ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 жовтня 2025 року Справа № 918/503/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Петухов М.Г.
судді Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Пацьола О.О.
за участю представників сторін:
позивача: Терещенко К.С. адвокат
відповідача: Ляшук М.В. адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову у справі №918/503/25 (суддя Торчинюк В.Г., м.Рівне, повний текст складено 11.08.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані"
до відповідача Приватного підприємства "УКР-КОМ"
про стягнення заборгованості в сумі 3 672 930 грн. 32 коп.
05 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "УКР-КОМ" про стягнення неустойки (пені, штрафу) в розмірі 3 672 930, 32 грн, з яких пені 2 525 237,89 грн та штрафу у розмірі 1 147 692, 43 грн за неналежне виконання договору підряду №5014309 з будівництва та модернізації об'єктів інфраструктури ТОВ «ЮТК» від 13.09.2023.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "УКР-КОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" 252 523 грн 79 коп пені, 114 769 грн 24 коп штрафу та 4 407 грн 52 коп витрати по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись частково з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від "05" серпня 2025 року у справі №918/503/25 у частині зменшення неустойки на 90% та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тауер Компані» задовольнити повністю та стягнути неустойку у повному обсязі (згідно з договором та розрахунком скаржника). Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Тауер Компані» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 10.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 в частині відмови у задоволенні позову у справі №918/503/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15 жовтня 2025 року.
03 жовтня 2025 року представником Приватного підприємства "УКР-КОМ" адвокатом Ляшук М.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення Господарського суду Рівненської області від 05 серпня 2025 року у справі № 918/503/25 залишити без змін.
14 жовтня 2025 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" адвокатом Терещенко К.С. подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій заперечила доводи викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 15.10.2025 представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.10.2025 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, встановивши на підставі наданих позивачем доказів факт виникнення між сторонами договірних відносин щодо виконання робіт; факт прийняття позивачем виконаних відповідачем підрядних робіт; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а саме виконання робіт з порушенням встановлених строків передбачених у договорі дійшов висновку, що відповідач не виконав умов договору щодо своєчасності виконання робіт, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про наявність підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 3 672 930 грн. 32 коп. (2 525 237 грн. 89 коп. пені та 1 147 692 грн. 43 коп. штрафу).
Поряд з цим, з урахуванням доводів відповідача, ненадання позивачем доказів понесення ним у зв'язку з простроченням відповідача (несвоєчасне виконання робіт) збитків та розміру таких збитків, а також того, що станом на момент вирішення спору по суті зобов'язання відповідача за укладеним між сторонами спору договором є виконаними, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та стягнення з відповідача 367 293 грн 03 коп штрафних санкцій, з яких 252 523 грн 79 коп пені, 114 769 грн 24 коп штрафу. Також, суд першої інстанції відзначив, що оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 44 075 грн 16 коп., відтак судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 4 407 грн 52 коп. відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог, решта судового збору покладається на позивача у зв'язку з частковою відмовою в задоволенні позову.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України, порушив норми матеріального та процесуального права, не дослідив усіх істотних обставин справи, чим порушив принципи повного, об'єктивного та неупередженого судового розгляду.
Позивач зазначає, що суд першої інстанції зменшив суму неустойки без належного обґрунтування, не встановивши її явної неспівмірності наслідкам порушення договору. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19 вказала, що зменшення неустойки є виключним правом суду, яке може бути реалізоване лише за наявності доказів такої неспівмірності. Також у постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року у справі №923/77/22 наголошено, що при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій суд має враховувати баланс інтересів сторін, ступінь вини боржника, його дії щодо належного виконання зобов'язання, майновий стан сторін, тривалість порушення та інші обставини, які мають юридичне значення. Суд першої інстанції, за твердженням скаржника, цього не зробив.
Позивач зазначає, що у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (справа №552/6997/19), 24 вересня 2020 року (справа №915/2095/19), 26 травня 2020 року (справа №918/289/19), 19 лютого 2020 року (справа №910/1199/19), 4 лютого 2020 року (справа №918/116/19) та 28 вересня 2022 року (справа №916/2302/21) неодноразово підкреслювалося, що неустойка є мірою цивільно-правової відповідальності, спрямованою на забезпечення виконання зобов'язань, а надмірне її зменшення нівелює саму суть цієї конструкції.
Також позивач звертає увагу на постанову Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22, де зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Таким чином, ТОВ «Юкрейн Тауер Компані» стверджує, що зменшення судом неустойки на 90% фактично позбавляє кредитора компенсації за порушення зобов'язання, порушує баланс інтересів сторін, суперечить принципу добросовісності та справедливості і створює передумови для ухилення боржників від відповідальності.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач систематично порушував строки виконання робіт за договором, що підтверджується наданими документами - строк виконання робіт було порушено за 37 додатковими угодами. Внаслідок цього позивач втратив прибуток від своєчасного введення в експлуатацію об'єктів інфраструктури, що є реальними наслідками порушення. Неустойка, передбачена пунктом 7.5 договору, встановлена за згодою сторін, має компенсаційний і стимулюючий характер і покликана забезпечити належне виконання робіт. Зокрема, передбачено пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочення та додатковий штраф 10% при порушенні строків понад 30 днів. Зменшення цієї неустойки судом фактично нівелює її превентивну функцію та суперечить принципам договірного права. Скаржник наголошує, що відповідно до статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, а стаття 611 цього Кодексу прямо передбачає, що сплата неустойки є наслідком порушення зобов'язання.
ТОВ «Юкрейн Тауер Компані» зазначає, що за період виконання договору з 2023 по 2025 роки сплатило відповідачу 21 383 466,40 грн, що свідчить про значний масштаб зобов'язань і, відповідно, співмірність заявленої неустойки.
Відповідач заперечуючи доводи апеляційної скарги у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не допустив порушення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не довів факту завдання збитків, а отже, не спростував підстав для зменшення розміру неустойки. Посилання апелянта на окремі постанови Верховного Суду не є релевантними до даних правовідносин, а подекуди носять маніпулятивний характер. У наведених ним прикладах зменшення неустойки мало місце лише за наявності доведених виняткових обставин або значного перевищення розміру санкцій над наслідками порушення. У постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19 зазначено, що за відсутності збитків для позивача часткове зменшення розміру штрафних санкцій є обґрунтованим і не призводить до нівелювання їх значення як міри відповідальності. Аналогічна позиція простежується й у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №910/1199/19, де вказано, що зменшення розміру пені не порушує баланс інтересів сторін і не позбавляє кредитора права на захист.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення неустойки, оскільки встановив добросовісну поведінку відповідача, який виконував свої зобов'язання, хоч і з певним простроченням. Суд першої інстанції справедливо відзначив, що порушення умов договору не мало умисного характеру, а отже, є винятковим випадком, який дозволяє зменшити штрафні санкції відповідно до статті 233 Господарського кодексу України.
Крім того, відповідач стверджує, що порушення строків виконання робіт за додатковими угодами саме по собі не може свідчити про незаконність рішення суду, оскільки матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу будь-яких збитків. Твердження апелянта про неврахування судом наслідків порушення зобов'язань є безпідставним. Відповідно до частини другої статті 216 Господарського кодексу України, господарські санкції мають гарантувати захист прав і законних інтересів учасників господарських відносин, а не бути інструментом покарання або отримання неправомірного прибутку. Як наголошено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, цивільно-правова відповідальність має компенсаційний, а не каральний характер. Неустойка повинна відшкодовувати реальні майнові втрати, а не створювати кредитору джерело необґрунтованого збагачення. Суд першої інстанції, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, діяв у межах наданих повноважень і дотримався принципів справедливості, добросовісності та розумності. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, забезпечив баланс інтересів сторін та не допустив порушення принципів господарського судочинства.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник позивача зазначила, що визначений сторонами у договорі розмір неустойки є справедливим та погодженим ще на етапі його укладення, отже, сторони усвідомлювали правові наслідки порушення умов договору. ТОВ «Юкрейн Тауер Компані» вказує, що протягом 2023- 2025 років ПП «УКР-КОМ» було сплачено 21 383 466 гривень 40 копійок за виконані роботи. У зв'язку з цим вимоги щодо стягнення неустойки є співмірними обсягам отриманих коштів, а зменшення її розміру судом першої інстанції на 90 відсотків фактично позбавляє неустойку її превентивної та компенсаційної функції. Такий підхід створює умови для ухилення відповідача від відповідальності. Окремо звертає увагу на те, що твердження відповідача про незначність порушень строків виконання робіт не відповідає дійсності. ПП «УКР-КОМ» допустило суттєве порушення строків за 37 додатковими угодами, внаслідок чого ТОВ «Юкрейн Тауер Компані» втратило вигоду від своєчасного запуску нових об'єктів пасивної інфраструктури. Ці об'єкти є складовою частиною мереж електронних комунікацій, а отже, мають критичне значення для розвитку цифрової економіки, стабільності зв'язку та інформаційної безпеки держави.
ТОВ «Юкрейн Тауер Компані» також звертає увагу, що посилання відповідача на нібито маніпулятивність судової практики є безпідставним. Наведені ним цитати з рішень Верховного Суду вирвані з контексту, не враховують фактичні обставини справ, на які посилався суд, і не можуть бути застосовані до цього спору. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №918/289/19 зазначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків у кредитора. Отже, зменшення неустойки без встановлення відповідних правових підстав суперечить принципам справедливості та добросовісності. Зменшення судом першої інстанції розміру неустойки на 90 відсотків є необґрунтованим, невідповідним ступеню порушення зобов'язань та його наслідкам, а також суперечить положенням Цивільного кодексу України і принципам господарського права. Таке зменшення призводить до фактичного позбавлення позивача права на компенсацію і підриває правовий механізм відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
13 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" (далі - замовник) та Приватним підприємством "УКР-КОМ" (далі - підрядник) укладено договір підряду № 5014309 з будівництва та модернізації об'єктів інфраструктури Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" (а.с.1-83 т.2).
Відповідно до пункту 2.1 договору, підрядник зобов'язується від імені та за дорученням замовника, на свій ризик, виконати роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.
Згідно пункту 2.2. договору, Приватне підприємство "УКР-КОМ" прийняло зобов'язання виконати повний комплекс робіт з будівництва (монтажу), реконструкції, технічного переоснащення об'єктів, зокрема, проектні роботи, отримати всі необхідні дозволи, укласти та переоформити договори оренди, роботи з енергозабезпечення об'єктів, оснащення протипожежної та охоронною сигналізацією, роботи з поточного та капітального ремонту об'єктів, тощо.
Пунктом 3.3.1 договору передбачено, що підрядник зобов'язаний якісно виконати та здати замовнику всі роботи в обсягах і у строки, що передбачені положеннями цього договору, тощо. Для робіт із розділу 1.15. додатку № 1 до договору (термінові роботи) строк виконання робіт - 48 годин із моменту прийняття замовлення в роботу.
Вартість робіт за договором становить всі прийняті за актами роботи, замовлені за всіма додатковими угодами або WO за цінами у відповідності прейскуранту, що наведений у додатку №1 до цього договору (далі - прейскурант). У разі, якщо необхідно провести роботи, що не увійшли у прейскурант, їх вартість буде визначатись за кошторисом, який додається до додаткової угоди (пункт 4.2 договору).
Відповідно до пункту 5.5 договору підрядник зобов'язаний приступити до виконання робіт та завершити їх не пізніше дат, вказаних у відповідних додаткових угодах та/або WO.
Пунктом 5.7. договору передбачено, що приймання-передача виконаних робіт відбувається після отримання замовником від підрядника повідомлення про завершення їх виконання, наявності сканованої копії підписаної сторонами відомості (Ф.2) та відомості демонтованих ТМЦ (Ф.5 наведена в додатку №4 до цього договору), належним чином оформленого акту, запропонованої дати візиту замовника для перевірки якості та повноти виконаних робіт.
Згідно пункту 7.1 договору за порушення взятих за цим договором зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та відповідно до положень цього договору.
У разі порушення строку виконання робіт (окрім зазначених в п. 7.5.1 договору), підрядник, на вимогу замовника, сплачує останньому пеню в розмірі 0,2% від вартості невиконаних або неналежно/несвоєчасно виконаних робіт, за кожний день прострочення. У разі порушення строків виконання робіт більше, ніж на 30 (тридцять) календарних днів, замовник має право додатково стягнути штраф 10% від вартості таких робіт та відмовитися від їх прийняття в т.ч з правом розірвати в односторонньому порядку відповідну додаткову угоду до цього договору та/або відмовитись від WO, направивши підряднику повідомлення про розірвання/відмову та вимагати від підрядника сплати нарахованої за 30 (тридцять) календарних днів пені без компенсації замовником фактичних витрат підрядника на такі роботи (пункт 7.5 договору).
Відповідно до пункту 13.2 договір набуває чинності з дати набуття чинності та діє до 31 серпня 2026 року (включно). Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь з зобов'язань сторін невиконані та/або якщо строк виконання окремих зобов'язань встановлений таким чином, що він виходить за межі строку дії договору, то такі зобов'язання залишаються чинними до їх повного виконання.
Зважаючи на існуючі порушення строків надання послуг/виконання робіт відповідачем, в результаті яких сторонами укладені додаткові угоди до договору №5014309_1-32 від 24.01.2024, №5014309_1-33 від 24.01.2024, №5014309_1-35 від 01.03.2024, №5014309_1-37 від 01.03.2024, №5014309_1-42 від 14.03.2024, №5014309_1-50 від 25.01.2024, №5014309_1-55 від 25.01.2024, №5014309_1-56 від 25.01.2024, №5014309_1-61 від 29.01.2024, №5014309_1-84 від 29.01.2024, №5014309_1-87 від 30.01.2024, №5014309_1-95 від 30.01.2024, №5014309_1-99 від 30.01.2024, №5014309_1-104 від 24.01.2024, №5014309_1-111 від 30.01.2024, №5014309_1-113 від 31.01.2024, №5014309-6 від 11.10.2023, №5014309-7 від 11.10.2023, №5014309-10/5014309-9 від 17.10.2023, №5014309-11/5014309-12 від 17.10.2023, №5014309-15 від 17.10.2023, №5014309-16/5014309-17 від 20.10.2023, №5014309-20/5014309-21 від 20.10.2023, №5014309-21/5014309-20 від 20.10.2023, №5014309-32/31 від 25.10.2023, №5014309-33 від 01.11.2023, №5014309-34 від 03.11.2023, №5014309-35 від 03.11.2023, №5014309-36 від 09.11.2023, №5014309-43 від 15.11.2023, №5014309-107 від 25.01.2024, №5014309-112 від 02.02.2024, №5014309-114 від 02.02.2024, №5014309-127 від 14.03.2024, №5014309-136 від 19.07.2024, №5014309-137 від 19.07.2024 (а.с.53, 57, 62, 68, 74, 80, 85, 92, 98, 102, 109, 115, 121, 125, 132, 137, 143, 147, 151-152, 156-157, 161, 165-166, 170-171, 175, 185, 189, 194, 198, 202, 206, 210, 215-216, 222-223, 228-229, 240-241 т.1), що в свою чергу також засвідчується складеними та підписаними актами приймання-передачі виконаних робіт до додаткових угод №5014309_1-32 від 24.01.2024, №5014309_1-32 від 24.01.2024, №5014309_1-33 від 24.01.2024, №5014309_1-35 від 01.03.2024, №5014309_1-37 від 01.03.2024, №5014309_1-42 від 14.03.2024, №5014309_1-50 від 25.01.2024, №5014309_1-55 від 25.01.2024, №5014309_1-56 від 25.01.2024, №5014309_1-61 від 29.01.2024, №5014309_1-84 від 29.01.2024, №5014309_1-87 від 30.01.2024, №5014309_1-95 від 30.01.2024, №5014309_1-99 від 30.01.2024, №5014309_1-104 від 24.01.2024, №5014309_1-111 від 30.01.2024, №5014309_1-113 від 31.01.2024, №5014309-6 від 11.10.2023, №5014309-7 від 11.10.2023, №5014309-10/5014309-9 від 17.10.2023, №5014309-11/5014309-12 від 17.10.2023, №5014309-15 від 17.10.2023, №5014309-16/5014309-17 від 20.10.2023, №5014309-20/5014309-21 від 20.10.2023, №5014309-21/5014309-20 від 20.10.2023, №5014309-32/31 від 25.10.2023, №5014309-33 від 01.11.2023, №5014309-34 від 03.11.2023, №5014309-35 від 03.11.2023, №5014309-36 від 09.11.2023, №5014309-43 від 15.11.2023, №5014309-107 від 25.01.2024, №5014309-112 від 02.02.2024, №5014309-114 від 02.02.2024, №5014309-127 від 14.03.2024, №5014309-136 від 19.07.2024, №5014309-137 від 19.07.2024 поза межами узгоджених строків виконання (а.с. 51, 56, 59, 67, 73, 79, 87, 91, 97, 104, 108, 111, 120, 127-128, 136, 139, 144, 148, 153, 158, 162, 167, 172, 184, 186, 190, 199, 203, 207, 217-218, 227, 233, 239 т.1) ТОВ «ЮТК» здійснено розрахунок неустойки у вигляді пені за ставкою 0,2% від вартості несвоєчасно виконаних послуг/робіт за кожний день прострочення та за прострочення строку виконання робіт більше, ніж на 30 днів у вигляді штрафу у розмірі 10 % від вартості несвоєчасно виконаних послуг/робіт, з урахуванням умов договору.
Разом з тим, позивач неодноразово направляв претензії відповідачу з вимогами сплати штрафних санкцій (а.с.54-55, 60-61, 64-66, 70-72, 76-78, 82-84, 88-90, 94-96, 100-101, 105-107, 112-114, 117-119, 123-124, 129-131, 134-135, 141-142, 145-146, 149-150, 154-155, 159-160, 163-164, 168-169, 173-174, 176-183, 187-188, 192-193, 196-197, 200-201, 204-205, 208-209, 212-214, 219-221, 224-226, 230-232, 236-238 т.1).
Поряд з цим, 14.05.2025, ТОВ «ЮТК» направило ПП «УКР-КОМ» претензію із вимогами оплати неустойки (пені) за договором та пропозицією вирішити спірне питання в позасудовому порядку - шляхом визнання й задоволення цієї претензії (а.с.22 на звороті-25, 46-50 т.1) на яку відповідач жодним чином не відреагував та кошти з оплати неустойки (пені, штрафу) на користь ТОВ «ЮТК» не сплатив.
З урахуванням вищевикладеного, позивачем на підставі п. 7.5. договору, нараховано відповідачу пеню та штраф, а саме 2 525 237 грн 89 коп. пені та 1 147 692 грн 43 коп. штрафу.
4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій в розмірі 3 305 637,29 грн (2 272 714,10 грн пені, 1 032 923,19 грн штрафу), а саме в частині зменшення неустойки на 90%.
Отже, рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 з урахуванням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається в апеляційному порядку лише в оскаржуваній частині, а саме в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій шляхом зменшення неустойки на 90% в розмірі 3 305 637,29 грн (2 272 714,10 грн пені, 1 032 923,19 грн штрафу).
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Статтею 875 ЦК України врегульовано, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст.846 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 849 ЦК України унормовано, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Суд зазначає, що станом на вказані дати в Додаткових угодах до Договору, узгоджені сторонами, в межах яких за вимогами ч. 1 ст. 631 ЦК України сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, підрядник роботи не виконав в повному обсязі, що відповідачем не заперечено та визнано.
Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу вимог ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України врегульовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За ч. 1-3 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.1, 2 ст. 549 ЦК України ).
Отже, відповідно до п. 7.5 договору у разі порушення строку виконання робіт (окрім зазначених в п.7.5.1 договору), підрядник, на вимогу замовника, сплачує останньому пеню в розмірі 0,2% від вартості невиконаних або неналежно/несвоєчасно виконаних робіт, за кожний день прострочення. У разі порушення строків виконання робіт більше, ніж на 30 (тридцять) календарних днів, замовник має право додатково стягнути штраф 10% від вартості таких робіт та відмовитися від їх прийняття в т.ч з правом розірвати в односторонньому порядку відповідну додаткову угоду до цього договору та/або відмовитись від WO, направивши підряднику повідомлення про розірвання/відмову та вимагати від підрядника сплати нарахованої за 30 (тридцять) календарних днів пені без компенсації замовником фактичних витрат підрядника на такі роботи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується факт прострочення строків виконання окремих робіт згідно додаткових угод (а.с.95 т.2).
Поряд з цим, відповідачем в межах даного апеляційного провадження не заперечується, що Приватне підприємство "УКР-КОМ" виконало свої зобов'язання за договором підряду №5014309 з будівництва та модернізації об'єктів інфраструктури з порушенням визначених строків.
Суд першої інстанції здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA 360 встановив, що позивачем вірно нараховано суму пені та штрафу. З вказаним розрахунком позивача пені та штрафу погоджується і суд апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про наявність підстав для стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 3 672 930 грн 32 коп. (2 525 237 грн 89 коп. пені та 1 147 692 грн 43 коп. штрафу).
Водночас, вирішуючи питання щодо остаточного розміру суми штрафних санкцій, які підлягають стягненню, суд першої інстанції розглянувши клопотання відповідача про зменшення неустойки (штрафу та пені) дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення на 90% суми нарахованих штрафних санкцій (пені та штрафу) та стягнення з відповідача 367 293 грн 03 коп. штрафних санкцій, з яких 252 523 грн 79 коп. пені, 114 769 грн 24 коп. штрафу, а в задоволенні позову в частині стягнення 2 272 714,10 грн пені та 1 032 923,19 грн штрафу слід відмовити.
Отже, виходячи з мотивів рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та доводів апеляційної скарги, предметом апеляційного перегляду є перевірка правильності застосування судом першої інстанції приписів статті 233 Господарського кодексу України (тут і далі - в чинній редакції на момент ухвалення оскаржуваного рішення) та статті 551 Цивільного кодексу України у частині обґрунтованості зменшення розміру неустойки, а також відповідності зроблених судом першої інстанції висновків правовим підходам, сформованим у практиці Верховного Суду.
З приводу наведеного суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач до суду першої інстанції подав клопотання, у якому просив суд застосувати статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 551 Цивільного кодексу України й зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки (пені, штрафу) на 90%. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що відповідно до правових позицій Верховного Суду та Конституційного Суду України неустойка має компенсаційний, а не каральний характер і суд має право зменшити її розмір, якщо він є надмірним, неспівмірним із наслідками порушення та завдає боржнику непомірного тягаря. Зазначає, що у даній справі позивачем а ні до моменту подання позову (у поданих претензіях), а ні власне у самому позові не зазначається про заподіяння позивачу збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором. Таким чином, відповідач вважає, що стягнення штрафних санкцій в повному обсязі буде суперечити загальним стягнення справедливості, добросовісності, розумності.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Верховний Суд у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 аналізуючи питання зменшення розміру штрафу/пені відповідно до норм статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Застосоване у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20).
Суд зазначає, що в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статей 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
У наведених позивачем в апеляційній скарзі для порівняння постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №923/77/22, від 24.09.2020 р. у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 р. у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 р. у справі № 916/2302/21. сформульовано загальні підходи щодо підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України. Зокрема, у цих судових рішеннях також акцентовано на необхідності врахування майнового стану сторін, співвідношення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій із можливими збитками кредитора, дотримання балансу інтересів учасників правовідносин, а також на обов'язку судів досліджувати доводи та докази щодо наявності підстав для такого зменшення.
У наведених постановах Верховний Суд не формулював висновки, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним.
Наведені скаржником посилання в апеляційній скарзі на інші постанови Верховного Суду носять декларативний характер, оскільки вони не містять обґрунтованих аргументів на підтвердження доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів відзначає, що приписи ст. 225 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) конкретизують, що саме належить до складу збитків: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності.
При цьому, позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Крім того, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором. Поряд з цим, суд зазначає, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом.
Оцінюючи підстави щодо зменшення пені та штрафу, виходячи з інтересів сторін, суд апеляційної інстанції враховує обставини, які заслуговують на увагу та надає оцінку таким критеріям:
1) майнового стану (суд апеляційної інстанції враховує, що матеріалами справи не підтверджено погіршення фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" у зв'язку з можливим зменшенням неустойки);
2) співвідношенню розміру штрафних санкцій із можливими збитками кредитора (з матеріалів справи вбачається, що позивач фактично отримав результат виконаних робіт та підписав акти їх приймання. Доказів понесення реальних збитків чи виникнення у нього додаткових обов'язків перед іншими особами судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено);
Щодо аргументів скаржника про те, що наявність чи відсутність у кредитора збитків не має значення при вирішенні питання про стягнення неустойки, Суд зазначає, що ці обставини дійсно не розглядаються як самостійна підстава для відмови у стягненні неустойки, яка підлягає стягненню незалежно від наявності збитків. Водночас вони становлять один із критеріїв, який у сукупності з іншими оцінюється судом для визначення обґрунтованості та пропорційності можливого зменшення її розміру відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
3) характеру прострочення (судом апеляційної інстанції враховано, що пеня нарахована за відносно нетривалий проміжок часу, без ознак зловживання правами з боку Приватного підприємства "УКР-КОМ" чи навмисного затягування виконання за договором підряду, що підтверджується зокрема доданими відповідачем до відзиву на позовну заяву ряду відповідей на претензії (а.с.115-148 т.2).
Водночас суд першої інстанції підставно врахували існування об'єктивних обставин, пов'язаних із воєнним станом (повітряні тривоги, відключення електроенергії), які об'єктивно можуть ускладнювати своєчасне виконання робіт та мають істотний вплив на можливість дотримання графіку виконання зобов'язань);
4) балансу інтересів сторін (суд виходив з того, що відповідачем виконано зобов'язання за договором підряду № 5014309 з будівництва та модернізації об'єктів інфраструктури Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" в повному обсязі окрім обумовлених строків виконання останнього. Також суд враховує, що кошти отриманні відповідачем за зазначеним правочином були спрямовані на закупівлю будівельних матеріалів, виплату заробітної плати, логістику. Тобто отримані кошти відповідачем в більшій мірі спрямовані на виконання договору підряду а не особисте збагачення. Таким чином, колегія суддів відзначає, що спільною метою сторін залишалося завершення виконання договору підряду, оскільки ТОВ "Юкрейн Тауер Компані" приймало роботи навіть після спливу строків їх виконання, не висловлювало заперечень щодо їх продовження та не заявляло про розірвання договору підряду).
Зважаючи на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що повне стягнення неустойки за наявності фактично прийнятих робіт і встановлених обставин прострочення призвело б до покладання на відповідача надмірного тягаря, який не відповідає реальним наслідкам порушення зобов'язання.
Твердження позивача, що суд першої інстанції зменшивши у спірних правовідносинах розмір неустойки, не просто зменшив неустойку, а звільнив відповідача від її сплати, що порушує баланс інтересів сторін, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зменшення на 90% не означає повне звільнення від відповідальності, адже відповідач залишається зобов'язаним сплатити частину неустойки, визначену судом як справедливу, розумну та співмірну наслідкам порушення. Таким чином, відповідальність не усувається, а приводиться у відповідність до принципів справедливості, добросовісності та розумності, що закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України. Крім того, судова колегія відзначає, що зменшення неустойки не порушує баланс інтересів сторін, а навпаки, його відновлює, оскільки неустойка має компенсаторну, а не каральну функцію. Метою застосування неустойки є відшкодування збитків або стимулювання до належного виконання зобов'язань, а не безпідставне збагачення кредитора. Фактично ж, суд першої інстанції реалізував своє дискреційне право, передбачене законом, діючи у межах своїх повноважень та з дотриманням принципів справедливості, розумності та верховенства права.
Поряд з цим, судова колегія суддів не бере до уваги твердження позивача в апеляційній скарзі, що скаржник втратив вигоду від запуску нових об'єктів пасивної інфраструктури в погоджені договором строки, оскільки жодних доказів, які б свідчили про те, що скаржник дійсно втратив вигоду унаслідок несвоєчасного запуску об'єктів пасивної інфраструктури, до матеріалів справи не подано. Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, саме сторона, яка посилається на певні обставини, повинна довести їх належними та допустимими доказами. Натомість, скаржник свої твердження жодним чином документально не підтвердив. Втрата вигоди (упущена вигода) є категорією, що потребує чіткого та економічно обґрунтованого розрахунку, який має базуватись на реальних показниках, фінансовій звітності, укладених контрактах, виробничих планах тощо. Жодного з таких документів скаржником не подано. Отже, відсутні навіть ознаки реальності заявлених збитків або втраченого прибутку.
Посилання позивача на те, що всього за договором протягом 2023-2025 років відповідачу було сплачено 21 383 466, 40 грн, що підтверджується фінансовою довідкою ТОВ «ЮТК» від 15.05.2025 року та свідчить про те, що позовні вимоги є співмірними із отриманими відповідачем від позивача грошима за договором, на підставі якого здійснюється стягнення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки штрафні санкції не обчислюються виходячи із загальної вартості договору або отриманих сум, а визначаються виходячи з конкретного факту невиконання зобов'язання та його наслідків (статті 230, 231, 232 Господарського кодексу України, стаття 551 Цивільного кодексу України). Співмірність вимог із сумами оплати за договором не є критерієм правомірності позову - вона визначається відповідністю вимог закону, умовам договору та доведеним фактам порушення.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції, із урахуванням вищезазначених, обставин вважає, що суд першої інстанції не звільнив відповідача від відповідальності та правомірно і обґрунтовано застосував дискреційні повноваження суду, зменшивши розмір неустойки на 90% із урахуванням обставин справи та доводів, які надавалися відповідачем.
Крім того, судом першої інстанції враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 90 %, що є співмірним в контексті інтересів обох сторін. Із зазначеним висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції з урахуванням дискреційних повноважень обґрунтовано дійшов висновку що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" до Приватного підприємства "УКР-КОМ" підлягає задоволенню частково у розмірі 367 293 грн 03 коп. штрафних санкцій, з яких 252 523 грн 79 коп. пені, 114 769 грн 24 коп. штрафу, а в частині стягнення 2 272 714,10 грн пені та 1 032 923,19 грн штрафу слід відмовити.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, встановивши наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, дійшов висновку про покладення на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрат по сплаті судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 44 075,16 грн що вбачається із платіжної інструкції №83090 від 29.05.2025. Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог (10 % від заявленої до стягнення суми), судовий збір у розмірі 4 407,52 грн (10 % від сплачених 44 075,16 грн підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів не погоджується зі здійсненим Господарським судом Рівненської області розподілом судового збору, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, повинні відшкодовуватися за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
З огляду на викладене судова колегія зауважує, що судом першої інстанції було помилково визначено розмір судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки не враховано, що при зменшенні судом розміру правомірно нарахованих пені та штрафу, судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується в повному обсязі з відповідача.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції у частині зменшення неустойки на 90%.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача 4 407 грн 52 коп витрат по сплаті судового збору, поклавши на відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 44 075 грн 16 коп тобто у повному обсязі за правомірно заявлені позовні вимоги, а апеляційну скаргу слід задовольнити частково. В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 змінити в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору, виклавши п.2 резолютивної частини у наступній редакції:
« 2. Стягнути з Приватного підприємства "УКР-КОМ" (код ЄДРПОУ: 34488279, місцезнаходження: вул. Київська, буд.10б, офіс 1, м. Рівне, 33027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Тауер Компані" (код за ЄДРПОУ 44281999, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 53, Київ, 03113) 252 523 (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот двадцять три) грн 79 коп. пені, 114 769 (сто чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн 24 коп. штрафу та 44 075 (сорок чотири тисячі сімдесят п'ять) грн 16 коп. витрат по сплаті судового збору.»
В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2025 у справі №918/503/25 залишити без змін.
3. Доручити Господарському суду Рівненської області видати судовий наказ.
4. Справу №918/503/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "27" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Олексюк Г.Є.