прийняття декларації про відмову.
Суд звертає увагу, що на момент звернення позивача до суду не було завершено адміністративну процедуру, яка є передумовою для оформлення паспортних документів. Відповідно, вимога про зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України є передчасною, оскільки вона передбачає реалізацію права, яке може бути здійснене лише після належного вирішення питання щодо прийняття декларації та завершення відповідного провадження.
З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача про оформлення та видачу паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон не може бути задоволена до моменту встановлення факту правомірності поданої декларації та вчинення відповідачем дій, передбачених законодавством, щодо її прийняття. Лише після завершення цієї процедури орган ДМС набуває обов'язку оформити відповідні документи, що посвідчують громадянство України.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими, тому адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з квитанцією від 14.02.2023 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо прийняття від ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства форми №45, що затверджена Наказом МВС України №715 від 16.08.2012.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти від ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства форми №45, що затверджена Наказом МВС України №715 від 16.08.2012.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598) судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.