ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.10.2025Справа № 910/11192/25
За позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратура в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН"
про стягнення 83 090,64 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратура (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (далі - позивач, Виконком Прилуцької міської ради) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ" (далі - відповідач, ТОВ "ТД "ІФС") про стягнення з останнього на користь Виконкому Прилуцької міської ради 83 090,64 грн, з яких: 82 080 грн основного боргу, 491,17 грн інфляційних витрат та 519, 47 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що відповідач в порушення умов Договору № 2 про закупівлю від 05.09.2024, укладеного між відповідачем та Виконкомом Прилуцької міської ради, не передав останньому 1 520 літрів бензину А-95 на суму 82 080,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 прийнято позовну заяву прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11192/25, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/11192/25.
При відкритті провадження у справі судом встановлено, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ" (ідентифікаційний код: 45067285) є Україна, 04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 72, офіс 337.
Судом, після відкриття провадження у справі, встановлено, що відповідач змінив найменування та своє місцезнаходження. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час вирішення спору по суті вірним найменуванням відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (ідентифікаційний код: 45067285), вірне місцезнаходження - Україна, 03146, місто Київ, вул.Юри Гната, будинок 20.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заву та додані до неї докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради проводилася процедура публічних закупівель (UA-2024-08-20-007523-a) Бензину А-95.
Відповідно до протоколу UA-2024-08-20-007523-a, переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН").
05.09.2024 між Виконавчим комітетом Прилуцької міської ради (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ІНТЕРФЕРЕНЦ СИСТЕМ" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН") (далі - постачальник) за результатами проведення процедури закупівлі укладено Договір № 2 про закупівлю (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується протягом строку поставки Товару та відповідно до умов, зазначених в Договорі, поставити покупцю - Бензин А-95 - талони (скретч-картки/бланки дозволу), які надають право здійснювати заправку автомобілів покупця на АЗС паливом (код ДК 021:2015 - 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець зобов'язується приймати у власність Товар та повністю оплачувати його вартість (ціну) в порядку та на умовах визначених в цьому Договорі.
Згідно з п. 1.2 Договору, відпуск Товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талони/ скретч-картки/бланки дозволу) на отримання Товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997.
Згідно з п. 1.4 Договору, кількість Товару та вартість одиниці Товару визначено сторонами в Специфікації, що надана в Додатку 1 до цього Договору.
Відповідно до Додатку 1 (Специфікація Товару згідно з Договором) сторони узгодили кількість та вартість Товару, який відповідач зобов'язався передати позивачу, а саме: Бензин А-95 за ціною 54,00 грн з ПДВ за одиницю Товару, у кількості 1 800 л, на загальну суму 97 200,00 грн.
Положенням п. 2.1 Договору визначено, що Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту отримання Товару згідно умов Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, сума цього Договору становить 97 200,00 грн з ПДВ.
Пункт 3.2 Договору визначає джерело фінансування: місцевий бюджет Виконавчого комітету Прилуцької міської ради.
Пунктами 5.1 та 5.2 Договору визначено, що місце доставки Товару (скретч-карток): за адресою замовника: Україна, Чернігівська область, м. Прилуки, 17500, вул. Незалежності, 82. Строк поставки Товару: до 20 вересня 2024 року.
Згідно з п. 5.4 та 5.5 Договору постачальник зобов'язується у день поставки Товару передати талони (скстч-картки/бланки дозволу) на всю замовлену кількість придбаного замовником Бензину А-95. Передача покупцю Товару за цим Договором здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця талону/скретч-картки/бланку-дозволу.
Талон/скретч-картка/бланк-дозволу не є засобом розрахунків/платежів між Сторонами. Талон містить інформацію про вид і об?єм нафтопродуктів, якими буде заправлений автотранспорт Покупця при наданні таких бланків на АЗС протягом терміну дії такого бланку (безстроково) (п 5.7 Договору).
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 4.2 Договору оплата Товару (талонів) здійснюється після отримання Товару на підставі рахунку та видаткової накладної протягом 7 робочих дня в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням вимог ст. 49 Бюджетного кодексу України.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору, відповідно до Видаткової накладної №1408 від 05.09.2024, позивач сплатив відповідачу за Товар грошові кошти у розмірі 97 200,00 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією № 730 від 10.09.2024
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Начальником господарського відділу Прилуцької міської ради Будюком Ярославом 08.05.2025 було складено Службову записку, якою встановлено, що Виконкомом Прилуцької міської ради на підставі Договору № 2 від 05.09.2024 придбано талони на Бензин А-95 у кількості 1 800 літрів на суму 97 200,00 грн. З січня 2025 року встановлено відсутність пального на АЗС постачальника, що включені до списку АЗС. Станом на 08.05.2025 у Виконавчому комітеті Прилуцької міської ради зберігаються талони "АВІАС" на Бензин А-95 у кількості 1 520 л. на загальну вартість 82 080,00 грн.
08.05.2025 позивач надіслав відповідачу Претензію №09-2/2993 про порушення умов Договору, в якій просив вирішити питання щодо відпуску за талонами Бензину А-95 на АЗС у м. Прилуки або повернути кошти в сумі 82 080,00 грн.
Частиною 1 статті 670 ЦК України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач не надав заперечень та(або) пояснень щодо вищезазначених обставини та не надав доказів поставки Товару або повернення заборгованості.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 82 080,00 грн є правомірною та обґрунтованою.
Також, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 519,47 грн та інфляційні втрати у розмірі 491,17 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом
Згідно з п. 7.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо поставки Товару, чим порушив умови Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Як встановлено судом раніше, позивач звертався до відповідача з Претензією № 09-23/2993 від 08.05.2025, якою просив повернути кошти у розмірі 82 080,00 грн, а відповідь надати до 25.05.2025.
Відтак з наступного дня (з 26.05.2025) враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, зобов'язання відповідача є грошовим, а тому нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірним.
Розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат наведено прокурором у додатку до позовної заяви, при цьому судом встановлено, що прокурор здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 28.05.2025 по 12.08.2025.
Здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що загальна сума 3 % річних у розмірі 519,47 грн та інфляційних втрат у розмірі 491,17 грн вірно розрахована прокурором у позовній заяві та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо порушення інтересів держави та підстав представництва інтересів прокурором суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".
За положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.
Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Так, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону.
Судом встановлено, що 23.06.2025 Прилуцькою окружною прокуратурою до Виконавчого комітету Прилуцької міської ради направлено лист № 54-77-4364вих-25 у якому зазначено про порушення інтересів держави у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "ТД "ІФС" своїх зобов'язань за Договором. Крім того встановлено, що Виконавчий комітет Прилуцької міської ради не вживав заходів щодо звернення до суду з позовом до ТОВ "ТД "ІФС", яке прострочило виконання грошового зобов'язання за Договором № 2 від 05.09.2024 щодо поставки Бензину А-95, про стягнення суми боргу (у т.ч. штрафних санкцій) за весь час прострочення та не планує їх вживати у подальшому.
Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Оцінюючи доводи прокурора, приймаючи до уваги, що фактично позивачем не було здійснено захисту інтересів територіальної громади, враховуючи практику Верховного Суду стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, суд дійшов висновку щодо можливості звернення Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратура в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Прилуцької міської ради до суду з позовом.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" на користь Виконавчого комітету Прилуцької міської ради заборгованості у сумі 83 090,64 грн, з яких: 82 080,00 грн основного боргу, 519,47 грн 3 % річних та 491,17 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Оскільки, позов задоволено повністю, судовий збір у сумі 2 422,40 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (Україна, 03146, місто Київ, вул.Юри Гната, будинок 20; ідентифікаційний код: 45067285) на користь Виконавчого комітету Прилуцької міської ради (Україна, 17500, Чернігівська обл., місто Прилуки, ВУЛИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, будинок 82: 04061814) 82 080,00 грн (вісімдесят дві тисячі вісімдесят гривень 00 коп.) основного боргу, 519,47 грн (п'ятсот дев'ятнадцять гривень 47 коп.) 3 % річних та 491,17 грн (чотириста дев'яносто одну гривню 17 коп.) інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (Україна, 03146, місто Київ, вул.Юри Гната, будинок 20; ідентифікаційний код: 45067285) на користь Чернігівської обласної прокуратури (Україна, 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, ВУЛИЦЯ КНЯЗЯ ЧОРНОГО, будинок 9; ідентифікаційний код: 02910114) 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 27.10.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА