Справа № 161/16665/24 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А.
Провадження № 22-ц/802/1053/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
20 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Власюк О. С.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року,
27 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Коллект Центр» засобами поштового зв'язку звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 27.10.2022 між ТОВ «Качай Гроші» і ОСОБА_2 було укладено договір кредитної лінії № 00-5883823, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним використанням одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача, відповідно до умов якого кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на зазначену клієнтом його платіжну карту.
Пунктом 1.2 Договору передбачена сума кредитного ліміту, яка складає 2 530 грн. Визначено сплату процентів відповідно до обумовлених сторонами умов, виходячи із часу дії вказаного договору та виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
31.05.2023 між ТОВ «Качай Гроші» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу № 31052023, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за кредитним договором № 00-5883823.
Станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 00-5883823 від 27.10.2022 становить 7 488,80 грн, з яких: 2 300 грн - заборгованість по тілу кредиту, 4 958,80 грн - заборгованість по нарахованих процентах на дату відступлення права вимоги, 230 грн - заборгованість за комісіями.
03.10.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит № 101585204, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним використанням одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача, відповідно до умов якого кредит надається Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на зазначену клієнтом його платіжну карту.
Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000 грн.
За п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом - 7 500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
10.02.2022 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 10-02/2022-50, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за кредитним договором № 101585204.
10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі право вимоги до відповідача за договором № 101585204.
Станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 101585204 від 03.10.2021 становить 103 700 грн, з яких: 20 000 грн - заборгованість по тілу кредиту, 81 500 грн -заборгованість по нарахованих процентах на дату відступлення права вимоги, 2 200 грн - заборгованість за комісіями.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за обома кредитними договорами належним чином не виконував, то у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 111 188,80 грн, яку позивач просив стягнути на його користь, а також відшкодувати судові витрати: 3 028 грн судового збору і 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-5883823 від 27.10.2022 у розмірі 7 488,80 грн, заборгованість за договором про споживчий кредит № 101585204 від 03.10.2021 у розмірі 103 700 грн та 3 028 грн судового збору.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідач не укладав та не підписував кредитні договори, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційних системах первісних кредиторів. До суду надано паперові копії електронних доказів, а не оригінали цифрових файлів. Відсутні також докази перерахування фінансовими установами кредитних коштів на карту, що належить відповідачу, та повідомлень про відступлення прав вимоги.
Зауважує, що у період воєнного стану з 24.02.2022 та у 30-денний строк після його припинення або скасування, в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «Коллект Центр», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду змінити з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з матеріалами справи 03.10.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит № 101585204 у формі електронного документа з використанням відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «S17653».
Наведена обставина підтверджується і довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію клієнта ОСОБА_2 ..
Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту, в якому сторонами було погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема: тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка, загальні витрати за кредитом, штрафи за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, тощо.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Умови кредитного договору № 101585204 від 03.10.2021 та його пролонгації:
- сума кредиту - 20 000 грн /п. 1.2./;
- тип кредиту - кредит /п. 1.1./;
- строк кредитування - 30 днів з 03.10.2021 /п. 1.3./;
- дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 02.11.2021 /п. 1.4./;
- проценти за користування кредитом - 7 500 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом /п. 1.5.2./;
- комісія за надання кредиту - 2 200 грн, яка нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово /п. 1.5.1./;
- стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом /п. 1.6./.
У п. 2.3. договору передбачено пролонгацію строку кредитування на пільгових умовах та на стандартних (базових) умовах.
Загальний строк пролонгації на стандартних (базових) умовах становить не більше 60 днів і проценти нараховуються за ставкою, наведеною у п. 1.6 Договору /2.3.1.2./.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок надання, продовження строку кредиту, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом і сплату комісії.
За даними платіжного доручення ТОВ «Мілоан» 33295152 від 03.10.2021, довідки та виписки за договором АТ КБ «ПриватБанк» від 20.12.2024 ОСОБА_2 на підставі Договору № 101585204 надано кредит у сумі 20 000 грн, який перераховано на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 31, 127-128).
Згідно складеної позичальником ТОВ «Мілоан» відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 101585204, станом за період дії строку кредиту, тобто з 03.10.2021 по 01.01.2022 заборгованість за кредитним договором від 03.10.2021 не погашена і складає 89 700 грн, з яких: прострочена заборгованість тіла кредиту 20 000 грн, прострочена заборгованість по процентах 67 500 грн, прострочена заборгованість по комісії 2 200 грн (а. с. 33).
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
10.02.2022 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 10-02/2022-50, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за кредитним договором № 101585204.
10.03.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого та реєстру боржників до цього договору, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі право вимоги до відповідача ОСОБА_2 за договором № 101585204.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором №101585204 від 03.10.2021.
Із долучених до матеріалів справи розрахунків слідує, що позивач заявляє до стягнення з відповідача розмір заборгованості за кредитним договором № 101585204 від 03.10.2021 станом на 10.03.2023 у розмірі 103 700,00 грн. з яких: 20 000 грн заборгованість по тілу кредиту, 67 500 грн заборгованість по процентах, 2 200 грн заборгованість за комісіями, нараховані відсотки зг. кр. дог. 14 000 гривень (а.с.33-34).
За відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 02.11.2021, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п. 2.3.1.2 договору.
Поряд з цим, системний аналіз положень п. п. 1.1-1.4 кредитного Договору щодо порядку та строку кредитування (30 днів), п. п. 2.2-2.4 кредитного Договору щодо пролонгації (60 днів), дають підстави для висновку, що термін користування кредитними грошима розпочався 03.10.2021 та закінчився 01.01.2022, оскільки за вищевказаними погодженими сторонами умовами кредитного Договору не передбачено можливості його подальшої пролонгації.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
З урахуванням наведеного, виконаний позивачем розрахунок заборгованості по сплаті процентів за період з 03.10.2021 по 01.01.2022 суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим. За таким розрахунком у період з 03.10.2021 по 02.11.2021 проценти за користування кредитом нараховувалися щоденно на суму тіла кредиту (20 000 грн) за ставкою 1,25 % (30 днів - 7 500 грн), а у період з 03.11.2021 по 01.01.2022 - за ставкою 5 % в день (60 днів - 60 000 грн). Загальний розмір заборгованості за процентами (ст. 1048 ЦК України) у період з з 03.10.2021 по 01.01.2022 становить 67 500 грн.
Нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування (після 01.01.2022) за стандартною ставкою (5 % в день) суперечить як умовам договору, так і нормам матеріального права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що припис пункту 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розрахунок нарахованих відсотків на день відступлення прав вимоги включає в себе також «нараховані відсотки зг.кр.дог.» (на час відступлення прав вимоги за цим кредитним договором 10.03.2023) у розмірі 14 000 грн, однак позивач не обґрунтував правові підстави нарахування такої суми, а тому їх стягнення до задоволення не підлягають.
Суд першої інстанції вищевказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію, пов'язану з наданням кредиту.
У п. 1.5.1 договору сторони обумовили комісію за надання кредиту - 2 200 грн, яка нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово.
З огляду на те, що відповідачем не надано доказів сплати комісії в сумі 2 200 грн, яка нараховується одноразово за надання кредиту, підстави для відмови у задоволенні позову в цій частині відсутні.
Ураховуючи наведене, заборгованість відповідача ОСОБА_2 за договором про споживчий кредит № 101585204 від 03.10.2021 становить 89 700 грн (20 000 грн тіло кредиту + 67 500 грн проценти + 2 200 грн комісія), які підлягають стягненню.
Також 27.10.2022 між ТОВ «Качай гроші» і ОСОБА_2 було укладено договір кредитної лінії № 00-5883823 у формі електронного документа з використанням відповідачем електронного підпису з одноразовим ідентифікатором «3175F», про що свідчить розділ 8 кредитного договору «Адреса, реквізити та підписи сторін», також це підтверджується довідкою про ідентифікацію.
Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту, в якому сторонами було погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема: тип кредиту, строк кредитування, спосіб та строк надання кредиту, процентна ставка, загальні витрати за кредитом, штрафи за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків, тощо.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Умови кредитного договору № 00-5883823 від 27.10.2022 та його пролонгації:
- сума кредитного ліміту - 2 530,00 грн /п. 1.2/;
- тип кредиту - кредитна лінія /п. 1.2/;
- строк дії кредитної лінії - 120 днів /п. 1,3/;
- фіксована процентна ставка - 0,10 % в день перші 10 днів, 2,00 % в день з 11 дня по дату повернення /п.1,4/;
- дата надання/видачі кредиту - дата перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку коштів кредиту в сумі 2 530 грн на карту позичальника № НОМЕР_2 , емітовану банком України (далі - платіжна картка) /п. 2.2/;
- комісія за надання кредиту - 230 грн. Позичальник доручає кредитодавцю утримати розмір зазначеної комісії із суми кредиту, що підлягає перерахуванню позичальнику згідно договору. Тобто, позичальнику перераховується сума кредиту 2 300 грн, за вирахуванням суми комісії, сплаченої за надання кредиту /п. 2.2.1./.
- дата повернення кредиту - 24 лютого 2023 року або достроково /п. 1.3/.
Зазначені обставини свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок надання, продовження строку кредиту, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом і сплату комісії.
Із витребуваної судом інформації з АТ «Універсал Банк» вбачається, що платіжна карта № НОМЕР_3 була емітована на ім'я ОСОБА_2 , а з виписки по рахунку видно зарахування на цю картку перерахованих 27.10.2022 кредитних коштів у сумі 2 300 грн.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
31.05.2023 між ТОВ «Качай гроші» і ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір факторингу № 31052023, відповідно до умов якого, а також реєстру боржників до цього договору, ТОВ «Качай гроші» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до боржника ОСОБА_2 за договором № 00-5883823 від 27.10.2022.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 00-5883823 від 27.10.2022.
Із долучених до матеріалів справи розрахунків слідує, що розмір заборгованості позичальника за кредитним договором № 00-5883823 від 27.10.2022 станом на 31.05.2023 становить 7 488,80 грн, з яких: 2 530 грн заборгованість по тілу кредиту, 4 958,80 грн заборгованість по процентах, 230,00 грн заборгованість за комісіями.
Судом першої інстанції було досліджено належні і допустимі докази, надані позивачем за укладеними кредитними договорами.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом, у період з 27.10.2022 по 05.11.2022 проценти за користування кредитом нараховувалися за ставкою 0,10 % в день від суми кредиту (10 х 2,53 грн = 25,30 грн), у період з 06.11.2022 по 16.11.2022 - за ставкою 2 % в день від суми кредиту (11 х 50,60 грн = 556,60 грн).
Відповідач 17.11.2022 вніс на погашення кредиту 581,90 грн (віднесено на погашення заборгованості по процентах).
Ураховуючи умови кредитного договору, починаючи з 17.11.2022 і до 24.02.2023 за 99 днів дії кредиту відповідачу підлягали нарахуванню проценти за користування кредитом у сумі 50,60 грн щодня за ставкою 2 % в день від суми кредиту, що становить 5 009,40 грн (50,60 грн х 99).
Із наданого позивачем розрахунку встановлено, що позивач списав відповідачу 31.03.2023 проценти у розмірі 354,20 грн.
Ураховуючи наведене, із відповідача на користь позивача за цим кредитним договором підлягає стягненню заборгованість у розмірі 7 185, 20 грн, з яких: 2 300 - тіло кредиту, 4 655,20 грн - проценти за користування кредитом (5 009,40 - 354,20) і 230 грн - комісія.
Посилання сторони відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідач не підписував спірні кредитні договори і не отримував кредитні кошти - відхиляються апеляційний судом з таких підстав.
Позивач надав, а суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази, що підтверджують факт підписання відповідачем ОСОБА_2 договорів № 00-588323 від 27.10.2022 та № 101585204 від 03.10.2021 електронними підписами, а сам відповідач не надав будь-яких доказів на спростування факту як підписання (укладення) ним зазначених договорів, так і отримання ним коштів від первісних кредиторів (виконання кредиторами договорів).
Крім того, суд першої інстанції витребував докази, які підтверджують не лише факт належності банківських карт, на які було перераховано кошти відповідачу первісними кредиторами, але й факт їх зарахування на користь відповідача.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що такі докази не є належними доказами надання позичальнику кредитних коштів, оскільки найменування первісних кредиторів, позичальника, реквізити карткових рахунків позичальника, суми переказів, час та порядок здійснення переказів відповідають умовам та інформації, зазначеній сторонами в договорах.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайти первісних кредиторів за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладення договорів між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора - відповідачем не надано.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його карткові рахунки, вказані у договорах або доказів того, що вказані карткові рахунки йому не належить. Також не надано доказів того, що номер телефону не належить відповідачу, що такий вибув з його володіння (користування), чи що інформація, яка визначена законом конфіденційною (паспортні дані відповідача, ідентифікаційний код тощо), була протиправно здобута та використана третіми особами зі злочинною метою.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 укладені кредитні договори не оспорював ні в цілому, ні в будь-якій окремій їх частині, а тому в силу вимог ст. 204 ЦК України ці правочини є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідач будь-яких доказів у спростування факту укладення кредитних договорів не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, чим не виконав покладеного на нього процесуального обов'язку, передбаченого статтею 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд обґрунтовано вважав доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами.
Факт переходу прав вимоги за кредитними договорами № 00-588323 від 27.10.2022 та № 101585204 від 03.10.2021 до позивача підтверджується як наданими позивачем доказами, що були приєднані до позовної заяви, так і тими, що були витребувані судом першої інстанції у позивача під час розгляду справи.
Висновки суду першої інстанції в цій частині зроблені на підставі повно та об'єктивно досліджених матеріалів справи, а доводи апеляційної скарги відповідача щодо заперечення факту переходу прав вимоги зводяться до припущень, які не підтверджені жодними встановленими цивільним процесуальним законом засобами доказування.
Саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитними договорами на користь нового кредитора. Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 278/1679/13-ц.
Отримавши кредитні кошти за вказаними вище договорами, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, не повернув у передбачені договорами строки тіло кредитів, проценти за користування кредитними коштами та комісії, пов'язані із наданням кредитів, у зв'язку із чим відповідно до умов укладених договорів у нього виник обов'язок відшкодування заборгованості за кредитними договорами.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення заборгованості по процентах за кредитними договорами зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).
Згідно вимог позову ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з відповідача кошти на загальну суму 111 188,80 грн (а.с.2-6).
Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 96 885,20 грн /89 700 + 7 185,20/, що становить 87,14 % від заявлених вимог.
З урахуванням застосування принципу пропорційності, позивачу за подання позовної заяви необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 638,60 грн (87,14 % від сплачених 3 028 грн).
Позивач у позовній заяві заявив до стягнення з відповідача 25 000 грн за надання професійної правничої допомоги, але суд, ухвалюючи додаткове рішення, визначив розумним у цій справі розмір 10 000 грн і позивач рішення суду у цій частині не оскаржував, фактично погодившись саме із таким розміром витрат.
А тому судом апеляційної інстанції пропорційність для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу розраховується саме із розміру 10 000 грн.
Ураховуючи наведене, на користь позивача необхідно стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8 714 грн (87,14 % від 10 000 грн).
У зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню позивачем у розмірі 467,28 грн (12,86 % від сплачених 3 633,60 грн).
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ураховуючи наведене, а саме те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 11 352,60 грн (2 638,60 + 8 714), а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 467,28 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 10 885,32 грн (11 352,60 - 467,28), звільнивши позивача від відшкодування судових витрат відповідачу.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2025 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину судових рішень у такій редакції.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 89 700 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот) грн 40 коп заборгованості за договором про споживчий кредит № 101585204 від 03.10.2021.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 7 185 (сім тисяч сто вісімдесят п'ять) грн 20 коп заборгованості за договором кредитної лінії № 00-5883823 від 27.10.2022.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 10 885 (десять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн 32 коп різниці у судових витратах.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - суддя
Судді