Справа № 752/12370/25
Провадження №: 1-кс/752/6074/25
30 липня 2025 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні , внесеному до ЄРДР № 12025100010001681 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, про скасування арешту майна,-
встановив:
Клопотання обґрунтовується наступним.
19 червня 2025 року слідчий суддя Голосіївського районного суду м. Києва ухвалив рішення про арешт транспортного засобу DAF XF 105.460, 2008 року випуску, зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього, заборонивши права на його відчуження, розпорядження та користування. Арешт накладено з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 12025100010001681 за ознаками ч. 3 ст. 358 КК України, яке розслідується СВ Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Суд не врахував, що предметом розслідування є підробка документів, а не правопорушення, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу. Суд застосував повний арешт майна без розгляду можливості часткового обмеження прав власника та без урахування того, що користування транспортом не може вплинути на доказову базу у справі про підробку документів.
ОСОБА_5 є власником транспортного засобу DAF XF 105.460 згідно з свідоцтвом про реєстрацію. ОСОБА_5 є пасинком покійного ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сином ОСОБА_7 (дружини ОСОБА_6 ). Транспортний засіб завжди був у володінні покійного ОСОБА_6 , та використовувався нашою сім'єю для господарської діяльності при виробничих потребах, зокрема в діяльності ТОВ «Артхаус». З метою оптимізації бізнес структури, зменшення ризиків щодо відповідальності, захисту під кредиторських претензій, мінімізації податкових навантажень, частина транспортних засобів сім'ї була зареєстрована на ОСОБА_8 , який ніколи не користувався цими транспортними засобами, він навіть не знає, як вони виглядають. Роль ОСОБА_8 була суто номінальною в рамках легальної оптимізації бізнес-процесів, де фактичне управління здійснювалося під контролем ОСОБА_6 через систему довіреностей.
ОСОБА_8 , маючи статус номінального власника, ніколи не цікавився підприємницькою діяльністю батька, не брав участі у веденні бізнесу та був повністю відсторонений від управління сімейними активами через свою наркотичну залежність та асоціальний спосіб життя. ОСОБА_6 за життя займався підприємницькою діяльністю, але в останні роки тяжко хворів на онкологічне захворювання, внаслідок чого надавав доручення різним особам щодо ведення бізнесу та використання/розпорядження транспортних засобів. За хворим доглядали його дружина ОСОБА_9 та пасинок ОСОБА_10 , які також продовжували вести підприємницьку діяльність, ОСОБА_11 страждав та страждає від наркотичної залежності та не брав участі у догляді за батьком, не займався підприємницькою діяльністю. З огляду на неспроможність ОСОБА_12 користуватися транспортом через наркотичну залежність, позбавлення права керування та стаціонарне лікування психозу, після смерті батька було вирішено транспортні засоби перереєструвати через обґрунтовані побоювання щодо збереження майна. Асоціальний спосіб життя ОСОБА_12 , його непередбачувана поведінка під впливом наркотичних речовин та схильність до конфліктних ситуацій створювали реальні ризики втрати транспортних засобів - він міг продати майно для придбання наркотиків, потрапити у кримінальні ситуації з втратою документів чи самого транспорту, або стати жертвою шахраїв, які б скористалися його неадекватним станом для заволодіння дорогим майном. Крім того, після смерті батька, який контролював ситуацію та забезпечував ОСОБА_11 засоби для існування та лікування, його поведінка могла стати ще більш непередбачуваною та небезпечною для збереження сімейних активів.
При цьому з ОСОБА_8 перереєстрацію транспортних засобів було погоджено, останній погодився. В той же час, оскільки він служить в армії, лікується від наркозалежності для перереєстрації важко було домовитись та організувати візит ОСОБА_8 до сервісного центру МВС України.
Для переоформлення транспортних засобів ОСОБА_5 звернувся до юристів компанії, які професійно займались оформленням документів та доручень у рамках корпоративної діяльності. Перереєстрація була здійснена юристами з дотриманням усіх правових процедур з ОСОБА_12 на ОСОБА_13 як особу, яка фактично використовувала транспорт для ведення сімейного бізнесу та мала для цього відповідні повноваження. Після завершення процедури перереєстрації транспортних засобів у ОСОБА_12 не виникало жодних питань, заперечень чи скарг щодо здійсненої процедури.
Через певний час після смерті батька ОСОБА_14 потрапив під вплив невідомих осіб, які почали маніпулювати його свідомістю та нав'язувати думки про нібито неправомірний розподіл спадщини покійного ОСОБА_6 . Під впливом цих осіб у ОСОБА_11 почали виникати конфлікти та суперечки щодо спадкових прав, внаслідок чого він почав активно шукати юристів для ініціювання судових справ проти членів родини. Саме в цей період, перебуваючи під впливом сторонніх осіб та у стані психологічної нестабільності, ОСОБА_14 подав до поліції заяву про нібито підробку документів при перереєстрації транспортного засобу, керуючись мотивами помсти, заздрості. Мотиви подання заяви до поліції ОСОБА_15 викликають обґрунтовані сумніви у їх добросовісності, оскільки спрямовані не на захист законних інтересів, а на завдання шкоди членам сім'ї та помсту за перереєстрацію майна, яким ніколи не користувався і до смерті батька не знав.
ОСОБА_5 не причетний до жодних кримінальних правопорушень, готовий до повної співпраці з органами досудового розслідування.
Обраний судом спосіб арешту є занадто обтяжливим, обмеження щодо реалізації права власника на вільне користування є необґрунтованим та наразі підлягає скасуванню в частині з наступних підстав:
1. Обтяжливість повного арешту. Заборона відчуження забезпечить дієвість кримінального провадження Застосування повного арешту майна є диспропорційним меті кримінального провадження та створює надмірні обтяження для власника. Згідно з практикою Верховного Суду України (постанова від 23.01.2024 у справі №569/19829/21), арешт майна має створювати «справедливу рівновагу» між загальним інтересом суспільства і вимогою захисту фундаментальних прав особи. Мета збереження речового доказу може бути повністю досягнута шляхом заборони відчуження транспортного засобу без необхідності заборони користування. Заборона відчуження гарантує:- - - збереження транспортного засобу як речового доказу неможливість приховування або знищення майна у разі необхідності доступність майна для проведення експертиз. ОСОБА_5 як власник транспортного засобу: - не має мотивів для приховування або пошкодження транспорту готовий забезпечити доступ органів слідства до майна у будь-який час для огляду зацікавлений у збереженні транспорту в належному технічному стані, оскільки транспортний засіб використовується у підприємницькій діяльності. Користування транспортом не впливає на предмет доказування: - документи про підробку вже вилучені та досліджуються ідентифікаційні характеристики транспорту залишаються незмінними незалежно від користування- фізичний стан транспорту не має значення для встановлення факту підробки документів- використання транспорту за призначенням навіть сприяє його збереженню у робочому стані. Частина 4 статті 173 КПК України прямо вимагає застосування найменш обтяжливого способу арешту майна. Суд зобов'язаний обирати найменш обтяжливий спосіб серед можливих, особливо коли повний арешт може призвести до зупинення підприємницької діяльності. Транспортний засіб DAF XF 105.460 забезпечував не лише підприємницьку діяльність власника, але й робоче місце для водія, який отримував заробітну плату та утримував свою сім'ю. В умовах воєнного стану функціонування бізнесу є критично важливим для економічної стабільності держави, оскільки підприємницька діяльність забезпечує робочі місця, сплату податків та надходжень до державного бюджету, кошти з якого спрямовуються на потреби оборони та підтримання обороноздатності країни. Утримання працездатного транспортного засобу на штраф-майданчику суперечить суспільному інтересу, не виконує жодного завдання КПК України щодо забезпечення кримінального провадження, а призводить лише до блокування законної господарської діяльності, недоотримання державою податкових надходжень та позбавлення громадян робочих місць. За таких обставин повний арешт транспортного засобу завдає шкоди не лише приватним інтересам власника, але й державним інтересам України, що робить застосування часткового арешту (лише заборона відчуження) єдиним розумним та пропорційним заходом забезпечення кримінального провадження
2. Відсутність нагальної необхідності в повній забороні з огляду на специфіку правопорушення: Кримінальне провадження стосується підробки документів, а не викрадення чи незаконного заволодіння транспортним засобом. Предмет можливого злочину (підроблені документи) вже вилучений та перебуває у розпорядженні органів слідства. Транспортний засіб є лише об'єктом, стосовно якого можливо було здійснено документальні маніпуляції. За таких обставин:- фізичне користування транспортом не може вплинути на результати дослідження документів- доказова база формується на основі документальної експертизи, а не фізичного стану транспорту
3. Безпідставність кримінального провадження та необґрунтованість арешту майна Кримінальне провадження № 12025100010001681 має ознаки безпідставності, що робить арешт транспортного засобу необґрунтованим. Провадження ініційоване заявою ОСОБА_8 - особи, яка неодноразово лікувалась від наркозалежності, що ставить під серйозний сумнів достовірність наданої інформації. В кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, що свідчить про відсутність достатньої доказової бази для встановлення конкретних винних осіб. Заявник ОСОБА_14 не мав жодного відношення до підприємницької діяльності родини, ніколи не користувався транспортним засобом та не доглядав за хворим батьком, що виключає його обізнаність з реальними обставинами використання майна. Мотиви подання заяви носять характер зловживання правом - заявник використовує правоохоронні органи для задоволення своїх потреб помсти чи заздрості до членів родини. За таких обставин арешт майна добросовісного власника є результатом маніпулятивних дій заявника та не має достатніх правових підстав. Ймовірність закриття кримінального провадження через недоведеність складу злочину робить повний арешт транспортного засобу диспропорційним та необґрунтованим заходом забезпечення. Часткове скасування арешту - лише в частині користування, зі збереженням заборони на відчуження та розпорядження, що є пропорційним та достатнім заходом для забезпечення збереження речового доказу
Прокурор заперечив щодо задоволення клопотання. Зазначив, що ухвала слідчого судді ро накладення арешту є законною, вилучені речі в ході обшуку відповідають критеріям ст. 98 КПК України, застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження не відпали, оскільки досудовим розслідуванням встановлено, що до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява ОСОБА_8 про те, що невстановлені особи підробили офіційні документи щодо купівлі-продажу належних йому транспортних засобів: DAF XF 105.460, 2008 року випуску, зеленого кольору, номер кузова НОМЕР_2 , р.н. НОМЕР_3 та Hyundai Accent, 2017 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_4 , р.н. НОМЕР_5 та в подальшому 19.03.2025 в ТСЦ № 8046 за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе, 104 з використанням підроблених документів дані транспортні засоби були незаконно перереєстровані на інших осіб.
Вислухавши доводи учасників, дослідивши клопотання, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Так, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України - підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
В ході розгляду клопотання не доведено, що у подальшому арешті майна відпала потреба.
Керуючись статтями 372, 376 КПК України, -
постановив:
У задоволенні адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12025100010001681 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1