Рішення від 24.09.2025 по справі 357/14621/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 357/14621/23

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., дослідивши матеріали справи

За позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради

до гр. Денисенка Ігоря Олександровича

про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

Учасники судового процесу:

від прокурора: Холоденко А.С.;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа № 357/14621/23 за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до гр. Денисенка Ігоря Олександровича про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,0456 га з кадастровим номером: 3210300000:04:015:0314, розташована по АДРЕСА_1 . Водночас, незважаючи на відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1832661432204 від 29.06.2023 на вказаній земельній ділянці за Денисенком І.О. зареєстровано нежитлову будівлю загальною площею 33,5 кв. м, адреса: АДРЕСА_2 , підставою для державної реєстрації права приватної власності якої стали довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана ФОП Палій С.С. в якій зазначено, що нежитлова будівля літ. «А», що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 15-а, має наступні показники: загальна площа - 33,5 кв. м, інвентаризаційна вартість - не визначалась; зі слів замовника побудована господарським способом у 1991 році, тому не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію. Крім цього, відповідно до технічного паспорту на вказану нежитлову будівлю по АДРЕСА_2 , виготовленого 13.05.2019 ФОП Палій С.С. на замовлення відповідача, вбачається наступна характеристика: нежитлова будівля - 1991 року побудови, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - метал, перекриття - бетон, підлога - плитка ламінат.

Проте, як зазначив прокурор, на спірній земельній ділянці розміщувалась тимчасова споруда, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради № 319-18-VII від 03.11.2016, а також паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 30, 00 кв. м по АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, виданим Денисенку Ігорю Олександровичу із терміном його дії до 01.09.2021.

Так, Білоцерківською міською радою приймалося ряд рішень, зокрема № 1433-35-VII від 07.09.2017 «Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га) строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, наслідком чого стало укладення між Білоцерківською міською радою і ФОП Денисенком І.О. відповідного договору № 108 від 01.11.2017 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, пунктом 4.4.5 якого сторони домовилися не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Крім цього, Білоцерківською міською радою приймалося рішення № 5940-102-VII від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» щодо укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди під здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га) строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, наслідком чого стало укладення між Білоцерківською міською радою і ФОП Денисенком І.О. відповідного договору № 10-08/06 від 11.01.2021 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, пунктом 4.4.5 якого сторони також домовилися, не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Отже, як зазначив прокурор, на земельній ділянці, що передавалася у строковий земельний сервітут на підставі відповідних договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, допускалося розміщення лише тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Прокурор звернув увагу, що між Білоцерківською міською радою та ФОП Денисенком І.О. укладено договори саме сервітутів, оскільки вказана земельна ділянка, на якій розміщена тимчасова споруда, не сформована, розташована в районі житлової та громадської забудови, та на ній відсутні будь-які нежитлові будівлі та не допускається будь-яке будівництво, що підтверджується паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62, виданим 02.09.2020 на ім'я Денисенка Ігоря Олександровича, який був дійсний до 01.09.2021. Проте, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , 16.05.2019 державним реєстратором Шкарівської сільської ради Лужецьким Д.Л. зареєстровано за Денисенком Ігорем Олександровичем право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 33, 5 кв. м, літера на плані «А», рік побудови 1991. Водночас, як зазначив прокурор, в силу закону, державна реєстрація речових прав власності на тимчасові споруди юридично є неможливою.

Враховуючи наведене вище, прокурор доводить, що всупереч вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», раніше прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради та договору особистого строкового сервітуту, Денисенко Ігор Олександрович на підставі недостовірних документів здійснив державну реєстрацію речового права власності на тимчасову споруду під виглядом нежитлової будівлі, нібито побудованої в 1991 році, у зв'язку із чим заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до гр. Денисенка І.О. про скасування державної реєстрації права власності за Денисенком І.О. на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1832661432204 - нежитлову будівлю, літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2024 у справі № 357/14621/23, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03.09.2024, позов заступника прокурора Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави Білоцерківської міської ради задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності за Денисенком І.О. на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1832661432204 - нежитлову будівлю, літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись із прийнятою постановою Київського апеляційного суду від 03.09.2024 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2024 у справі № 357/14621/23, Денисенко І.О. подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 03.09.2024, провадження у справі закрити.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.03.2025 у справі № 357/14621/23 касаційну скаргу Денисенка І.О. задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 03.09.2024 скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено керівника Білоцерківської окружної прокуратури, що розгляд цієї справи в віднесений до юрисдикції господарського суду.

02.04.2025 заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 09.04.2025 заяву заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнив. Справу № 357/14621/23 передав для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

08.05.2025 матеріали справи № 357/14621/23 надійшли до Господарського суду Київської області.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025, справу № 357/14621/23 передано на розгляд судді Сокуренко Л.В.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.05.2025 прийнято справу № 357/14621/23 до розгляду. Постановлено розгляд справи № 357/14621/23 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 18.06.2025.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частин 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 21.05.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця реєстрації відповідача, а саме: 09119, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Василя Стуса, буд. 3, кв. 43.

Однак, зазначене поштове відправлення повернулось на адресу Господарського суду Київської області 16.06.2025 з відміткою працівника поштової установи на довідці ф.20 про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, з метою повідомлення Білоцерківської міської ради про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 21.05.2025 була доставлена позивачу до його електронного кабінету 22.05.2025 о 16:34, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 21.05.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З урахуванням зазначеного вище, Господарський суд Київської області зазначає, що судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення сторін про розгляд справи Господарським судом Київської області, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи судом та про їх право подати заяви по суті спору.

18.06.2025 у підготовче засідання з'явився прокурор та надав усні пояснення щодо справи та постанови Верховного Суду від 09.04.2025 у даній справі. Представники сторін у підготовче засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.06.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 357/14621/23 на 17.07.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 18.06.2024 та направлено останню сторонам: відповідачу на його адресу реєстрації, а позивачу до його електронного кабінету.

17.07.2025 у підготовче засідання з'явився прокурор та надав усні пояснення по справі. Представники сторін у підготовче засідання вдруге не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 357/14621/23 до судового розгляду по суті на 03.09.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 17.07.2024 та направлено останню сторонам: відповідачу на його адресу реєстрації, а позивачу до його електронного кабінету.

03.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без представника Білоцерківської міської ради, в якому Білоцерківська міська рада позовні вимоги підтримала в повному обсязі і просила слухати справу без її представника.

03.09.2025 в судове засідання з'явився прокурор. Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд оголосив про відкриття розгляду справи по суті та про його початок. Прокурор надав усні пояснення по суті спору та щодо заявленого способу захисту прав Білоцерківської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 357/14621/23 на 24.09.2025, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 03.09.2024 та направлено останню сторонам: відповідачу на його адресу реєстрації, а позивачу до його електронного кабінету.

24.09.2025 в судове засідання з'явився прокурор та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

24.09.2025 в судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Щодо неявки представників сторін в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 4 ст. 202 ГПК України визначено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Приймаючи до уваги, що представники сторін не з'явились в судове засідання без поважних причини, про причини неявки суд не повідомили, а також враховуючи те, що від позивача раніше надходила заява про розгляд справи без участі представника ради, а їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 24.09.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошене скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи, що суддя Сокуренко Л.В. з 09.10.2025 до 18.10.2025 включно перебувала у відрядженні, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Білоцерківською окружною прокуратурою, здійснюючи передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повноваження, встановлено порушення інтересів держави в особі Білоцерківської міської ради (далі - позивач) у сфері комунальної власності та наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

Встановлено, що Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0, 0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314, розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 344999805 від 01.09.2025.

Рішенням Білоцерківської міської ради № 1433-35-VII від 07.09.2017 «Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем (далі - відповідач) під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (том 1, а. с. 72).

01.11.2017 між Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Денисенком І.О. (сервітуарій), за наслідками прийняття зазначеного рішення № 1433-35-VII від 07.09.2017, укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 108 (далі - договір № 108), пунктом 1.1 якого передбачено, що предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів, загальною площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га).

Згідно з п. 1.2 договору № 108, об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га) розташування та межі якої визначено в додатку до цього договору.

Підпунктом 4.1.8 п. 4.1 договору № 108 визначено, що встановлений (передбачений) цим договором особистий строковий сервітут не позбавляє власника прав володіння, користування або розпорядження об'єктом даного договору та закріпленою територією для благоустрою (санітарного прибирання).

Відповідно до підп. 4.4.5 п. 4.4 договору № 108, сервітуарій зобов'язаний не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення наявного павільйону для продажу промислових товарів, та території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарного стану).

Пунктами 2.2, 2.3 договору № 108 визначено, що строк дії договору 3 роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою. Після закінчення строку дії договору сервітуарій має право на укладення на новий строк нового договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки у разі ухвалення Білоцерківською міською радою відповідного рішення щодо (продовження) укладення сервітуарієм договору договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки.

Рішенням Білоцерківської міської ради від № 5940-102-VII 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них під тимчасовою спорудою - 0,0030 га) строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (том 1, а. с. 54).

11.01.2021 між Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Денисенком І.О. (сервітуарій), за наслідками прийняття зазначеного рішення № 5940-102-VII 25.09.2020, укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 10-08/06 (далі - договір № 10-08/06), пунктом 1.1 якого передбачено, що предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів, загальною площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га). Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га, розташування та межі якої визначено в додатку до цього договору.

Підпунктом 4.1.8 п. 4.1 договору № 10-08/06 визначено, що встановлений (передбачений) цим договором особистий строковий сервітут не позбавляє власника прав володіння, користування або розпорядження об'єктом даного договору та закріпленою територією для благоустрою (санітарного прибирання).

Відповідно до підп. 4.4.5 п. 4.4 договору № 10-08/06, сервітуарій зобов'язаний не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів, та території для забезпечення благоустрою (підтримання санітарного стану).

Пунктом 2.2 договору № 10-08/06 визначено, що строк дії договору терміном до початку реконструкції вулиці, але не більше, ніж на 15 років з моменту підписання договору.

Отже, як зазначив прокурор, на земельній ділянці, що передавалася у строковий земельний сервітут на підставі відповідних договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, допускалося розміщення лише тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. Прокурор звернув увагу, що між Білоцерківською міською радою та ФОП Денисенком І.О. укладено договори саме сервітутів, оскільки вказана земельна ділянка, на якій розміщена тимчасова споруда, не сформована, розташована в районі житлової та громадської забудови, та на ній відсутні будь-які нежитлові будівлі та не допускається будь-яке будівництво, що підтверджується паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62, виданим 02.09.2020 на ім'я Денисенка Ігоря Олександровича, реєстраційний № 09/16, який був дійсний до 01.09.2021.

Проте, як зазначив прокурор, незважаючи на відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , 16.05.2019 державним реєстратором Шкарівської сільської ради Лужецьким Д.Л. за Денисенком Ігорем Олександровичем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 33, 5 кв. м, літера на плані «А», рік побудови 1991, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1832661432204, на підтвердження чого долучив інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 337393205 від 29.06.2023 та № 340224054 від 24.07.2023.

Зі змісту вказаних інформаційних довідок вбачається, що підставою для державної реєстрації права приватної власності на зазначену вище нежитлову будівлю за відповідачем стала довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана ФОП Палій С.С.

В матеріалах справи наявна довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана суб'єктом господарювання фізичною особою-підприємцем Палій Світланою Сергіївною, в якій зазначено, що довідка видана власнику Денисенку Ігорю Олександровичу про те, що відповідно до проведеної технічної інвентаризації від 13.05.2019 нежитлова будівля літ. «А», що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 15-а, має наступні показники: - загальна площа літ. «А» - 33, 5 кв. м; - інвентаризаційна вартість - не визначалась; - значений об'єкт нерухомого майна, зі слів замовника, побудована господарським способом у 1991 році, не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію згідно з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001.

Крім цього, в матеріалах справи наявний технічний паспорт на нежитлову будівлю літ «А», розташовану по АДРЕСА_2 , виготовлений 13.05.2019 ФОП Палій С.С. (інвентаризаційна справа № 2019/11) на замовлення Денисенко Ігоря Олександровича, зі змісту якого вбачається наступна інформація: нежитлова будівля літ «А», площею 33, 5 кв. м розташована на першому поверсі по вул. Ярмаркова, 15-а в місті Біла Церква; характеристика: літера «А», нежитлова будівля 1991 року побудови, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - метал, перекриття - бетон, підлога - плитка ламінат.

Проте, як зазначив прокурор, на спірній земельній ділянці розміщувалась тимчасова споруда, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради № 319-18-VII від 03.11.2016, а також паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 30, 00 кв. м, вул. Гоголя, в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, виданий Денисенку Ігорю Олександровичу 02.09.2020.

Відповідно до змісту зазначеного вище паспорту прив'язки тимчасової споруди № 09/16 від 02.09.2020, паспорт прив'язки зареєстровано на підставі паспорту прив'язки тимчасової споруди № 09/16 від 10.10.2016 та заяви на продовження паспорта прив'язки ТС вих. № 1242/05-08 від 13.08.2020, ЦНАП БМР № 15.1-07/3691 від 12.08.2020. Паспорт прив'язки дійсний до 01.09.2021.

Суд встановив, що 26.07.2023 комісією у складі начальника відділу контролю за використанням території, земель, комунального майна та контрольно-перевірочної роботи управління самоврядного контролю БМР, головного спеціаліста відділу контролю за використанням територій, земель, комунального майна та контрольно-перевірочної роботи управління самоврядного контролю БМР, заступника начальника управління регулювання земельних відносин БМР, начальника відділу планування та забудови міста БМР, начальника відділу державного архітектурно-будівельного контролю БМР, за участю начальника управління самоврядного контролю БМР, проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в м. Біла Церква, перехрестя вулиця Ярмаркова, 15-а та вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023.

Відповідно до змісту акта обстеження земельної ділянки № 7/07: - загальна площа земельної ділянки: 0,0456 га; - площа, на якій визначено порушення (чи яку необхідно обстежити): 0,0030 га; - форма власності: комунальна, надана у постійне користування; - категорія земель: - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; - цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; - наявність правовстановлюючих документів на землю: договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 10-08/06 від 11.01.2021 на земельну ділянку площею 0,0030 га від загальної площі земельної ділянки 0,0456 га, цільове призначення: для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів; - власник чи користувач земельної ділянки: Денисенко Ігор Олександрович.

В акті обстеження земельної ділянки № 7/07 зафіксовано, що за результатами комісійного обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,0030 га, за адресою м. Біла Церква перехрестя вулиця Ярмаркова, 15-а та вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62, було виявлено наступне: на земельній ділянці, за адресою вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62 знаходиться будівля, а саме магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 16.05.2019 зареєстровано речове право на нерухоме майно - нежитлову будівлю, літера А, 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, за адресою вулиця Ярмаркова, 15-а, яка належить на праві приватної власності Денисенко Ігорю Олександровичу. Відповідно до інформації УМА БМР, документів дозвільного характеру на вказане будівництво за даною адресою не надавалось. Рішень про присвоєння адреси цьому об'єкту нерухомого майна не приймалось. За даною адресою згідно інформації УМА БМР, на тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, а саме павільйону по продажу промислових товарів, площею 30,00 кв. м - 10.10.2016 було видано паспорт прив'язки № 09/16. Термін дії зазначеного паспорту прив'язки закінчився 01.09.2021 та не був продовжений. Згідно наданої інформації відділу ДАБК БМР інформація про внесення до Єдиного реєстру будівельної діяльності, Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомостей щодо документів, що надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, підтверджуються прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за вказаною вище адресою у Відділі відсутня. Відповідно до інформації земельного управління БМР на земельній ділянці площею 0,0456 га, з кадастровим номером 3210300000:04:015:0314, яка перебуває у постійному користування комунального підприємства «Аптека № 62», встановлений сервітут з ФОП Денисенком Ігорем Олександровичем. Об'єктом особистого строкового сервітуту за договором № 10-08/06 є територія в м. Біла Церква, вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, загальною площею 0,0030 га для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів. Таким чином, комісією встановлено наявність будівлі, яка розташована на перехресті вулиці Ярмаркова, 15-а та вулиці Гоголі, в районі аптеки № 62.

Вказаний вище акт обстеження земельної ділянки № 7/07 усім складом комісії в кількості 6 осіб.

В матеріалах справи також наявна службова записка Юридичного управління Білоцерківської міської ради № 49 від 12.07.2023, зі змісту якої вбачається, що згідно інформації Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 881/01-07 від 04.07.2023, Управлінню документи на вказане вище будівництво об'єкту нерухомого майна не надавались; рішень про присвоєння адреси цьому об'єкту нерухомого майна не приймалось.

Київське обласне бюро технічної інвентаризації листом вих. № БЦ1681/1 від 15.08.2023 повідомило Білоцерківську окружну прокуратуру, що інвентаризація об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, Київської область, вулиця Ярмаркова, будинок 15-а, не проводилась.

Як зазначив прокурор, фактично станом на сьогоднішній день на вказаній вище земельній ділянці комунальної форми власності розташована тимчасова споруда, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023.

Прокурор посилається на те, що відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту, на яку в силу ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження. Отже, за ствердженням прокурора, в силу закону, державна реєстрація речових прав власності на тимчасові споруди юридично є неможливою. Тому прокурор вважає, що державна реєстрація суб'єктивних прав та їх обмежень на визначені цим Законом об'єкти нерухомого майна має здійснюватись з огляду на особливості правового режиму таких об'єктів, який визначається Конституцією України, ЗК України, ЦК України, законами України «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності»,Державними будівельними нормами (ДБН), Податковим кодексом України та іншими законодавчими і нормативними актами.

Прокурор у позові зазначив, що у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України № 507 від 17.08.2000, міститься визначення терміну «будівлі» - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. Натомість, поняття тимчасової споруди міститься в ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», згідно з якої тимчасовою спорудою торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення є одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

На переконання прокурора, вказані вище реєстраційні дії державного реєстратора Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Лужецького Д.Л. вчинені з грубим порушенням норм, що регулюють діяльність у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що вказує на незаконність та безпідставність дій відповідача при оформленні права власності на таке майно (тимчасову споруду) в якості нерухомого майна.

Таким чином, прокурор вважає, що всупереч вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», раніше прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради та договору особистого строкового сервітуту № 10-08/06 від 11.01.2021, ОСОБА_1 на підставі недостовірних документів здійснив державну реєстрацію речового права власності на тимчасову споруду під виглядом нежитлової будівлі, нібито побудованої в 1991 році.

За доводами прокурора, вказаними діями Денисенко I.О. штучно обтяжив (згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) фактично вільну від будь-якої забудови землю, з метою її подальшого отримання в користування поза земельними торгами.

При цьому, прокурор зауважив, що спірні правовідносини виникли внаслідок дії реєстратора при вчиненні реєстраційних дій, що потягло за собою набуття речових прав громадянином Денисенком І.О. на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна та стосується набутого ним права власності.

Прокурор вважає, що такі дії державного реєстратора та відповідача порушують не лише норми чинного законодавства щодо містобудівної діяльності, а й права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «А», яким фактично є тимчасова споруда, що знаходиться на земельній ділянці, порушує можливість територіальної громади як власника землі вільно розпоряджатися своєю власністю.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прокурор вважає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності звернена до правонабувача від таких дії - Денисенка І.О., формального власника майна зі статусом нерухомого, яке насправді таким не є, що взагалі унеможливлює набуття останнім прав на це майно з таким статусом шляхом здійснення державної реєстрації цих прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яким суб'єктом, а тому, з метою належного відновлення прав Білоцерківської міської ради, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням зазначеного вище, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради про скасування державної реєстрації права власності за Денисенком І.О. на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1832661432204 - нежитлову будівлю, літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо підстав процесуального представництва інтересів держави в особі Білоцерківської міської ради, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради прокурор зауважив, що дії державного реєстратора та відповідача порушують не лише норми чинного законодавства щодо містобудівної діяльності, а й права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «А», що знаходиться на земельній ділянці, порушує можливість територіальної громади як власника землі вільно розпоряджатися своєю власністю.

За змістом положень ст. 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частиною 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково, або навіть взагалі не пересікатися.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ст. 10 вказаного Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та. в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 вказаного Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності міст.

Згідно з ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Оскільки державну реєстрацію права власності за Денисенком І.О. здійснено на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1832661432204 - нежитлову будівлю, літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, розташовану за адресою: вул. Ярмаркова, буд. 15-а в м. Біла Церква Київської області, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Білоцерківська міська рада є органом, що представляє Білоцерківську міську територіальну громаду та здійснює від її імені повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності, а тому прокурор вірно визначив позивача у спірних правовідносинах.

Звернення прокурора з вказаною заявою до суду спрямовано саме на задоволення суспільної потреби, спрямованої на відновлення законності інтересів територіальної громади.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв'язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Білоцерківською окружною прокуратурою було скеровано до Білоцерківської міської ради лист № 50-7221вих-23 від 20.07.2023, в якому повідомила про виявлені прокуратурою порушення та, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просила надати у строк до 28.07.2023 інформацію чи вживала міська рада заходи щодо усунення вимог законодавства, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою, та у разі неподання позовної заяви до суду - повідомити про причини її неподання.

Білоцерківська міська рада, у відповідь на вказаний вище лист прокуратури, листом № 2263/01-11 від 02.08.2023 повідомила Білоцерківську окружну прокуратуру, що заходи щодо усунення вимог законодавства не вживалися, позовні заяви з цього приводу не подавались та просила Білоцерківську окружну прокуратуру вжити заходів шляхом подачі відповідного позову до суду.

Отже, судом встановлено, що Білоцерківською міською радою не вжито жодних заходів реагування у зв'язку із порушеним правом держави та щодо його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивача щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

Білоцерківською окружною прокуратурою листом № 50-11530вих-23 від 13.11.2023 повідомлено позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що Білоцерківською окружною прокуратурою підготовлено та буде подано до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до Денисенка Ігоря Олександровича про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та процесуального законодавства при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що на підставі рішень Білоцерківської міської ради № 1433-35-VII від 17.09.2017, № 5940-102-VII від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» та договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 108 від 01.11.2017 та № 10-08/06 від 11.01.2021 фізичній особі-підприємцю Денисенко І.О. була передана у строковий земельний сервітут земельна ділянка під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га) за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, однак Денисенко Ігор Олександрович, всупереч вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішенням Білоцерківської міської ради та договорам про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, на підставі недостовірних документів здійснив державну реєстрацію речового права власності на тимчасову споруду, під виглядом нежитлової будівлі, нібито побудованої в 1991 році.

Порушення прав держави в особі територіальної громади прокурор обґрунтовував тим, що оспорювана державна реєстрація речового права на тимчасову споруду як на об'єкт нерухомого майна, яка знаходиться на належній територіальній громаді земельній ділянці, не відповідає вимогам закону, а також створює передумови до подальшого отримання відповідачем земельної ділянки у власність в обхід конкурсної процедури.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно з ст. 317, 319 ЦК України, саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Суд встановив вище, що Білоцерківській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0, 0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314, що розташована по АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно до змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 344999805 від 01.09.2025 вбачається, що земельна ділянка площею 0, 0456 га, кадастровий номер 3210300000:04:015:0314 по АДРЕСА_1 перебуває в постійному користуванні Комунального підприємства «Аптека № 62» під розміщення комунального підприємства.

Матеріалами справи підтверджується, що Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 1433-35-VII від 07.09.2017 «Про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

01.11.2017 між Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Денисенком І.О. (сервітуарій), за наслідками прийняття зазначеного рішення № 1433-35-VII від 07.09.2017, укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 108, предметом якого є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів, загальною площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га).

У подальшому, Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 5940-102-VII 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем» вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них під тимчасовою спорудою - 0,0030 га) строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Отже, на земельній ділянці, що передавалася у строковий земельний сервітут на підставі відповідних договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, допускалося розміщення лише тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Зі змісту паспорту прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 30, 00 кв. м по АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, виданого 02.09.2020 Денисенку І.О., зі змісту якого вбачається, що паспорт прив'язки зареєстровано на підставі паспорту прив'язки тимчасової споруди № 09/16 від 10.10.2016 та заяви на продовження паспорта прив'язки ТС вих. № 1242/05-08 від 13.08.2020, ЦНАП БМР № 15.1-07/3691 від 12.08.2020.

Відповідно до змісту паспорта прив'язки № 09/16 від 02.09.2020, останній дійсний до 01.09.2021.

З матеріалів справи вбачається, що між Білоцерківською міською радою та ФОП Денисенком І.О. укладено договори саме сервітутів, оскільки вказана земельна ділянка, на якій розміщена тимчасова споруда, не сформована, розташована в районі житлової та громадської забудови, та на ній відсутні будь-які нежитлові будівлі та не допускається будь-яке будівництво, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 № 319-18-VII, а також паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62.

Проте, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , 16.05.2019 державним реєстратором Шкарівської сільської ради Лужецьким Д.Л. за Денисенком Ігорем Олександровичем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 33, 5 кв. м, літера на плані «А», рік побудови 1991, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1832661432204.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Денисенком Ігорем Олександровичем стала довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана ФОП Палій С.С.

В матеріалах справи наявна довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана суб'єктом господарювання ФОП Палій С.С., в якій зазначено, що довідка видана власнику Денисенку Ігорю Олександровичу про те, що відповідно до проведеної технічної інвентаризації від 13.05.2019 нежитлова будівля літ. «А», що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 15-а, має наступні показники: - загальна площа літ. «А» - 33, 5 кв. м; - інвентаризаційна вартість - не визначалась; - значений об'єкт нерухомого майна, зі слів замовника, побудована господарським способом у 1991 році, не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію згідно з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001.

Крім цього, в матеріалах справи наявний технічний паспорт на нежитлову будівлю літ «А», розташовану по АДРЕСА_2 , виготовлений 13.05.2019 ФОП Палій С.С. (інвентаризаційна справа № 2019/11) на замовлення Денисенко І.О., зі змісту якого вбачається наступна інформація: нежитлова будівля літ «А», площею 33, 5 кв. м розташована на першому поверсі по вул. Ярмаркова, 15-а в місті Біла Церква; характеристика: літера «А», нежитлова будівля 1991 року побудови, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - метал, перекриття - бетон, підлога - плитка ламінат.

Суд встановив, що 26.07.2023 комісією у складі 6 осіб було проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в м. Біла Церква, перехрестя вулиця Ярмаркова, 15-а та вулиці Гоголя, в районі аптеки № 62, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023.

В акті обстеження земельної ділянки № 7/07 зафіксовано, що за результатами комісійного обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,0030 га, за адресою АДРЕСА_2 , в районі аптеки № 62, було виявлено наступне: на земельній ділянці, за адресою вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62 знаходиться будівля, а саме магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 16.05.2019 зареєстровано речове право на нерухоме майно - нежитлова будівля, літера А, 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, за адресою вулиця Ярмаркова, 15-а, яка належить на праві приватної власності Денисенко Ігорю Олександровичу. Відповідно до інформації УМА БМР, документів дозвільного характеру на вказане будівництво за даною адресою не надавалось. Рішень про присвоєння адреси цьому об'єкту нерухомого майна не приймалось. За даною адресою згідно інформації УМА БМР, на тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, а саме павільйону по продажу промислових товарів, площею 30,00 кв. м - 10.10.2016 було видано паспорт прив'язки № 09/16. Термін дії зазначеного паспорту прив'язки закінчився 01.09.2021 та не був продовжений. Згідно наданої інформації відділу ДАБК БМР інформація про внесення до Єдиного реєстру будівельної діяльності, Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомостей щодо документів, що надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, підтверджуються прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за вказаною вище адресою у Відділі відсутня. Відповідно до інформації земельного управління БМР на земельній ділянці площею 0,0456 га, з кадастровим номером 3210300000:04:015:0314, яка перебуває у постійному користування комунального підприємства «Аптека № 62», встановлений сервітут з ФОП Денисенком Ігорем Олександровичем. Об'єктом особистого строкового сервітуту за договором № 10-08/06 є територія в м. Біла Церква, вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, загальною площею 0,0030 га для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів.

Таким чином, комісією встановлено наявність будівлі, яка розташована на перехресті вулиці Ярмаркова, 15-а та вулиці Гоголі, в районі аптеки № 62.

Вказаний вище акт обстеження земельної ділянки № 7/07 усім складом комісії в кількості 6 осіб. Акт обстеження земельної ділянки відповідачем не оскаржено.

В матеріалах справи також наявна службова записка Юридичного управління Білоцерківської міської ради № 49 від 12.07.2023, зі змісту якої вбачається, що згідно інформації управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 881/01-07 від 04.07.2023, Управлінню документи на вказане вище будівництво об'єкту нерухомого майна не надавались, рішень про присвоєння адреси цьому об'єкту нерухомого майна не приймалось.

Київське обласне бюро технічної інвентаризації листом вих. № БЦ1681/1 від 15.08.2023 повідомило Білоцерківську окружну прокуратуру, що інвентаризація об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква Київської області вулиця Ярмаркова, будинок 15-а, не проводилась.

З відповіді Білоцерківської міської ради № 2263/01-11 від 02.08.2023 вбачається, що дозвільні документи для оформлення права власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Біла Церква Київської області вулиця Ярмаркова, будинок 15-а, не видавалися.

З урахуванням зазначеного, суд встановив, що на час вчинення реєстраційних дій у Денисенко Ігоря Олександровича був відсутній офіційний документ, що підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Відповідач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів наявності у нього дозвільної документації на будівництво спірного об'єкта нерухомого майна площею 33, 5 кв. м по АДРЕСА_2 .

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Суд враховує, що за змістом абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим законом.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 12 вказаного Закону відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі. Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вирішенні питань, пов'язаних з правом власності на майно, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2018 у справі № 922/1645/18.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 вказаної норми, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (із змінами) (далі - Порядок № 1127).

Відповідно до п. 40 Порядку № 1127, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 41 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, обов'язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Отже, статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 41 Порядку № 1127 передбачено правовстановлюючі документи, що підтверджують набуття прав на нерухоме майно.

Проте, як встановлено судом вище, документи дозвільного характеру на будівництво нерухомого майна площею 33, 5 кв. м по вул. Ярмаркова, буд. 15-а в м. Біла Церква, відповідачу не надавались, рішення про присвоєння адреси цьому об'єкту нерухомого майна не приймались. Протилежного суду не доведено.

Як зазначено в акті обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023, згідно наданої інформації відділу ДАБК БМР інформація про внесення до Єдиного реєстру будівельної діяльності, Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомостей щодо документів, що надають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, підтверджуються прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за вказаною вище адресою у Відділі відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надав державному реєстратору лише довідку про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019 та технічний паспорт від 13.05.2019, які не є правовстановлюючими документами, а також не містять посилання на правову підставу набуття відповідачем права власності на нерухоме майно.

При цьому, довідка про показники об'єкта та технічний паспорт на нерухоме майно не є тими документами, передбаченими ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Отже, реєстраційні дії державного реєстратора Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Лужецького Д.Л. з реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно, площею 33, 5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , вчинені з грубим порушенням норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127, що регулюють діяльність у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Суд враховує, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , 16.05.2019 за Денисенком І.О. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 33, 5 кв. м, літера на плані «А», рік побудови 1991, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1832661432204.

Підставою для державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю за Денисенком І.О. стала довідка про показники об'єкта нерухомого майна № 22 від 13.05.2019, видана ФОП Палій С.С., в якій зазначено, що довідка видана власнику Денисенку Ігорю Олександровичу про те, що відповідно до проведеної технічної інвентаризації від 13.05.2019 нежитлова будівля літ. «А», що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 15-а, має наступні показники: - загальна площа літ. «А» - 33, 5 кв. м; - інвентаризаційна вартість - не визначалась; - значений об'єкт нерухомого майна, зі слів замовника, побудована господарським способом у 1991 році, не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію згідно з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001.

Крім цього, відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю, літ «А», розташовану по АДРЕСА_2 , виготовленого 13.05.2019 ФОП Палій С.С. (інвентаризаційна справа № 2019/11) на замовлення Денисенко І.О., вбачається наступна інформація: нежитлова будівля літ «А», площею 33, 5 кв. м розташована на першому поверсі по вул. Ярмаркова, 15-а в місті Біла Церква; характеристика: літера «А», нежитлова будівля 1991 року побудови, фундамент - бетон, стіни - цегла, покрівля - метал, перекриття - бетон, підлога - плитка ламінат.

Відповідно до п. 42 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що пункт 42 Порядку № 1127 не стосується державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які використовуються з метою ведення комерційної/підприємницької діяльності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.03.2025, скасовуючи рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.04.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 03.09.2024, та закриваючи провадження у даній справі № 357/14621/23 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, встановив та зазначив наступне: «Спірне нежитлове приміщення, яке зареєстровано за відповідачем, розміщене на спірній земельній ділянці та використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності як магазин промислових товарів, що не спростував позивач. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Денисенко Ігор Олександрович зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відомостей про припинення його підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає. З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є господарсько-правовими, оскільки спір виник між Білоцерківською міською радою, з однієї сторони та Денисенко І.О. як суб'єктом підприємницькою діяльністю, з іншої сторони, щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення, розміщене на земельній ділянці комунальної власності, у зв'язку з чим справа не підсудна суду цивільної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.».

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у наведеній вище постанові від 05.03.2025 у даній справі зазначив: «суди не врахували, що між сторонами наявні договірні правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою. Такі правовідносини є господарськими. Той факт, що оскаржувана реєстрація права власності на нежитлову будівлю зареєстрована за відповідачем як за фізичною особою не доводить того, що він не використовує такий об'єкт нерухомості у своїй підприємницькій діяльності. Крім того, як зазначено вище, земельна ділянка має цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», а спірний об'єкт віднесений до нежитлової будівлі. Доказів того, що оскаржувана будівля, державну реєстрацію якої просить скасувати позивач, і тимчасова споруда (павільйон), для розміщення якої була надана спірна земельна ділянка у сервітут, є різними об'єктами, матеріали справи не містять.».

Обставина того, що Денисенко І.О. використовує спірне нерухоме майно у його підприємницькій діяльності як магазин промислових товарів також визнана відповідачем у його заявах по суті спору.

З огляду на наведене, застосування п. 42 Порядку № 1127 під час здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке використовується відповідачем у підприємницькій діяльності, є неправомірним та таким, що суперечить діючому законодавству.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів як будівництва спірного об'єкта нерухомого майна у 1991 році, так і доказів присвоєння спірному об'єкта нерухомого майна адреси.

Відповідно до інформації Білоцерківської міської ради, рішень про присвоєння адреси нежитловій будівлі літера «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м по вул. Ярмаркова, буд. 15-а в м. Біла Церква, не приймалось. Київське обласне бюро технічної інвентаризації листом вих. № БЦ1681/1 від 15.08.2023 повідомило, що інвентаризація об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква Київської область, вулиця Ярмаркова, будинок 15-а, не проводилась.

Крім того, згідно з актом обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023, на земельній ділянці комунальної форми власності, площею 0,0456 га з кадастровим номером 3210300000:04:015:0314, яка перебуває у постійному користуванні Комунального підприємства «Аптека № 62», встановлено сервітут з ФОП Денисенком Ігорем Олександровичем, об'єктом особистого строкового сервітуту за договором № 10-08/06 є територія в м. Біла Церква, вул. Гоголя, в районі аптеки № 62, загальною площею 0,0030 га для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів.

Відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

Отже, проведеним обстеженням спірної земельної ділянки встановлено, що на земельній ділянці комунальної форми власності знаходиться лише тимчасова споруда (павільйон), яка може бути переміщена без її знецінення чи зміни призначення, тобто за своєю суттю не є нерухомим майном, речові права та обтяження на які підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, зокрема рішення Білоцерківської міської ради № 1433-35-VII від 17.09.2017, № 5940-102-VII від 25.09.2020 «Про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Денисенком Ігорем Олександровичем», договори про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 108 від 01.11.2017 та № 10-08/06 від 11.01.2021 (у томі числі, схеми розміщення земельної ділянки до договорів та кадастрові плани земельної ділянки до договорів), викопіювання з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради № 319-18-VII від 03.11.2016, паспорт прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності № 09/16 від 02.09.2020, акт обстеження земельної ділянки № 7/07 від 26.07.2023 та додатки до нього, а також наявні в матеріалах справи листи, суд дійшов висновку, що спірний об'єкт нерухомості, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0456 га, з кадастровим номером 3210300000:04:015:0314 по АДРЕСА_1 , яке належить Білоцерківської міської ради на праві комунальної власності.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у наведеній вище постанові від 05.03.2025 у даній справі № 357/14621/23 зазначив, що спірне нежитлове приміщення, яке зареєстровано за відповідачем, розміщене на спірній земельній ділянці та використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності як магазин промислових товарів, що не спростував позивач. Доказів того, що оскаржувана будівля, державну реєстрацію якої просить скасувати позивач, і тимчасова споруда (павільйон), для розміщення якої була надана спірна земельна ділянка у сервітут, є різними об'єктами, матеріали справи не містять.

Наведеним вище спростовуються твердження відповідача, що прокурор не підтвердив належним та допустимими доказами, що спірний об'єкт нерухомого майна, зареєстрований за відповідачем, розміщений на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0456 га з кадастровим номером 3210300000:04:015:0314 по АДРЕСА_1 , яке належить Білоцерківської міської ради на праві комунальної власності.

У той же час, судом встановлено вище, що на спірній земельній ділянці розміщувалась лише тимчасова споруда, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 № 319-18-VII, а також паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 30, 00 кв. м, АДРЕСА_3 , в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, виданим 02.09.2020 ОСОБА_2 із терміном його дії до 01.09.2021.

Відтак, державним реєстратором Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Лужецьким Д.Л. фактично зареєстровано речове право (право власності відповідача) на тимчасову споруду (павільйон) для здійснення підприємницької діяльності як на об'єкт нерухомого майна.

Таким чином, всупереч вимог ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», раніше прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради та договору особистого строкового сервітуту, ОСОБА_2 на підставі недостовірних документів здійснив державну реєстрацію речового права власності на нежитлову будівлю, побудовану 1991 року, яка фактично є існуючою тимчасовою спорудою (павільйон) для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів.

Вказані дії державного реєстратора порушують не лише норми чинного законодавства щодо містобудівної діяльності, а й права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «А», що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, порушує можливість територіальної громади як власника землі, вільно розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 14, п. 7 ст. 92 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України, саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Спірне майно є комунальною власністю територіальної громади міста, від імені якої правомочності власника виконує міська рада.

Державна реєстрація нерухомого майна на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

У той же час, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

За змістом абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 12 вказаного Закону, відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

За наслідками розгляду даної справи суд встановив, що вказані дії державного реєстратора порушують права та інтереси територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «А», що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, порушує можливість територіальної громади як власника землі, вільно розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на дату вчинення оспорюваної реєстраційної дії), у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії.

За наслідками розгляду даної справи суд встановив, що станом на 16.05.2019, коли було здійснено державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав за Денисенко І.О. права власності на нежитлове приміщення, площею 33, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці комунальної форми власності знаходилась лише тимчасова споруда (павільйон) для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів та у Денисенко І.О. був у наявності лише документ на цей об'єкт як на тимчасову споруду - паспорт прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 30,00 кв. м по вул. Гоголя, в районі аптеки № 62, за реєстраційним номером № 09/16 від 02.09.2020, із строком його дії до 01.09.2021.

Суд встановив, що спірний об'єкт нерухомого майна, державну реєстрацію якої просить скасувати позивач, і тимчасова споруда (павільйон), для розміщення якої була надана спірна земельна ділянка у сервітут, є одним і тим самим об'єктом.

Відповідний запис в Державному реєстрі створює для Білоцерківської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема щодо відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право .

Отже, зазначеною нормою закону допускаються такий окремий спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи як скасування державної реєстрації прав та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.

З урахуванням зазначеного вище, оскільки відповідачем фактично здійснено державну реєстрацію права власності на тимчасову споруду (павільйон) під виглядом нежитлової будівлі, побудованої в 1991 році, на земельній ділянці комунальної форми власності, у той час як згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав власності на тимчасові споруди є юридично неможливою, оскільки наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «А», що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, порушує можливість територіальної громади як власника землі вільно розпоряджатися своєю власністю та з огляду на приписи ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», господарський суд дійшов висновку, що вимога прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, яким є тимчасова споруда, що не відносяться до нерухомого майна, є обґрунтованою, а визначений прокурором спосіб захисту належним, ефективним та таким, що поновить порушені права територіальної громади.

Суд відхиляє заперечення відповідача з посиланням на судову практику Верховного Суду у справах № 904/7803/21, № 910/7987/22 та № 916/959/22, що вимога прокурора скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту у цій справі, оскільки правовідносини в зазначених справах та у даній справі не є подібними.

Так, рішенням Білоцерківської міської ради № 1433-35-VII від 07.09.2017 вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них тимчасова споруда - 0,0030 га), строком на 3 роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. Наслідком прийняття рішення стало укладення 01.11.2017 між Білоцерківською міською радою та ФОП Денисенком І.О. договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 108, предметом якого є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення існуючого павільйону по продажу промислових товарів, загальною площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га).

Рішенням Білоцерківської міської ради від № 5940-102-VII 25.09.2020 вирішено укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Денисенком І.О. для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів за адресою: вулиця Гоголя, в районі аптеки № 62, площею 0,0030 га (з них під тимчасовою спорудою - 0,0030 га) строком до початку реконструкції вулиці, але не більше ніж на 15 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. Наслідком прийняття рішення стало укладення 11.01.2021 між Білоцерківською міською радою та ФОП Денисенком І.О. договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки № 10-08/06, предметом якого є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по продажу промислових товарів, загальною площею 0,0030 га (30 кв. м) (з них: тимчасова споруда - 0,0030 га).

На спірній земельній ділянці розміщувалась тимчасова споруда, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 № 319-18-VII, а також паспортом прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності загальною площею 30, 00 кв. м, вул. Гоголя, в районі аптеки № 62, реєстраційний № 09/16, виданим 02.09.2020 Денисенку Ігорю Олександровичу.

Відповідно до змісту зазначеного вище паспорту прив'язки тимчасової споруди реєстраційний № 09/16 від 02.09.2020, паспорт прив'язки зареєстровано на підставі паспорту прив'язки тимчасової споруди № 09/16 від 10.10.2016 та заяви на продовження паспорта прив'язки ТС вих. № 1242/05-08 від 13.08.2020, ЦНАП БМР № 15.1-07/3691 від 12.08.2020. Паспорт прив'язки дійсний до 01.09.2021.

Отже, принаймні з 10.10.2016 на спірній земельній ділянці комунальної форми власності існує тимчасова споруда (павільйон) по продажу промислових товарів, загальною площею 30 кв. м. Про обставини самовільного будівництва відповідачем тимчасової споруди прокурор протягом розгляду даної справи не стверджував.

При цьому, як було зазначено судом вище, державна реєстрація речових прав власності на тимчасові споруди в силу закону є неможливою.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка комунальної форми власності (площею 0,0030 га) передавалася відповідачу у строковий земельний сервітут на підставі відповідних договорів про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки, на якій допускалося розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, що свідчить про використання відповідачем спірної земельної ділянки позивача за наявності установлених законом підстав.

Тобто право територіальної громади порушене саме внаслідок протиправної державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке на земельній ділянці відсутнє. Внесений до відповідних державних реєстрів запис впливає на обсяг прав територіальної громади при володінні та розпорядженні земельною ділянкою.

Враховуючи те, що зареєстроване за відповідачем право власності на нерухоме майно фактично здійснено на існуючу тимчасову споруду (павільйон), яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності, державна реєстрація речових прав власності на які в силу закону є неможливою, у той же час обставину самовільного будівництва відповідачем вказаної тимчасової споруди судом не встановлено та сторони про вказану обставину не стверджували, а відповідний запис в Реєстрі створює для територіальної громади перешкоди у реалізації правомочностей власника земельної ділянки, така державна реєстрація підлягає скасуванню, що узгоджується з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684, 00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності за Денисенком Ігорем Олександровичем (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1832661432204 - нежитлова будівля, літ. «А», 1991 року побудови, загальною площею 33, 5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

3. Стягнути з гр. ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 2 684, 00 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 27.10.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко

Попередній документ

131280306

Наступний документ

131280308

Інформація про рішення:

№ рішення:	131280307
№ справи:	357/14621/23
Дата рішення:	24.09.2025
Дата публікації:	29.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(09.04.2025)
Результат розгляду:	Приєднано до матеріалів справи
Дата надходження:	07.04.2025
Предмет позову:	про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

23.01.2024 14:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
27.02.2024 12:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
06.03.2024 16:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
15.04.2024 14:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
17.07.2025 15:50	Господарський суд Київської області
03.09.2025 14:30	Господарський суд Київської області
24.09.2025 15:00	Господарський суд Київської області