вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа № 911/378/17 (911/2080/25)
Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства", Київська область, м. Славутич
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс", м. Київ
про стягнення 33 892,53 грн.
В межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.
Наразі триває процедура санації Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства".
25.06.2025 р. до суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення 33892,53 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс".
Ухвалою господарського суду від 26.06.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; роз'яснено відповідачу, що відзив на позовну заяву подається до суду протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (частина перша статті 251 ГПК України); встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до частини сьомої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано позивачу у строк до п'яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення у порядку, передбаченому статтями 166, 167, 251 Господарського процесуального кодексу України; зобов'язано учасників справи всі заяви, пояснення, клопотання, заперечення у справі викладати в письмовій формі (частина друга статті 169 Господарського процесуального кодексу України).
11.07.2025 р. через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, від позивача надійшла відповідь на відзив.
Суд зазначає, що сторони повідомлені про прийняття до провадження господарським судом Київської області матеріалів справи у порядку, встановленому частиною п'ятою ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частини третьої, частини четвертої ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адреси їх місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У частині восьмій ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною четвертою ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Відповідно до Договору № 10-09/21 оренди нежитлового приміщення від 10.09.2021 р. та акту приймання-передачі від 13.09.2021 р. до договору оренди № 10-09/21 від 10.09.2021 р., у Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС" (відповідача) у строковому платному користуванні перебувала нежитлова будівля, загальною площею 1 926,1 кв.м., розташована за адресою: Київська область, м. Славутич, Сосновий проїзд, будинок 7.
01.10.2017 р. між ТОВ "Сфера-Плюс" (Споживач) та КП "УЖКГ" (Теплопостачальна організація) укладено Договір про постачання теплової енергії № 40-21-Т.
Відповідно до умов договору Теплопостачальна організація взяв на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних обсягах на об'єкт споживача, розташований за адресою: 07101, Київська область, м. Славутич, Сосновий проїзд, будинок 7, а Споживач своєчасно та у повному обсязі оплачувати спожиту теплову енергію у встановлені договором терміни.
Позивач вказує, що протягом дії договору постачання здійснювалося у необхідних обсягах, що підтверджується відповідними актами постачання теплової енергії. Пунктом 6.3 договору передбачено щомісячну оплату за спожите тепло.
Однак, в порушення умов договору, Споживач (відповідач) несвоєчасно та в неповному обсязі виконав взяті на себе грошові зобов'язання щодо оплати спожитих послуг.
Так, за період дії договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р. відповідачем спожито теплову енергію на загальну суму 270 812,33 грн., з яких сплачено 153 665,48 грн., тобто неоплаченими залишались 117 146,85 грн. (основний борг за період - грудень 2021 року та січень 2022 року).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору КП "УЖКГ" звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ТОВ "Сфера-Плюс" основного боргу за спожиту теплову енергію за період з грудня 2021 року по січень 2022 року в розмірі 117 146,85 грн., 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих до дати подання позову (до 05.10.2023 р.).
Рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2024 р. у справі № 911/378/17 (911/3158/23), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 р., позовні вимоги КП "УЖКГ" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Сфера-Плюс" 117 146,85 грн. основного боргу, 8 238,83 грн. 3 % річних, 51 056,08 грн. інфляційних втрат, 35 228,47 грн. пені, 3 175,21 грн. судового збору.
Однак, як вказує позивач, рішення господарського суду Київської області від 09.12.2024 р. не було виконано боржником добровільно, тому, на підставі наказу господарського суду Київської області 03.04.2025 р. у справі № 911/378/17 (911/3158/23) та заяви стягувача 29.04.2025 р., було відкрито виконавче провадження № 77934793 та накладено арешт на кошти боржника.
На підставі вжитих щодо примусового виконання рішення заходів: 02.05.2025 р. на рахунок стягувача надійшли кошти в розмірі 47 001,50 грн., які ним було зараховано як відшкодування витрат на оплату судового збору, пені, 3 % річних, частково інфляційних втрат; 08.05.2025 р. надійшли кошти в розмірі 167 843,94 грн., які зараховано як залишок інфляційних втрат та основний борг (що відповідає положенням ст. 534 ЦК України).
Отже, як вказує позивач, погашення основного боргу здійснено відповідачем лише 08.05.2025 р., разом з тим, врахувавши положення пункту 6.4. Договору, боржник є таким, що прострочив строк виконання зобов'язань за договором № 40-21-Т від 01.10.2021 р.
Так, пунктом 7.3.4. Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
У зв'язку з вищенаведеним (несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань) позивач нарахував додатково до стягнення з відповідача 28 308,00 грн. інфляційних втрат та 584,53 грн. трьох процентів річних від простроченої суми (починаючи з 06.10.2023 р. по 07.05.2025 р.).
Відповідачем був поданий відзив на позовну заяву, в якому він не заперечував факт існування договору та прострочення платежів, але оскаржував правильність розрахунку позивачем інфляційних втрат та 3 % річних за 580 днів. Відповідач стверджує, що йдеться про невиконання судового рішення, яке набрало законної сили 31.03.2025 р., а не про порушення договору. На його думку, період прострочення слід обчислювати з дати невиконання наказу суду у справі № 911/378/17 (911/3158/23), тобто від 03.04.2025 р. до 07.05.2025 р. (дати погашення заборгованості), разом за 28 днів. За цим періодом інфляційні втрати, за розрахунками відповідача, становлять 2 552,33 грн., а 3 % річних - 288,86 грн., разом - 2 841,19 грн.
У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача, вважаючи їх необґрунтованими. Позивач зазначив, що з моменту укладення між ТОВ "Сфера-Плюс" та КП "УЖКГ" договору про постачання теплової енергії № 40-21-Т від 01.10.2017 р. відповідач був зобов'язаний здійснювати оплату за спожиту теплову енергію у строки та в обсягах, визначених умовами договору. Однак, у порушення договірних зобов'язань, відповідач несвоєчасно здійснив оплату за спожиту теплову енергію за період з грудня 2021 року по січень 2022 року на суму 117 146,85 грн. На думку позивача, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договірних зобов'язань він мав законні підстави, керуючись умовами договору та положеннями чинного законодавства, здійснити нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних, починаючи з дати завершення попередніх нарахувань і до моменту повного погашення заборгованості.
Дослідивши позовні вимоги та заперечення відповідача, судом встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини п'ятої ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Водночас судове рішення лише підтверджує наявність порушеного права, але не змінює моменту виникнення самого зобов'язання.
Так, підставою для виникнення зобов'язань у спірних правовідносинах є договір про постачання теплової енергії № 40-21-Т від 01.10.2017 р., укладений між сторонами, яким визначено порядок, строки та умови розрахунків за спожиту теплову енергію.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.
Відповідно до частини першої ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач не здійснив оплату за спожиту теплову енергію за період грудень 2021 - січень 2022 року на суму 117 146,85 грн., чим порушив умови договору.
Факт неналежного виконання зобов'язання підтверджено рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2024 р. у справі № 911/378/17 (911/3158/23), яким стягнуто з ТОВ "Сфера-Плюс" 117 146,85 грн. основного боргу, 8 238,83 грн. 3 % річних, 51 056,08 грн. інфляційних втрат, 35 228,47 грн. пені, 3 175,21 грн. судового збору та яке набрало законної сили 10.03.2025 р., відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 р.
Відповідно до частини четвертої ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що "преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку".
Отже, факт існування договірних відносин між сторонами та неналежного виконання зобов'язань відповідачем встановлено судом (рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2024 р. у справі № 911/378/17 (911/3158/23)) і він не потребує повторного доведення.
Водночас саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо воно не виконано у встановленому порядку, не припиняє зобов'язальних відносин між сторонами і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Отже, до моменту фактичного виконання рішення суду боржником грошове зобов'язання продовжує існувати, а кредитор не позбавляється права на отримання передбачених законом сум, що компенсують наслідки прострочення виконання.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та не спростовано відповідачем, заборгованість у сумі 117 146,85 грн., а також 8 238,83 грн. 3 % річних, 51 056,08 грн. інфляційних втрат і 35 228,47 грн. пені (визначені рішенням господарського суду від 09.12.2024 р. у справі № 911/378/17 (911/3158/23) були сплачені відповідачем лише 08.05.2025 р. - на стадії примусового виконання, що свідчить про те, що боржник не виконав свої зобов'язання у встановлений договором строк і продовжував ухилятися від сплати навіть після ухвалення та набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
У постанові від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду встановила, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, а вимога про їх сплату є додатковою до основної (п. 43 постанови), причому поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Нарахування інфляційних втрат і 3 % річних входить до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання, оскільки забезпечує захист майнового права та інтересу кредитора шляхом відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів і компенсації за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, враховуючи, що грошове зобов'язання виникло до ухвалення судового рішення і не припинилося після набрання ним законної сили, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України належне нарахування 3 % річних та інфляційних втрат має місце, оскільки воно є способом захисту майнового права позивача та компенсацією наслідків прострочення виконання зобов'язання боржником, і здійснюється на суму основного боргу до моменту повного виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 59- 62 постанови КГС ВС від 15.11.2019 р. у справі № 905/1753/18 та у постанові ВС від 12.02.2020 р. у справі № 917/1421/18, відповідно до яких прострочення є триваючим правопорушенням, а право кредитора на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць до моменту повного виконання зобов'язання.
Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.
З наведеного також слідує, що посилання відповідача на нібито виникнення обов'язку зі сплати 3% річних та інфляційних витрат лише після ухвалення судового рішення є необґрунтованим, оскільки зобов'язання виникло з моменту прострочення виконання, а судове рішення лише підтверджує його існування і не створює нових обов'язків.
Отже, матеріали справи підтверджують факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, що є підставою для застосування передбаченої договором та законом відповідальності. Враховуючи, що відповідач здійснив оплату лише 08.05.2025 р., хоча строк виконання зобов'язання настав значно раніше, позивач обґрунтовано нарахував 3 % річних та інфляційні втрати за період з 06.10.2023 р. по 07.05.2025 р. При цьому попереднє судове рішення охоплювало період з моменту прострочення виконання зобов'язання і до 05.10.2023 р., тоді як фактичне погашення боргу відбулося пізніше - 08.05.2025 р., а тому вимоги у цій справі стосуються нового, самостійного періоду прострочення.
З урахуванням наведеного, а також положень чинного законодавства та умов пункту 7.3.4. Договору, яким передбачено обов'язок споживача у разі несвоєчасної оплати вартості теплової енергії сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в межах заявленого розрахунку, з урахуванням фактичного періоду прострочення і правильності здійснених нарахувань.
Так, здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.
Відповідно до розрахунку суду інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення виконання грошового зобов'язання в межах періоду здійснення розрахунку позивачем, становлять 22 382,08 грн.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3% річних, з урахуванням наведеного періоду нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 584,53 грн. 3% річних.
Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та врахувавши положення чинного законодавства і судову практику, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Зокрема, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 22 382,08 грн. та 3 % річних у сумі 5 584,53 грн., що відповідає фактичному періоду прострочення виконання грошового зобов'язання і проведеному судом перерахунку.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, літ. А, офіс 369; код ЄДРПОУ 32824011) на користь Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8; код ЄДРПОУ 31476318) 5 584 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 53 коп. 3 % річних, 22 382 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят дві) грн. 08 коп. інфляційних втрат та 2 513 (дві тисячі п'ятсот тринадцять) грн. 24 коп. судового збору.
3. В іншій частині в задоволені позову відмовити.
4. Видати наказ.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата підписання 27.10.2025 р.
Суддя А.В. Лопатін