24 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 160/18269/22
адміністративне провадження № К/990/36214/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 160/18269/22,
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій при призначенні командира,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року (головуючий суддя - Кучугурна Н.В.),
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (колегія суддів у складі: суддя-доповідач - Суховаров А.В., судді: Шлай А.В., Юрко І.В),
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ), у якому просив:
1.1. визнати протиправним наказ командира В/ч НОМЕР_1 № 27 від 17.04.2022 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира, що містить ознаки фальшування (складання заднім числом);
1.2. визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо виготовлення витягу з наказу від 17.04.2022 № 27 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира, з вмістом одного пункту шляхом його друкування, проставлення відбитку гербової печатки на написі «Згідно з оригіналом, командир В/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_3 », підпису «Начальник стройової частини військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 » та подання його 05.10.2022 Дніпропетровському окружному адміністративному суду у справі № 160/11638/22 як законного наказу виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 ;
1.3. визнати протиправними спільні дії В/ч НОМЕР_1 та В/ч НОМЕР_2 з виготовлення витягу з наказу від 17.04.2022 № 27 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконувачем обов'язки командира з вмістом двох пунктів шляхом його друкування, проставлення відбитку гербової печатки на написі «Згідно з оригіналом, командир В/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_3 », підпису «Начальник стройової частини військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 » та подання його 05.10.2022 Дніпропетровському окружному адміністративному суду у справі № 160/11638/22 як законного наказу виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 .
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що спірний наказ містить ознаки фальшування (складання зворотною датою), тому він не погоджується з діями щодо виготовлення витягу з нього, його друкування та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду як законного розпорядження (наказу) тимчасово виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 .
2.1. Позивач стверджував про грубе порушення його прав і свобод В/ч НОМЕР_2 у зв'язку із виданням майором ОСОБА_2 бойового розпорядження командира В/ч НОМЕР_2 № 95 від 25.04.2022 про його переміщення в інший підрозділ, посилаючись на наявність у ОСОБА_2 владних повноважень командира В/ч НОМЕР_2 .
2.2. Зазначав, що В/ч НОМЕР_1 порушила його права і свободи, створивши оскаржуваний наказ № 27 зворотною датою та подавши його до суду з метою впливу на подальше рішення у справі для формування у органу судової влади враження про наявність у майора ОСОБА_2 повноважень тимчасово виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_2 в період з 17.04.2022 по 04.06.2022, у тому числі повноважень на видання бойового розпорядження № 95 від 25.04.2022 про переміщення позивача в інший підрозділ, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023, суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
4. Постановою Верховного Суду від 14.03.2024 ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції скасовані, справа № 160/18269/22 направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4.1. Верховний Суд уважав висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними та помилковими.
5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для надання до суду оригіналу позовної заяви і доданих до неї документів.
6. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, а ухвалою від 09.04.2024 залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, відповідно до вимог частини шостої статті 161 КАС України, або подання доказів звернення до суду в межах строків, установлених частиною п'ятою статті 122 КАС України.
7. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 продовжено розгляд адміністративної справи № 160/18269/22.
8. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.08.2024, закрито провадження у справі № 160/18269/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, яким передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
8.1. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до витягу з наказу від 01.03.2022 № 2 командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) ОСОБА_1 зараховано до списків частини та призначено до НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на підставі Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та № 69/2022.
8.2. Як убачається з витягу з наказу від 17.04.2022 № 27 командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині), майора ОСОБА_2 , провідного інженера групи контролю якості НОМЕР_5 військового представництва Міністерства оборони України, призначено тимчасово виконуючим обов'язки командира В/ч НОМЕР_2 . Наказ видано відповідно до пункту 4-1 частини 1 статті 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, та на підставі наказу начальника НОМЕР_5 військового представництва Міністерства оборони України від 04.03.2022 № 20, наказу командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2022 № 8, посвідчення учасника бойових дій, рапорта майора ОСОБА_2 від 07.04.2022.
8.3. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 указував, що спірний наказ, на його думку, містить ознаки фальшування (складання зворотною датою). За таких обставин ОСОБА_1 не погоджується з діями щодо виготовлення витягу з цього наказу, його друкування та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду як законного розпорядження (наказу) тимчасово виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 . За доводами позивача, оскаржуваний наказ порушує його права, пов'язані з проходженням ним військової служби, що й спонукало скаржника звернутися до суду.
8.4. Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржуваний наказ В/ч НОМЕР_1 від 17.04.2022 № 27 «Про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира В/ч НОМЕР_2 » є актом індивідуальної дії, право на оскарження якого надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів, якої він безпосередньо стосується. Поряд із цим суди виснували, що наказ В/ч НОМЕР_1 від 17.04.2022 № 27 не стосується прав та обов'язків позивача в публічно-правових відносинах його із суб'єктом владних повноважень і їх не порушує.
8.5. Посилання ОСОБА_1 на те, що спірний наказ впливає на проходження ним військової служби суди попередніх інстанцій визнали недоречними, адже відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах (проходження позивачем військової служби), на порушенні яких він указує в позові, стверджуючи, що майор ОСОБА_2 видавав накази, не маючи на те повноважень, бо спірний наказ про призначення був сфальсифікований, не є предметом цього спору в контексті заявлених позивачем позовних вимог. У разі порушення прав позивача під час проходження ним військової служби неправомірними діями майора ОСОБА_2 , чи відповідачами щодо підробки документів, винесення (підписання) наказів, бойових розпоряджень та інших розпорядчих документів тощо, позивач не позбавлений права звернутися до правоохоронних органів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
9. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.08.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 160/18269/22 є оскарження постанови суду апеляційної інстанції після перегляду ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
9.2 Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу порушенням норм процесуального права судами попередніх інстанцій під час постановлення рішення про закриття провадження у справі через неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.03.2024 у цій справі, у якій суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки позов ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, указав на передчасність та помилковість таких висновків. Верховний Суд зауважив, що зміст спірних правовідносин, які склалися у цій справі, зводиться до оскарження рішення суб'єкта владних повноважень й такі правовідносини мають ознаки публічно-правових і підлягають розгляду в порядку КАС України.
9.3. Касатор наводить доводи про те, оспорюваний наказ, який наділяв ОСОБА_2 всіма владними повноваженнями командира В/ч НОМЕР_2 щодо позивача як підлеглого по службі, у тому числі й правом притягнення його до дисциплінарної відповідальності, виданий зворотною датою, з порушенням порядку призначення на посаду (неуповноваженою особою), без оприлюднення (кулуарно) та без обов'язкової реєстрації.
9.4. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не мотивували своїх рішень в частині його позовних вимог про визнання протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо виготовлення витягу з наказу від 17.04.2022 № 27 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира, що містить один пункт шляхом його друкування, проставлення відбитку гербової печатки на написі «Згідно з оригіналом, командир В/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_3 », підпису «Начальник стройової частини військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 » та подання його 05.10.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/11638/22 як законного наказу виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 , а також про визнання протиправними спільних дій В/ч НОМЕР_1 та В/ч НОМЕР_2 щодо виготовлення витягу з наказу від 17.04.2022 № 27 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира що містить два пункти шляхом його друкування, проставлення відбитку гербової печатки на написі «Згідно з оригіналом, командир В/ч НОМЕР_1 полковник ОСОБА_3 », підпису «Начальник стройової частини військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 » та подання його 05.10.2022 як законного наказу виконуючого обов'язки командира В/ч НОМЕР_1 .
9.5. За наведених обставин позивач уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили його право на судовий захист та справедливий розгляд його справи, залишивши без розгляду ключову частину позовних вимог.
10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи № 160/18269/22 між суддями від 24.09.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючого суддю - Єресько Л.О., суддів - Губську О.А., Радишевську О.Р.
11. Ухвалою Суду від 07.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
12. За інформацією із системи «Діловодство спеціалізованого суду» В/ч НОМЕР_1 та В/ч НОМЕР_2 отримали касаційну скаргу 24.09.2024 о 13:10 через електронний кабінет, а ухвалу від 07.10.2024 про відкриття касаційного провадження - 07.10.2024 о 23:52, що підтверджується довідками про доставку електронних листів. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідачі не скористалися, що, відповідно до статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
13. У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А., з метою дотримання строків розгляду справ, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.04.2025 № 342/0/78-25, здійснено за допомогою автоматизованої системи документообігу суду заміну судді Губської О.А. на суддю Соколова В.М.
14. Ухвалою Суду від 23.10.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження, відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Позиція Верховного Суду, оцінка висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
15. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
16. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
17. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
18. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
19. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
20. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
21. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
22. Згідно з частинами першою та п'ятою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
23. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
24. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
25. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
26. Водночас таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
27. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
28. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
29. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
30. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
31. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
33. Згідно з пунктами 18, 19 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
33.1. індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
34. Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин.
35. Водночас правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
36. Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
37. Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 17.07.2025 № 990/173/25 та інших.
38. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
39. В межах цієї справи ОСОБА_1 просив визнати неправомірним наказ № 27 від 17.04.2022 командира В/ч НОМЕР_1 про призначення майора ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов'язки командира військової частини, що містить ознаки фальшування (складання зворотною датою), а також визнати неправомірними дії відповідачів щодо виготовлення витягу із цього наказу та подання його до Дніпропетровського окружного адміністративного суду як законного розпорядження командира В/ч НОМЕР_1 .
40. Позивач зазначає, що оскаржуваний наказ наділяв ОСОБА_2 всіма владними повноваженнями командира В/ч НОМЕР_2 щодо позивача як підлеглого по службі, у тому числі й правом притягувати його до дисциплінарної відповідальності та стверджує, що такий наказ містить ознаки фальшування та виданий з порушенням порядку призначення на посаду (неуповноваженою особою), без оприлюднення (кулуарно) та без обов'язкової реєстрації.
41. Позивач переконує, що оскаржуваний наказ та неправомірні дії позивачів порушують його права, свободи та законні інтереси, позаяк майор ОСОБА_2 , використовуючи повноваження командира В/ч НОМЕР_2 , відповідно до оскаржуваного наказу, видав бойове розпорядження від 25.04.2022 № 95 про переміщення позивача до іншого підрозділу. Також витяги з оскаржуваного наказу подані до суду з метою вплинути на подальше рішення у справі шляхом формування у органу судової влади переконання про наявність у майора ОСОБА_2 в період з 17.04.2022 по 04.06.2022 повноважень, зокрема, на видання вищевказаного бойового розпорядження.
42. За наведених обставин скаржник переконує про наявність підстав для звернення до адміністративного суду із позовом про захист порушених прав, свобод та законних інтересів шляхом визнання неправомірним наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 17.04.2022 № 27 та визнання неправомірними дій відповідачів щодо виготовлення витягу із наказу й подання цього витягу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
43. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у цій справі дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, стосується призначення на посаду конкретної особи (майора ОСОБА_2 ), установлює незагальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до відповідних осіб (командира В/ч НОМЕР_1 та майора ОСОБА_2 ), а тому жодним чином не стосується прав та обов'язків позивача в публічно-правових відносинах його із суб'єктом владних повноважень та їх не порушує.
44. Крім того, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, відхилив посилання позивача на вплив оскаржуваного наказу на проходження ним військової служби, адже відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах під час проходження позивачем військової служби, на порушення яких він вказував у позові, стверджуючи, що ОСОБА_2 видавав накази (розпорядження), не маючи на те повноважень, позаяк спірний наказ сфальшований, не є предметом цього спору в контексті заявлених позовних вимог. Позивач не позбавлений можливості звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо наведених фактів.
45. У цьому контексті Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі № 823/2491/18 про те, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.
46. Водночас зі змісту оскаржуваного наказу не вбачається, що такий містить конкретні приписи, які стосуються виключно позивача чи впливає на його права, свободи та інтереси. Незгода позивача із виготовленням відповідачами витягу із оскаржуваного наказу та подання його до Дніпропетровського окружного адміністративного суду не породжує у нього права на звернення до суду адміністративної юрисдикції із вимогами про визнання таких дій неправомірними, оскільки захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
47. Щодо законодавчих обмежень стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії, Суд зауважує, що такі обмеження не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
48. Таке правозастосування відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.09.2023 у справі № 990/73/23.
49. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, як у даному випадку.
50. Щодо посилань ОСОБА_1 на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.03.2024 у цій справі, Верховний Суд зауважує, що, скасовуючи ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі № 160/18269/22 про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд зауважив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства є передчасними та помилковими.
51. Тут варто зазначити, що, відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
51.1. Від зміни цих елементів, відповідно, може змінюватися й кінцевий результат судового рішення в адміністративній справі.
51.2. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини чотири та п'ять статті 242 КАС України).
52. Отже, відкривши провадження у справі, витребувавши всі необхідні матеріали, які мають відношення до предмета оскарження, вичерпно й ретельно вивчивши матеріали справи, урахувавши доводи позивача та відзиву В/ч НОМЕР_6 та відповіді позивача на відзив, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, зокрема у справі № 9901/494/21, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, належним чином обґрунтувавши своє рішення, виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства та закрив провадження у справі.
53. Таким чином, Верховний Суд уважає, що обставини цієї справи, як вище вказувалося, свідчать про наявність підстав для закриття провадження у справі, виходячи з вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, за обставин, коли справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства й доводи касаційної скарги ОСОБА_1 таких висновків не спростовують.
54. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
55. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм процесуального права, підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.
56. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
57. Керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.Р. Радишевська