Постанова від 14.10.2025 по справі 918/969/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року Справа № 918/969/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025 у справі № 918/969/23 (суддя Торчинюк В.Г., повний текст рішення складено 04.02.2025)

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури

до відповідачів: 1) Рівненської міської ради; 2) Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради; 3) Фізичної особи - підприємця Муляренка Андрія Олексійовича; 4) Фізичної особи - підприємця Муляренка Олексія Віталійовича

про визнання недійсними договорів, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації

за участю представників сторін:

прокурор - Ковальчук І.Л.;

відповідача - 1 - Кунаш Т.В.;

відповідача - 2 - не з'явився;

відповідача - 3 - не з'явився;

відповідача - 4 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач-1, Міська Рада), Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач-2, Управління), Фізичної особи - підприємця Муляренка Андрія Олексійовича (далі - відповідач-3, ФОП Муляренко А. О.) та Фізичної особи - підприємця Муляренка Олексія Віталійовича (далі - відповідач-4, ФОП Муляренко О. В.), у якому просить суд:

- визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладений на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 між Управлінням комунальною власністю та Муляренком А.О., зареєстрований в реєстрі за № 3312 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67783793 від 29.05.2023, номер відомостей про речове право: 50426775);

- витребувати у ОСОБА_1 на користь Рівненської міської територіальної громади в особі Рівненської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, площею 0,3052 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_2 на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 № 3312;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Держаному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, площею 0,5252 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер: 2783629656101, номер відомостей про речове право: 51426359), з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274;

- визнати недійним договір дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром від 13.06.2023 № 3906, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67997451 від 13.06.2023;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на пожежний резервуар, здійснену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю. В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67997451 від 13.06.2023), припинивши право власності ОСОБА_1 на пожежний резервуар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що набуття ОСОБА_2 та подальше відчуження земельної ділянки кадастровий номер 5610100000:01:017:0255 разом з розташованим на ній нерухомим майном (пожежним резервуаром) відбулось з порушенням вимог чинного земельного законодавства. При цьому, прокурор послався на незаконність рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові Муляренку А. О. земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ", на підставі якого між Управлінням комунальною власністю та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, що встановлено судовим рішенням у справі № 918/437/23.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши те, що рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072, на підставі якого укладено оспорюваний правочин, станом на день ухвалення рішення є дійсним, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладеного на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 між Управлінням комунальною власністю та Муляренком А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 3312. При цьому, з огляду на те, що решта позовних вимог, заявлених прокурором, є похідними від позовної вимоги про визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, у задоволенні якої судом відмовлено, суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні.

Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- оскаржуване рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального (ст. ст. 66, 127, 128, 134, 135 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 203, 215, 391 ЦК України) та з порушенням норм процесуального права (ч. 4 ст. 75, ст. ст. 73, 86, 236 ГПК України), без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 28.01.2020 у справі № 917/1335/18,від 07.05.2024 у справі №910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22;

- суд першої інстанції дійшов хибних висновків про встановлення преюдиціальних обставин у справі № 918/437/23, які не підлягають доказуванню у справі № 918/969/23;

- всупереч вимогам ст. ст. 73, 86, 236 ГПК України, суд першої інстанції не надав оцінку невідповідності договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 № 3312 вимогам ч. 3 ст. 66, ст. ст. 127, 128, 134, 135 ЗК України, як наслідок, безпідставно відмовив прокурору у визнанні його недійсним;

- прокурор вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення інших позовних вимог у даній справі, оскільки вони є похідними від рішення у справі № 918/437/23 та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Листом від 24.02.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

25.02.2025 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025 у справі №918/969/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2025 о 15:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 клопотання Рівненської окружної прокуратури про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 918/969/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/437/23 та оприлюднення повного тексту в порядку, передбаченому ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 поновлено провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025 у справі №918/969/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.10.2025 о 15:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 14.10.2025 о 16:00 год.

ФОП Муляренко А.О. надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відповідач-3 зазначає наступне:

- позивач обґрунтовує позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та договору дарування земельної ділянки із розташованим на ній майном незаконною, на його думку, реєстрацією права власності на пожежний резервуар за ПрАТ "Мехбудсервіс". Однак, питання законності державної реєстрації на пожежний резервуар не є предметом розгляду у справі № 918/969/23, а розглядалося в межах справи № 918/437/23. І на момент ухвалення оскаржуваного рішення набрала законної сили постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 918/437/23, в якій викладено висновок щодо відсутності порушеного права територіальної громади, за захистом якого звернувся позивач, у державній реєстрації пожежного резервуару за ПрАТ "Мехбудсервіс", а отже неможливості оскарження;

- суд першої інстанції дійшов правильних висновків про встановлення преюдиційних обставин у справі № 918/437/23, які не підлягають доказуванню у справі № 918/969/23, оскільки позивач сам обґрунтовує позовні вимоги обставинами, встановленими в межах справи 918/437/23;

- розглядаючи заяву відповідача-3 про продаж земельної ділянки площею 0,3052 га, як власнику розташованого на ній об'єкта нерухомого майна на підставі долучених до заяви документів, Рівненська міська рада, керуючись ч. 2 ст. 128, ч. 2 ст. 134 ЗК України, прийняла законне і обґрунтоване рішення про продаж відповідачу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності;

- позовні вимоги про витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна держаної реєстрації на новоутворену земельну ділянку, скасування державної реєстрації новоутвореної земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром, скасування державної реєстрації права приватної власності на пожежний резервуар за ОСОБА_1 є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2022. Саме на обставину визнання недійсним даного договору купівлі - продажу посилається позивач у позовній заяві, не зазначаючи інших пістав для заявлення цих позовних вимог;

- договір дарування є законним, вчиненим відповідно до чинного законодавства України та виключно в межах бажань та інтересів сторін. Оскільки територіальна громада і держава не є учасниками правовідносин, що стосуються відчуження приватного майна, то, відповідно, такі правочини не можуть впливати на їх інтереси;

- земельна ділянка площею 0,3052 була набута ОСОБА_1 від добросовісного набувача - ОСОБА_2 , який набув земельну ділянку за відплатним договором. Майно, в свою чергу, вибуло з володіння власника шляхом укладення договору купівлі-продажу на виконання рішення органу місцевого самоврядування. А така підстава не входить до переліку випадків, передбачених ч. 1. ст. 388 ЦК України. Тому земельна ділянка з володіння ОСОБА_1 витребувана бути не може;

- щодо визнання недійними правочинів, відповідач-3 звертає увагу на висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18, в якому зазначено, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлювати суд на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору;

- щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідач-3 зауважує, що позивач пов'язує їх задоволення із задоволенням позову у справі № 918/437/23. Позовна заява не містить інших підстав для скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна. За таких обставин, ці позовні вимоги не підлягали задоволенню у зв'язку з безпідставністю.

ФОП Муляренко А.О. надіслав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи із заявою про відновлення чи продовження процесуальних строків. В клопотанні відповідач-3 зазначає, що він звернувся до ППФ "Експерт-Рівне" з клопотанням про проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи та 18.03.2025 отримав висновок експерта для долучення до матеріалів справи № 918/437/23. Враховуючи, що справи №918/437/23 та № 918/969/23 є пов'язаними, і висновок експерта у справі № 918/437/23 від 18.03.2025 містить відповіді на питання, які виникають у справі № 918/969/23, вважає за необхідне долучити його копію до матеріалів справи № 918/969/23.

Відповідач-3 зазначає, що з висновку експерта вбачається, що більша частина спірної земельної ділянки зайнята належним ОСОБА_2 на той час нерухомим майном, включаючи мінімальні площі для його обслуговування, а прямий доступ до умовно вільної площі спірної земельної ділянки із земель загального користування є неможливим. А отже, виділення із спірної земельної ділянки іншої земельної ділянки для відчуження або надання в користування іншій особі було недоцільним. Такі висновки експерта підтверджують спільну позицію відповідачів про те, що єдиним правильним і законним рішенням Рівненської міської ради в результаті розгляду його заяви було рішення про продаж йому спірної земельної ділянки в позааукціонний спосіб без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також спростовують необґрунтовані твердження позивача про надмірне перевищення площі спірної земельної ділянки над площею нерухомого майна, яке на ній розташоване.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 74, 80, 269 ГПК України, відповідач-3 зазначає, що подання ним до суду першої інстанції копії висновку експерта № 250228/1_ЮШ від 18.03.2025 було неможливим через не існування на той момент даного документу і замовлення його виготовлення тільки після отримання висновків Верховного Суду у справі № 918/437/23. Враховуючи позицію Верховного Суду по справі № 918/437/23, вважає, що висновок експерта від 18.03.2025 має виключне значення для правильного вирішення справи № 918/969/23, а необхідність долучення до матеріалів справи викладених у ньому висновків та встановлених обставин є винятковим випадком в розумінні ч. 3 ст. 269 ГПК України.

ФОП Муляренко О.В. надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-4 зазначає наступне:

- оскільки прокурор у позові пов'язував задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 із скасуванням державної реєстрації за ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар та визнанням недійсним договорів купівлі-продажу часток у праві власності на пожежний резервуар, то обґрунтованою є відмова суду першої інстанції в задоволенні такої позовної вимоги, мотивована встановленими у справі № 918/437/23 обставинами, що, безперечно, мають преюдиціальне значення для справи № 918/969/23;

- оспорюваний договір був укладений на виконання рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072, яке 17.05.2023 не було судом скасоване або визнане незаконним. Орган місцевого самоврядування, в свою чергу, уповноважений на прийняття рішень про передачу земель територіальної громади у власність юридичних і фізичних осіб на підставі норм чинного законодавства та за наявності законних підстав. За таких обставин, договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 № 3312 відповідає вимогам статті 203 ЦК України;

- у позовній заяві, описуючи невідповідність рішення Рівненської міської ради № 2072 від 10.02.2022 вимогам норм Земельного кодексу України, позивач зазначив, що у зв'язку з цим 09.05.2023 пред'явив до Господарського суду Рівненської області позов в інтересах держави про визнання незаконним цього ж рішення Рівненської міської ради (справа № 918/437/23). Водночас, в результаті розгляду справи № 918/437/23 дане рішення скасоване не було;

- суд першої інстанції врахував ненадання позивачем доказів, які би підтверджували обставини, яким він обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, розрахунку розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування спірного пожежного резервуару, а також розрахунки співвідношення площі для обслуговування майна та площі спірної земельної ділянки і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даної позовної вимоги через недоведеність;

- за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про продаж земельної ділянки площею 0,3052 га, як власнику розташованого на ній об'єкта нерухомого майна на підставі долучених до заяви документів, Рівненська міська рада, керуючись ч. 2 ст. 128, ч. 2 ст. 134 ЗК України, прийняла законне і обґрунтоване рішення про продаж ОСОБА_2 земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності. В дальшому, на виконання рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022, між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Муляренком А.О. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023. Даний договір вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства, та інтереси територіальної громади міста Рівного чи держави укладенням даного договору не порушені;

- договори купівлі-продажу часток у праві власності на пожежний резервуар та договір дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром укладені між приватними особами щодо нерухомого майна, яке на законних підставах є власністю продавця і дарувальника, та інтереси територіальної громади міста Рівного чи держави їх укладенням порушені бути не можуть;

- в рішенні суд першої інстанції правильно зазначає про відмову в решті заявлених вимог прокурора, оскільки останні є похідними від рішення Господарського суду Рівненської області від 31.07.2023 у справі № 918/437/23 та вимоги прокурора щодо визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладеного на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072, тобто першої позовної вимоги у даному позові;

- задоволення судом позовної вимоги прокурора про витребування у Муляренка О.В. земельної ділянки призведе до порушення прав територіальної громади міста Рівного, оскільки матиме своїм результатом державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за позивачем - прокурором, який представляє інтереси держави;

- позов прокурора про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем-4 на земельну ділянку та пожежний резервуар є прямим втручанням у право мирного володіння майном;

- поділ земельної ділянки для подальшого продажу чи передачі в користування не призведе до відновлення порушених прав територіальної громади чи держави. А отже, дотримання справедливого балансу в даних обставинах неможливе. І тому подання такого позову є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рівненська міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач-1 зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Належним чином застосовано преюдиційні обставини, які встановлені у справі № 918/437/23, які не підлягають доказуванню в справі № 918/969/23, а саме, що правовстановлюючим документом для набуття права власності ФОП Муляренка А.О. на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , є не рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 №2072, а договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладений на його виконання. Рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального прав

Керівник Рівненської окружної прокуратури надіслав до суду заперечення щодо клопотання відповідача-3 про долучення додаткових доказів до справи та зазначає, що висновок експерта № 250228/1_ЮШ від 18.03.2025 не містить даних, що останній поданий до суду у справі № 918/969/23 та про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок саме у цій справі. Крім того, з висновку експерта № 250228/1_ЮШ від 18.03.2025 вбачається, що він не існував на момент ухвалення оскаржуваного рішення у справі № 918/969/23. Зокрема, зазначений висновок експерта наданий на замовлення відповідача - 3 у справі № 918/437/23. При цьому відповідна заява до ППФ "Експерт Рівне" подана Муляренком А.О. 28.02.2025. Водночас, рішення суду першої інстанції у справі № 918/969/23 ухвалене 21.01.2025, а рішення суду першої інстанції у справі № 918/437/23 - 31.07.2023. Тобто, жодних доказів, які б обґрунтовували неможливість своєчасного звернення відповідача-3 до ППФ "Експерт-Рівне" під час розгляду справи № 918/969/23 в суді першої інстанції та, як наслідок, проведення експертного дослідження, складання висновку, до суду не надано. Варто зазначити, що підготовче провадження у справі № 918/969/23 відкрито 19.09.2023 та, у подальшому, закрито - 04.12.2024, а з 07.11.2023 по 21.11.2024 - на підставі клопотання ФОП Муляренка О.В. зупинено до вирішення справи № 918/437/23 в апеляційній інстанції. Тобто, ФОП Муляренко А.О. мав достатньо часу для замовлення експертного дослідження на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції у справі № 918/969/23. У зв'язку із цим, за змістом ст. 269 ГПК України відсутні підстави для врахування такого висновку у даній справі.

Щодо клопотання відповідача-3 про долучення додаткових доказів до справи - висновку експерта № 250228/1_ЮШ від 18.03.2025, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак ст. 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та має зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на приписи процесуального закону встановлення поважності (неповажності) причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Стаття 269 ГПК України визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 даної статті).

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача-3).

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Суд вказує, що приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України).

В даному випадку, як вбачається зі змісту клопотання, заявник (відповідач-3) обґрунтовує неможливість подання до суду першої інстанції доказу (висновку експерта) тим, що були відсутні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.01.2025 у справі № 918/437/23. Зокрема вказав, що передаючи на новий розгляд справу до суду апеляційної інстанції, Верховним Судом у постанові зазначив, що предметом дослідження у справі № 918/437/23 є законність прийняття рішення про продаж земельної ділянки у власність ФОП Муляренку А.О. з мотивів, у тому числі, неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно із площею зареєстрованого пожежного резервуара, що розташований на спірній земельній ділянці, а також формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав саме у зв'язку з реєстрацією права власності на пожежний резервуар. Враховуючи, що справи № 918/437/23 та № 918/969/23 є пов'язаними, висновок експерта № 250228/1_ЮШ від 18.03.2025, на його думку, містить відповіді на питання, які виникли у справі № 918/969/23, а тому потребує долученню до матеріалів у цій справі.

В той же час, колегія суддів вказує на те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду саме на момент його ухвалення судом першої інстанції на підставі обставин, які були з'ясовані на основі доказів, що були подані до місцевого господарського суду. В той же час, наданому відповідачем-3 до суду апеляційної інстанції доказу не надавалася оцінка судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Суд звертає увагу на те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення судового рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

В даному випадку обставини, на які посилається заявник клопотання, не є тими винятковими випадками, коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, оскільки посилання відповідача-3 пов'язані із його волевиявленням. У той же час приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".

Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України). Заявник не наводять мотивів із зазначенням відповідних доказів об'єктивної неможливості здобуття та подання такого доказу при розгляді справи в суді першої інстанції в порядку, встановленому ГПК України. Всупереч вказаним вимогам процесуального закону, заявник не мотивує в чому полягає винятковість випадку неподання ним доказу, що має вплив на результат вирішення даної справи до суду у встановлений строк та не надає доказів неможливості його подання до суду з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

В свою чергу, суд звертає увагу на те, що обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Тобто з огляду на положення ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, у даному випадку, саме відповідач-3 повинен був надати докази та доводити суду ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Відповідач-3 не був позбавлений можливості здобути та подати відповідний доказ до суду у строк, встановлений ГПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити відповідачу-3 в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи додаткового доказу.

Прокурор в судовому засіданні 09.10.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Представник відповідача - 1 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судові засідання 09.10.2025 та 14.10.2025 не з'явилися про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні присутніх сторін, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, Акціонерному товариству закритого типу "Мехбудсервіс" на підставі рішення Рівненської міської ради народних депутатів від 26.10.2000 року № 339 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-РВ №001621 на земельну ділянку площею 4,164 га для обслуговування виробничої бази та гуртожитку для малосімейних, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 10.09.2001 за № 329.

Відповідного до плану зовнішніх меж землекористування вказаного Державного акта земельна ділянка складалася із ділянки № 1 на вул. Соборній, 370 площею 4,004 га зі змінами в землекористуванні у зв'язку з вилученням частини цієї земельної ділянки площею 3,9375 га та ділянки АДРЕСА_3 площею 0,18 га.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Репетухою О.М. Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради на підставі технічного паспорта від 25.07.2017 та Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-РВ № 001621 від 10.09.2001 зареєстровано 05.05.2017 право власності на об'єкт нерухомого майна - пожежний резервуар, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ПрАТ "Мехбудсервіс", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1240809256101.

03.08.2017 між ПрАТ "Мехбудсервіс" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки у праві власності на пожежний резервуар. 03.08.2017 державний реєстратором прав на нерухоме майно Фесюк Т.В. прийнято рішення №36459859 про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на 1/2 частки пожежного резервуара за ОСОБА_2

04.08.2017 між ПрАТ "Мехбудсервіс" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки у праві власності на пожежний резервуар. 04.08.2017 державний реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3 прийнято рішення № 36482637 про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на 1/2 частки пожежного резервуара за ОСОБА_2 .

У подальшому ПрАТ "Мехбудсервіс" розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 39 375 м2 на вул. Соборній, 370 у м. Рівному з присвоєнням їй кадастрового номера 5610100000:01:017:0236, яка затверджена рішенням Рівненської міської ради від 06.02.2020 №7173, та зареєструвало 24.02.2020 право постійного користування земельною ділянкою, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2040703656101.

Згідно з рішенням Рівненської міської ради від 29.10.2020 № 8212 Рівненська міська рада надала згоду ПрАТ "Мехбудсервіс" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0236 на земельну ділянку № 1 площею 3 052 м2 та земельну ділянку № 2 площею 36 323 м2.

На виконання рішення Рівненської міської ради від 29.10.2020 № 8212 ПрАТ "Мехбудсервіс" розробило технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, код КВЦПЗ - 11.02, ПрАТ "Мехбудсервіс" у м. Рівному на вул. Соборній, 370, кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:017:0236, яка містить план земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 площею 0,3052 га.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2354047556101) зареєстровано 06.05.2021 право комунальної власності за Рівненською міською радою, 24.02.2020 - право постійного користування за ПрАТ "Мехбудсервіс" (номер запису про інше речове право 41854566).

ПрАТ "Мехбудсервіс" подало 01.06.2021 заяву про добровільну відмову від права постійного користування на земельну ділянку загальною площею 0,3035 га з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255.

Відповідно до рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 вирішено продати Муляренку А. О. у власність шляхом викупу земельну ділянку площею 3052 м2 з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування виробничої бази) як власникові розташованого на цій земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, за умови погодження експертної грошової оцінки цієї ділянки контрольною комісією з продажу земельних ділянок, створеною згідно з рішенням Рівненської міської ради від 25.07.2002 № 74 (зі змінами та доповненнями).

17.05.2023 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3312, а 29.05.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за ОСОБА_2 .

У подальшому, ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_1 за договором дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром № 3906 від 13.06.2023 спірну земельну ділянку та пожежний резервуар, а 13.06.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 та пожежний резервуар (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67997451 від 13.06.2023).

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, до Державного земельного кадастру 09.08.2023 внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,5252га з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, яка утворена шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:017:0255 (площею 0,3052 га) та 5610100000:01:017:0086 (площею 0,22 га), а 14.08.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на них за ОСОБА_1 .

У травні 2023 керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Рівненської міської ради, ФОП Муляренка А.О., ПрАТ "Мехбудсервіс", в якій просив (відповідно до нової редакції позовної заяви):

- скасувати державну реєстрацію права власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проведену державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Репетухою О.М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 35065729 від 05.05.2017);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.08.2017 № 92, укладений між ПрАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 , про передачу у приватну власність 1/2 (одної другої) частки у праві власності на пожежний резервуар;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.08.2017 № 109, укладений між ПрАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 , про передачу у приватну власність 1/2 (одної другої) частки у праві власності на пожежний резервуар;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 (одну другу) частки у праві власності на пожежний резервуар, здійснену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Фесюк Т.В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36459859 від 03.08.2017), припинивши право власності ОСОБА_2 на пожежний резервуар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 (одну другу) частки у праві власності на пожежний резервуар, здійснену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Фесюк Т.В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36482637 від 04.08.2017), припинивши право власності ОСОБА_2 на пожежний резервуар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ".

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.07.2023 у справі №918/437/23 позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 03.08.2017 № 92 та від 04.08.2017 № 109, укладені між ПрАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 про передачу у приватну власність (одної другої) ластки у праві власності на пожежний резервуар, припинено право власності ОСОБА_2 на пожежний резервуар (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №36459859 від 03.08.2017), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано державні реєстрації права власності за ОСОБА_2 на (1/2) частки у праві власності на пожежний резервуар та визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 рішення Господарського суду Рівненської області від 31.07.2023 у справі № 918/437/23 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 918/437/23 касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №918/437/23 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 918437/23 апеляційні скарги ПрАТ "Мехбудсервіс" та Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.07.2023 у справі № 918/437/23 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На час звернення прокурора із позовом у справі № 918/969/23 земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 перебувала у власності Рівненської міської ради.

В той же час, 17.05.2023 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3312, а 29.05.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності.

Відповідно до п. 1.1 договору № 3312, продаж земельної ділянки площею 0,3052 кадастровий номер 5610100000:01:017:0255 здійснюється на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072.

Згідно з п. 1.3. Положення про порядок продажу земельних ділянок у межах міста Рівного, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 25.07.2002 № 74, передбачено, що рішення про продаж земельних ділянок приймає Рівненська міська рада, а продавцем від імені ради виступає орган приватизації міської ради.

Відповідно до п. 1.1 Положення про управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 04.10.2002 № 108, управління комунальною власністю міста (надалі - УКВ) є виконавчим органом Рівненської міської ради, місцевим органом приватизації. УКВ у межах своїх повноважень, визначених цим положенням, зокрема, забезпечує виконання рішень органів місцевого самоврядування (п. 1.2 Положення).

Тобто, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради фактично від імені Рівненської міської ради на підставі рішення від 10.02.2022 № 2072 уклало спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

У подальшому, 13.06.2023 Муляренком А.О. відчужено Муляренку О.В. за договором дарування № 3906 земельну ділянку з розташованим на ній пожежним резервуаром, а 13.06.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,3052 га кадастровий номер 5610100000:01:017:0255 з порушенням вимог ст. ст. 66, 116, 127, 128, 134, 135 ЗК України, на думку прокурора, договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 № 3312 суперечить зазначеним вимогам земельного законодавства, підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Відтак, прокурор просить позов задовольнити в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави як самостійного позивача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пунктах "б", "в", "є" статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Прокурор, зокрема, зазначає, що Рівненська міська рада, приймаючи рішення від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 370", діяла всупереч положенням ч. 3 ст. 66, ч. ч. 1, 2 ст. 127, ч. 2-5 ст. 128 ч. 1 ст. 134 ЗК України, а тому наявні підстави для визнання його незаконним та скасування.

Суд звертає увагу на те, що у постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Як встановив суд апеляційної інстанції, спірна земельна ділянка несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 5610100000:01:017:0255) загальною площею 3052 м2, розташована за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 370, відноситься до земель комунальної власності право розпорядження якою належить територіальній громаді міста Рівне, а функції власника зазначеної земельної ділянки виконує Рівненська міська рада, яка повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади.

При цьому суд вказує, що спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, не належить до агропромислового комплексу, а відтак, Держгеокадастр, у даному випадку, не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Прокурор вказує, що порушення інтересів держави внаслідок укладення оспорюваних договорів між ПрАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 про передачу часток у приватну власність пожежного резервуару та реєстрації права приватної власності на об'єкт нерухомості - пожежний резервуар, розміщений на спірній земельній ділянці, яка на той момент перебувала у комунальній власності Рівненської міської ради, призвела до порушення інтересів територіальної громади в частині розпорядження землями комунальної власності.

Таким чином, прокурор вважає, що протиправна реєстрація права приватної власності на пожежний резервуар стала передумовою для подальшого викупу земельної ділянки без проведення земельних торгів. З огляду на викладене, втручання у право на мирне володіння майном, у даному випадку, є виправданим, а прокурором при зверненні до суду, як позивачем обґрунтовано необхідність захисту інтересів територіальної громади шляхом пред'явлення даного позову.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, та обгрунтовано визначив підстави для звернення до суду як самостійного позивача в інтересах держави.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладеного на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 між Управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та ОСОБА_2 , то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з п. п. "б", "ґ" ст. 5 ЗК України, земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, забезпечення гарантій прав на землю. Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Положеннями ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, - або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 127 ЗК України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

За приписами ч. ч. 1-3 ст. 128 ЗК України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 501 га для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки комунальної власності або права на них, зокрема у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

Виходячи з положень зазначеного вище законодавства, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання, відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення недотримання ухилення учасниками земельних правовідносин положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, з іншим цільовим призначенням, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу об'єктів нерухомості.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19, від 11.08.2021 у справі №922/443/20.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 66 ЗК України, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Отримання у власність земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належній власнику нерухомості передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст. ст. 134, 135 ЗК України, щодо землі вільної від забудови.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил. При цьому, розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З'ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

Як встановлено апеляційним судом, формування земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, на якій знаходиться пожежний резервуар, що перебуває на праві власності ОСОБА_2 з 2017, здійснено у 2021 за заявою ПрАТ "Мехбудсервіс" шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0236 та відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-РВ № 001621 з цільовим призначенням для обслуговування виробничої бази та гуртожитку для малосімейних.

При цьому судом встановлено, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо продажу ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування пожежного резервуару, не приймалось. Окрім того, як зазначено вище, законодавством передбачено перехід права на земельну ділянку без проведення земельних торгів лише для власника майна, розташованого на цій земельній ділянці та яка надається виключно з метою його обслуговування.

В той же час, як встановлено апеляційним судом, рішенням Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 продано ОСОБА_2 у власність шляхом викупу земельну ділянку площею 3052 кв.м. з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для обслуговування виробничої бази), як власникові розташованого на ній об'єкта нерухомого майна - пожежного резервуару.

Звертаючись до суду із позовними вимогами у справі № 918/969/23, що розглядається, прокурор на їх обґрунтування, зокрема, послався на незаконність рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ", що встановлено судовим рішенням у справі № 918/437/23, яке ще на момент звернення до суду не набрало законної сили.

Судом апеляційної інстанції установлено, що Рівненською окружною прокуратурою було заявлено позов в інтересах держави до Рівненської міської ради, ФОП Муляренка А. О., ПрАТ "Мехбудсервіс" про скасування державної реєстрації права власності ПАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар; визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 03.08.2017 № 92 та від 04.08.2017 № 109, укладених між ПАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 про передачу у приватну власність часток у праві власності на пожежний резервуар; скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на частки у праві власності на пожежний резервуар, припинивши право власності останнього на пожежний резервуар; скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на частки у праві власності на пожежний резервуар, припинивши право власності ОСОБА_2 на пожежний резервуар; визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ".

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.07.2023 у справі №918/437/23 позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 03.08.2017 № 92 та від 04.08.2017 № 109, укладені між ПрАТ "Мехбудсервіс" та ОСОБА_2 про передачу у приватну власність (одної другої) ластки у праві власності на пожежний резервуар, припинено право власності ОСОБА_2 на пожежний резервуар (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36459859 від 03.08.2017), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано державні реєстрації права власності за ОСОБА_2 на (1/2) частки у праві власності на пожежний резервуар та визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072.

Вирішуючи спір у справі № 918/437/23, суди, зокрема, зазначили, що спірним рішенням Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 земельну ділянку площею 0,3052 га продано без обов'язкового врахування імперативних вимог частини 3 статті 66 Земельного кодексу України щодо порядку визначення її розміру та наявності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не для експлуатації придбаного пожежного резервуара і використання його за функціональним призначенням, а для розміщення виробничої бази, тобто майна, яке відсутнє на цій земельній ділянці. Тому рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 " прийняте з порушенням вимог статей 66, 120, 134 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

При цьому, враховуючи відсутність правових підстав для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та її незаконність, у Рівненської міської ради не було підстав для продажу земельної ділянки поза аукціоном, тобто без дотримання порядку, передбаченого статтями 134, 135 Земельного кодексу України.

Відтак, суди дійшли висновку, що рішенням Рівненської міської ради від 10.02.2022 №2072 порушені права та інтереси держави в особі Рівненської територіальної громади, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів. Тому виснували, що зазначені права та охоронювані законом інтереси підлягають захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 №2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ".

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатом розгляду справі № 918/437/23 було скасовано рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 №2072 "Про продаж громадянинові ОСОБА_2 земельної ділянки несільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ", а обставини порушення міською радою вимог статей 66, 120, 134 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, під час прийняття даного рішення, не підлягають доведенню в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

В той же час, як встановлено апеляційним судом, прокурор просить визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, який був укладений саме на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_2 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради фактично від імені Рівненської міської ради на підставі рішення від 10.02.2022 № 2072 уклало спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

При цьому, у подальшому, 13.06.2023 ОСОБА_2 відчужено ОСОБА_1 за договором дарування № 3906 земельну ділянку з розташованим на ній пожежним резервуаром, а 13.06.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності.

Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене, та враховуючи, що ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,3052 га, кадастровий номер 5610100000:01:017:0255, з порушенням вимог ст.ст. 66, 116, 127, 128, 134, 135 ЗК України, колегія суддів дійшла висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 №3312 суперечить зазначеним вимогам земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь Рівненської міської територіальної громади в особі Рівненської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, площею 0,3052 га та скасування державної реєстрації, то суд зазначає наступне.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, суперечать конструкції захисту прав добросовісного набувача, не відповідають нормам права, які побудовані на оцінці балансу інтересів між власником, який втратив володіння майном, та добросовісним набувачем, а отже є неефективними.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Разом з тим рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (ст. ст. 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 3 ст. 388 ЦК України. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 3-103гс11, від 17.12.2014 у справі №6-140цс1І4, від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15, від 30.11.2016 у справі №6-2069цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16.

Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 № 3312. Враховуючи, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 з порушенням вимог ст. ст. 66, 116, 127, 128, 134, 135 ЗК України, наявні підстави для її витребування.

У той же час, судом було встановлено, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, до Державного земельного кадастру 09.08.2023 внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,5252 га з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, яка утворена шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: 5610100000:01:017:0255 (площею 0,3052 га) та 5610100000:01:017:0086 (площею 0,22 га). При цьому, у подальшому, 14.08.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 50608030 про державну реєстрацію погашення за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 у зв'язку з об'єднанням об'єкта нерухомого майна, та зареєстровано право власності на новоутворену земельну ділянку площею 0,5252 га з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274.

Суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок) передбачено, що державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв за умови оплати послуг за державну реєстрацію прав у повному обсязі та встановлення особи заявника, а також у разі, коли заява подається щодо земельної ділянки, - за умови наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про таку земельну ділянку.

Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України "Про Державний земельний кадастр".

Положеннями ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Згідно з п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених, ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об'єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

Положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №367/2022/15-ц від 29.05.2019). |

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка площею 0,3052 га, кадастровий номер 5610100000:01:017:0255, що розташована за адресою: в АДРЕСА_1 , на підставі ст. 388 ЦК України, підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави в особі Рівненської міської територіальної громади в особі Рівненської міської ради.

Водночас, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, та у Державному земельному кадастрі реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274 порушує права власника земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, оскільки на момент такої реєстрації в силу закону відповідне право було відсутнє у зв'язку із відведенням ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,3052 га з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 з порушенням норм чинного земельного законодавства.

А тому, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав власника є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, та Державному земельному кадастрі (наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2023 у справі №924/504/20).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, до складу якої увійшла спірна земельна ділянка, припинивши право власності за ним на цю земельну ділянку, як похідна вимога, без задоволення якої задоволення вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255 не призведе до відновлення і прав законного власника.

Суд зазначає, що задоволення позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Державному реєстрі прав) державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, припинивши право власності за ним на цю земельну ділянку, та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274 призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів власника.

Крім того наявність державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права власника, оскільки унеможливлює розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, з огляду на що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, у Державному земельному кадастрі підлягає скасуванню в судовому порядку.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром від 13.06.2023 № 3906, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації права власності на пожежний резервуар, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У разі визнання недійсною підставу виникнення цивільних прав та обов'язків, припиняються самі цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами частин 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину неї може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 922/476/20 сформовано висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі Закон), у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх. окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. (Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених ст. 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Державна реєстрація прав проводиться в порядку визначеному ч. 1 ст. 18 Закону.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно положень Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, державна реєстрація вперше на новозбудоване майно здійснюється на підставі документів, визначених пунктами 41,42,43 Порядку.

Так, п. 41 зазначеного Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір у справі № 918/437/23, суди, зокрема, зазначили, що відповідно до статей 18, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 41, 42, 43 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, технічний паспорт та державний акт на право постійного користування землею, на підставі яких зареєстровано право власності на пожежний резервуар, не підтверджує право власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на об'єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття такого права ПрАТ "Мехбудсервіс". Відтак, суди виснували, що ПрАТ "Мехбудсервіс" для державної реєстрації не подало документів або відомостей, які можуть бути підставою для реєстрації права власності на пожежний резервуар, тому державна реєстрація права власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар є незаконною та підлягає скасуванню.

При цьому спірні договори купівлі-продажу часток на пожежний резервуар від 03.08.2017 № 92 та 04.08.2017 № 109 підлягають визнанню недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215, 658 Цивільного кодексу України, оскільки право власності ПрАТ "Мехбудсервіс" на пожежний резервуар зареєстровано незаконно, відтак ПрАТ "Мехбудсервіс" не могло розпоряджатися ним, зокрема відчужувати.

Колегія суддів, враховуючи відсутність правових підстав для здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та її незаконність, зазначає, що ОСОБА_2 не набув право власності на нерухоме майно - пожежний резервуар, що розташований за адресою: вул. Соборна, 370, м. Рівне, а відтак не мав право на його відчуження на користь ОСОБА_1 відповідно останній не міг набути жодних прав на вказане майно.

З огляду на зазначене, та з урахуванням обставин, встановлених у справі № 918/437/23, договір дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром від 13.06.2023 № 3906, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються (ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ).

Таким чином, державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на пожежний резервуар, що розташований за адресою: вул. Соборна, 370, м. Рівне, здійснена приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю.В. (рішення про державну реєстрацію драв та їх обтяжень № 67997451 від 13.06.2023) підлягає скасуванню, а право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомості - припиненню.

Щодо доводів відповідача-4 про те, що позов прокурора про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем-4 на земельну ділянку та пожежний резервуар є прямим втручанням у право мирного володіння майном, а поділ земельної ділянки для подальшого продажу чи передачі в користування не призведе до відновлення порушених прав територіальної громади чи держави. А отже, дотримання справедливого балансу в даних обставинах неможливе, і тому подання такого позову є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) зазначено таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності (користування) відповідача з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга прокуратури підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 21.01.2025 у справі № 918/969/23 скасувати.

Ухвали нове рішення, яким позов задоволити.

Визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023, укладений на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 3312 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67783793 від 29.05.2023, номер відомостей про речове право: 50426775).

Витребувати у ОСОБА_1 на користь Рівненської міської територіальної громади в особі Рівненської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0255, площею 0,3052 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в координатах, межах та конфігурації, що була передана ОСОБА_2 на підставі рішення Рівненської міської ради від 10.02.2022 № 2072 та договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 17.05.2023 №3312.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Держаному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274, площею 0,5252 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер: 2783629656101, номер відомостей про речове право: 51426359), з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:017:0274.

Визнати недійним договір дарування земельної ділянки з розташованим на ній пожежним резервуаром від 13.06.2023 № 3906, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67997451 від 13.06.2023.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на пожежний резервуар, здійснену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рибак Ю. В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: 67997451 від 13.06.2023), припинивши право власності Муляренка Олексія Віталійовича на пожежний резервуар, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Попередній документ

131278045

Наступний документ

131278047

Інформація про рішення:

№ рішення:	131278046
№ справи:	918/969/23
Дата рішення:	14.10.2025
Дата публікації:	28.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (11.12.2025)
Дата надходження:	13.09.2023
Предмет позову:	визнання недійсними договорів, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

17.10.2023 10:40	Господарський суд Рівненської області
07.11.2023 10:40	Господарський суд Рівненської області
29.11.2023 15:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
11.12.2023 14:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
03.12.2024 12:00	Господарський суд Рівненської області
14.01.2025 11:40	Господарський суд Рівненської області
21.01.2025 10:00	Господарський суд Рівненської області
26.03.2025 15:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
09.10.2025 15:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
14.10.2025 16:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
02.12.2025 11:20	Господарський суд Рівненської області
16.12.2025 12:00	Господарський суд Рівненської області