Справа № 344/8185/19
Провадження № 11-кп/4808/230/25
Категорія ч.2 ст.365 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_8 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2025 року, у кримінальному провадженні №42018091010000001 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, -
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2025 року
ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Живачів, Тлумацького району, Івано-Франківської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.365 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції України на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуваннями та встановлено іспитовий строк 2 (два) роки із покладанням на нього обов'язків згідно ст.76 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 - 1400 (одну тисячу чотириста) гривень матеріальної шкоди, 30000 (тридцять тисяч) гривень моральної шкоди.
Вирішено питання про речові докази.
Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Встановлено, що наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 26 о/с від 12.02.2016 рядового поліції ОСОБА_7 призначено інспектором роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську, а 30.06.2016 ОСОБА_7 наказом № 443 о/с присвоєно спеціальне звання «лейтенант поліції».
Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 672 о/с від 12.07.2018 лейтенанта поліції ОСОБА_7 призначено інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області.
20 лютого 2016 ОСОБА_7 прийняв присягу працівника Національної поліції України вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
У відповідності до посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої 05.01.2016 наказом Департаменту патрульної поліції за № 4/1, з якою ОСОБА_7 ознайомлений, поліцейський патрульної поліції під час несення служби зобов'язаний: неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність патрульної поліції, а також Присяги поліцейського; поважати і дотримуватись прав та свобод людини і громадянина, обмежувати їх лише в спосіб та у випадках, що встановлені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», інспектор Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську ОСОБА_7 є представником органу виконавчої влади, який повинен служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидіяти злочинності, підтримувати публічну безпеку і порядок.
Згідно зі ст.62 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання покладених на поліцію повноважень ОСОБА_7 є представником держави, а його законні вимоги є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами.
Таким чином, ОСОБА_7 постійно здійснює функції представника влади та відповідно до Примітки 1 ст.364 Кримінального кодексу України є службовою особою.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» інспектор Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу.
Свої владні повноваження ОСОБА_7 умисно перевищив за наступних обставин.
У відповідності до дислокації сил та засобів роти №1 Управління патрульної поліції в м. Івано-Франківську, затвердженої начальником Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську, з 17:00 год. 10.06.2017 до 01:00 год. 11.06.2017 інспектор роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську ОСОБА_7 спільно з військовослужбовцями Національної гвардії України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 здійснював патрулювання території обслуговування у складі пішого наряду «Опора-0209».
Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги Поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України «Про Національну поліцію» - «Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень». Згідно ч.2 ст.29 указаного Закону - «Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним».
У відповідності до ч.2 ст.34 Закону України «Про Національну поліцію» - «Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров'ю такої особи або інших осіб».
Відповідно до ч.2 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» - «Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи».
10.06.2017 близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_7 спільно з військовослужбовцями Національної гвардії України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під час пішого патрулювання дворів та вулиць м. Івано-Франківська підійшов до громадян ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які сиділи на лавці на території дитячого майданчику між будинками по вулиці Стуса, №13, та вулиці Вовчинецька, 194б, та в порушення вимог ст.ст.18, 29, 31, 34 Закону України «Про Національну поліцію», не повідомивши особі про причини застосування до неї превентивних заходів, не довівши до відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи, сказав встати для проведення поверхневої перевірки та огляду, вважаючи, що вказані особи порушували громадський порядок, нібито, розпиваючи спиртні напої, що не відповідало дійсності.
Під час спілкування ОСОБА_9 висловився щодо незаконності дій поліцейського, у результаті чого між ними виникла словесна суперечка.
На вимогу інспектора патрульної поліції щодо проведення поверхневої перевірки ОСОБА_9 відмовився, оскільки вважав її незаконною, а проведення такого заходу у вищевказаному громадському місці принижувало його честь та гідність. При цьому, речей, обіг яких заборонено чи обмежено ОСОБА_9 не мав, спиртних напоїв не розпивав, громадський порядок не порушував та будь-яких правопорушень не вчиняв.
Разом з тим, ОСОБА_9 погодився пройти поверхневу перевірку за участі понятих у найближчому відділенні поліції, на що ОСОБА_7 відповів категоричною відмовою.
У відповідності до ч.2 ст.42 Закону України «Про Національну поліцію» - «Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників».
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом. У той же час згідно ч.1 ст.43 вказаного Закону, поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Інспектор роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у місті Івано-Франківську ОСОБА_7 , будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, маючи на меті продемонструвати перед присутніми особами свої владні повноваження, зверхність та свою перевагу як працівника правоохоронного органу, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, грубо порушуючи вимоги ст.ст.18, 29, 42, 43, 44 Закону України «Про Національну поліцію», присягу працівника Національної поліції України, п.3.1 розділу III посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, не оголосивши попередження ОСОБА_9 про застосування щодо нього фізичної сили, усвідомлюючи, що будь-якого правопорушення ОСОБА_9 не вчинив та не становить суспільної небезпеки, без будь-яких законних підстав, застосував до останнього заходи фізичного впливу. Зокрема, ОСОБА_7 , вчиняючи насильство, болісні і такі, що ображають особисту гідність потерпілого дії, застосовуючи захід фізичного впливу (силу), здійснив захоплення кисті правої руки ОСОБА_9 та розпочав проведення залому її за спину, після чого, подолавши волю потерпілого, спричинивши йому фізичну біль, продовжуючи свої умисні протиправні дії, за відсутності підстав, передбачених ст.34 Закону України «Про Національну поліцію», провів стосовно останнього поверхневий огляд, у ході якого будь-яких речей, обіг яких заборонено чи обмежено не було виявлено.
Внаслідок вказаних умисних протиправних дій, працівником правоохоронного органу - інспектором роти №1 батальйону Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді гострого пошкодження правого акроміально-ключичного з'єднання І-ІІ, що відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, як таких, що викликали тривалий розлад здоров'я.
Не погоджуючись з зазначеним вироком, захисник ОСОБА_8 та прокурор подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що вирок суду першої інстанції не відповідає нормам ч.3 ст.370 КПК України. Стороною захисту було подано клопотання про визнання доказів недопустимими, а саме: висновку експерта №38 від 14.03.2018 р.; висновку експерта №25 від 14.06.2018 р.; протоколу ультразвукового дослідження плеча №5386; фотографій ультразвукового дослідження; догоспітального клінічного протоколу №1140, який складено 12.06.2017 р. о 13.00 год; виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого; магнітно-резонансної томографії від 24.06.2017 р., яка проводилась ТОВ «Альмед». Однак, при прийнятті рішення судом не вирішено вищевказане клопотання. З вироку суду вбачається, що суд врахував вказані докази при прийнятті рішення, проте жодним чином не обгрунтував своє рішення, виходячи з доводів, які викладені в клопотанні про визнання доказів недопустимими, що дає підстави вважати, що питання допустимості доказів в нарадчій кімнаті судом не вирішувалося, що є порушенням ст.89 КПК України. Крім того, у вироку суд першої інстанції посилається на пояснення експертів вибірково. При цьому, під час допиту експертів суд першої інстанції з власної ініціативи (без наявності протесту сторони обвинувачення) знімав запитання сторони захисту, чим порушено принцип змагальності сторін.
Вважає вирок суду незаконним оскільки він прийнятий на підставі неналежних та недопустимих доказів.
У ході досудового розслідування проведено судово-медичну експертизу за результатами якої складено висновок експерта №38 від 14.03.2018 року, відповідно до якого експерт прийшов до висновку про наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 (потерпілого). Даний висновок експерта ґрунтується на основі медичних документів, які не були надані стороні захисту у порядку передбаченому статтею 290 КПК України.
Судово-медичний експерт ОСОБА_14 , в розділі «Дані експертизи» Висновку експерта №38 від 14.03.2018 року зазначає, що з постановою надані медичні документи, серед яких, завірена ксерокопія Догоспітального клінічного протоколу №1140 приймального відділення МКЛ №1 на ім'я ОСОБА_9 , в якій вказано: «Дата 11.06.17 р. Час 13.00».
Доказом у кримінальному провадженні визнано догоспітальний клінічний протокол №1140 з датою 12.06.2017 року та часом 13.00. год
Таким чином, догоспітальний клінічний протокол №1140 з датою 11.06.2017 року та часом 13.00 год не видавався у МКЛ №1 11.06.2017 року, а отже є недостовірним доказом.
Відповідно до ч.12 ст.290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Таким чином, догоспітальний клінічний протокол №1140 з датою 11.06.2017 року та часом 13.00 год. не може бути допущений судом як доказ у справі.
На думку апелянта, висновок експерта №38 від 14.03.2018 року, який базується на недопустимому доказі також є недопустимим доказом з врахуванням концепції «отруєного дерева», яка знайшла своє відображення у рішеннях ЄСПЛ.
Окрім того, у висновку експерта зазначено, що для проведення дослідження експерту надано ксерокопія медичної карти амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_9 , 1974 р.н. (такий же рік народження вказаний і у медичній карті). Звертаю увагу суду на те, що потерпілий 1973 р.н. Відтак, неможливо встановити кому належить медична карта амбулаторного хворого.
Висновок експерта №25 від 14.06.2018 року є неповним, необ'єктивним, таким що ґрунтується на недопустимих доказах, а тому не може бути прийнятим судом під час розгляду справу по суті. Крім того, проведення експертизи призначено неуповноваженою на це особою. Під час проведення експертизи використовувались дані з догоспітального клінічного протоколу №1140, який складений 12.06.2017 року о 11.30 год та не був визнаним доказом у кримінальному провадженні. Під час допиту ОСОБА_9 встановлено, що він звертався до МКЛ №1 лише 12.06.2017 року. Таким чином, невідомо якого змісту надано на експертизу догоспітальний клінічний протокол №1140 від 11.06.2017 року та чи існує такий взагалі.
На проведення комісійної судово-медичної експертизи надано висновок судово-медичної експертизи №25 від 14.06.2018 року, завірену копію догоспітального клінічного протоколу №1140 приймального відділення №1 ОСОБА_9 з часом складення 11.30 год. та догоспітальний клінічний протокол №1140 з часом складення 13.00 год., інші медичні документи.
Отже, комісійна судово-медична експертиза №25 від 14.06.2018 року проведена з врахуванням догоспітального клінічного протоколу №1140 від 12.06.2017 року з датою 11.30 год., який наданий ОСОБА_9 і не був визнаним документом у даному кримінальному провадженні.
Крім того, при проведенні комісійної експертизи експерти не досліджували усю медичну документацію. Як вбачається з допиту експерта ОСОБА_15 кожен з експертів досліджував лише ту документацію, яка відповідала спеціалізації експерта.
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_9 був обстежений судово-медичним експертом, як і відсутні повноцінні документи, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг. Однак, у самому висновку вказано, що такий складено без огляду ОСОБА_9 .
Слідчим в жодній з експертиз не поставлено, а експертами не вирішено питання, щодо можливої наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 у зв'язку зі спортивними травмами.
По-друге, на експертизу не надано усіх медичних документів потерпілого ОСОБА_9 щодо попередніх травм.
Стороною обвинувачення не з'ясовано які саме травми були отримані ОСОБА_9 до 12.06.17 року та не витребувано відповідних медичних документів, оскільки потерпілий раніше мав спортивні травми. Через те що експертам не надано усіх медичних документів щодо попередніх травм ОСОБА_9 , висновок щодо ступеня тілесних ушкоджень потерпілого може не відповідати дійсності.
У судовому засіданні лікар за фахом ультразвукова діагностика ОСОБА_16 повідомила суду, що з наявного в матеріалах справи протоколу УЗД не можливо встановити причини та момент заподіяна травми. Ушкодження вказані в протоколі є механічною травмою, яка могла бути спричинена будь - яким способом.
Протокол ультразвукового дослідження плеча №5386 не містить підпису та печатки лікаря, печатки медичного закладу. Відповідно, не можливо встановити яким лікарем та якого саме закладу складений вказаний протокол. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_16 (лікар, фахівець УЗД) повідомила суду, що УЗД не може визначити причину травму та її давність. Відтак, протокол УЗД не є доказом заподіяння потерпілому тілесних ушкодження ОСОБА_7 шляхом залому руки за спину.
Щодо копій фотографій ультразвукового дослідження, то апелянт вважає, що з даних фотографій неможливо встановити якому саме пацієнту вони належать, оскільки на самій фотографії замість прізвища пацієнта вказано «Unknown», що в перекладі з англійської означає «невідомий». Відтак, вказаний документ є документом невідомої особи. Окрім того, фотографії УЗД є додатком до протоколу УЗД, а тому також не містять інформації, яка б підтверджувала причину утворення тілесних ушкоджень та їх давність.
Щодо догоспітального клінічного протоколу №1140, який складено 12.06.2017 р. о 13.00 год, то апелянт вказує, що печатки медичного закладу на вказаному документі немає, а по наявних ознаках відбитку печатки неможливо встановити, що це за печатка, якого саме лікаря.
Окрім того, в матеріалах справи є два догоспітальні клінічні протоколи №1140. Різниця між ними полягає в тому, що однин з них складено о 11.30 год, а інший - о 13.00 год., що викликає сумнів у його достовірності. В задоволенні клопотання про виклик лікаря, який складав протокол для усунення розбіжностей, судом було відмовлено. Крім того, вказаний протокол не є видом документа, який підтверджує звернення до лікаря за медичною допомогою.
Виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, містить численні виправлення, відтиск печатки лікаря на даті перебування ОСОБА_9 в амбулаторному закладі, що недає можливості встановити дійсні дані.
Проведене МРТ від 24.06.17 року не містить відомості про причину (механізм) утворення травми та давність травми. Відтак, такий доказ не може доводити вину обвинуваченого.
Як вбачається з допиту експерта ОСОБА_17 він оглядав ОСОБА_9 під час проведення експертизи, в той час як судово-медичний експерт ОСОБА_15 повідомила, що ОСОБА_9 експертами не оглядався, що вказано в самому висновку.
З пояснень експертів, які не були враховані судом, вбачається, що медичної документації для проведення експертизи було не достатньо, давність травми та її походження встановити не можливо, під час огляду ОСОБА_9 лікарем-травматологом травм виявлено не було, травма могла бути наявна у ОСОБА_9 до настання події.
Суд не взяв до уваги відеозаписи із нагрудної камери поліцейського реєстратора, який фіксував події та не оцінив їх належним чином, в тому числі і поведінку потерпілого.
Щодо цивільного позову, то апелянт звертає увагу, що ні обвинувачений, ні його представник не отримували копії позовної заяви. Крім того, суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Вважає, що протягом усього розгляду справи, суд був упередженим та приймав сторону сторони обвинувачення.
Просить вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати та закрити кримінальне провадження.
Прокурор в апеляційній скарзі не оспорюючи фактичні обставини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 та доведеність його винуватості, вважає оскаржуваний вирок незаконним через м'якість призначеного покарання. Вказує, що обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання не встановлено, а тому такі обставини не давали підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Покарання призначене ОСОБА_7 не відповідає особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 скасувати, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання ч.2 ст.365 КК України на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції на строк 1 рік.
Не погодившись з апеляційною скаргою прокурора, захисник ОСОБА_8 подав заперечення на неї, в якій вважає її безпідставною та такою, що не грунтується на нормах законодавства та практиці Верховного Суду. Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник та обвинувачений підтримали подану апеляційну скаргу.
Прокурор заперечив проти її задоволення та наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги.
Потерпілий вважав вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази та надавши їм оцінку, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок слід залишити без змін, виходячи із наступного.
У відповідності до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Суд вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та матеріалам провадження, а апеляційні доводи не спростовують законності й правильності постановленого вироку.
Суд першої інстанції дослідив докази у справі, дав їм належну правову оцінку та зробив логічні висновки, які узгоджуються з встановленими обставинами. При цьому, висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 побудовані на оцінці доказів у сукупності.
Перевіряючи доводи сторони захисту, апеляційним судом було досліджено відеозапис з нагрудної камери обвинуваченого ОСОБА_7 на якому зафіксовано всі обставини кримінального правопорушення в реальному часі. Фактичні обставини з відеозапису підтверджують висновки суду першої інстанції та узгоджуються з іншими доказами, взятими до уваги судом при постановленні обвинувального вироку.
Зокрема, на відеозаписі вбачається момент розмови ОСОБА_7 з потерпілим на місці події. Калітаєв вимагає від потерпілого надати можливість провести поверхневий огляд його речей, на що потерпілий заперечує та зазначає, що готовий проїхати у відділ поліції, де такий огляд буде проведений з залученням понятих. Калітаєв наполягає на проведенні такого огляду негайно. Потерпілий зазначає, що такий огляд є незаконним, бо він не вчинив жодного правопорушення і йому не повідомлені підстави такого огляду. ОСОБА_7 застосовує фізичну силу, взявши потерпілого однією рукою за плече вище ліктя, а другою в районі зап'ястя. При цьому він намагався провести залом руки за спину. Потерпілий просить на заламувати йому руку та стверджує, що не чинить опору та згодний на поверхневий огляд. Після цього, обвинувачений змушує потерпілого виймати з вишень та давати на огляд вміст особистих речей потерпілого.
Такий перебіг подій підтвердив і потерпілий ОСОБА_18 , який дав показання суду апеляційної інстанції. Він зазначив, що саме під час, коли обвинувачений схопив його руку та намагався заломати руку за спину, він відчув біль у плечі та попросив цього не робити. Після цього рука сильно не боліла, але згодом, коли збудження від спілкування з поліцейським пройшло, стан плеча почав погіршуватися і з'явився постійний біль. В день події він звернувся із заявою про кримінальне правопорушення. Також звертався до лікаря. Стверджує, що травма утворилася саме від дій обвинуваченого. Травма ще довго турбувала, в суглобі утворилася рідина, він проходив обслідування та лікування.
Зазначені фактичні дані підтверджують обвинувачення визнане судом доведеним в частині застосування обвинуваченим фізичної сили до потерпілого всупереч вимог діючого законодавства, оскільки ОСОБА_7 вчиняв зазначені дії без наявності на те підстав передбачених ЗУ «Про національну поліцію». Зазначені обставини спростовують апеляційні доводи захисника та твердження обвинувачення, що його дії не суперечили закону та були обумовлені поведінкою потерпілого.
Сам обвинувачений на запитання суду апеляційної інстанції, зазначив, що поверхневий огляду потерпілого був проведений у зв'язку з тим, що вони переслідували підозрілих осіб, які забігли у двір багатоповерхового будинку, де знаходився потерпілий, свідок ОСОБА_19 та інші громадяни. При цьому, обвинувачений зазначив, що нагрудну камеру при переслідуванні підозрілих осіб він не вмикав, а зробив це лише при виникненні конфлікту з потерпілим. Також, після перегляду відеозапису з нагрудної камери, пояснив, що завести руку потерпілого за спину було необхідно для безпечного проведення поверхневого огляду як превентивного заходу. Не вважає це застосуванням фізичної сили. Діяв у відповідності до вимог діючого законодавства.
Проте, апеляційний суд не приймає такі показання обвинуваченого, оскільки вони явно суперечать відеозапису, показанням потерпілого, показанням свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які були присутні при вчинення правопорушення.
Також, доводи сторони захисту про правомірність дій обвинуваченого спростовуються показаннями свідка ОСОБА_12 , який разом із обвинуваченим ніс службу та перебував у складі патруля. Він зазначив, що причин для поверхневої перевірки не пам'ятає. Потерпілий тихо сидів на лавочці, правопорушень не вчиняв та небезпеки від нього не було. Факт застосування фізичної сили до потерпілого підтвердив.
Що стосується обставин заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень саме обвинуваченим, їх доведеність також не викликає сумніву у суду апеляційної інстанції.
З досліджених судом першої інстанції доказів вбачається, що потерпілий одразу після події кримінального правопорушення звернувся із заявою до поліції де зазначив обставини вчинення правопорушення. При цьому він стверджував, що обвинувачений застосував до нього силу, а саме намагався заламати руку за спину, внаслідок чого він відчув біль.
Після події правопорушення потерпілий звернувся за медичною допомогою до міської клінічної лікарні №1, що підтверджується показаннями самого потерпілого, догоспітальним клінічним протоколом №1140 від 12.06.2017р., листом Івано-Франківської міської полікліники (т.2 а.с.135, 256).
Згідно зазначених документів, ОСОБА_18 до закладу охорони здоров'я звернувся зі скаргами на біль у правому плечовому суглобі та обмеження рухів. Травма кримінального характеру. Діагноз: посттравматичний плечо-лопат перегарт прю плечового суглобу. У червні 2017 року перебував на амбулаторному лікуванні у лікаря травматолога з приводу пошкодження правого акроміально-ключичного з'єднання І-ІІ пошкодження зв'язкового апарату правого плечового суглобу. Даних, що потерпілий раніше (до події правопорушення) звертався з травмою плечового суглобу, заклад охорони здоров'я не надав.
Характер, локалізацію, ступінь тяжкості та термін тілесного ушкодження підтверджено висновком експерта №38 від 14.03.2018 (т.3 а.с.40-41).
Доводи сторони захисту, що термін заподіяння тілесного ушкодження не доведений, не заслуговує на увагу апеляційного суду, оскільки медичних даних про наявність у потерпілого такої травми до події правопорушення вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , медичні установи не надали.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду і доводи про недопустимість доказів, оскільки справа містить декілька догоспітальних клінічних протоколів, де зазначена різна дата та час.
Це питання було предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшло своє відображення у мотивувальній частині вироку.
Дійсно, з копії догоспітального клінічного протоколу вбачається, що дата у ньому зазначена рукописним текстом. Цифри у даті можуть викликати сумнів «11» чи «12» число червня 2017 року.
Разом з тим, такі недоліки в медичній документації не викликають сумнівів у показаннях потерпілого щодо звернення за медичною допомогою з травмою плечового суглобу отриманого внаслідок кримінального правопорушення через день після події. Більш того, такі недоліки не спростовують інформацію зазначену як у догоспітальному клінічному протоколі та в інших медичних документах, щодо проведення лікування травми отриманої саме 10 червня 2017 року.
Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи захисника, що проведене МРТ від 24.06.17 року не містить відомості про причину (механізм) утворення травми та давність травми. МРТ є одним з методів дослідження та може не визначати термін отримання травми.
Щодо розгляду клопотання сторони захисту про визнання низки доказів недопустимими, суд першої інстанції не допустив порушень діючого кримінального процесуального законодавства. Всі досліджені докази були оцінені та проаналізовані, що викладено в мотивувальній частині вироку. Всі документи, на які посилалася сторона захисту, були предметом безпосереднього дослідження судом у відкритому судовому засіданні, сторона захисту мала можливість ставити питання експертам, лікарям і потерпілому, чим скористалася. Висновки судово-медичних експертиз №38 від 14.03.2018 року та №25 від 14.06.2018 року були отримані на підставі постанови слідчого і базувалися на медичних документах, які походять із офіційного закладу охорони здоров'я, що підтверджено допитаними в судовому засіданні лікарями та експертами. Сумніви щодо догоспітальних клінічних протоколів №1140 з різними часом і датою складання, не дає підстав визнавати всі інші докази недопустимими.
Окрім іншого, апеляційний суд повторно дослідив протокол слідчого експерименту та в ході отримання пояснень потерпілого з'ясував, що останні 8 та 9 фотознімки не відповідають тексту протоколу, оскільки фактичного залому руки за спину не відбулося, а була лише спроба заломати руку. Ці обставини також підтверджуються відеозаписом події з нагрудної камери обвинуваченого. Сам протокол слідчого експерименту містить указівку потерпілого, що обвинуваченому не вдалося заломати його руку за спину. (т.3 а.с.53-65)
Суду апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_18 пояснив, що під час слічого експерименту він на статисті показував що робив обвинувачений. Але, коли він взяв статиста за руку, той сам нахилився, хоча він про це його не просив.
Зазначені обставини не мають вирішального значення, оскільки фотознімки є додатком до протоколу і мають оцінюватись у сукупності з показаннями потерпілого.
Сукупність доказів у справі свідчить, що протокол слідчого експерименту не спростовує, а навпаки підтверджує факт застосування обвинуваченим фізичної сили до потерпілого.
Таким чином, у апеляційного суду не виникає сумнівів, що дії обвинуваченого не відповідали положенням ст.ст. 29, 31, 42, 43, 44 Закону України «Про Національну поліцію», не були обумовлені необхідністю припинення реально існуючої загрози, а мали характер демонстрації владної переваги та примусу, що й свідчить про перевищення ним своїх службових повноважень.
Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність підстав для застосування ст.75 КК України та призначення обвинуваченому суворішого покарання.
Згідно з вимогами ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання з тим, щоб особі за вчинений нею злочин, було призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та роз'яснень Пленуму ВСУ та призначив ОСОБА_7 покарання достатнє та необхідне для досягнення мети передбаченої ст.50 КК України.
При цьому суд належним чином врахував, конкретні обставин кримінального провадження, характер вчиненого злочину, позитивні дані про особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я (бвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, є учасником бойових дій).
Таким чином, усі доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є такими, що не заслуговують на увагу апеляційного суду.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням, оскільки воно є достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, підстави для зміни чи скасування оскаржуваного вироку, відсутні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,
В задоволенні апеляційних скарг прокурора та захисника ОСОБА_8 відмовити.
Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4