Постанова
Іменем України
22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 521/15062/20-ц
провадження № 61-8069св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Абрис-Н»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 рокуу складі судді Маркарова С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), Товариства з обмеженою відповідальністю «Абрис-Н» (далі - ТОВ «Абрис-Н») про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, укладених 21 березня 2018 року з ТОВ «Нова Будова», реєстраційний номер нерухомого майна 1460502451101. Також він є власником залізничної під'їзної колії, яка примикає стрілочним переводом № 142 до станції Одеса-Застава-1 Одеської залізниці, на підставі нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу залізничної під'їзної колії, укладеного за результатами аукціону, що проводився в межах справи № 5017/2749/2012 про банкрутство ВАТ «Одеський ДБК». Зважаючи на те, що зазначене майно, яке є його власністю, є суміжним майном, тобто розташоване в одному і тому ж місці, в межах однієї і тієї ж земельної ділянки і таке майно в сукупності може створювати єдиний (самостійний) об'єкт цивільних прав, ОСОБА_1 прийняв рішення про об'єднання цих об'єктів нерухомості в один об'єкт нерухомого, у зв'язку з чим подав заяву про державну реєстрацію прав до державного реєстратора Чернавської І. В., за результатами розгляду якої реєстратор на підставі рішення про державну реєстрацію права власності № 48672793 внесла зміни до розділу з реєстраційним номером 1460502451101 та додала до ЦМК тип складової частини: залізнична колія при станції Одеса-Застава-1, яка примикає до неї стрілочним переводом № 142.
За скаргою ТОВ «Абрис-Н» від 18 лютого 2020 року згідно з наказом Мін'юсту від 07 липня 2020 року № 2392/5 скасовано рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Одеської області Чернавської І. В. від 13 вересня 2019 року № 48672793 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким до цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, додано тип складової частини: залізнична колія при станції Одеса-Застава-1. При цьому Мін'юст дійшло висновку, що державний реєстратор не перевірив належним чином документи на підтвердження законних підстав для проведення реєстраційної дії, залізнична колія не підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Позивач стверджував, що скаржник ТОВ «Абрис-Н» не є особою, права якої порушенні у результаті прийняття рішення про державну реєстрацію спірної колії, закон не встановлює прямої заборони на здійснення державної реєстрації права власності на залізничні колії, позивач не був повідомлений Мін'юстом про розгляд скарги, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що згідно зі змістом договорів купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу від 21 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 290, та залізничої колії від 23 квітня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1872, спірна залізнича колія не входить до складу об'єктів 1/2 частини цілісного майнового комплексу, не є приналежністю головної речі або її складовою частиною;
державна реєстрація речових прав на залізничні колії прямо заборонена законом і окремо виділена в частині четвертій статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
за наявності наданого скаржником договору купівлі-продажу від 06 лютого 2019 року № 338, за яким ТОВ «Абрис-Н» є співввласником частини цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, Мін'юст обґрунтовано прийняло до розгляду скаргу товариства як особи, яка вважала, що її право порушено;
скарга ТОВ «Абрис-Н» від 18 лютого 2020 року містить усі необхідні реквізити, визначені частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
процедурні дефекти під час прийняття адміністративного акта, як правило, спричиняють настання дефектних наслідків, проте не кожен дефект робить акт неправомірним. Тих процедурних порушень під час прийняття наказу, що оскаржується, які могли б вплинути на кінцевий результат розгляду Мін'юстом питання про скасування рішення державного реєстратора, з наданих позивачем доказів суд не встановив.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року в мотивувальній частині змінено та викладено її в редакції постанови апеляційного суду.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів про те, що спірна залізнична колія не входить до складу об'єктів частини цілісного майнового комплексу, не є приналежністю головної речі або її складовою частиною, апеляційний суд дійшов висновку, що залізнична під'їзна колія № 142 до станції Одеса-Застава-1 Одеської залізниці призначена для обслуговування (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, а тому в розумінні статті 186 ЦК України є її приналежністю. Також апеляційний суд зазначив, що частина четверта статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містить прямої заборони реєстрації права власності на окремі під'їзні залізничні колії, а лише визначає неможливість реєстрації колії за умови, що вона є приналежністю або складовою іншої частини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8976/17, від 28 березня 2018 року у справі
№ 826/19452/16, від 25 липня 2018 року у справі № 822/1763/16,
від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16, від 30 січня 2020 року у справі № 140/167/19,
від 05 серпня 2020 року у справі № 807/2270/16, від 18 грудня 2020 року у справі № 807/203/16, від 03 липня 2018 року у справі № 802/1421/17-а,
від 28 травня 2020 року у справі № 822/1874/17, від 13 січня 2022 року у справі № 910/3599/20, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18,
від 29 листопада 2021 року у справі № 20/1727/20-а, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18,
від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка надіслала відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлені обставини справи
Суд установив, що 21 березня 2018 року між ТОВ «Нова Будова» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,2 кв. м, який у цілому складається з: літ «А» - операторська, літ. «Б» - допоміжне, «І» - бетонозмішувальний вузол, «II» - фундамент під бетонозмішувальним вузлом, «III» місце під зберігання інертних матеріалів», «IV» - місце для замивання автобетонозмішувачів, «VII» вимощення, № 2 - підземна галерея, № 1 - приймальний пристрій інертних матеріалів; № 3 - зовнішній похилий конвеєр, № 4 - пристрій для розподілення, завантаження інертних матеріалів.
Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за № 290, що підтвержується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 березня 2018 року № 117961394.
Постановою господарського суду Одеської області від 24 травня 2016 року у справі № 5017/2749/2012 ВАТ «Одеський ДБК» визнано банкрутом, щодо нього розпочата ліквідаційна процедура.
12 грудня 2017 року ухвалою Господарського суду Одеської області у вказаній справі до складу ліквідаційної маси банкрута включено нерухоме майно (споруду) - залізничну під'їзну колію при станції Одеса-Застава-1, яка примикає до неї стрілочним переводом № 142. Ухвала набрала законної сили.
09 лютого 2018 року відбувся аукціон з продажу майна банкрута ВАТ «Одеський ДБК» - спірної залізничної під'їзної колії, переможцем якого визнаний ОСОБА_1
13 лютого 2018 року між ліквідатором ВАТ «Одеський ДБК» і ОСОБА_1 підписаний акт передання права власності на спірну колію.
23 квітня 2018 року між ВАТ «Одеський домобудівельний комбінат» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 12 грудня 2017 року у справі № 5017/2749/2012 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної залізничної колії, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за № 1872.
13 вересня 2019 року державний реєстратор ДП «Центр обслуговування громадян» Одеської області Чернавська І. В. за заявою ОСОБА_1 від 13 вересня 2019 року прийняла рішення про внесеня змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 48672793, розділ з реєстраційним номером 1460502451101, та додала до ЦМК тип складової частини: залізнична колія при станції Одеса-Заставна-1, яка примикає до неї стрілочним переводом № 142.
18 лютого 2020 року ТОВ «Абрис-Н» звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії державного реєстратора. Підставою скарги товариство визначило порушення державним реєстратором Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку ведення державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.
26 травня 2020 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації встановила, що державний реєстратор неналежним чином встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, а також неналежним чином перевірено документи на наявність підстав для проведення реєстраційної дії, відмови в державній реєстрації прав, оскільки залізнична колія не підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
07 липня 2020 року наказом Мін'юсту № 2392/5 рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Одеської області від 13 вересня 2019 року № 48672793 скасовано.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Відповідно до частин першої, дев'ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) вказано, що:
«9.7. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.
9.8. Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.
9.9. Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.
9.10. Тобто Мін'юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін'юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.
9.11. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов'язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].
Процедура розгляду скарги у сфері державної реєстрації по суті визначена змістом Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128 у редакції чинній на час розгляду скарги).
У пункті 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Міністерством юстиції України або відповідним територіальним органом.
До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі, шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У пункті 12 цього Порядку № 1128 передбачено, що за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні
з підстав, передбачених законами, у формі наказу.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яких було належно повідомлено про розгляд скарги,
а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Порядок № 1128 спрямований на врегулювання суспільних відносин щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами, визначає конкретну поведінку учасників цих відносин, передбачає усвідомлення учасниками права своїх прав та обов'язків та здійснення Міністерством юстиції України дій на дотримання встановленої процедури розгляду скарги.
Отже, Мін'юст повинно обрати і дотримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб'єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду. Відповідно обрати такі форми повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду, які з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб'єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об'єктивну спроможність суб'єктів реєстраційних відносин висловити і донести до Мін'юстe свою позицію щодо доводів скарги.
Використане у нормативному приписі пункту 9 Порядку № 1128 слово «обов'язково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Міністерство юстиції України має запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, вказує на істотність, безальтернативність та необхідність вчинення дій, спрямованих на запрошення скаржника та суб'єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але
й забезпечити їм реальну можливість брати участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19 зроблено висновок, що чинне законодавство передбачає обов'язок комісії під час розгляду скарги запросити до цього процесу суб'єктів оскарження та інших заінтересованих осіб, які зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей у реєстрі, надати цим особам копію скарги та доданих до неї матеріалів не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті та своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час
і місце її розгляду скарги в один із встановлених Порядком № 1128 способів.
Неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням, оскільки обов'язковість здійснення такого повідомлення передбачена чинним законодавством, та суть такого повідомлення зводиться не лише до інформування суб'єкта оскарження та зацікавлених осіб про розгляд скарги,
а має забезпечити їм реальну можливість брати участь у засіданні, надати пояснення (постанова Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі
№ 826/3442/17).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнавши справедливими доводи ОСОБА_1 про те, що Мін'юст не вжило достатніх заходів для його повідомлення про розгляд скарги, дійшов помилкового висновку про те, що неповідомлення позивача про розгляд скарги не є підставою вважати, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України неправомірний.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду скарги ТОВ «Абріс-Н» та прийняття оскаржуваного наказу Мін'юст діяло з порушенням принципів рівності та змагальності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішень. Порушення відповідачем цих принципів виключає висновок про правомірність розгляду зазначеної скарги та законність прийнятого наказу.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повністю, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, ТОВ «Абрис-Н» про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції задовольнити.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень та ухвалення у справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 840,80 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн та касаційної скарги в розмірі 1 681,60 грн, а всього 3 783,60 грн, слід стягнути з Міністерства юстиції України та ТОВ «Абрис-Н» на користь ОСОБА_1 по 1 891,80 грн з кожного.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Абрис-Н» про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 07 липня 2020 року № 2329/5 про скасування рішення державного реєстратора ДП «Центр обслуговування громадян» Одеської області Чернавської І. В. від 13 вересня 2019 року № 48672793 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким до цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , додано тип складової частини: залізнична колія при станції Одеса-Застава-1.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 1 891,80 грн судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Абрис-Н» на користь ОСОБА_1 1 891,80 грн судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов