Справа № 643/18271/25
Провадження № 1-кс/643/5945/25
22.10.2025 м. Харків
Слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 в режимі відеоконференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в місті Харкові клопотання прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024222080000008, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.01.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 246КК України, -
встановив:
Другим слідчим відділом (дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024222080000008 від 22.01.2024 за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 246 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до статті 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 7 Лісового кодексу України ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійний лісокористувач має дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів та дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.
У відповідності до п. 5 Прикінцевих положень Земельного Кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до Статуту Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - Статут), Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - Підприємство) є державним науково-дослідним лісогосподарським підприємством, заснованим на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Орган управління майном).
Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» перейменоване відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 20.01.2015 №16 «Про зміну найменування та затвердження нової редакції статуту державного підприємства», є правонаступником прав і обов'язків Данилівського дослідного державного лісгоспу.
Відповідно статті 69 Лісового кодексу України, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом.
Частиною 9 статті 69 Лісового кодексу України передбачено, що спеціальний дозвіл на використання лісових ресурсів анулюється в разі припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом, у випадку закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів та у разі припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів.
Відповідно до п.п. 2, 3, 8 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007 (в редакції від 12.12.2020), лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів. Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу (далі - органи Держкомлісгоспу), на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки. Лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем.
При цьому, ОСОБА_7 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів України умисно вчинив злочин проти довкілля за наступних обставин.
Так, у період часу з 01.01.2024 по 31.12.2024, точні дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_7 , маючи умисел на вчинення незаконного порубу дерев Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» та отримання грошових коштів від здійснення збуту незаконно вирубаної деревини, усвідомлюючи зручність та переваги вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, що надає змогу об'єднати зусилля декількох осіб для успішного планування, підготовки, вчинення та приховування злочинної діяльності, направленої на досягнення загального злочинного результату, вступив у злочинну змову з в.о. лісничого Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» ОСОБА_5 , майстром лісу Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» ОСОБА_6 та цивільною особою ОСОБА_8 .
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , у період часу з 01.01.2024 по 31.12.2024, точні дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, попередньо визначивши місця, де можливо здійснювати незаконну порубку лісу, організували незаконні порубки на наступних лісових ділянках на території Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме: кварталів №№ 316, 317, 318, 327, 342, 343, 344, 345, 352, 353, 325, 354, 348, 326 Дергачівського лісництва ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція", які розташовані в Харківському районі Харківської області.
Так, у період часу з 01.01.2024 по 31.12.2024, точні дата та час в ході досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 здійснювали виїзди до кварталів №№ 316, 317, 318, 327, 342, 343, 344, 345, 352, 353, 325, 354, 348, 326 Дергачівського лісництва ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція", які розташовані в Дергачівському районі Харківської області, та перебуваючи на місці здійснювали відбір дерев для незаконної порубки. В подальшому ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , без передбаченого законом дозволу на проведення порубки (лісорубного квитка та без оформлення інших документів, необхідних для його одержання) в порушення вимог ст. 69 Лісового Кодексу України, ст. ст. 12, 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. п. 2, 4 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007, здійснювали незаконну порубку сироростучих та сухостійних дерев різних порід, шляхом відокремлення дерева від кореня до ступеня припинення росту на вказаних земельних ділянках та наступним їх перевезенням до місць тимчасового зберігання, звідки в подальшому незаконно зрубана деревина реалізовувалась зацікавленим особам, а отримані грошові кошти у готівковій формі від її збуту, розподілялися між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та в подальшому витрачалися як на власні потреби.
Таким чином, внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 , за попередньою змовою з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 , у період часу з 01.01.2024 по 31.12.2024 без передбаченого законом дозволу на проведення порубки, на території кварталів №№ 316, 317, 318, 327, 342, 343, 344, 345, 352, 353, 325, 354, 348, 326 Дергачівського лісництва ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція", які розташовані в Дергачівському районі Харківської області, здійснили рубки 1077 (одна тисяча сімдесят сім) дерев різних порід, чим згідно висновків за результатами проведення комплексних судових інженерно-екологічних та економічних експертиз, охоронюваним законом державним інтересам заподіяно шкоду у розмірі 11 906 256,28грн. (одинадцять мільйонів дев'ятсот шість тисяч двісті п'ятдесят шість гривень двадцять вісім копійок), що згідно примітки до статті 246 КК України є тяжкими наслідками.
06.08.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с-ща Пісочин Харківського району Харківської області, громадянину України, українцю, з середньою-спеціальною освітою, на час вчинення кримінального правопорушення не працюючому, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Під час досудового розслідування встановлена наявність у підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,рухомого майна.
Так, у відповідності до зібраних даних об'єктів нерухомого майна за підозрюваним ОСОБА_7 не зареєстровано.
Відповідно до інформації з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях у власності підозрюваного ОСОБА_7 перебуває автомобіль HONDA ACCORD, 1997 р.в., НОМЕР_1 , СХН 337018.
Метою арешту нерухомого майна підозрюваного ОСОБА_7 є забезпечення кримінального провадження та, зокрема, забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, враховуючи положення ст.170 КПК України, вважає за необхідне накласти арешт на вказане рухоме майно, що належить на праві власності підозрюваному з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, просив задоволити з підстав, у ньому наведених. На запитання слідчого судді надав відповідь, щ на даний час в рамках кримінального провадження цивільний позов на заявлявся. Заподіяна державному підприємству в результаті кримінально-протиправних дій шкода оцінена шляхом проведення судово інженерно-екологічних та економічних експертиз.
15.10.2025 до Дергачівської окружної прокуратури Харківської області надійшла ухвала слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 07.10.2025 про повернення клопотання прокурору та встановлення строку 72 (сімдесят дві) години з часу отримання даної ухвали для усунення недоліків та приведення клопотання у відповідність з вимогами ч. 2 ст. 171 КПК України.
Дане клопотання після усунення недоліків було скеровано до суду поштою 16.10.2025, що свідчить про дотримання вимог ч.5 ст.171 КПК України.
Суд, заслухавши учасника розгляду матеріалів клопотання, розглянувши клопотання про арешт майна, дослідивши додані до клопотання матеріали, вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Ураховуючи вказану норму закону та те, що повідомлення підозрюваного, його захисника про розгляд судом клопотання про арешт майна може призвести до його відчуження, слідчий суддя розглянув клопотання без їх повідомлення.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
На даний час Другим слідчим відділом (дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024222080000008 від 22.01.2024 за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 246 КК України та за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
З наявного у матеріалах справи повідомлення про підозру від 06.08.2025 вбачається, що за результатами проведення комплексних судових інженерно-екологічних та економічних експертиз охоронюваних законом інтересам державного підприємства заподіяно шкоду у розмірі 11 906 256,28 грн, що являється тяжким наслідком. Водночас не встановлено, що повідомлення про підозру на даний час оскаржене.
Тобто факт заподіяння шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на даний час не спростований.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з ч.6 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод захист кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Тобто критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
За загальним правилом майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто підставою для накладення арешту виступає необхідність відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Нормами ст. 171 КПК України визначено, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
У поданому прокурором клопотанні про арешт майна враховані всі наведені вище реквізити. Водночас слідчим суддею критично оцінюється аргумент прокурора щодо наявності позову про відшкодування майнової шкоди в цивільному судочинстві, так як закон чітко регламентує необхідність заявлення такого цивільного позову у кримінальному провадженні. Встановлено, що на даний час цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Нормою ст. 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
На даний час досудове розслідування в кримінальному провадженні триває.
Правомочність власності підозрюваного ОСОБА_7 на легковий автомобіль HONDA ACCORD, 1997 року випуску, НОМЕР_1 , СХН 337018, № двиг. НОМЕР_2 , № куз. НОМЕР_3 підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях від 02.10.2025 (135877) № 31/32/13-20146-2025, який надав витяг з Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
З урахуванням наведеного вище, слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту в даному випадку лише на правомочність відчуження майном буде розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, жодним чином не суперечитиме принципам презумпції невинуватості та недоторканості права власності, враховуючи суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особою, яка є власником такого майна. Обмеження правомочності відчуження майна не впливатиме на можливість володіння та користування майном. Відтак застосована до особи правова процедура буде належною, базуватиметься на загальних засадах кримінального провадження та дасть змогу забезпечити досягнення його завдань, а відтак клопотання підлягає задоволенню.
При цьому підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Керуючись ст.ст. 2, 2, 131-132, 170-175, 309, 395 КПК України, слідчий суддя -
постановив:
Клопотання задоволити.
Накласти арешт шляхом заборони права на відчуження майна, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: легковий автомобіль HONDA ACCORD, 1997 року випуску, НОМЕР_1 , СХН 337018, № двиг. НОМЕР_2 , № куз. НОМЕР_3 .
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Роз'яснити, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою під час проголошення ухвали в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали проголошено 27.10.2025 о 12:40.
Слідчий суддя ОСОБА_1