22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 619/843/20
провадження № 61-10497св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Близнюков Юрій Володимирович,
заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Несол»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Несол» на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року
у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Маміної О. В., Мальованого Ю. М.,
У квітні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області (далі - приватний виконавець) Близнюков Ю. В. звернувся до суду із заявою про затвердження мирової угоди.
Заява мотивована тим, що приватний виконавець відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_1 (боржник - ОСОБА_1 ) і № НОМЕР_2
(боржник - ОСОБА_2 ) в межах судової справи № 619/843/20 на виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від
30 квітня 2020 року. У межах виконавчих проваджень шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» відчужено право власності на такі об'єкти нерухомого майна:
1) 2/3 частини незавершеного будівництва літ. «Б-1», загальна площа
1789,4 кв. м, пожежного резервуару літ. «Ж», літ. «Е», що розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 ; 2) 2/3 насосної станції літ. «А-1», загальна площа 16,50 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) 2/3 трансформаторної підстанції літ. «А-1», загальна площа 39,20 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_1 . При цьому на момент звернення
із цією заявою частина майна, на яке було звернено стягнення за рішенням суду у цій справі, не було відчужено з прилюдних торгів, а саме не відчужено: 1) 2/3 частини цеху з виробництва торговельного обладнання та гаражних воріт літ. «А-1», загальною площею 3304,3 кв. м, прохідної літ. «В-1», загальною площею 13,4 кв. м, місцезнаходження:
АДРЕСА_1 ; 2) 2/3 частини нежитлової будівлі загальною площею 596,30 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) 2/3 частини нежитлової будівлі загальною площею 493,50 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (належали на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю від
09 червня 2009 року). 18 листопада 2024 року ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області замінено стягувача у виконавчих провадженнях із ОСОБА_4 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Несол (далі - ТОВ «Несол»). Користуючись своїм правом, передбаченим частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчих проваджень ТОВ «Несол», ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали мирову угоду у справі, яка була подана приватному виконавцю.
В мировій угоді сторони домовились про передання в рахунок погашення залишку боргу у власність стягувачу 2/3 частини нерухомого майна, на яке було звернено стягнення у справі № 619/843/20, але яке не було відчужене
з прилюдних торгів.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 16 травня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що умови мирової угоди, запропоновані сторонами, суперечать закону, оскільки за умовою мирової угоди суд фактично має визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, що в свою чергу, не відповідає вимогам ЦК України.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Не погоджуючись з ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 16 травня 2025 року, ТОВ «Несол» оскаржило її в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд».
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року справу за заявою приватного виконавця Близнюкова Ю. В. про затвердження мирової угоди у справі № 619/843/20 повернено до суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених пунктом 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Повертаючи справу до суду першої інстанції для виконання вимог, передбачених пунктом 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ «Несол» подало апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка не входить до переліку ухвал, визначених частиною першою статті 353 ЦПК України, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання про повернення апеляційної скарги відповідно до пункту 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
13 серпня 2025 року ТОВ «Несол» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від
22 липня 2025 року та повернути справу до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував пункту 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, оскільки станом на час звернення з апеляційною скаргою ЄСІТС вже функціонувала
і функціонує на цей час. Також вказує, що апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що ухвала про відмову в затвердженні мирової угоди на стадії виконання рішення суду не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, оскільки оскаржити її одночасно
з рішенням суду на цій стадії неможливо.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дергачівського районного суду Харківської області.
22 вересня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Апеляційний суд, постановляючи ухвалу про повернення справи до суду першої інстанції для виконання вимог підпункту 15.11 Перехідних положень ЦПК України, виходив з того, що подана апеляційна скарга на ухвалу про відмову в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, відповідно до статті 353 ЦПК України,
а тому суд першої інстанції повинен вирішити питання щодо повернення
її заявнику.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.
У справі, яка переглядається, колегії суддів належить надати відповіді на такі питання:
1) чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення?
2) чи вирішує суд першої інстанції питання про повернення апеляційної скарги відповідно до пункту 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України
у разі її подання безпосередньо до апеляційного суду на ухвалу суду, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду?
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру
(стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує
в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження
в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так
і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Щодо апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди на стадії виконання судового рішення
Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до частини першої статті 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
За змістом частини другої статті 352 ЦПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
За змістом пункту 11 частини першої, частини другої статті 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо затвердження мирової угоди. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Аналіз правових позицій Конституційного Суду України, викладених
у рішеннях від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня
2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі
№ 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року) суд враховував такі обставини:
(а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується;
(б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.
У статті 353 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження
в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови
в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди.
Положення пункту 11 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв'язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість для учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про затвердження мирової угоди, так і про відмову
в затверджені мирової угоди.
Крім того, тлумачення статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
За обставин цієї справи особливість ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення, і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.
12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) прийняв постанову, у якій сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже неодноразово звертала увагу на те, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див., зокрема постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 1909/3089/2012 (провадження
№ 61-11723сво20), від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21)).
Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку,що ухвала суду про відмову в затвердженні мирової угоди на стадії виконання судового рішення не переглядається в апеляційному порядку.
Щодо повернення апеляційної скарги відповідно до пункту 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі її подання безпосередньо до апеляційного суду на ухвалу суду, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду
У статті 355 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, у розділі «Перехідні положення» ЦПК України врегульовано питання подання учасниками справи апеляційних і касаційних скарг до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи,
а саме як безпосередньо до апеляційного суду, так і через відповідний суд першої інстанції.
Водночас, коли апеляційну скаргу подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, як у цій справі, саме апеляційний суд у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, вирішує питання щодо її повернення заявнику.
Крім того, 17 серпня 2021 року Вища рада правосуддя рішенням
№ 1845/0/15-21 затвердила Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
У газеті «Голос України» від 04 вересня 2021 року № 168 (7668) Вища рада правосуддя опублікувала оголошення про початок функціонування трьох таких підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет»; «Електронний суд»; підсистема відеоконференцзв'язку.
У цій справі апеляційну скаргу подано безпосередньо до апеляційного суду через систему «Електронний суд».
Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про повернення справи до місцевого суду для вирішення питання про повернення апеляційної скарги, адже вирішення цього питання належало до компетенції апеляційного суду.
Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 26 квітня
2021 року у справі № 520/12614/16 (провадження № 2491св21), від 24 вересня 2025 року у справі № 643/9538/24 (провадження № 61-7067св25).
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Несол»задовольнити.
Ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 липня 2025 року скасувати
і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов