Справа № 466/8519/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я
Провадження № 22-ц/817/939/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
21 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Парубія І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу № 466/8519/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені якого діє адвокат Винниченко Михайло Петрович на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2025 року про забезпечення позову (постановлена суддею Стельмащуком П.Я.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини, усунення перешкод у вихованні дитини, зобов'язання повернути дитину батькові та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, його батьком за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у проживанні з дитиною, у її вихованні, утримані дитини та спілкуванні з нею; зобов'язати ОСОБА_1 усунути йому перешкоди у проживанні з дитиною, її вихованні, утриманні та спілкуванні з дитиною та зобов'язати відповідачку повернути дитину батькові; стягувати з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з моменту звернення із заявою до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року в самостійне провадження виділено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини та передано в канцелярію Шевченківського районного суду м. Львова для реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.
Ухвалою цього ж суду від 15 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, зобов'язання не чинити перешкоди у проживанні, вихованні, спілкуванні з дитиною, зобов'язання усунути перешкоди у вихованні, утриманні, спілкуванні з дитиною, повернення дитини батькові скеровано за підсудністю в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, як матір'ю дитини.
Разом із зустрічним позовом подала заяву про забезпечення зустрічного позову шляхом встановлення їй зустрічей з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щотижня у вихідні дні: з 10 год. кожної першої суботи до 20 год. кожної першої неділі та з 10 год. кожної третьої суботи до 20 год. кожної третьої неділі за місцем її перебування чи місцем перебування дитини до закінчення розгляду справи судом.
Заява обґрунтовувалась тим, що між сторонами був укладний шлюб, який у подальшому розірваний рішенням суду. Під час даного шлюбу в них народився ІНФОРМАЦІЯ_2 син - ОСОБА_5 .
Вказувала на те, що до серпня 2024 року дитина проживала разом з нею в м. Тернополі та перебувала на її повному утриманні, однак відповідач під приводом побачитись з сином, за допомогою свого батька ОСОБА_6 , застосовуючи насильство, забрали дитину від матері і повезли у невідомому напрямку.
На даний час заявниця повністю обмежена у спілкуванні з дитиною, не має можливості вільно брати участь у побаченні з дитиною та її вихованні.
Стверджувала, що впродовж розгляду даної справи у суді позивачка не матиме контакту із своїм сином, що може спричинити шкоду інтересам як дитини, так і матері.
Вважала, що зустрічі матері з дитиною за місцем фактичного проживання дитини у м. Тернополі чи у м. Львові у зазначені періоди часу будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері, так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку, якщо позов буде задоволено.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихідні дні з 10 год. кожної першої суботи місяця до 20 год. кожної першої неділі місяця та з 10 год. кожної третьої суботи місяця до 20 год. кожної третьої неділі місяця за місцем перебування ОСОБА_1 чи місцем перебування дитини до набрання рішенням у справі законної сили.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення зустрічного позову.
Вважає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норми матеріального права.
Акцентує увагу, що задоволенням заяви про забезпечення зустрічного позову без належного вивчення обставин справи, без висновку служби у справах дітей, а також з урахуванням наявності постійних конфліктів між сторонами порушуються як його права так і дитини, яка не проживає та не бачиться з матір'ю від серпня 2024 року.
Вказує, що зі сторони служби у справах дітей не було здійснено перевірки житла матері дитини на відповідність санітарних норм для проживання ОСОБА_5 , а також саму здатність ОСОБА_1 піклуватися про дитину.
Зазначає, що законодавцем було встановлено підстави для вжиття заходів забезпечення позову, однак на переконання скаржника підстави для забезпечення позову у даній справі є передчасними, оскільки ОСОБА_1 , яка рік часу, від серпня 2024 року і до моменту пред'явлення позову в липні 2025 року, не бачила дитини, не брала участі у її вихованні, утриманні та не вчиняла жодних дій щодо побачення з сином.
У серпні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Парубія І.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказує, що твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_2 про самоусунення матері від виконання батьківських обов'язків спрямоване ввести суд в оману, оскільки з моменту викрадення дитини у матері в серпні 2024 року ОСОБА_1 не допускали до дитини.
Наголошує, що на виконання ухвали суду про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 приїжджала на квартиру у визначений судом час і дату, однак дитини за цією адресою не було, лише один ОСОБА_2 . Дитина ж знаходилася в місті Мости Сокальського району Львівської області у батьків ОСОБА_2 . Тобто, у дідуся і бабусі, що на її думку підтверджує, що батько дитини не дає собі ради у вихованні і утриманні дитини, тому поклав ці обов'язки на власних батьків.
Зазначає, що доводи у апеляційній скарзі про неспроможність матері дитини забезпечити матеріальне утримання і виховання сина нічим не підтверджено, а є лише голослівним та надуманим, як і твердження щодо неврівноваженої поведінки його довірительки.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Парубій І.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на вирішенні в Тернопільському міськрайонному суді перебуває спір між матір'ю - ОСОБА_1 та батьком - ОСОБА_2 щодо місця проживання малолітньої дитини.
З письмових доказів, які долучені до заяви вбачається, що на виконання ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 08.11.2024 внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12024211040002574 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, стосовно викрадення ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_5 .
До суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Винниченко П.М. подав акт № 1 від 28 серпня 2024 року, який виданий ОСББ “Варшавська 35А», згідно якого вбачається, що зі слів та свідчень сусідів за адресою АДРЕСА_1 дійсно проживають: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувана ухвала відповідає.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір про місце проживання дитини, мати дитини проживає окремо, однак також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні і таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини та відбувається саме в інтересах дитини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною третьої статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що:
«судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини».
Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20).
Подібний висновок зроблено й у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 вказано, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23.
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці стосовно одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Колегія суддів зазначає, що батьківські обов'язки належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
Батьки і дитина мають право на вільне спілкування один з одним, якщо воно не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
З матеріалів справи вбачається і судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами дійсно існує спір з приводу визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на момент звернення з позовом до суду проживає разом з батьком.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 зазначила, що відповідач самовільно, без її згоди як матері дитини забрав малолітнього сина та відмовляється їй повертати. Вона зверталася до поліції, про що надала суду копію листа від заступника начальника поліції майора поліції Вербовського М. та Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12024211040002574, згідно яких вбачається, що 08 листопада 2024 до Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Грицай К.М. № 607/23772/24 із зобов'язанням внести відомості до ЄРДР за скаргою ОСОБА_7 (сестри ОСОБА_1 ), з приводу викрадення ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_5 ..
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення зустрічного позову зробив висновок, що зустрічі матері з малолітньою дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, з даним висновком колегія суддів, погоджується та вважає, що відновлення відносин та емоційного контакту з малолітньою дитиною з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю. При цьому заявлений вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення заявленого позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Отже, заява про забезпечення позову є обґрунтованою, оскільки задоволення цієї заяви не вирішить спір по суті, а лише забезпечить збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю, незважаючи на тривалість розгляду справи.
Виходячи з вище викладеного, встановивши, що між сторонами дійсно існує спір про визначення місця проживання малолітньої дитини, приймаючи до уваги, що дитина у даний час проживає з батьком та враховуючи право матері на спілкування з дитиною, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування, виходячи із інтересів дитини суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.