вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"21" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6116/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
представники учасників справи у судове засідання 21.10.2025 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 (повне рішення складено 23.07.2025)
у справі №910/6116/25 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біс Агро Груп»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест»
про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 4 993 391,52 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Біс Агро Груп» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 4 795 038,20 грн заборгованості за товар, 198 353,32 грн інфляційних втрат та 59 920,70 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договорів поставки №07-12/23 від 07.12.2023 (далі за текстом - Договір 1) та №10-01-25 від 10.01.2025 (далі за текстом - Договір 2) щодо оплати поставленого за видатковими накладними №29 від 26.08.2024, №30 від 28.08.2024, №39 від 17.12.2024 та №1 від 13.01.2025 товару, який частково відповідачем повернуто, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 4 795 038,20 грн. За порушення виконання грошових зобов'язань відповідач нарахував позивачу 198 353,32 грн інфляційних втрат відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Господарський суд міста Києва рішенням від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 закрив провадження у справі №910/6116/25 в частині вимог про стягнення 1 500 000,00 грн боргу; в іншій частині позов задовольнив; стягнув з відповідача на користь позивача 3 295 038,20 грн боргу, 198 353,32 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 59 920,70 грн витрат по оплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 1 500 000,00 грн заборгованості на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу (далі за текстом - ГПК України) у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Щодо решти позовних вимог, то суд першої інстанції визнав їх обґрунтованими та документально підтвердженими, а строк виконання зобов'язань з оплати товару визнав таким, що настав.
Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач в порушення пунктів 2.2 Договорів 1 та 2 не виставив йому рахунки-фактури, а тому строк виконання зобов'язання не настав і позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 залишив без руху.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2025 продовжив Товариству з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» строк для усунення недоліків апеляційної скарги у справі до одного дня з 01.09.2025; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 21.10.2025 о 13 год. 00 хв.; витребував матеріали справи №910/6116/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/6116/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 18.08.2025.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та суперечливу поведінку відповідача, оскільки він, заперечуючи проти настання строку виконання зобов'язання вчиняє дії щодо погашення заборгованості у добровільному порядку.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.10.2025 заяви позивача про відмову від позову в частині стягнення 198 353,32 грн інфляційних втрат та 59 920,70 грн судового збору у справі №910/6116/25 задовольнив; прийняв відмову позивача від позову в частині стягнення 198 353,32 грн інфляційних втрат та 59 920,70 грн судового збору у справі №910/6116/25; визнав нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 в частині стягнення 198 353,32 грн інфляційних втрат та 59 920,70 грн судового збору; провадження у справі №910/6116/25 в частині стягнення 198 353,32 грн інфляційних втрат та 59 920,70 грн судового збору закрив.
Ані позивач, ані відповідач своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надіслання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2025 у справі №910/6116/25 до їх електронних кабінетів.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 розглядається за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази, наявні у матеріалах даної справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
07.12.2023 між позивачем, як Постачальником, та відповідачем, як Покупцем, укладено Договір 1, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, визначений у пункті 1.2 цього Договору (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. (а.с. 8-12).
Товаром за даним Договором є харчові продукти, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається у Додатку №1 до даного Договору «Специфікація» (надалі - Товар т/або харчові продукти). Кожна окрема партія товару та строки її постачання визначаються в заявках Покупця та видаткових накладних на кожну окрему партію Товару. Видаткові накладні формуються за заявками Покупця, які узгоджуються засобами зв'язку, які визначені у розділі 13 даного Договору або іншими засобами зв'язку представників сторін (пункт 1.2 Договору 1)
Згідно з пунктом 2.2 Договору 1 розрахунки за цим Договором між Постачальником і Покупцем здійснюються у строк 15 календарних днів з моменту отримання Товару Покупцем, підписання видаткових накладних, та виставлення Постачальником рахунку-фактури.
Загальна вартість Товару, що передається за цим Договором складає суму всіх видаткових накладних вартостей партії Товару. Оплата здійснюється лише за фактично прийнятий Товар (пункти 2.3, 2.5 Договору 1).
Умовами пункту 4.2 Договору 1 встановлено, що приймання-передача Товару оформлюються видатковою накладною в момент передачі Товару Покупцю (за умови, якщо у Покупця не виникає підозри щодо якості Товару), яка підписується уповноваженими представниками Сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - Покупцю, 1 примірник - Постачальнику. Видаткові накладні також можуть бути підписані в порядку, передбаченому пунктом 11.2 даного Договору (в тому числі як альтернативний спосіб підписання) та товарно-транспортною накладною.
Товар постачається у строки та в місцях постачання встановлені в Заявці Покупця протягом терміну дії Договору (пункт 5.1 Договору 1).
Згідно із пунктом 7.1 Договору 1 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення, за умови надання платіжних документів у межах дії Договору.
Між сторонами складно та підписано Додаток №1 до Договору 1 «Специфікація», якою погодили найменування товару - консерва «Свинина тушкована», одиницю виміру - кг, Ккал/100 г - 349,00, ціну - 139,00 грн (а.с. 13).
З матеріалів даної справи вбачається, що на виконання умов Договору 1 позивач поставив, а відповідач прийняв товар: згідно видаткової накладної №29 від 29.08.2024 на суму 2 587 636,61 грн (а.с. 16), згідно видаткової накладної №30 від 28.08.2024 на суму 2 575 882,94 грн (а.с. 18), згідно видаткової накладної №39 від 17.12.2024 на суму 918 931,39 грн (а.с. 20). Поставка товару в рамках виконання Договору 1 також підтверджується товарно-транспортними накладними №Р29 від 26.08.2024 (а.с. 22), №Р30 від 28.08.2024 (а.с. 23), №Р39 від 17.12.2019 (а.с. 24).
Як зазначає позивач у позові, враховуючи часткове повернення товару та часткову оплату, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором 1 складає 2 325 325,30 грн.
10.01.2025 між позивачем, як Постачальником, та відповідачем, як Покупцем, укладено Договір 2, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукти харчування, визначені у Специфікації (далі за текстом - Товар), найменування та перелік яких визначені у Специфікації (Додаток №1), а Покупець - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором (а.с. 25-31).
Розрахунки за цим Договором між Постачальником та Покупцем здійснюються у строк 30 календарних днів з моменту отримання Товару Покупцем, підписання видаткових накладних та виставлення Постачальником рахунку-фактури. Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку Покупця. Ціна за одиницю Товару визначена у Специфікації та/або видаткових накладних. Загальна вартість Товару, що передається за цим Договором, складає суму всіх видаткових накладних вартостей партії Товару (пункти 2.2, 2.3, 2.4 Договору 2).
Поставка Товару здійснюється відповідно умов Incoterms 2020. Поставка Товару здійснюється на умовах DDP - визначені Покупцем місця передачі Товару (пункти 4.5, 4.6 Договору 2).
За умовами пункту 5.6 Договору 2 разом із Товаром Постачальник надає Покупцю, зокрема, 2 (дві) видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інші товаросупровідні документи.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України (пункт 8.1 Договору 2).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2025 року включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (пункт 12.1 Договору 2).
Специфікацією до Договору 2 сторони погодили найменування Товару - консерва «Свинина тушкована», одиницю виміру - кг, Ккал за 100 гр - 330, ціну - 125,00 грн (а.с. 31 зворотній бік).
На виконання умов Договору 2 позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно видаткової накладної №1 від 13.01.2025 на суму 2 469 712,90 грн (а.с. 35) та товарно-транспортної накладної №Р01 від 13.01.2025 (а.с. 36).
Як зазначає позивач у позові, відповідач за отриманий за Договором 2 товар не розрахувався.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договорів 1 та 2 щодо оплати поставленого Товару.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору 1 позивач поставив, а відповідач прийняв товар: згідно видаткової накладної №29 від 29.08.2024 на суму 2 587 636,61 грн (а.с. 16), згідно видаткової накладної №30 від 28.08.2024 на суму 2 575 882,94 грн (а.с. 18), згідно видаткової накладної №39 від 17.12.2024 на суму 918 931,39 грн (а.с. 20). Поставка товару в рамках виконання Договору 1 також підтверджується товарно-транспортними накладними №Р29 від 26.08.2024 (а.с. 22), №Р30 від 28.08.2024 (а.с. 23), №Р39 від 17.12.2019 (а.с. 24).
Згідно приписів статей 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 статті 254 ЦК України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Умовами Договору 1 сторони погодили, що оплата здійснюються у строк 15 календарних днів з моменту отримання Товару Покупцем та підписання видаткових накладних.
Отже, строк виконання зобов'язань за Договором 1 є таким, що настав, а саме: за видатковою накладною №29 від 29.08.2024 - 14.09.2024, згідно видаткової накладної №30 від 28.08.2024 - 13.09.2024, згідно видаткової накладної №39 від 17.12.2024 - 02.01.2025.
На виконання умов Договору 2 позивач поставив, а відповідач прийняв товар згідно видаткової накладної №1 від 13.01.2025 на суму 2 469 712,90 грн (а.с. 35) та товарно-транспортної накладної №Р01 від 13.01.2025 (а.с. 36).
Умовами Договору 2 сторони погодили, що розрахунки за цим Договором між Постачальником та Покупцем здійснюються у строк 30 календарних днів з моменту отримання Товару Покупцем, підписання видаткових накладних.
Отже, строк виконання зобов'язань за Договором 2 є таким, що настав за видатковою накладною №1 від 13.01.2025 - 13.02.2025.
Враховуючи часткове повернення товару та часткову оплату за товар, заборгованість відповідача перед позивачем становить 4 795 038,20 грн - вартість отриманого та не оплаченого товару за Договорами 1, 2.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
У процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивач подав заяву про закриття провадження у справі №910/6116/25 в частині стягнення 1 500 000,00 грн суми основного боргу.
Відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи відповідача щодо невиконання зобов'язання з оплати за товар через не виставлення позивачем рахунків-фактур, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з наступних підстав.
У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17 міститься правовий висновок про те, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги, у даному випадку, сплатити за отриманий товар.
Наведене спростовує доводи апелянта про те, що позивач в порушення пунктів 2.2 Договорів 1 та 2 не виставив йому рахунки-фактури, а тому строк виконання зобов'язання не настав і позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції підставно частково задовольнив позовні вимоги.
Щодо повідомлення позивачем суду апеляційної інстанції про сплату відповідачем 3 295 038,20 грн суми основного боргу, що підтверджується витягом з виписок по рахунках позивача за 29.08.2025 та 15.09.2025, то слід зазначити таке.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Враховуючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 та закриття провадження у справі в частині стягнення 3 295 038,20 грн.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 у справі №910/6116/25 в частині стягнення 3 295 038,20 грн заборгованості за товар залишити без змін.
3. Судові витрати на суму 59 320,70 грн за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Граніт Інвест».
4. Матеріали справи №910/6116/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова