Справа № 596/174/25Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М.
Провадження № 22-ц/817/926/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
20 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Храпак Н.М., Костіва О.З.
за участю секретаря - Хоміцької С.О.,
сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку в м. Тернополі цивільну справу №596/174/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2025 року (ухвалене суддею Митражик Е.М., повний текст рішення складено 16 липня 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про відшкодування шкоди, -
В лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в 1996 році він переніс вірусний гепатит В, який ускладнився хронічним гепатитом і панкреатитом.
Вподальшому КНДІМП захворювання визнано професійним і встановлено 25% втрати працездатності та до 2007 року він щорічно проходив перекомісію в Тернопільській МСЕК, а в 2007 році дане захворювання і втрата 25% працездатності встановлена довічно, а також довічно, видана "Індивідуальна програма реабілітації".
Зазначав, що відповідно до п.11.1.1. цієї програми він потребує медикаментозного лікування професійного захворювання печінки.
Вказував, що висновок МСЕК і індивідуальна програма реабілітації надана йому, лікувальному закладу і Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і кожного року він проходив лікування, а ліки на безоплатній основі йому надавав Фонд.
Зазначав, що після об'єднання в 2016 році Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань з Фондом соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності, забезпечення його безкоштовним медикаментозним лікуванням професійного захворювання не переривалося.
Проте в 2023 році Фонд соціального страхування по тимчасовій втраті працездатності приєднали до Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) і всі повноваження, включно зі страховими внесками і страховими виплатами передані ПФУ.
Зазначав, що в листопаді 2024 року, після перенесеної операції професійне захворювання (хронічний гепатит і панкреатит) загострилось (він різко похудав, підвищився білірубін, збільшилась печінка і селезінка).
Після звернення до сімейного лікаря, остання виписала лікарські засоби для лікування печінки, а ЛКК дала висновок для пенсійного фонду.
Стверджував, що відповідачем було відмовлено йому в наданні медикаментів і оплаті за них мотивуючи тим, що безоплатна медична допомога має надаватися за рахунок державного бюджету шляхом виписки сімейним лікарем безкоштовних рецептів відповідно до Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", чим порушено його права.
Зазначав, що Держава зобов'язалась відшкодовувати шкоду завдану професійними захворюваннями шляхом безоплатного медикаментозного лікування на період встановлений МСЕК, проте при зверненні всі державні установи відмовили в праві на безкоштовне лікування його професійного захворювання.
На підставі наведеного, посилаючись на Закон № 2168-У11 просив зобов'язати Пенсійний фонд України відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, висновку і Індивідуальної реабілітаційної карти виданих МСЕК, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря.
Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Пенсійний фонд України відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, висновку відповідно до ч.3 ст. 36 Закону 1105-Х1У і Індивідуальної реабілітаційної карти виданих МСЕК, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів, згідно рецептів лікаря.
Вважає, що відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ст. 36 ч.3, ст.46 Конституції України він має право на відшкодування шкоди за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання.
Вважає, що відповідно до цього Закону, а також Основ законодавства про загально обов'язкове державне соціальне страхування таке відшкодування може відбуватися, в тому числі, способом амбулаторного медикаментозного лікування за висновком МСЕК, ЛКК і рецептами лікаря.
Вважає, що відповідно до цих Законів, а також ст. 3 Закону України Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення, ст. 46 Конституції України фінансове забезпечення таких соціальних послуг має здійснюватися за рахунок цільових страхових фондів.
Звертає увагу на те, що в своєму позові не вказував, що ПФУ наніс шкоду його здоров'ю.
Зазначає, що він є застрахованою особа, шкоду його здоров'ю нанесла Держава України, яка не забезпечила йому безпечні умови праці, а тому відшкодування такої шкоди має відбуватися із страхових виплат.
Вказує на відсутність його вини у виникненні захворювання, оскільки в 1996 році лікарні не були забезпечені рукавичками і не проводилось профілактичні щеплення, а професія хірурга входила до групи ризику від захворювання на вірусний гепатит В і держава зобов'язана була створити безпечні у мови праці. Також держава зобов'язалась відшкодовувати шкоду завдану професійними захворюваннями шляхом безоплатного медикаментозного лікування на період встановлений МСЕК.
Тому, посилання суду першої інстанції про те, що судом не встановлено належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються його вимоги, а саме завдання відповідачем шкоди за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, наслідком чого є відсутність підстав для зобов'язання Пенсійного фонду України відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, не відповідає суті його позову.
Від представника Пенсійного фонду України - Курганської Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертає увагу на те, що що ПФУ не здійснює заходів спрямованих на лікування та реабілітацію потерпілих та не оплачує їх за рахунок коштів Фонду, оскільки законодавцем покладено цей обов'язок на заклади охорони здоров'я.
Видача гарантійного листа на оплату ліків передбачалась відомчим актом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а саме п. 10 Положення про порядок забезпечення потерпілих лікарськими засобами, виробами медичного призначення, постільною та натільною білизною, перуками, затвердженим Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.03.2003 року № 26.
Однак даний акт втратив чинність на підставі постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 09.06.2010 року №18 “Про затвердження Положення про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2010 за № 489/17784 (далі - Постанова № 18).
Натомість, постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1 затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.03.2024 за № 353/41698, (далі - Порядок № 4-1), яким визначено механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно із п. 3 розд. XVI Порядку № 4-1 страхові виплати здійснюються виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача страхової виплати в межах України незалежно від задекларованого (зареєстрованого) місця проживання (перебування) одержувача страхової виплати.
Зазначають, що Пенсійний фонд України не завдавав шкоди здоров'ю позивача, оскільки втрата здоров'я виникла внаслідок професійного захворювання, тому правовідносини між позивачем та фондом не є цивільно-правовими, та втрата здоров'я внаслідок професійного захворювання не підлягає відшкодуванню на підставі норм ЦК України.
Вважають, що оскільки законодавством на Пенсійний фонд України не покладено обов'язок із фінансування лікувальних та реабілітаційних заходів потерпілим на виробництві, то позовна вимога щодо зобов'язання фонду видати гарантійний лист в аптеку про оплату ліків згідно рецептів лікаря суперечить вимогам законодавства, і є неможливою до виконання.
В судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
В судовому засіданні представник ПФУ просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з мотивів, викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії ТЕР №001410 від 31.10.2009 року, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 25%, довічно, групу інвалідності не встановлено (а.с. 9).
Згідно індивідуальної програми реабілітації інвалідів від 31.10.2007 року, ОСОБА_1 , 1948 року народження встановлено клініко-функціональний діагноз: Хронічний гепатит, фаза н/ремісії, мінімальної ст. активності - захворювання професійне, 25% втрати професійної працездатності, довічно. Згідно п.11.1.1 - Потребує медикаментозного лікування професійного захворювання печінки (а.с. 7-8).
12.11.2024 року позивачу було проведено ультразвукове дослідження черевної порожнини в КНП «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради, що підтверджується дослідженням лікаря з ультразвукової діагностики з висновком «Гепатомегалія. Хронічний панкреатит. Спленомегалія (а.с.8).
Згідно із виписки-екіпризу із медичної картки стаціонарного хворого №1017(24) на ім'я ОСОБА_1 виданого КНП «Гусятинська КЛ» Гусятинської селищної ради КНП «Гусятинська КРЛ «Хірургічне відділення», ОСОБА_1 в період з 05.11.2024 року по 15.11.2024 року був госпіталізований із діагнозом: «Лівобічна вправима пахова грижа» (а.с.11).
З висновку ЛКК №686 від 29.11.2024 року, виданого КНП «Гусятинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Гусятинської селищної ради» вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: Хронічний персистуючий гепатит мінімальної степені активності. Хронічний рецидивуючий панкреатит з порушенням зовнішньосекреторної функції. Ішемічна хвороба серця, кардіосклероз. Симптоматична гіпертензія. Серцева недостатність І ст. Потребує лікування: легалон 140 № 120, есенціале форте №120, мезим форте 10000 № 20; рецепти сімейного лікаря ОСОБА_2 від 28.11.2024 року (а.с.12).
ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з приводу забезпечення медикаментами, оплати лікарських засобів, що вбачається із відповідей Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №9138-9229/Д-02/8-1900/24 від 16.12.2024 року на звернення від 02.12.2024 року, Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України №50036-62976/Д-03/8-2800/24 від 04.12.2024 року на звернення від 01.12.2024 року (а.с.10,17).
Також мали місце звернення до Міністерства соціальної політики України 04.01.2025 року, Міністерства охорони здоров'я України 22.01.2025 року, про що свідчать відповіді за №47/0/196/-25 від 10.01.2025 року та №25-04/17/494/ЗПІ-25//500 від 24.01.2025 року(а.с.13,15-16).
ОСОБА_1 з 30.05.2002 року перебував на обліку в Теребовлянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області (а.с.17).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
З такими висновками погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Стаття 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Повноваження держави щодо надання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачені Законом України від 23.09.1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105).
На підставі п. 2 розд. VII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 Функції Фонду соціального страхування України передано до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року.
Також з 01.01.2023 року набрали чинності норми Закону України №2620-IX “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року.
Абзацами 1, 2 та 6 ч. 3 ст. 36 Закону № 1105 передбачено право потерпілих на лікування та реабілітацію у сфері охорони здоров'я в закладах охорони здоров'я, що проводяться відповідно до вимог законів України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та “Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я», які включають медикаментозне лікування в рамках компетенцій лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, фізичну терапію, ерготерапію, терапію мови та мовлення, забезпечення протезуванням, ортезуванням, іншими допоміжними засобами реабілітації, що надаються відповідно до загальної мети та завдань реабілітації, зазначених в індивідуальному реабілітаційному плані, забезпечення протезуванням, ортезуванням, допоміжними засобами реабілітації, медичними виробами, та фінансуються за рахунок програм державного бюджету відповідно до законодавства.
Таким чином, умови надання лікувальних та реабілітаційних заходів потерпілим на виробництві врегульовано спеціальними законодавчими актами.
В розумінні Закону України від 19.10.2017 року № 2168-VIII “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» надавачами медичних послуг є заклади охорони здоров'я всіх форм власності та фізичні особи - підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом (п. 4 ч. 1 ст. 2), а уповноваженим органом визначено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра, який очолює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я ( п. 7 ч. 1 ст. 2).
Відповідно до цього Закону держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій (ст. 3).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України від 03.12.2020 року № 1053-IX “Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я» до суб'єктів, що здійснюють організацію реабілітації або сприяють їй, належать:
1) органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління системою
реабілітації або реалізують державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій, та органи місцевого самоврядування;
2) уповноважені органи професійного самоврядування та громадські об'єднання фахівців з реабілітації;
3) суб'єкти, які здійснюють кадрове та наукове забезпечення системи реабілітації;
4) громадські об'єднання осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, осіб з інвалідністю та фахівців з реабілітації.
Згідно із ст. 30 Закону № 1053-IX, фінансування реабілітації у сфері охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.
Фінансування реабілітаційної допомоги, що входить до програми державних гарантій медичного обслуговування населення, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Фінансування місцевих програм розвитку та підтримки комунальних реабілітаційних закладів та реабілітаційних відділень у закладах охорони здоров'я, закладах соціального захисту, закладах, що відносяться до інших сфер діяльності, які належать відповідним територіальним громадам або є об'єктами права спільної власності територіальних громад; місцевих програм надання населенню реабілітаційної допомоги понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення, здійснюється за рахунок коштів бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад.
Фінансування реабілітаційної допомоги може здійснюватися за рахунок надання платних послуг згідно з переліком, встановленим законодавством, за договорами із суб'єктами господарювання, страховими організаціями; цільових страхових фондів; засновників реабілітаційних установ; благодійних надходжень; добровільних пожертвувань та інших джерел, не заборонених законом.
Так, пунктом 10 Положення про порядок забезпечення потерпілих лікарськими засобами, виробами медичного призначення, постільною та натільною білизною, перуками, затвердженим Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.03.2003 № 26, передбачалась видача гарантійного листа на оплату лікарських засобів, однак даний відомчий акт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України втратив чинність на підставі постанови Фонду соціального страхуваннявід нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 09.06.2010 № 18 “Про затвердження Положення про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2010 за № 489/17784 (далі - Постанова № 18).
Відповідно до п. 4 розд. VII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
На виконання Закону № 1105, правлінням Пенсійного фонду України прийнято постанову від 13.10.2023 № 43-1 “Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань», відповідно до якої Постанова №18 втратила чинність (п. 2 Додатку № 3).
Разом з тим, постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1 затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.03.2024 за №353/41698, (далі-Порядок №4-1), яким визначено механізм призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Зокрема: допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна страхова виплата втраченої заробітної плати (або відповідної її частини); страхова виплата потерпілому під час його професійної реабілітації; страхова виплата при тимчасовому переведенні потерпілого на легшу, нижчеоплачувану роботу; одноразова допомога потерпілому; страхові виплати в разі смерті потерпілого; страхова виплата дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхові витрати на соціальну допомогу, інші витрати на відшкодування шкоди, які включають: компенсацію витрат на проїзд потерпілого, який став особою з інвалідністю, до місця лікування та/або реабілітації і у зворотному напрямку та витрат на проїзд і житло особи, яка супроводжує потерпілого до місця лікування та/або реабілітації (якщо потерпілому визначено потребу в супроводі); відшкодування витрат на надання соціальної послуги догляду вдома; щомісячна грошова компенсація вартості заходів, необхідних для надання соціальної послуги натуральної допомоги; відшкодування витрат на поховання потерпілого та пов'язаних з цим ритуальних послуг.
У відповідності до п.3 розділу XVI Порядку №4-1, страхові виплати здійснюються виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача страхової виплати в межах України незалежно від задекларованого (зареєстрованого) місця проживання (перебування) одержувача страхової виплати.
З аналізу зазначених норм підзаконного акту вбачається, що Пенсійний фонд України забезпечує вищеперелічені страхові виплати виключно у грошовій формі.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
З аналізу зазначеної норми Основного Закону України вбачається, що діяльність органів державної влади (у цьому разі ПФУ) здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Так, із змісту позовної заяви, зокрема її прохальної частини вбачається, що ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача відшкодувати йому шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря.
Встановивши, що Положення про порядок забезпечення потерпілих лікарськими засобами, виробами медичного призначення, постільною та натільною білизною, перуками, затвердженим Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.03.2003 № 26, яким було передбачено видача потерпілому гарантійного листа на оплату ліків, втратило чинність, в той час як Порядок №4-1 визначає механізм призначення, перерахування та здійснення страхових виплат виключно у грошовій формі за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності і вони є відмінними один від одного, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу шкоду за втрачене здоров'я внаслідок професійного захворювання, шляхом видачі гарантійного листа в аптеку про оплату лікарських засобів згідно рецептів лікаря, оскільки такі вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Крім цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що ч.3 ст. 36 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №1105), на яку посилається позивач, також не передбачає такого механізму придбання ліків потерпілими, як видача гарантійного листа.
Доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не вказував, що саме Пенсійний фонд України наніс шкоду його здоров'ю, не дають підстав ані для скасування рішення суду першої інстанції, ані для зміни його мотивувальної частини, оскільки місцевий суд належним чином виконав вимоги ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення і правильно вирішив спір по суті.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 02 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Костів О.З.