Справа № 161/3915/25 Провадження №11-кп/802/571/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12025030580000247 від 16 січня 2025 року, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 ,
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.06.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луцька Волинської області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, розлученого, утриманців не має, судимого 31.01.2025 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев'ять) років,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень (злочинів), за цим вироком та за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 шляхом часткового складання призначених покарань, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 7 (сім) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з 16.06.2025.
Зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_7 на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, ст. 72 КК України, строк частково відбутого основного покарання у виді позбавлення волі за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025, з 09.11.2024 по 15.06.2025 включно.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 вирішено обчислювати з моменту відбуття ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.05.2024 у справі № 161/8783/24, яка набрала законної сили 03.06.2024, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Разом з тим, ОСОБА_7 , діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання постанови суду щодо керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, будучи ознайомленим з вказаною постановою, вчинив дії щодо її умисного невиконання.
Так, всупереч вищевказаного рішення суду, 08.11.2024 близько 18 год. 55 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керуючи транспортним засобом марки «GEELY MR-7151A», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Т-03-03 сполученням «Луцьк-Дубно», між с. Промінь та с. Полонка Луцького району Волинської області, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, після чого на місце вчинення кримінального правопорушення викликано слідчо-оперативну групу ГУ Національної поліції у Волинській області для подальшого документування кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_7 вчинив умисні дії, які виразилися у невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.
У поданій апеляційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій обвинуваченого, вважає вирок суду необґрунтованим внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягає у невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, принципам достатності покарання для виправлення та перевиховання винного, принципу індивідуалізації покарання.
Вважає, що місцевим судом не в повній мірі враховано дані про особу винного, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, а також пом'якшуючі обставини: щире каяття, повне визнання вини та сприяння органам досудового розслідування у встановленні всіх обставин події, що є достатніми підставами для застосування положень ст. 75 КК України.
Окрім того, вказує на порушення судом вимог закону, адже оскаржуваний вирок фактично ревізував попередній, змінивши початок строку відбуття ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Просить оскаржуваний вирок змінити та призначити обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про призначення обвинуваченому остаточного покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України; зарахування у строк відбування покарання ОСОБА_7 частково відбутого основного покарання за попереднім вироком; вказівку про строк відбування основного та додаткового покарання.
Оскаржуваний вирок та вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 виконувати самостійно.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які, кожен зокрема, підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити; думку прокурора, яка вважала вирок суду законним та обґрунтованим, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України ніким із учасників судового провадження не оспорюється, а тому не перевіряється апеляційним судом на предмет його законності та обґрунтованості.
Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через тяжкість покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними з огляду на наступне.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказані вимоги Закону були повністю дотримані судом першої інстанції.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 382 КК України суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Відтак, місцевий суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Окрім того, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому у даному кримінальному провадженні, місцевим судом було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що відноситься відповідно до ст. 12 КК України до нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який протягом 2024 року неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення, допускаючи грубі порушення Правил дорожнього руху, в тому числі керував джерелом підвищеної небезпеки у стані алкогольного сп'яніння, при цьому належних висновків обвинувачений не зробив, а у подальшому вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 286-1 КК України. Також те, що на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Луцького району перебуває 8 виконавчих проваджень відносно обвинуваченого щодо стягнення штрафів за порушення Правил дорожнього руху, а також вилучення транспортного засобу. Разом з тим, враховано те, що останній має постійне місце проживання, на обліку в лікаря психіатра не перебуває, перебував в період з 19.03.2024 по 28.03.2024 у Центрі терапії залежностей ВОПЛ м. Луцька з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності», засуджений вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025 за ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев'ять) років.
Таким чином, місцевий суд правильно вказав на недоцільність призначення обвинуваченому покарання, не пов'язаного з реальним його відбуттям, та визначив необхідне та достатнє покарання ОСОБА_7 у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, що буде повністю відповідати принципам справедливості, достатності і співрозмірності, ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним його обставинам і наслідкам.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень колегія суддів вважає їх голослівними та необґрунтованими.
Так, зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, ОСОБА_7 вчинив 08.11.2024, тобто до постановлення попереднього вироку, а саме 31.01.2025.
Попереднім вироком суду, який набрав законної сили 27.05.2025, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 9 (дев'ять) років, а тому, місцевий суд у своєму вироку обґрунтовано та підставно призначив ОСОБА_7 покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України із зарахуванням строку частково відбутого основного покарання у виді позбавлення волі за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.01.2025.
Окрім того, відповідно до положень ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Під час розгляду у суді апеляційної інстанції ні захисником, ні обвинуваченим не було наведено доводів для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, а всі пом'якшуючі покарання обставини було враховано місцевим судом, повністю відображено у своєму рішенні та встановлено, що вони не є такими, які істотно знижують суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виду і строку призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 остаточного покарання, а саме позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами та недоцільність призначення покарання, не пов'язаного з його реальним відбуттям.
Щодо доводів апелянта про порушення вимог закону в частині визначення початку строку відбування додаткового покарання, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Згідно вимог ч. 3 ст. 55 КК України при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і крім цього на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
Таким чином, місцевий суд, визначивши у своєму рішенні початок строку відбуття додаткового покарання з моменту відбуття основного покарання, жодним чином не ревізував попередній вирок, як про це вказує захисник, а фактично вказав на положення ст. 55 КК України, що не може розцінюватись як зміна покарання, призначеного за попереднім вироком чи порушення презумпції законності та обґрунтованості попереднього вироку.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що застосоване судом першої інстанції покарання не є надто суворим, як про це вказано в апеляційній скарзі. Натомість, таке покарання є обґрунтованим та повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого правопорушення, даним про особу винного і буде достатнім для досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та метою покарання.
Отже, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та вмотивованість його висновків з питання призначення обвинуваченому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень чи справедливості обраного йому заходу примусу апелянт не навів, а усі наведені доводи фактично були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Підстав для зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Головуючий:
Судді: