Іменем України
14 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/4856/23
провадження № 22-ц/4809/1164/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 травня 2025 року у складі судді Кулінки Л. Д. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «СхідГЗК») та просив стягнути на свою користь 335 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 вересня 2001 року по 03 грудня 2002 року позивач працював слюсарем черговим та з ремонту устаткування гідро закладного комплексу, з 04.12.2002 по 30.06.2003 гірником підземним, а з 01.07.2003 по 31.08.2022 підземним крипільником в ДП «СхідГЗК», в умовах які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища.
ОСОБА_1 був звільнений 31 серпня 2022 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.
Згідно даних Інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання отруєння № КР 5./5/3862-22 від 01.11.2022, затвердженої Начальником Управління Держпраці у Кіровоградській області умови праці на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК'за професією слюсаря чергового та з ремонту устаткування відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості та небезпечності та за професією підземного кріпильника відноситься до 3 класу 2 ступеня шкідливості та небезпечності по вмісту пилу в повітрі робочої зони, хімічних та біологічних факторів шуму, мікрокліматів, важкості праці та напруженості трудового процесу.
Відповідно до пункту 17 Акту розслідування причини виникнення захворювання від 28.11.2022 професійного захворювання у позивача виникло саме через роботу на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в шкідливих та небезпечних умовах праці.
У зв'язку з постійними обстеженнями у лікарнях змінився звичайний ритм життя ОСОБА_1 , а усвідомлення того, що здоров'я не відновити і він залишиться інвалідом на все життя, завдає позивачу душевні страждання, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ДП «СхідГЗК» про стягнення моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, задоволено частково.
Стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання в сумі 120 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ДП «СхідГЗК» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 200 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач зазнав ушкоджень здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків в шкідливих умовах праці в ДП «СхідГЗК» та йому первинно встановлено третю групу інвалідності безтерміново та зазначено про протипоказання роботи в умовах тяжкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, шуму.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 120 000 грн, яка спричинена втратою здоров'я, отриманням професійного захворювання під час перебування у трудових стосунках з відповідачем.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ДП «СхідГЗК» просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 травня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Під час розгляду справи відповідач мотивував свою позицію тим, що між сторонами укладено договір про відшкодування моральної шкоди, а копія зазначеного договору була надана представником суду під час підготовчого засідання.
Всупереч приписам норм чинного законодавства суд першої інстанції, надаючи оцінку доказам зазначив, що у поданому 20 жовтня 2023 року до суду відзиві на позовну заяву відповідач не вказував про укладення між ним та позивачем договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 року.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідний договір є належним доказом відповідно до ЦПК України, оскільки поданий у підготовчому засідання та заявлений відповідачем про його доручення усним клопотанням, де позивач, маючи сумнівність в даному доказі витребував у відповідача оригінал на його дослідження, який було досліджено сторонами та судом у даній справі.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та безпідставно втрутився в договірні відносини між сторонами по відшкодуванню моральної шкоди, таким чином ускладнив правову природу договору, а позивач двічі отримує відшкодування моральної шкоди (за договором) та за рішенням суду, що суперечить закону.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Плетньов О. С. підтримав доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з'явилися, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в період з 04 вересня 2001 року по 03 грудня 2002 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування гідро закладного комплексу, з 04 грудня 2002 року по 30 червня 2003 року гірником підземним, а з 01 липня 2003 року по 31 серпня 2022 року підземним крипільником.
31 серпня 2022 року наказом ДП «СхідГЗК» Інгульська шахта № 214 о/с звільнено ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню цієї роботи.
Факт виникнення у позивача хронічного професійного захворювання був предметом розслідування за наслідками якого 28 листопада 2022 року складено акт за яким встановлено наявність у позивача ряду професійних захворювань: радикулопатія поперечно-грижова L4, L5, S1, і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового пері артрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня). Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії, пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії, група В. Легенава недостатність першого-другого ступеня. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової, захворювання професійне (15.11.2022).
ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності з 09.12.2022 з причин професійного захворювання, безтерміново.
Крім того, позивачу первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності з 09.12.2022 (радикулопатія - 40%, приглух. - 10%), причина - професійне захворювання.
ОСОБА_1 в січні, березні, вересні та грудні 2021 року, лютому, червні, липні, листопаді 2022 року перебував на лікуванні у медичних закладах.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частинами першою - третьою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Тобто відповідно до вказаної норми за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки закон покладає обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе відповідальність за моральну шкоду, заподіяну потерплому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 362/5580/15-ц (провадження № 61-8552св18) та від 04 грудня 2019 року у справі № 344/9109/18 (провадження № 61-14480св19).
Конституційний Суд України у пункті 4.1 Рішення від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначив, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні і фізичні страждання. Втрата працездатності, яка встановлена висновком медико-соціальною експертною комісією, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_1 працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в період з 04 вересня 2001 року по 03 грудня 2002 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування гідро закладного комплексу, з 04 грудня 2002 року по 30 червня 2003 року гірником підземним, а з 01 липня 2003 року по 31 серпня 2022 року підземним крипільником (а. с. 8-9).
31 серпня 2022 року наказом ДП «СхідГЗК» Інгульська шахта № 214 о/с звільнено ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню цієї роботи, що підтверджується відомостями у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 8-9).
Факт виникнення у позивача хронічного професійного захворювання був предметом розслідування за наслідками якого 28 листопада 2022 року складено акт за яким встановлено наявність у позивача ряду професійних захворювань: радикулопатія поперечно-грижова L4, L5, S1, і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового пері артрозу, остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня). Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії, пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії, група В. Легенава недостатність першого-другого ступеня. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією В. О. Остапкович і Н. І. Пономарьової, захворювання професійне (15.11.2022) (а. с. 16-18).
Згідно з пункту 17 вказаного акту професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин, а саме стаж роботи на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в шкідливих та небезпечних умовах праці при виконанні функціональних обов'язків слюсарем черговим та з ремонту устаткування, підземним гірником, підземним кріпильником що обумовлено технологічним процесом, з перевищенням ГДР фізичного навантаження, пилу, шуму з застосуванням засобів індивідуального захисту.
Відповідно до пункту 18 акту причинами виникнення професійного захворювання є рівень фізичного перевантаження, а саме: час перебування в незручній позі складає до 26,8 % при нормі до 25 %, робоча поза вимушена 12,4 % при нормі 10 %, кількість вимушених (більше 30), нахилів корпусу за зміну становить до 192 при нормі 51-100 відносяться до III класу 1 ступеня важкості трудового процесу. За показниками трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну III клас 2 ступінь напруженості трудового процесу. Запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу) у тому числі вміст кремнію діоксину кристалічний (SiO2) від 10 до 70 % III клас небезпеки 2,5 мг/м при нормі 2,0 мг/м. Рівень виробничого шуму до 88 дБА при нормі 80 дБА. Температура повітря робочої зони +13,8 при нормі +13, +19, відносна вологість 95 % при нормі 75 %.
Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 13 грудня 2022 року серія 12ААБ № 197695 ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності з 09.12.2022 з причин професійного захворювання, безтерміново (а. с. 20).
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 13 грудня 2022 року до довідки серія 12ААА № 105882 ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності з 09.12.2022 (радикулопатія - 40%, приглух. - 10%), причина - професійне захворювання (а. с. 19).
Згідно з випискою з медичної картки амбулаторного та стаціонарного хворого підтверджено перебування ОСОБА_1 в січні, березні, вересні та грудні 2021 року, лютому, червні, липні, листопаді 2022 року, на лікуванні у медичних закладах (а. с. 23-31).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 1 - 3 ст. 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу (ЦК) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц сформульовано висновок про те, що тлумачення положень ст. ст. 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Отже, заподіювач моральної шкоди і потерпілий мають право на укладення договору про врегулювання своїх відносин з відшкодування завданої шкоди на власний розсуд, що передбачено ч. 5 ст. 23 ЦК України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зі змісту ст. 525 та ст. 615 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зокрема через порушення зобов'язання однією зі сторін.
З огляду на те, що договір є універсальним регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків, у договорі про відшкодування шкоди сторони можуть на власний розсуд визначити підстави відшкодування шкоди (факти заподіяння шкоди), спосіб, розмір та строк компенсації тощо.
Такий договір є обов'язковим для сторін і підлягає виконанню.
Якщо такий договір виконується, то підстав для звернення до суду немає.
Матеріалами справи підтверджується, що до закінчення підготовчого провадження, 13.03.2024, до суду першої інстанції надійшло письмове пояснення ДП «СхідГЗК» до якого додано світлокопію договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 № 18/719-7, укладеного між підприємством та ОСОБА_1 (а.с.16-18).
Відповідно до договору № 18/719-7 про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 підписаного між ДП «СхідГЗК» в особі тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора І. В. Бугуйова та ОСОБА_1 сторони дійшли згоди про те, що ДП «СхідГЗК» сплачує одноразову грошову виплату ОСОБА_1 в сумі 7 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого ним професійного захворювання. ОСОБА_1 відмовляється від будь-яких намірів стягнення на його користь інших сум у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання. Пунктом 3 договору передбачено, що ДП «СхідГЗК» зобов'язується в строк до 31 грудня 2024 року сплатити позивачу 7 000 грн, як відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок отриманого професійного захворювання (а. с. 118).
При цьому, факт підписання договору про відшкодування моральної шкоди не заперечувався позивачем не під час розгляду судом першої інстанції, не під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що договір про відшкодування моральної шкоди сторони по справі уклали після того, як факт професійного захворювання позивача та відсоток втрати ним професійної працездатності були встановлені згідно із законом, а також встановлено інвалідність.
Отже, на час укладення цього договору сторони володіли усіма даними про обставини, які впливають на відповідальність відповідача за спричинену позивачу шкоду, а тому за спільною домовленістю визначили розмір та порядок відшкодування, уклавши договір.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює цивільні права вільно, на власний розсуд.
Якщо потерпілий досягнув домовленості з особою, відповідальною за завдану йому шкоду, про відшкодування - це право обох учасників таких правовідносин.
Суд не має повноважень довільно втручатися у договір, крім випадків передбачених законом (наприклад, визнання оспорюваного договору недійсним, ігнорування нікчемного договору, розірвання договору на вимогу однієї зі сторін).
Презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19).
В ЦК України закріплений конструкт, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Звертаючись до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_2 вимог визнання недійсним або розірвання договору про відшкодування моральної шкоди від 05.05.2023 № 18/719-7 не заявив.
Поведінка позивача, який уклав з відповідачем у справі договір про відшкодування завданої йому моральної шкоди де узгодив форму, розмір та строки виплати відшкодування, а згодом, не дочекавшись спливу визначеного строку виконання відповідачем (боржником) свого обов'язку, пред'явив позов про стягнення відшкодування у більшому розмірі, не оспорюючи сам договір, суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною.
Отже, з огляду на обставини цієї справи є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем не спростовані обставини, стосовно того, що спірне питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, сторони врегулювали в досудовому порядку шляхом укладення відповідного договору,суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «СхідГЗК» про стягнення моральної шкоди.
У рішенні суду, що оскаржується, суд першої інстанції зазначив, що не приймає наданий відповідачем доказ, а саме копію договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 № 18/719-7, з огляду на те, що 13 березня 2024 року в письмових поясненнях відповідач повідомив суд про існування укладеного між ним та ОСОБА_1 договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 № 18/719-7 та додав не засвідчену копію вказаного договору, при цьому, не навів причин неподання цього доказу до суду разом з відзивом на позовну заяву та не просив поновити йому встановлений частиною третьою статті 83 ЦПК України строк на подання цього доказу.
Проте, з такими доводами суду першої інстанції щодо неприйняття як доказу договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 № 18/719-7, погодитись не можна, з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов'язані: 1) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2); 2) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4).
За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина четверта статті 43 ЦПК України).
За приписами ст.83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ДП «СхідГЗК» про відшкодування моральної шкоди не повідомив суд, що 05 травня 2023 № 18/719-7 між ним та відповідачем було укладено договір про відшкодування позивачу моральної шкоди, що сторони договору погодили, що моральна шкода становить 7000 грн, які відповідач зобов'язався сплатити в строк до 31.12.2024.
Отже, позивач в порушення приписів ч.2 ст.43 ЦПК України не сприяв всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, не повідомивши суд про наявність укладеного між сторонами вищезазначеного договору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
За приписами п.п. 6, 7 ч. 2 ст.197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надавали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (частини перша та друга статті 229 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що після надходження до суду 13.03.2024 письмового пояснення ДП «СхідГЗК», до якого додано світлокопію договору про відшкодування моральної шкоди від 05 травня 2023 № 18/719-7, 18.03.2024 позивач ОСОБА_1 надав до суду письмове клопотання про зобов'язання відповідача надати для огляду в судовому засіданні оригінал вищезазначеного договору від 05 травня 2023 № 18/719-7 (а.с.111-113).
Зі змісту рішення вбачається, що суд безпосередньо дослідив договір від 05 травня 2023 № 18/719-7 та фактично долучив його копію до матеріалів справи.
При цьому, матеріали справи не містять даних про те, що суд у підготовчому провадженні з'ясовував чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, зокрема про наявність укладеного між сторонами договору від 05 травня 2023 № 18/719-7 про відшкодування моральної шкоди.
Також матеріали справи не містять даних, що суд з'ясовував причини не надання відповідачем до суду договору від 05 травня 2023 № 18/719-7 разом з поданим відзивом на позовну заяву, чи просив відповідач встановити йому додатковий строк і яке з цього приводу постановлено судом рішення.
Та обставина, що договір було подано з порушенням строків, встановлених ст. 83 ЦПК України, а його копія належним чином не завірена, не спростовують самий факт укладення відповідного договору та досягнення між сторонами домовленості про порядок відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наданий відповідачем договір від 05 травня 2023 № 18/719-7 про відшкодування моральної шкоди є належним та допустимим доказом, що сторони врегулювали питання відшкодування позивачу моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1ст. 376ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, апеляційна скарга ДП «СхідГЗК'підлягає задоволенню, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 травня 2025 року скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат сплачений Державним підприємством «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн підлягає компенсації за рахунок держави в поряду, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.
Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 05 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, відмовити.
Сплачений Державним підприємством «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787) судовий збір в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн компенсувати за рахунок держави в поряду, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23.10.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник