вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"16" жовтня 2025 р. Cправа № 902/1073/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,
представників:
позивача - Хомич Ю.В.,
відповідача - Сніцаренка А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" (пров. Ясинуватський, буд. 11, м. Київ, 03069)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (Гайсинське шосе, буд. 2, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, 22800)
про стягнення 202 396,37 грн,
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" 323396,37 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки скрапленого вуглеводневого газу №17/10-2023 від 17.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" 323396,37 грн, з яких: 121000 грн - основного боргу; 54502,99 грн - інфляційних втрат; 75633,15 грн - 30% річних та 72260,23 грн - пені.
Ухвалою суду від 06.08.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/1073/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02.09.2025 о 09.30 год.
Під час підготовчого провадження у справі вчинено ряд процесуальних дій:
- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 67-82, т.1) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 107-114, т.1); позивачем - відповідь на відзив відповідача (а.с. 83-106, т.1).
- в порядку ст. 46 ГПК прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 01-34/8396/25 від 12.08.2025), внаслідок чого ціна позову склала 202 396,37 грн, з яких: 54502,99 грн - інфляційні втрати; 75633,15 грн - 30% річних та 72260,23 грн - пеня.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 25.09.2025. Поряд з цим у судовому засіданні 25.09.2025 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 15:30 год. 16.10.2025.
На визначений час у судове засідання 16.10.2025 з'явилися усі учасники справи, які підтримали викладені письмово позиції по суті спору.
На підставі відповідного клопотання представниці позивача забезпечено участь у судових засіданнях у справі № 902/1073/25 в суді першої інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Відповідач у відзиві на позовну заяву визнає, що ним були допущені певні порушення умов укладеного між сторонами договору, однак не погоджується з наведеними у позові розрахунками заявлених до стягнення сум, вважає їх такими, що суперечать досягнутим між сторонами домовленостям (зокрема, щодо порядку та строку виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" обов'язку з проведення розрахунків), несправедливими, а також такими, що суперечать балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Позивач повинен був поставити Товар на суму отриманої попередньої оплати, а у випадку поставки Товару у більшій кількості (що умовами Договору поставки не заборонено), з урахуванням відсутності на момент поставки Додатку до Договору поставки (а також і рахунку), в частині строків оплати за Товар у кількості, яка перевищує кількість оплаченого в порядку попередньої оплати Товару, застосуванню підлягають положення п. 7.8. Договору поставки, згідно яких Покупець протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Сторонами Акту звірки взаєморозрахунків перераховує Постачальнику грошову суму, якої не вистачає.
Позивачем до позовної заяви додано Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2025-18.02.2025, згідно якого заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 18.02.2025 становить 400 000,00 грн.
Так, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан", існуючу станом на 18.02.2025 заборгованість в розмірі 400 000,00 грн (у вигляді різниці між розміром попередньої оплати та вартістю фактично поставленого Товару) відповідач повинен був сплатити позивачу протягом 10 (десяти) банківських днів, починаючи з 19.02.2025, тобто у термін до 04.03.2025 включно, а вже починаючи з 05.03.2025 відповідач міг вважатися таким, що допустив порушення строків оплати Товару, отриманого за видатковою накладною № 213 від 23.11.2024.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікітан" здійснено власний розрахунок заборгованості за період прострочення з 05.03.2025 по 07.08.2025, згідно яких розмір такої заборгованості становить 69 015,61 грн, з яких: інфляційні втрати у розмірі 11 930,00 грн; 30 % річних у розмірі 28 096,47 грн; пеня у розмірі 28 989,14 грн.
Крім того, відповідач просить зменшити розмір нарахованих за Договором пені - на 90%, а 30% річних - до 3% річних. При цьому просить зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу, оскільки заявлений розмір витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, характеру спору по даній справі, ступеню її складності.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що намагання відповідача ввести суд в оману щодо строків оплати товару спростовуються п. 7.1. Договору, де чітко зазначено, що покупець зобов'язується оплатити Товар на умовах 100% попередньої оплати Партії Товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачено Сторонами в Додатках до даного Договору.
Зважаючи, що додаток до Договору на цю поставку не підписувався, то єдиний порядок оплати товару узгоджений сторонами полягав саме в отримані передоплати за замовлений товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відтак, враховуючи те, що фактично передоплата за товар не була отримана, але товар було поставлено та отримано Відповідачем, Позивач просить суд врахувати наступні положення законодавства, що регулюють строки оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до п. 7.4. Договору право власності на Товар і ризик випадкової загибелі Товару переходить до Покупця з моменту поставки Товару, незалежно від термінів здійснення оплати.
Тобто передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару.
Поряд з цим п. 7.8. Договору, на який посилається відповідач і в якому йдеться про обов'язок в 10-тиденний строк після підписання акту звірки погасити заборгованість, яку було виявлено в ході його підписання, стосується не перенесення строків оплати зобов'язань, а встановлення конкретних строків на погашення заборгованості винною стороною.
Також позивач акцентує увагу, що відсутні підстави для зменшення штрафних санкцій та відповідач не навів жодного спростування щодо необґрунтованості заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" витрат на професійну правничу допомогу.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач звертає увагу, що при визначенні строку оплати сторони у першу чергу зобов'язані керуватися умовами укладеного Договору, а вже за відсутності у договорі строків виконання грошового зобов'язання - застосуванню підлягають положення чинного законодавства.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" наголошує, що момент виникнення зобов'язання з оплати товару та строк виконання такого зобов'язання не є тотожними.
У додатковому поясненні по справі позивач стверджує, що прийняття відповідачем усього обсягу товару свідчить про беззаперечний обов'язок останнього здійснити оплату за цей товар після його отримання.
Крім того, прострочення виконання грошового зобов'язання на більш ніж 9 місяців не може свідчити про добросовісність сторони боржника і не може надавати йому перевагу шляхом зменшення суми компенсаційних витрат, що підлягають стягненню.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
17.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" (Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (Покупець, відповідач) укладено Договір поставки скрапленого вуглеводневого газу №17/10-2023 (Договір), відповідно до п.2.1. якого Постачальник зобов'язується поставити покупцю скраплений вуглеводневий газ (Товар) узгодженими партіями, а Покупець зобов'язується його оплатити і прийняти в кількості, асортименті, по цінам. В терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами Договору (Додатки).
Згідно із п. 5.3. Договору для отримання партії Товару Покупець надсилає Постачальнику заявку на поставку (заявка) за формою Додатку №1 до цього Договору на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої Покупцем особи та відбитком печатки Покупця.
Цим же пунктом Договору передбачено, що у випадку, якщо інший термін подання заявки не встановлений у Додатку до даного Договору, заявка повинна бути надана Покупцем Постачальнику не пізніше 2 двох календарних днів до запланованої дати поставки партії Товару.
Відповідно до п. 8.3. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем своїх грошових зобов'язань, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, коли сталося порушення від несплаченої суми за кожен день прострочення з моменту поставки Товару.
За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого Товару, Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний у 30-денний термін сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (Тридцять відсотків) річних від простроченої суми заборгованості , відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 8.5 Договору).
Згідно із п. 8.8. Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання Стороною відповідних прострочених зобов'язань за Договором.
Відповідно до отриманої від відповідача заявки (а.с. 22, т.1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" поставило відповідачу обумовлений за Договором товар (Газ нафтовий скраплений LPG Propan-Butan MIX) в кількості 20,36 т загальною вартістю 1 089 260 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною в електронній формі видатковою накладною №213 від 23.11.2024 (а.с. 27, т.1), а також товарно-транспортною накладною (а.с. 29, т.1).
Відповідач вартість отриманого Товару сплатив у повному обсязі, однак з простроченням, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 12-14, 24, 37, т. 1), актами звірки взаєморозрахунків (а.с. 38-40, т.1) та копіями платіжних інструкцій (а.с. 65, т.1).
Внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" 54502,99 грн - інфляційних втрат; 75633,15 грн - 30% річних та 72260,23 грн - пені.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки скрапленого вуглеводневого газу №17/10-2023 від 17.10.2023.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором допущено прострочення оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 943 264 грн, оскільки було внесено часткову передоплату в сумі 145 996 грн.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Так, враховуючи, що позивач поставив відповідачу обумовлений Товар без 100% попередньої оплати, як обумовлено Договором, зобов'язання відповідача зі сплати 943 264 грн вартості Товару виникло за фактом його отримання, відтак зобов'язання в силу вимог ст. 692 ЦК України є простроченим з наступного дня після вказаної дати, тобто з 24.11.2024. Адже ні умовами Договору, ні додатками до нього не визначено строку оплати товару у розмінні положень ст.251 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
За приписами п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення із відповідним позовом до суду) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем своїх грошових зобов'язань, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, коли сталося порушення від несплаченої суми за кожен день прострочення з моменту поставки Товару.
За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого Товару, Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний у 30-денний термін сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (Тридцять відсотків) річних від простроченої суми заборгованості , відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 8.5. Договору).
Крім того, згідно із п. 8.8. Договору сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання Стороною відповідних прострочених зобов'язань за Договором.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" нарахування пені, інфляційних втрат та 30 % річних за відповідні періоди прострочення з урахуванням здійснених проплат, судом помилок в періодах нарахування та сумах не виявлено, при цьому такі нарахування перебувають в межах розрахунку суду (кінцева дата нарахування - 31.07.2025).
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із положеннями статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.
Також суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 11.07.2023 у справі №903/486/22, пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахування задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Отже, суд, враховуючи встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом наданим ст. 551 ЦК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені та 30 % річних.
Поряд з цим суд враховує:
- пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу та інфляційних втрат;
- встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- погашення відповідачем основного боргу на момент розгляду справи.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України зменшує розмір пені та процентів річних на 30 %, що забезпечує баланс інтересів обох сторін.
Отже, враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача підлягають 54 502,99 грн - інфляційних втрат; 50 582,16 грн - пені; 52 943,2 грн - 30% річних. Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 21 678,07 грн - пені та 22 689,95 грн - 30% річних слід відмовити з підстав зменшення їх розміру судом.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем слідує з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Водночас доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом мотивів в обґрунтування задоволення позову. Зокрема, безпідставним є посилання відповідача щодо обов'язку погасити заборгованість в десятиденний строк після підписання акту звірка, оскільки відповідна норма Договору (п. 7.8.) не встановлює перенесення строку виконання грошового зобов'язання, а лише встановлює конкретний строк на погашення зафіксованої заборгованості.
Отже, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені та процентів річних.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині зменшення розміру пені та 30% річних витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Отже, витрати на сплату судового збору покладаються на відповідача в сумі 2428,75 грн. При обрахунку ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" застосовано коефіцієнт пониження 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".
Визначаючись щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу у матеріалах справи міститься копія договору №23072025/1 про надання юридичних і супутніх послуг (Договір №23072025/1), укладеного між ТОВ "Інсента" (Виконавець) та ТОВ "Сінтонек Україна" (Клієнт).
Вчиняти від імені ТОВ "Інсента" без довіреності надано Хомич Юлії Вікторівні, що підтверджується випискою з ЄДРЮОФОПГФ (а.с. 49, т.1). Статус адвоката Хомич Юлії Вікторівни підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6092 від 26.04.2018.
Пунктом 6.3. Договору №23072025/1 визначено, що сума гонорару Виконавця за надання послуг визначається у вигляді фіксованої суми з закріпленням порядку та підстав її виплати у відповідному Замовленні.
Відповідно до Замовлення №1 від 23.07.2025 до Договору сторони погодили перелік наданих послуг у фіксованому розмірі 20000 грн із поетапною оплатою.
В свою чергу, факт оплати позивачем наданих послуг правової допомоги в загальному розмірі 20000 грн підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с. 47, 48, 66, т.1).
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 висловлено правову позицію, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.
Так, за приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідачем не наведено обґрунтованих підстав для зменшення фіксованого розміру гонорару адвоката позивача, зокрема не надано доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо, лише зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікітан" має заперечення щодо визначеного розміру. Водночас підстави для застосування критеріїв, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України, на переконання суду, відсутні, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
У відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки частковість задоволення позову зумовлена зменшенням розміру пені та 30% річних в силу відповідного права суду, тому витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача в повному обсязі в сумі 20000 грн відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" (Гайсинське шосе, буд. 2, м. Немирів, Вінницький район, Вінницька область, 22800, код ЄДРПОУ 30641728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна" (пров. Ясинуватський, буд. 11, м. Київ, 03069, код ЄДРПОУ 44888361) 54 502,99 грн - інфляційних втрат; 50 582,16 грн - пені; 52 943,2 грн - 30% річних; 2428,75 грн - витрат на сплату судового збору та 20 000 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
3. У стягненні з відповідача 21 678,07 грн - пені та 22 689,95 грн - 30% річних відмовити.
4. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 27 жовтня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.